Методичні рекомендації для бібліотекарів з популяризації правових знань серед читачів-учнів 1-9 класів / з героями казок по статтях конвенції про права дитини

Скачати
Методичні рекомендації
  1   2   3   4
  до вашої уваги такі сценарії:

 

***

Музичні символи Європи.
(ІІ заняття циклу “Європа у трьох уроках”)



    Шляхи розвитку людської культури складні й різноманітні. І хоч би які негаразди спіткали людство, людина завжди прямувала вперед. Не існує такої сходинки, на якій можна було б зупинитися з гордим відчуттям, що вона остання і вище вже немає нічого.
    Разом із людством уперед просувалося й мистецтво — цей особливий світ думок, поривань і почуттів, що втілюється в русі пензля, ритмі поезії, жесті актора, кадрі кінофільму, звуках музики... Мистецтво стало духовним надбанням людства. Воно залишає нам у спадок творчі скарби народів світу.
    І хоча культура кожного періоду складалася поступово і по-різному, саме мистецтво завжди було підґрунтям взаєморозуміння народів.
    Сьогодні ми з вами спробуємо поринути у музичне мистецтво країн Європи. Це буде друге заняття нещодавно розпочатого циклу “Європа у трьох уроках”. Можливо, наша подорож буде дещо зашвидкою і ми, так би мовити, будемо перестрибувати з епохи в епоху, але все одно вона буде гарантовано цікавою і змістовною.
***
    Твори мистецтва розкривають дух народу, країни, вони є обличчям епохи. Як же інколи важко розібратися в безлічі мистецьких явищ! Скільки їх — анітрохи не схожих імен!
І     кожен із нас обирає для себе те, що ближче його духовному складові, адже кожна людина має власні смаки й уподобання. Одна захоплюється класичним мистецтвом, іншій більше до душі сучасна рок-музика. Проте в історії музики є імена, визначальні для всього подальшого розвитку світової культури. Без знання цих імен жодна людина не може вважати себе освіченою.
    Тож будемо подорожувати Європою послідовно, від країни до країни, знайомлячись із коштовними скарбами європейської музики, відкриваючи для себе своєрідність творчого мислення і духовного життя.
***
    Греція — колиска європейської цивілізації й джерело її величі. Грецькі література і музика — найдавніші в Європі. Слово «музика» також народилося в Греції. Музами називали богинь — покровительок мистецтв і наук.
    Як ви знаєте з літератури, значне місце у Давній Греції відводилося уславленню богів піснеспівами, музично-танцювальними дійствами. Тому деякі особливості музичної культури греків знайшли відображення в міфах. Ви пам’ятаєте міфи про Орфея, про флейту Пана, про народження музичних інструментів. Античні міфи і трагедії упродовж багатьох століть надихали митців різних країн світу. Лише на сюжет Орфея та Еврідіки багато композиторів, серед яких К. Глюк і Й. Гайдн, створили опери, І. Стравінський — балет. Д. Бортнянський написав опери «Алкід» та «Креонт», Ж. Люллі й В. Моцарт використовували у своїх оперних творах мотиви міфів про Аполлона — покровителя світла й муз.
    Благородний образ Прометея - гордого і могутнього титана, який терпів страшні муки за те, що допоміг людям, подарувавши їм божественний вогонь, втілив у своїй симфонічній поемі «Прометей» російський композитор-новатор О. Скрябін. На цьому творі варто зупинитися трохи докладніше, тому що в ньому використано не тільки величезний склад оркестру, а й фортепіано і великий змішаний хор, що співає без слів. Грандіозність задуму зумовила потребу введення в партитуру унікальної партії — клавіатури світла, за допомогою якої зал під час виконання твору сповнювався сяйвом того чи іншого кольору. Зароджені на початку XX ст. ідеї поєднання зорового і слухового сприйняття нині ефективно використовуються у світломузиці. Без цих ефектів зараз важко уявити естрадний концерт чи відеокліп.
    Сьогодні ми нерідко вживаємо грецькі слова, поняття й терміни, що прийшли до нас із легенд і міфів, зі сторінок рукописів античності. Cepeд них — ліра, тобто давньогрецький музичний інструмент, який традиційно супроводжував поезію (що й зумовило назву «лірика»). Ліра, на якій грав легендарний Орфей, чий спів зворушував не лише богів, а й диких звірів, змушувала коритися дерева і навіть скелі, стала визнаною в усьому світі емблемою музики, мистецтва. Про музику розповідається на сторінках поем «Іліада» та «Одіссея» славнозвісного Гомера, який записав свої легенди і пісні від аедів — народних поетів, співців і композиторів.
Музика відігравала важливу драматургічну роль у трагедіях і комедіях. Театральне дійство античної доби гармонійно поєднувало драму, танець і музику. Ви пам'ятаєте з уроків світової літератури: хор у грецькій драматургії виражав ставлення глядачів до подій, був своєрідним «гласом народу». Він коментував те, що відбувається на сцені. Грандіозність античного амфітеатру просто неба на десять тисяч глядачів вражає. Про його надзвичайні акустичні властивості свідчить той факт, що на верхніх лавах було добре чути стукіт кинутого вниз камінчика. Уявіть собі, як міг звучати цей хор. Давньогрецька трагедія стала взірцем для європейського не тільки драматичного, а й музичного театру.
    У Давній Греції значний розвиток отримала наука про музику — теорія музики та музична естетика, що мали неабиякий вплив на становлення європейського музикознавства. Відомий математик Піфагор сформулював музично-акустичні закони. Він проголосив музичну гармонію планет, а також обґрунтував оригінальну теорію катарсису — очищення душі музикою. Платон і Арістотель розробляли ідеї етичного впливу музики на людину, вважаючи її «художніми ліками», що сприяють гармонії в душі. Вони були переконані, що музика — чудовий засіб стримування пристрастей. В одному із давніх трактатів говориться, що мудрий педагог Хірон водночас навчав музики, справедливості й медицини.
    У давньому світі вважалося, що кращі вчителі музики — греки. Велика роль педагогів-греків і у становленні навіть української церковної музики: вони, як свідчать літописи, у період введення християнства на Русі навчали вітчизняних співаків традицій візантійської церковної музики.
***
    На межі XVI —XVII ст. в європейській музиці стався переворот, що за масштабами і значенням не мав собі рівних протягом усього її історичного розвитку. На зламі епох відбувався поступовий перехід від теоцентричної культури (тео... з грецької — Бог), у центрі якої була естетика католицизму, до антропоцентричної (антропо... з грецької — людина).
    Нова музична епоха викликала до життя розмаїття світських жанрів, що й дотепер побутують у музичному мистецтві, щонайперше — оперу.
    Італія завжди йшла попереду культурного, зокрема музичного світу.
    У Флоренції, на батьківщині Данте, духовного предтечі Відродження, творця безсмертної «Божественної комедії», народилися перші опери. Партитура «Дафни» композитора Якопо Пері, на жаль, не збереглася. До нашого часу дійшла опера «Еврідіка» композиторів Я. Пері та Дж. Каччіні, поставлена 1600 р. Це були ще не опери в сучасному розумінні, а «драми на музику». Співаки виконували по кілька ролей у супроводі невеликого інструментального ансамблю, схованого за сценою. Хор не тільки коментував події, як в античному театрі, а й втручався в музично-драматичну дію.
    Оперне мистецтво XVII ст. відбивало естетику бароко, було помпезним, декоративним. Опері XVIII ст. притаманні риси класицизму. Епоха романтизму XIX ст. сприяла становленню національних оперних шкіл.
    У великих і малих містах Італії оперні театри виростали, як гриби після дощу. Подорожуючи країною, великий німецький поет Генріх Гейне зазначав: «Бідній поневоленій Італії заборонено говорити, і вона може лише музикою повідати про почуття свого серця».
    Італійський романтизм в оперному мистецтві мав дві вершини: Джоаккіно Россіні і Джузеппе Верді.
    Музично-романтичні тенденції знайшли перше яскраве втілення в творчості Джоаккіно Россіні (1792 — 1868). З раннього дитинства він був знайомий з життям оперних труп, у яких його батько грав у оркестрі, а мати співала. В кращих традиціях опери-буфу (лише за 20 днів!) написав він славнозвісний свій шедевр «Севільський цирульник» — феєрверк яскравих образів і національних характерів, каскад несподіваних сюжетних поворотів, багатство інтонаційних красот, нюансів радісної, оптимістичної музики. І це не дивно, адже, як зазначали сучасники композитора, він був людиною простою і надзвичайно веселою.
    Про його почуття гумору свідчить такий приклад. У молоді роки, коли композитор ще не став відомим у всій Італії, він часто переїздив від міста міста, де в театрах йому замовляли опери, і видавав себе за злісного ворога Россіні. Він потішався, коли оточуючі не погоджувалися з його гнівними характеристиками арій з опер, які виконувалися бездоганно.
    Мелодії маестро звучали і в палацах, і на майданах. Відомий випадок коли на прохання слухачів співачка вторила арію головної героїні опери Россіні тридцять дев'ять разів!
    Кульмінацією розквіту італійської опери стала творчість Джузеппе Верді (1813 — 1901) — найбільш репертуарного композитора в історії музично-театрального мистецтва. На відміну від Дж. Россіні, який уславився як творець веселого жанру, хоча писав і героїко-патріотичні опери, у більшості опер Дж. Верді (усього 26) втілюються драматичні або трагедійні події і лише остання, написана вісімдесятилітнім композитором, — комічна. Знаменита тріада «Ріголетто», «Трубадур» і «Травіата» — найпопулярніші опери у репертуарі театрів усього світу.
    Перші та останні опери Дж. Верді були поставлені у Міланському театрі «Ла Скала». Заснований у 1778 р. і побудований на місці церкви Санта-Марія делла Скала (звідси і походить його назва), театр став центром оперного життя Італії, провідною оперною сценою світу.
    Жоден театр світу не мав такого репертуару, що охоплював різні стилі й епохи.
    Серед плеяди знаменитих співаків минулого, які виступали в «Ла Скала», — тенори Б. Джільї та Е. Карузо, баритони М. Баттістіні та Т. Руффо, сопрано А. Патті. Одним з найвідоміших співаків сучасності є Лучано Паваpoттi.
    Італійське оперне мистецтво вплинуло на формування стилю українських композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського, які навчалися в Італії. Саме тут була написана і вперше поставлена у Ліворно опера М. Березовського «Демофонт». Д. Бортнянський написав три італійські опери-серії.
    В епоху поширення італійського оперного мистецтва у світі на сценах театрів України, зокрема в Києві, Одесі та інших містах, виступали італійські оперні трупи, «король тенорів» Енріко Карузо (1873 — 1921), уславлені співаки Маттіа Баттістіні (1856—1928), Тітта Руффо (1877-1953) та ін.
***
    До найвищих досягнень світового мистецтва належать шедеври творчих геніїв французького народу.
    У XVII ст. у Франції народився класичний балет. Знамениті п'ять позицій ніг — основи класичного танцю — були запропоновані французом П'єром Бошаном. Він же винайшов прийом запису танців, який існує й дотепер.
    В усьому світі «словник» класичного танцю скомплектований із французької термінології (адажіо, алегро, арабеск, балянсе, па, пірует, пліє, фуете та ін.).
    За часів Відродження, коли у Франції формувалася національна культура, у Парижі розквітнув музичний жанр шансон, що веде до сьогоднішньої естрадної пісні, яку нерідко автор тексту і музики виконує сам. Це не дивно, адже Франція — батьківщина трубадурів — мандрівних співців епохи середньовіччя, які прославляли мужність і шляхетність вояків, а також кохання до «прекрасної дами».
    Пізніше за французьким терміном шансоньє закріпилося значення професійного естрадного співака, який нерідко був автором і музики, і текстів пісень. Творчість французьких шансоньє XX ст. Моріса Шевальє, Шарля Азнавура, Мірей Матьє, Джо Дассена відома всьому світові. Однак пальму першості тримає неперевершена Едіт Піаф — співуче серце Франції. Її незвичайний голос своєю величезною емоційною силою підкоряв мільйони слухачів, зачаровував, викликав захоплення, сльози. Він то нагадував говірку, шепіт, то пронизував своєю гучністю величезні зали, досягаючи драматизму оперного звучання.
    Послухайте спів цієї великої актриси, і ви відчуєте пульс, дихання Парижа, його ауру...
    Славетна співачка-шансоньє, актриса мюзик-холу, драматичного театру і кіно так і не навчилася грати на фортепіано, навіть не опанувала нотної грамоти. Проте від народження доля подарувала їй абсолютний музичний слух. Створюючи свої пісні, вона одним пальцем підбирала на піаніно мелодії. Вона не мала освіти і до кінця життя писала з помилками, але її вроджені музичні здібності допомагали відчути в оркестрі фальшиві ноти, які пропускав навіть диригент. У мистецтві співу Едіт Піаф була неповторною.
***
    Від однієї згадки про Ліверпуль в уяві виникає образ четвірки хлопців з гітарами в руках, які співають чарівні мелодії. «Бітлз» — знаменита англійська рок-група створена 1956 р. у Ліверпулі, її називали «восьмим музичним дивом світу». Склад вокально-інструментального квартету: Джон Леннон (ритм-гітара, вокал), Пол Маккартні (бас-гітара, вокал), Джорж Харрісон (гітара-соло, вокал), Рінго Старр (ударні).
    Група набула найвищої популярності, виконуючи пісні в стилі «біг-біт» , і стала символом молодіжної музичної культури. До Репертуару групи входили переважно пісні, написані Дж. Ленноном і П. Маккартні.
    Упродовж десятиліття майже кожний диск або альбом групи отримував перші місця в хіт-парадах Великої Британії а потім й інших країн.
Найпопулярнішу пісню-баладу Пола Маккартні «Yesterday» («Учора»), написану в 1965 p., протягом 10 років виконали 1186 різних співаків! Пісня «Мішель» мала 65 авторських версій. Вершиною досягнення тандема Леннон — Маккартні вважають пісню «A Day In The Life» («День у житті»), у фіналі якої грає 41 оркестрант. Її вплив на людей критики порівнюють із впливом картини Рафаеля «Останній суд».
    Бітломанія. У 60-ті роки хвиля бітло-манії прокотилася по всьому світові. Деякі концерти перетворювалися на маніфестації фанатів, що скандували, ридали, непритомніли, прориваючись до сцени. Розходилися величезні тиражі платівок, з'являлися навіть зачіски «а ля бітлз». Девізом моди стало: «що носять бітли — те носять усі».
    Вони поєднали класику і поп-музику, збагачуючи останню досягненнями професійної музичної композиції і гармонії, способами інструментування і прийомами виконання. Вони підкорили світ, виступаючи з тріумфом за межами рідної країни — в Америці, Франції, Італії, Іспанії, Японії, на Філіппінах. Вони зробили свою творчість невід'ємною частиною способу життя, стали прапором молодіжного протесту, символом цілого покоління.
    У 1965 р. королева Єлизавета II вручила всім членам групи почесні нагороди — ордени Британської імперії за видатні заслуги в галузі культури та за внесок в економіку. Адже надходження до державної скарбниці йшли навіть за право використання слова «Бітлз» як торговельної марки, не кажучи вже про індустрію грамзапису. Ця подія шокувала вищий світ, світ аристократів і політиків — адже нагорода виводила простих хлопців із трудових сімей на рівень перів і лордів.
    Виліплені з воску фігури Дж. Леннона, П. Маккартні, Дж. Харрісона і Р. Старра стоять у постійній експозиції в музеї воскових фігур мадам Тюссо. Музиканти стали почесними громадянами Ліверпуля, їхніми іменами названо вулиці рідного міста, де відкрився своєрідний музей — Центр історії ансамблю «Бітлз». Імена всіх учасників гурту занесено до Британської енциклопедії.
***
    Понад триста років минуло від дня народження Йоганна Себастьяна Баха — гордості і слави німецької культури, музиканта-мислителя високих ідеалів. З дитинства слова «фуга», «орган», «поліфонія» ми традиційно пов'язуємо з ім'ям Баха. Розуміння його музики потребує особливого напруження внутрішніх духовних сил. Може, тому й існує думка, що Бах — «важкий» для сприймання, занадто «учений» композитор. Ще раз спробуйте уважно вслухатися в його музику, вдивіться в його мудре обличчя, перечитайте матеріали про життя і творчість митця і ви, безперечно, зрозумієте цю людину — серйозну і веселу, велику і скромну водночас.
    Інтерес до музики Й. С. Баха виник тільки через століття після його смерті. Молодий німецький композитор Ф. Мендельсон-Бартольді серед старих рукописів Берлінської королівської бібліотеки відшукав багато нот давно забутого органіста. Вражений глибиною і красою музики, він доклав чимало зусиль, щоб вона зазвучала в концертних залах. Під його орудою було виконано одне з найграндіозніших творінь Баха - ораторію «Страсті за Матвієм». Музика розповідала про страждання і смерть Ісуса Христа, переносячи слухачів у інші виміри часу, до високих божественних сфер. Твори великого Баха, які було опубліковано протягом століття, склали 60 томів. Слово «Бах» у перекладі з німецької означає «струмок», проте Бетховен зазначив: «Він не струмок, він — океан».
    Один із біографів композитора розповідає, що у молоді роки Йоганн, не маючи грошей на переїзд, пройшов пішки 350 кілометрів, щоб послухати гру відомого органіста.
Найвидатнішим досягненням раннього періоду творчості композитора стали знаменита токата і фуга ре мінор для органа. Справжнє диво — побудова бахівської фуги. Слухаючи її, мовби на очах, виникає готичний собор — з вітражами, арками і шпилями, що підносяться до небес, — одне з найвеличніших творінь духовної культури світу. Бах створював свій музичний собор звуками.
***
    У цей період у Німеччині, де склалися давні традиції інструментального виконавства, набув розквіту жанр симфонії, найбільш співзвучний суспільним перетворенням. Якщо для Баха провідним жанром творчості стала фуга, то для іншого великого представника німецької музичної культури другої половини XVIII — початку XIX ст.         Людвіга ван Бетховена — симфонія, монументальний циклічний твір драматичного або героїчного характеру. Остання симфонія — Дев'ята — мала такий грандіозний задум, що, крім великого складу оркестру, потребувала введення хору і солістів, які співали гімн «Обніміться, мільйони» на вірші оди Шіллера «До радості». Композитор змальовує величну картину людства, що прагне щастя, загального братерства та єднання. Саме уривок з Дев’ятої симфонії Бетховена – ода “До радості” є зараз гімном Європейського Союзу.
    Людвіг ван Бетховен народився у Бонні в музичній родині. Батько навчав сина грати на клавесині, скрипці, органі, і як людина користолюбна, прагнув блискучої кар'єри для свого музично обдарованого сина, жорстоко з ним поводився, змушуючи хлопчика до багаточасових щоденних занять, інколи навіть будив його вночі. З 12 років Людвіг, щоб допомогти хворій матері, працював органістом придворної капели. Після її смерті юнак узяв на себе виховання двох молодших братів.
У 22-річному віці Бетховен переїхав до Відня, де жив до кінця своїх днів. У Відні він недовго вчився у знаменитого композитора Йозефа Гайдна, зустрічався з Моцартом, який пророчо сказав про молодого Бетховена: «Він змусить говорити про себе весь світ».
    Згадаймо знамениту «Місячну сонату»: в ній сутність Бетховена і як особистості, і як творця.
    Трагедія композитора — його глухота. Хвороба почала прогресувати з 26 років. Він пізнав сповна усі удари долі — страждання, відчай, бідність, самотність, невлаштованість долі, нерозділене кохання до молодої аристократки...
    Л. Бетховен написав 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, 16 струнних квартетів, 32 фортепіанних, 10 скрипкових і 5 віолончельних. Найкращі його твори, бездонні за глибиною думок і почуттів, — третя («Героїчна»), п'ята, шоста та дев'ята симфонії, музика до «Егмонту», фортепіанні сонати № 8 («Патетична»), № 23 («Апасіоната») — це образи-вершини людського духу.
    Л. ван Бетховен написав варіації на тему української народної пісні «їхав козак за Дунай». Він ніколи не бував в Україні, а пісню цю, ймовірно, почув від свого віденського знайомого Андрія Розумовського, який перебував у Відні на дипломатичній службі. Він був сином останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, належав до кола вельми освічених і культурних людей тієї епохи. У Відні він неодноразово брав участь в аматорському ансамблевому музикуванні. Саме Андрієві Розумовському Л. Бетховен присвятив свої останні квартети — лебедину пісню геніального композитора.
***
    Творчість Вольфганга Амадея Моцарта викликала переворот у традиційних поглядах на музичне мистецтво, аналогічний «Фаусту» Гете в літературі. «Вічне сонячне світло», — так характеризував його музику композитор і піаніст Антон Рубінштейн.
    З ім'ям Моцарта традиційно пов'язують уявлення про феноменальну вроджену музичну обдарованість. Коротке, але досить плідне життя композитора і його передчасна смерть за загадкових обставин породили чимало легенд, домислів, міфів.
    Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня 1756 р. у старовинному австрійському місті Зальцбурзі. Його батько був вельми освіченим придворним музикантом.
У трирічному віці Вольфганг знаходив на клавіатурі клавесину благозвучні акорди, у чотири роки самостійно навчився грати на органі та скрипці, спробував написати концерт. Шестирічний музикант їде у концертне турне завойовувати світ. Разом із батьком і талановитою старшою сестрою він гастролює у великих містах Європи. Програми концертів диво-дитини вражали складністю і різноманітністю, музикальний слух — феноменальністю. Маленькому хлопчикові годинами доводилося розважати публіку різними фокусами: грати пасажі одним пальцем, навіть через тканину, або визначати висоту звука різних предметів (склянки, годинника). У цей час розпочинається серйозна композиторська робота, з'являються перші сонати симфонії, п'єси Моцарта.
    Сучасників вражала його музична пам'ять. Наприклад, після одноразового прослуховування він записує складний багатоголосий твір, що був власністю церкви і виконувався Сікстинською капелою. Під страхом покарання ноти не можна було виносити і переписувати. Але ж Моцарт не переписував, він їх запам'ятав!
Моцарта обирають членом Болонської академії. За завданням екзаменаторів він за півгодини написав складний твір. Папа римський вручає митцю орден «Золотої шпори». Міланський театр замовляє чотирнадцятирічному композиторові оперу, яка 20 разів ставилася на сцені оперного театру і мала гучний успіх.
Найвищої майстерності, глибини думок і почуттів досягає композитор у новаторських операх «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», трьох останніх симфоніях, «Реквіємі».
    Моцарт, визнаний кращим клавесиністом Австрії, багато виступав з концертами, але поступово їх ставало дедалі менше, а інших заробітків майже не було. Для того щоб утримувати сім'ю, йому доводилося за мізерні гонорари продавати свої геніальні твори.
    Попри матеріальні нестатки, особисте життя композитора склалося щасливо. Його дружина Констанція Вебер була людиною веселої вдачі, лагідною і доброю. Своєю турботливістю вона нагадувала Вольфгангу матір, виховувала двох синів. До того ж вона була музикальною й артистичною, підтримувала чоловіка в усіх творчих починаннях.
    На жаль, дружина часто хворіла. Через хворобу вона навіть не змогла провести свого чоловіка в останню путь. 5 грудня 1791 р. перестало битися серце генія. У день поховання Моцарта розігралася заметіль і друзі композитора не змогли дійти до кладовища. Його поховали за нижчим розрядом у могилі для бідних, яку потім не змогли відшукати.
    За два роки до смерті Моцарт створив свій останній оперний шедевр — фантастичну оперу-казку «Чарівна флейта», присвячену вічній темі кохання. Закінчував оперу вже безнадійно хворим. Писав композитор цю світлу музику високих почуттів паралельно з найтрагічнішим своїм твором — «Реквіємом» (з латинської — «вічний спокій»). Історія його створення незвична, з ним пов’язана таємнича і взагалі сумна історія.
    Якось увечері до Моцарта прийшов незнайомець, одягнений у чорне, і сказав, що бажає зробити музичне замовлення. Нічого дивного в цьому не було. Заможні вельможі і навіть королі часто зверталися до відомих музикантів з пропозицією створити музику для їхнього власного оркестру, капели, домашнього чи придворного театру... Здивувало Моцарта те, що невідомий не назвав ані свого імені, ані імені замовника, і те, що замовлення було не дуже звичайним. Незнайомець у чорному замовив траурну музику, хоча Моцарт прославився на весь світ своїми життєрадісними творами, що сяяли світлом і радістю.
    «Чорна людина» була небагатослівною. Тихо відрахувала велику суму, яку спантеличений і трохи розгублений Моцарт попросив як завдаток, і пішла геть.
Робота над оперою «Чарівна флейта», її постановка і успіх відвертали увагу Моцарта від роботи над «Реквіємом», але композитор повсякчас думав про нього, створював уривками і щось записував. Його вірний учень Зюсмайєр ловив кожне слово вчителя, запам'ятовував і дбайливо зберігав усе, що стосувалось майбутнього твору. Йому і на думку не спадало, що Моцарт працює над останнім у своєму житті твором і, підточуваний хворобою, сумно міркує над тим, що пише заупокійну месу по собі самому.
А Моцарт у цей час писав у листі до товариша:
    «У моїй голові хаос, з трудом збираюся з думками. Образ незнайомця не зникає з моїх очей. Я весь час бачу його. Він просить, він наполягає, він вимагає роботи. Я продовжую, тому що створення музики втомлює менше, ніж бездіяльність. Відчуваю — мій стан підказує це — мій час настав. Кінець прийде, перш ніж я зможу повністю виявити свій талант. А яким прекрасним було життя! Та ніхто не може змінити moго, що визначено долею, змінити дні свого життя... Отже, я закінчую свою похоронну пісню. Я не можу залишити їі незакінченою».
    Закінчувався 1791 рік. Увечері 4 грудня до хворого і слабкого Моцарта прийшли друзі. Він попросив, щоб йому принесли незакінчену партитуру «Реквієму». Йому хотілося почути цю музику в живому виконанні. І ось, оточивши Моцарта, який лежав у ліжку, разом з ним вони співають з листа заупокійну месу.
    Раптом голос Моцарта затремтів, він розридався і відклав партитуру вбік...
Тихо, щоб дати хворому спокій, всі розійшлись. Моцарт лежав нерухомо, втупивши погляд у простір, поряд з ним лежала партитура «Реквієму». Маестро тихо підкликав Зюсмайєра, який постійно був поряд з хворим учителем, і почав пояснювати, як слід закінчити «Реквієм» у разі його смерті. Їхню розмову перервав лікар...
Опівночі Моцарт трішки звівся, оглянув дивним поглядом кімнату, ніби когось шукаючи. Потім повернувся обличчям до стіни і помер. На його ліжку лежав незакінчений «Реквієм».
    А таємниця «чорної людини», яка принесла стільки хвилювань видатному композитору, розкривалась, між тим, дуже просто. Виявляється, до Моцарта у той пам'ятний вечір приходив усього лише слуга, якого надіслав граф Вальзег цу Штуппах. Цей вельможний пан був великим меломаном і хотів прославитись як композитор. Він неодноразово купував у різних композиторів невеличкі твори і, власноруч переписуючи їх, видавав за власні. А тут у графа трапилась біда: померла дружина. І, вражений, він вирішив увічнити її ім'я реквіємом власного написання, для чого і замовив таємно цей «власний твір» Моцарту. Сплативши за «Реквієм» гроші, граф вважав, що цей «товар» стає його власністю...
    Зюсмайєр закінчив «Реквієм» після смерті вчителя. Суперечки з приводу цього геніального твору не вщухають досі. Адже ніхто не може з точністю сказати, де закінчується Моцарт і починається Зюсмайєр. Але навіть якщо Зюсмайєр десь щось і дописав за свого видатного вчителя, це однак «Реквієм» Моцарта. Надто великим був образний заряд, закладений геніальним композитором у вже написану частину «Реквієму», щоб можна було змінити чи надто відійти від основного задуму.
    Композитор прожив коротке життя (всього 36 років!), проте він залишив по собі величезну за обсягом і різнобічну за жанрами спадщину, якої вистачило б на кілька творчих доль - близько 20 опер, «Реквієм», 50 симфоній, понад 20 концертів для клавіру з оркестром, численні концерти для скрипки, флейти, кларнета, фагота, валторни, арфи з оркестром, струнні квартети і квінтети, сонати для скрипки і клавіру, клавірні сонати, варіації, фантазії, рондо, менуети тощо.
    Шекспірівська за розмахом і глибиною творчість австрійського композитора мала величезний вплив на розвиток європейського музичного мистецтва XIX ст. Дехто з дослідників вважає, що осмислення космізму й універсальності музики геніального Моцарта, яка випереджала свою епоху, є справою майбутнього.
***
    Слово «вальс» у багатьох людей одразу ж асоціюється з іменами Йоганнів Штраусів — батька й сина своєрідною «вальсовою династією».
    Старший Штраус — родоначальник вальсу, не маючи 20 років, організував оркестр, який грав на танцювальних вечорах, зокрема виконував вальси, галопи, кадрилі свого диригента. Штраус-син досяг набагато більшого: він не тільки створив власний оркестр у досить молоді роки, як і батько, а й став автором близько 500 творів, серед яких знамениті вальси «Казки віденського лісу», “На прекрасному блакитному Дунаї», «Весняні голоси», «Прощання з Петербургом», а також оперети «Летюча миша» і «Циганський барон».
    «Дві речі на землі дуже важкі, — писав Роберт Шуман, — по-перше, здобути славу, по-друге, її утримати. Тільки справжнім майстрам це вдається: від Бетховена до Штрауса, кожному в своєму роді».
    Життєлюбні, ліричні, чарівні мелодії Йоганна Штрауса — «короля вальсу» — і сьогодні сповнюють серця людей світлим і радісним світовідчуттям!
***
    Найбільшою групою народів Євпопи, споріднених за мовою та походженням, є слов'яни. Це — білоруси, болгари, боснійці, лужичани, македонці, поляки, росіяни, серби, словаки, словенці, українці, хорвати, чехи й чорногорці. У цих народів здавна було багато спільних рис. Одним з уславлених музикантів-слов’ян є Фридерік Шопен.
    Творчість польського композитора Фридеріка Шопена належить до най-величніших вершин світової музичної культури. В його особистості дивовижно поєдналися обдаровання композитора і виконавця. Він став засновником польської класичної музики й уславився як геніальний піаніст, створивши шедеври у різних фортепіанних жанрах.
    У музиці Шопена поєднувалися і краса мелодій Моцарта, і драматизм Бетховена, і суворість Баха. А ще, за влучним висловом Я. Івашкевича, був якийсь особливий «шопенівський сум», «якесь поєднання туги, бездомності, безталання і недуги», що інколи сягало висот справжнього трагізму.
На відміну від багатьох своїх попередників і сучасників, Фридерік Шопен не писав опер або симфоній. Він став душею фортепіано, а воно — виразником його душі. Усі свої невисловлені почуття, особливо самотності безмежного смутку й розпачу, що не полишали його на чужині, він втілив у музиці.
    Під впливом лише звукової палітри, чистої музики (абсолютної, безсюжетної) в уяві слухачів постають майже реальні образи, картини, виникають асоціації. Шопен — творець романтичних жанрів, зокрема балад, скерцо, фантазій. Він не давав їм назв, тільки номери - максимально просто і скромно. «Він умів найважчі завдання мистецтва розв'язувати з таємничою легкістю — бо вмів збирати польові квіти, не струсивши з них ані роси, ані найлегшого пуху. І вмів осяйно мистецтвом ідеалу перетворити їх на зірки, на метеори, я б сказав, на комети, що світять цілій Європі. Розсіяні на полях сльози польського народу зібралися у діадемі людства, перетворившися на діамант краси й кристали особливої гармонії. Це — найвище, що може зробити митець, і це зробив Фридерік Шопен», — писав сучасник композитора, відомий польський письменник і живописець Ципріан Норвід.
    Те, що Фридерік Шопен зробив у галузі фортепіано, розширивши його можливості, можна порівняти лише з новаторством знаменитого італійця Нікколо Паганіні в царині скрипкового мистецтва. Якщо кажуть, що Ференц Ліст шукав оркестр у фортепіано, то Шопен шукав у фортепіано — фортепіано. За словами Гете, «в обмеженні виявляється майстерність».
***
    На жаль, ми не змогли поговорити про всіх геніальних європейців, що присвятили своє життя музиці. Але все ж таки, ми доторкнулися до творчості найвеличніших з титанів. Якщо є бажання, можна познайомитись з нашою літературою у будь-який час і продовжити розпочату сьогодні подорож по музичній Європі.
 

***

книга  і  комп'ютер

в інформаційному суспільстві:

сучасне і майбутнє

(урок-діалог для користувачів-учнів старшого шкільного віку)

 



Розвиток потенціалу людини, навичок і вмінь у століття інформації, формування інформаційної культури особистості повинно брати свій початок з дитинства. Головними джерелами інформації в XXI столітті є книга і комп’ютер.

 Щоб бути освіченою, сучасною людиною, необхідно багато читати, знати Інтернет тощо. Тому ми вирішили запропонувати нашим користувачам 8-9 класів такий урок-діалог, під час якого можна розпочати з підлітками серйозну розмову про роль книги, бібліотеки і комп'ютера в інформаційному суспільстві.

Головна мета уроку - допомогти зрозуміти дітям, що оволодіння ними основами інформаційної культури підготує їх до будь-якого виду пізнавальної діяльності забезпечить здатність жити в інформаційному суспільстві.

Сподіваємось, що цей матеріал допоможе бібліотечним працівникам розширити коло форм і методів формування інформаційної культури учнів 8-9 кл.

Друзі ! Вам пощастило жити в час небувалого злету науково-технічного прогресу, жити у Столітті інформації.

- Що ми розуміємо під словом "інформація" ?
/повідомлення про щось/

Ми оточені інформацією завади, коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимось телевізор, спілкуймось між собою. Запитання, відповіді , прохання, посмішки, рухи, - все це є передавання інформації. Взагалі, необхідність висловлювати і передавати інформацію приве­ла до появи мови, писемності, мистецтва; викликала до життя книго­друкування телебачення, обчислювальну техніку.

Технічний прогрес приніс нові засоби комунікації, тобто за­соби спілкування. А разом з ними - нові цінності. Першим проривом у цьому напрямку стала книга, пізніше - періодичні друковані вида­ння, потім - телеграф, радіо, телебачення і, нарешті Інтернет.

На початку 21 століття книга і комп’ютер є найавторитетнішими джерелами інформації. Саме про них ми сьогодні поговоримо.

Згадаємо, коли з'явилася перша книга ?
/4-3 тис. до н.е./

Чим книга прислужилася людству ?

/В книгах відображені історія людства, його досвід, думки, почуття тощо/

Згадаймо, як любили і поважали книгу наші предки. Народна муд­рість каже : "Книга вчить, як на світі жити", "Книга - джерело жи­ття", "З книгою жити - з добром дружити".

Висловлювання видатних людей : "Люди перестають мислити, коли перестають читати" /Д.Дідро/, "Книги - діти розуму" /Джонатан Свіфт/, "Книжки - кораблі думки, що мандрують хвилями часу" /Френсіс  Бекон/, "Завдання книг - полегшити, прискорити пізнання життя,  а не замінити його" /Я.Корчак/, "Без пристрасті до книжки людині недоступні куль­тура сучасного світу, інтелектуальне і емоційне вдосконалення" /В.Сухомлинський/.

Тривалий час книга була єдиним і основним джерелом інформації. Сьогодні світ заполонили комп’ютери.

-              Чи знаєте ви, що означає слово "абак" ?

 /Від грец. авах - дошка, поділена на смуги, де пересувалися камінці з метою арифметичних розрахунків. Щось на зразок рахівниці./

Саме від цього примітивного приладу для рахунків бере початок історія обчислювальної техніки, історія комп’ютера.

Комп’ютери почали активно заповнювати наше життя після другої світової війни. До 1960 р. в усьому світі використовувалися не біль­ше 7 тис. комп’ютерів. В 1993 р. настав історичний перелом, коли впер­ше обсяг виробництва персональних комп’ютерів перевищив обсяг вироб­ництва легкових автомобілів і досяг 35,4 млн. одиниць.

- Де застосовуються комп’ютери ?
/Варіанти відповідей :

в установах, банках, школах, лікарнях, у побуті, сучасний комп’ютер пише музику і вірші, малює, грає у шахи, розмовляє. Він практично вміє робити все, що і людина.

Сьогодні світ переживає процес бурхливої інформатизації і стрімко зростає кількість інформації. Фантастично розвивається електронно-обчислювальна техніка, що робить інформацію доступною практично кожному. Вчені говорять про "інформаційний вибух", "інформаційну революцію", "інформаційну цивілізацію".

- Як змінилася книга в наш час ?

Ви, мабуть, знаєте про існування електронних книг. У Франції  створено книгу, зовні схожу на традиційну. Під обгорткою розміщений екран розміром 21x16 см. Електронну книгу можна покласти до сумки чи рюкзака. Вона працює на батарейках протягом 5 год. Це одночасно і книга, і бібліотека, і віртуальний книжковий магазин. Її пам’ять зберігає одночасно біля 30 книг по 500 сторінок кожна. Маючи мобі­льний телефон чи телефонну розетку, ви підключаєтеся до Інтернету, можете гуляти по віртуальному магазину, вибирати і замовляти книги.

Досить провести по екрану пальцем, щоб підібрати книгу чи газету, збільшити розмір букв, знайти значення незрозумілого слова у словнику.

Останнє досягнення комп’ютерних технологій - "жива" книга  /Living Book /. За допомогою комп’ютера можна не лише читати текст і переглядати картинки, а й чути голоси персонажів, "оживляти" ілюстрації, грати у цікаві ігри. Навіть є такі електронні книжки-ігри, які дають можливість не тільки познайомитися з авторським варіантом твору, а й самому впливати на хід сюжету.

- Як ви гадаєте : у майбутньому друкована книга залишиться чи
її замінить комп’ютер ?

/Варіанти відповідей :

Звичайно, залишиться. Адже для більшості наших читачів персональний комп’ютер не по кишені",

Гадаю, настане час, коли друкована книга стане раритетом і
буде значно дорожчою за комп’ютер./

Книга чи комп’ютер? Ви надаєте перевагу...

Чи можна бути освіченою людиною, якщо не знаєш комп’ютера ?

Чи можна бути сучасною людиною, якщо не читаєш книг ?

З якого джерела /книги чи комп’ютера/ ви одержуєте основну
інформацію і знання ?

Згадаймо давньогрецький міф про Лабіринт.  Виявляється, що книжковий світ, а особливо світ комп’ютерний, віртуальний і є тим самим Лабіринтом, де на молодого і недосвідченого користувача чатує небезпека, справжній жахливий "Мінотавр". Головна проблема сьогодні - це проблема вибору. Як відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної та шкідливої ?

Досить часто знання художньої літератури обмежені гортанням детективів; з телевізійних програм вибираємо для перегляду лише бойовики, а комп’ютер використовуємо для сумнівних ігор.

"Кібернетика подібна тому, що в часи середньовіччя вважали "чорною магією", - вона може дати все, що забажаєте, але вона не може підказати, що необхідно просити" /Норберт Вінер/.

Вміння вибирати книгу чи знаходити інформацію за допомогою комп’ютера, - це справжнє велике мистецтво. Як оволодіти ним ? Гадаю, саме бібліотеки навчать вас цьому мистецтву, покажуть вам шлях до Знань, до духовності.

- Що означає слово "бібліотека" ?
/Книгозбірня/

Сучасна бібліотека збирає не тільки твори друку, а також аудіо - і відеокасети, компакт-диски, комп’ютерні програми, бази даних. До послуг читачів - різноманітна аудіо - і відеотехніка, комп’ютери, розмножувальна техніка.  Комп’ютерні технології використовуються при комплектуванні бібліотек, створенні довідкового апарату, обслуговуванні читачів.

Бібліотека стає складовою сучасних інформаційних систем.

"Якщо стара бібліотека була джерелом, до якого йшли всі, хто бажав знань, то новітня - це водопровід, який розносить життєдайну вологу по будинках" /Мельвіль Дьюі/.

Тому сучасну бібліотеку почали називати :   "віртуальна бібліотека”, "інформотека”, "медіатека", замість слова "читач” з’явився термін "користувач" бібліотеки.

- Чи потрібна бібліотека в майбутньому ?

/Варіанти відповідей:

- Бібліотека завжди була і надалі збережеться як інтелектуальний і інформаційний центр;

Бібліотека стане популярним місцем спілкування людей.
Одна маса знань ще не робить людину щасливою і мудрою, не рятує від самоти; людині потрібна людина.

Бібліотека - це той храм, де завади народжується і збе­рігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали "дім життя", "притулок мудрості", "аптека для душі".

Сьогодні ми з вами обговорили лише деякі питання теми "Книга і комп’ютер", теми невичерпної і складної.

Поки що ці два джерела інформації мирно співіснують, доповнюють один одного. А що буде далі - покаже час.

 

Додаток № 1

ЦІКАВЕ ПРО КНИГУ :

Вчені підрахували, що в 1600 р. вийшло у світ всього 6078 видань. Протягом наступного століття їх кількість подвоїлась, ще через століття зросла на 40% /1800р. – 18646/. Вже у 19 ст. чис­ло надрукованих книг і брошур збільшилося майже в десятеро /1900р. -158888/. В 20 ст. об’єми друкованої продукції стрімко зростають : за першу половину століття виробництво книг збільшилось на 70%.

XXX

Кількість книг, яку може прочитати людина за все своє життя, не перевищує 6-8 тис, якщо читати щоденно по 50 сторінок.

XXX

Найбільшою у світі книгою вважається "Суперкнига", видана в Денвері,  штат Колорадо, США в 1976 р. Її розміри 2,74 на 3,07 метра, вага 252,6 кг. В книзі 300 сторінок.

XXX

У політехнічному музеї в Москві зберігається унікальна книга поезій Т.Г.Шевченка. Її створив український умілець Микола Сядристий. В книзі 12 сторінок, кожна площею 0,6 кв. мм. Вона зшита павутинкою, обкладинка – з пелюстки безсмертника, під мікроскопом можна прочитати і самі тексти.

XXX

Один компакт-диск /різновид оптичного диску/ вміщує 250 тис.  сторінок тексту.  На компакт-дисках площею близько 4м    можна помістити тексти всіх книжок світу.

XXX

Нині пристрій розміром з ніготь людської руки може зберігати інформацію, рівну за обсягом 100 книгам по 500 сторінок кожна.

 

Додаток № 2

ЦІКАВЕ ПРО КОМП’ЮТЕР :

 Здатність людини засвоювати інформацію складає в середньому 25 Біт/с, або біля одного слова в секунду. Швидкість роботи сучасних SM сягає сотень мільйонів біт в секунду.

XXX

Одна з перших електронних обчислювальних машин - ЕНІАК - була створена в 194бр. Вона займала в довжину більше 30м, важила 30 тонн. її обслуговувала ціла інженерно-технічна команда. В кінці 20 ст. створюються комп’ютери, які можна розмістити на долоні і які дуже прості в експлуатації.

XXX

Нині найрозумніший комп’ютер в світі називається "Симулятор Землі", його створили японські спеціалісти з м. Йокогама. Він скла­дається з 640 суперкомп'ютерів і займає площу 4-х тенісних кортів. Лідер у списку 500 найшвидших комп’ютерів нашої планети виконує 35 млрд. операцій в секунду. З його допомогою моделюють процеси, які відбуваються на Землі, зокрема передбачають природні катастрофи.

XXX

В загальному об’ємі продажу програмного забезпечення в Япо­нії ігрові програми займають найбільше частку :   30%.  На другому місці  - учбові програми /20%/. Далі  - обслуговуючі програми /17%/, ділові  /13%/, наукові  /10%/.

Число користувачів Інтернету в Україні щомісяця збільшується на 200 тис.  і становить близько 1,5 млн.  чоловік.

Інтернет - це оперативність : можливість оновлення інформації в режимі online, технології puch-каналів, біжучих рядків. Інформація тут оновлюється кожні 5-15 хвилин, що неможливо ні в яких інших засобах масової інформації.

XXX

Сьогодні у високорозвинених країнах можлива купівля-продаж за допомогою електронних засобів не виходячи за поріг домівки. Стали реальністю освіта з навчанням в електронних класах; охорона здоров’я з комп’ютерною діагностикою та хірургією з дистанційним управлінням; транспорт та зв’язок з миттєвим замовленням квитків тощо.

XXX

В Японії увійшли в моду домашні кішки - комп’ютери. Вони можуть муркотіти будь-які мелодії відповідно настрою господаря, робити масаж ланками і лікувати. Кішка - комп’ютер сама поставить діагноз, замовить необхідні ліки, складе лікувальну дієту.

XXX

Наймолодший мільярдер у світі - Біллі Гейтс - засновник Фірми по виробництву програмного забезпечення Microsoft навчився програмувати у 1З років.

 

Додаток № З

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Абак /гр./ - лічильна дошка у давніх греків і римлян.

Бібліо..,/гр./ - у складних словах відповідає поняттю "книга".

Бібліотека /гр./ - книгозбірня.

Біт /2 пол. ХХ ст./ - одиниця кількості інформації у двійковій системі зчислення.

Віртуальна реальність - відтворення зорових, слухових і тактильних відчуттів за допомогою комп'ютеризованого аудіовізуального обладнання.

Духовний - зв'язок з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом.

ЕОМ /абревіатура/ - електронна обчислювальна машина.

Інтелект - розум, здатність людини думати, мислити.

Інтернет - Всесвітня інформаційна комп'ютерна мережа.

Інформаційна технологія - використання обчислювальної техніки і систем зв'язку для створення, збирання, передавання, зберігання, обробки інформації.

Інформаційна цивілізація - якісно нова суспільно-політична формація, що йде на зміну матеріальній /техногенній/ цивілізації і забезпечує прогресивне освоєння процесів інформатизації.

Інформація /лат./ - відомості про якісь події, чиюсь діяльність; повідомлення про щось.

Комп'ютер /2 пол. ХХ ст./ - електронна обчислювальна машина.

Медіатека  - /media - засоби масової інформації; theka - зібрання/ - зібрання засобів масової інформації на традиційних і нетрадиційних носіях.

Раритет /лат./ - цінна рідкісна річ.

 

Матеріал підготувала:     Малєєва Т.О.

Редактор:   Вересоцька В.М.

Відповідальна за випуск:   Лисенко Н.І.

 
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації