Положення про надання імені дитині

Скачати
Положення
  1   2   3




Ольга Розгон,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Реєстрація та зміна імені дитини за останніми змінами законодавства

Загальні положення про надання імені дитині

Згідно зі ст. 46 Закону України «Про нотаріат» та п. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вправі витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості й (або) документи повинні бути подані в строк, указаний нотаріусом. Проте цей строк не може перевищувати одного місяця.

Неподання відомостей або документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови в її вчиненні. Вважаємо, що зазначені нормативні положення поширюються на будь-які документи, у тому числі ті, які посвідчують особу, з огляду на те, що за відсутності таких документів вчинення нотаріальної дії є неможливим.

Дані про фізичну особу зазначаються у відповідних документах, які посвідчують особу, зокрема в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон1, дипломатичному чи службовому паспорті, по­свідченні особи моряка, посвідці на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національному паспорті іноземця або документі, що його замінює, посвідченні водія, посвідченні інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідченні, виданому за міс­цем роботи фізичної особи, та ін. (абз. 2 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Однак важливим тут є те, щоб із документа було чітко зрозуміло не лише ім’я фізичної особи, а в окре­мих випадках, і її юридична здатність до вчинення відповідного правочину. І тому посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані гро­мадянином України для встановлення його особи під час укладення цивільно-правових правочинів (абз. 3 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)2.

Ім’я неповнолітньої особи до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним із батьків) того, що ця особа є їх дитиною (абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Проте в одних випадках вимагається встановлення всіх індивідуальних ознак особи, в інших — лише деяких або взагалі не вимагається. З уведенням електронних (віртуальних) та новітніх комунікаційних і операційних технологій, електронних гаманців, електронних документів, з поширенням реєстраційних процедур все більшого значення набуває необхідність ідентифікації особи під час здійснення її цивільних прав.

Разом з тим ім’я, хоч і є основним, але воно не повністю відображає ідентифікаційні ознаки фізичної особи. Згідно зі ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів (у тому числі фізичних осіб).

Зустрічаються випадки, коли навіть застосування всіх трьох елементів імені не може забезпечити повної індивідуалізації фізичної особи. Так, коли зареєстровано сотню осіб з однаковим ім’ям, прізвищем і по батькові та виявлено, що вони мають однакову дату народження. Тому доцільним вважаємо використання додаткових ідентифікуючих ознак, наприклад, фотографічного зображення особи, сімейного стану, дати та місця народження, податкового номера, серії та номера паспорта тощо.

Право на ім’я є особистим немайновим правом і включає в себе:

1) повноваження на власні дії, до яких слід віднести повноваження на володіння іме­нем, його використання (ст. 296 ЦК України) і розпоряджання (зміну) (ст. 295 ЦК України);

2) повноваження на дії інших осіб, які полягають у можливості вимагати від інших не порушувати право на ім’я фізичної особи, наприклад зобов’язувати звертатись до фізичної особи відповідно до її офіційного імені, право на псевдонім.

Повноваження вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно до її імені полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спо­творення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення, наприклад, шляхом перекручування імені, є порушенням цього права. Спотворення імені може бути й шляхом неправильної постановки наголосу, тому вважаємо, що фізична особа під час запису її імені у відповідних документах має право вимагати вказати правильний наголос в її імені, чим попередити можливість відповідних зловживань з боку інших осіб3.

Використовуючи псевдонім, необхідно стежити, щоб вигадане ім’я не співпадало з яким-небудь ім’ям конкретної особи, інакше матиме місце використання імені іншого громадянина.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор має право вибирати псевдонім, зазначати й вимагати зазначення його замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Виконавець відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 38 цього Закону має право вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначались чи повідомлялись у зв’яз­ку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі якщо це можливо);

3) право вимагати захисту порушеного, невизнаного або такого, що оспорюється, права на імя, наприклад, у випадку незаконного використання імені фізичної особи чи будь-якого іншого його порушення.

Ім’я громадянина є нематеріальним благом, яке захищається цивільним законодавством від порушень, зокрема від неправомірного використання його імені, спотворення або використання імені громадянина способами або у формі, які зачіпають його честь, гідність або ділову репутацію. На думку І. А. Покровського, що багатший внутрішній зміст особи, то більше вона дорожить своїм ім’ям: «Всім відомо, як дорожать своїм ім’ям старі аристократичні прізвища; але те, що раніше було тільки надбанням аристократії, з часом робиться загальною тенденцією людини, що зростає в свідомості своєї власної гідності»4. Це цілком може бути сказано і щодо нашого часу.

Ім’я необхідне людині для реалізації цивільних прав і обов’язків, що нормативно закріплено в ст. 28 ЦК України. Одночасно в ч. 3 цієї статті зазначено, що ім’я фізичній особі надається відповідно до закону.

Ім’я громадянина дається при народженні дитині за згодою батьків, по батькові надається за ім’ям батька, прізвище визначається прізвищем батьків.

За ч. 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я документи, що підтверджують факт народження дитини, а в разі їх відсутності ― рішення суду. Так, за ч. 9 ст. 13 цього Закону у разі відсутності документів про народження дитини державна реєст­рація її народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження. Тобто, наприклад, або свідками, або висновком судово-медичної експертизи може бути підтверджено факт народження в судовому розгляді, що ця жінка є матір’ю дитини. Судово-медична експертиза (гінекологічна, біологічна та ін., у тому числі медико-генетична) за певної ситуації може бути необхідна для вирішення низки питань, пов’язаних з походженням дитини.

Звернемось до інструкцій щодо народження дитини (затверджених МОЗ України) та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні5, які вказують, що підставами для проведення державної реєстрації народження дитини є: а) медичне свідоцтво про народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу6; б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше7; в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, в потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу; г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть. Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження.

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я при державній реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану факт народження дитини підтверджується медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о) або рішенням суду8.

Користуючись своїм правом на добровільність отримання медичної допомоги (ст. 49 Конституції України, ст. 284 ЦК), слід одразу після пологів поза медичним закладом викликати швидку медичну допомогу. Лікарі після огляду породіллі та дитини своїми висновками мають підтвердити факт народження дитини.

Суд розглядає в порядку окремого провадження (відповідно до вимог ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення), зокрема (згідно з п. 7 ч. 1 вказаної статті), справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Для встановлення судом факту народження дитини необхідно надати докази, що є підставами для реєстрації дитини (за Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, які визначають підстави для проведення державної реєстрації народження дитини). Доказом народження дитини можуть бути й інші документи, які підтверджують факт її народження, а саме: індивідуальна картка вагітної та породіллі (обмінна карта), акт свідків про наро­дження дитини (батьків, друзів, сусідів), довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о) тощо.

За нормами Цивільного процесуального кодексу, відповідно до якого здійснюється цивільне судочинство, свідок є учасником цивільного процесу, яким може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Пояснення свідків є однією з підстав для встановлення судом наявності або відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, зазначеною нормою передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У заяві про встановлення факту народження дитини не завадить обґрунтувати й необхідність визнання факту її народження. Наприклад, відсутність свідоцтва про народження дитини не дає можливості отримати атестат про закінчення середньої школи, вступити до навчального закладу та отримати освіту, отримати паспорт громадянина України, а ці обставини порушують конституційні права людини.

Якщо перелічених документів більше ніж достатньо, щоб суд своїм рішенням встановив факт народження дитини та зобов’язав органи РАЦСу зареєструвати дитину відповідно до закону, можна готувати заяву про встановлення факту народження дитини9.

Якщо реєстрація факту народження дитини, народженої в іншій державі, не була проведена компетентним органом такої держави або дипломатичним представництвом чи консуль­ською установою України, підставою для проведення державної реєстрації в Україні є медичний документ іншої держави, що підтверджує факт народження дитини, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, обов’язкове дотримання яких визнане Верховною Радою України.

Ім’я громадянина ― це категорія, в першу чергу, цивільного законодавства. Таке рішення повністю відповідає об’єктивним вимогам, що визначають сферу дії цивільного права, оскільки право на ім’я є особистим правом фізичної особи.

Повноваження на володіння власним іменем включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, ім’я та по батькові. Право на присвоєння імені є лише однією з передумов виникнення повноваження на володіння іменем, яке здійснюється шляхом надання імені людині вперше. Право на присвоєння імені здійснюється батьками (всиновителями) чи опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом. Так, відповідно до чинного законодавства батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше 1 місяця від дня народження ди­тини, зареєструвати народження дитини в дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану і одночасно присвоїти їй прізвище, ім’я та по батькові (ст. 144 СК України).

Проте цей строк істотного практичного значення не має, оскільки закон не містить тимчасових обмежень щодо державної реєстрації на­родження дітей і не передбачає юридичних санк­цій за невчасну подачу батьками заяви про народження дитини.

Пропуск встановленого законом строку подання заяви про народження дитини не може бути підставою для відмови в державній реєстрації народження. У цьому випадку може йтися тільки про окремі особливості самої процедури державної реєстрації народження в органі РАЦСу.

Отже, власне реалізація права на володіння ім’ям здійснюється внаслідок реалізації батьками (усиновлювачами), опікунами, а в передбачених законодавством випадках також і органами опіки та піклування або ж судом, іншого особистого немайнового права, а саме ― права на присвоєння (надання) імені.

За загальним правилом структура імені фізичної особи складається з прізвища (родового імені), імя (особистого імені) та по батькові (патріархального імені).

Ім’я надається при народженні та включає прізвище, власне імя та по батькові (якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої дитина належить), з яким фізична особа вступає у цивільні правовідносини. Перше правило відображає традицію, ментальність, а друге — виняток із загального правила. Це пояснюється тим, що в широкому значенні поняттям «ім’я» в більшості народів СНД охоплюються прізвище, власне ім’я і по батькові, проте національні звичаї деяких національностей не знають такого поняття, як по батькові, і в офіційних особистих документах воно не вказується.

Імя дитини (особисте ім’я, номен) визначається за згодою її батьків, а у випадку коли дитина народжена жінкою, яка не перебуває в шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір’ю дитини.

Вибір імені ― це важлива подія, тому батьки або особи, що їх заміняють, повинні підходити до його вибору з усією відповідальністю. Іноді батьки під час визначення імені дитини не враховують таких важливих факторів, як зручність використання цього імені, благозвучність імені, а спираються лише на свої уподобання, що призводить до виникнення різного роду ускладнень у подальшому житті людини. Так, батьки досить часто під час визначення імені дитини дають дітям імена героїв фільмів, романів, естрадних виконавців. Не зважаючи на свободу вибору особистого імені для дитини, доцільним у такій «іменній творчості» батьків вбачається визначення певних, встановлених здоровим глуздом, обмежень. У випадку коли батьки присвоюють дитині певне ім’я, яке є неблагозвучним або його присвоєння може зашкодити інтересам дитини, органи опіки та піклування або ж суд повинні, використовуючи принцип розумності (ст. 3 ЦК України), відмовити батькам у реєстрації такого імені, керуючись при цьому інтересами дитини.

Відповідно у дитини може бути
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації