Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25
культурно-гуманітарні установи; він може стати в пригоді й національній пресі; словом: нація, що має сильно розвинений і розгалужений промисел, унезалежнюється економічно від чужих, а це є передумовою її політичної самостійності [70].

Оскільки часопис був органом Спілки українських купців та промисловців, то цілком зрозумілим є те, що багато сторінок журналу відводилося під рекламу (від трьох до семи). Реклама знайомила читачів із приватними фірмами, товарами, котрі можна було у них придбати, та з іншою торговою інформацією.

Місячник виходив у видавництві “Рекорд”. І видавництво, і редакція намагалися розширити жанрову і тематичну палітру публікацій про купецтво. Так, “Український купець” друкував оповідання А.Чайковського “Аристократ” [71], що згодом вийшло окремою книжкою як перший випуск бібліотеки “Українського купця”. Редакція місячника оголосила конкурс на кращу повість із життя купецтва. Так на сторінках журналу появився уривок “Ярмарок у Вроцлаві” із повісті І.Пилипчака “За Сян”, у якій розповідалося про купецький стан кінця X – початку XI століть. Автор так описує купецький дух: “Дух купця все однаковий, вічно свіжий, живий, вічно рухливий. Він не сяде дома, його щось пече, щось тягне, він мусить їхати, він мусить показати свій товар, він мусить почванитися ним, їхати та їхати з наладованим добром... Він заступає честь своєї землі, він є представником свого народу, свого володаря, він залагоджує його інтереси” [72].

“Торговля і промисел”, часопис, присвячений справам української торгівлі і промислу, редагував З.Кирилович. У ч.1 у зверненні “До наших читачів” редакція писала: “Чи ваша торгівля розвивається вповні вдоволяючо? Чи не треба Вам кредиту? Чи не потрібно Вам ніяких порад відносно: вношення всяких подань, податків, способів стягнення претензій без зраження собі покупців, винайдення догідних джерел закупів товарів? Напевно богацько з того Вам не достає. Напевно недостача потрібної інформації часто навіть гірко дається взнаки. Всякі поради може Вам подати Ваш становий часопис. Нашим завданням є не тільки мати зв’язок з українськими торговельними і промисловими фірмами, але також уділяти їм всяких потрібних інформацій” [73].

Журнал уміщував публікації, що мали практичне значення для українських купців і промисловців (“Як збільшити обороти в крамниці”, “Як провадити рекламу”, “Коли можна робити додаткові виміри доходового і промислового податків за минулі роки” тощо). У журналі були рубрики “Відомості”, “Звідомлення “Союзу українських купців”, “Біржа”, “З практики”. Багато місця журнал віддавав для реклами, оголошень.

Важливо, що журнал пропагував українську книжку, прагнучи певним чином формувати читацький інтерес не лише купецького стану, але й інших соціальних верств. Поширення, піднесення загальної культури українського громадянства позитивно впливало і на розвиток торгівлі. Ось чому журнал намагався виховати читача української книги. Редакція постійно друкувала каталог видавництва “Трембіта”.

Перше число “Добробуту”, “органу торговлі, промислу і ремесла”, появилося 15 червня 1930 р. Був це місячник журнального формату. Видавала його Видавнича спілка “Діла”. Відповідальним редактором був О.Костик, але провідну роль у редакції відігравав М.Творидло, відомий кооперативний діяч (у 1920 р. в Ужгороді він видавав журнал “Господар”).

“Добробут” почав виходити у важкі часи економічної кризи. У його редакції були згуртовані практики торгівельного і ремісничого звання, економісти, правники. Це забезпечувало хороший професійний рівень видання. На його сторінках виступали М.Творидло, Є.Храпливий, О.Голинський, Г.Еліяшевський. Журнал намагався підтримати українських купців, ремісників, адже йшлося, по суті, про завоювання міста, про збільшення українського міщанства, про перетворення міст у важливі культурні чинники суспільного життя. Але і ця спроба була невдалою – появилося лише п’ять чисел “Добробуту”.

У липні 1933 р. у Варшаві почав виходити “Промислово-торговельний вістник”. Це був “ілюстрований місячник, присвячений справам промислу, торговлі та торговельної реклами”. Видання мало 12 сторінок журнального формату. Видавець і редактор – Олена Васинчук.

У редакційній статті відзначалося, що зацікавлення українців господарськими справами, помітний розвиток української торгівлі, а до деякої міри й промислу зумовлює потребу налагодження власного інформаційного обслуговування цієї сфери національного життя [74]. У статті підкреслювалося, що наша національна преса лише принагідно надає місце господарським справам. Увесь тягар відповідної пропаганди падає головно на друковані органи кооперативних об’єднань, а цього замало.

Журнал підтримував господарську ініціативу одиниць, справедливо вважаючи, що не можна обмежуватися лише кооперативною формою організації українського економічного життя: “...це гасло – розвинути, без огляду на організаційну форму, власний промисел і торговлю – що раз то більше знаходить зрозуміння серед нашого громадянства. Цьому основному завданню має служити “Промислово-торговельний вістник” [75].

Журнал інформував читачів про виробництво, джерела і збут товарів, давав необхідні кожній діловій людині відомості із товарознавства, повідомляв про ситуацію на ринку. Особливу увагу видання звертало на перебіг українського господарського життя, сприяючи його консолідації. Увагу сьогодні привертає і те, що ”Промислово-торговельний вістник” надав місце широкій рекламі українських товарів.

Відзначимо, що на сторінках журналу було надруковано огляд Л.Лукасевича “Наша торговельно-економічна преса” (на маргінесі місяця української преси) [76]. Згодом Л.Лукасевич став більш відомий як Ю.Тернопільський, автор книжки “Українська преса з перспективи 150-ліття”.

Переломним став 1934 р., коли головою СУКіП став Я.Скопляк. Він належав до тих, хто розумів значення друкованого органу і перші числа журналу “Торговля і промисел” (вже як органу СУКіП) фінансував сам. А появилося перше число органу СУКіП 1 жовтня 1934 р. Редагував його В.Несторович, який перед тим працював у “Ділі”, де відповідав за економічну політику. Секретарем редакції став Д.Конюх (одночасно адміністратором і експедитором), а відповідальним редактором Г.Гануляк, колишній голова СУК.

Вийшло 118 чисел журналу. Останнє – 15 серпня 1939 р., перед початком Другої світової війни. У ч.100 секретар і адміністратор журналу Д.Конюх писав у статті “Від невдач до остаточного успіху”: “Кожна організація, політична чи господарська, також станова, з природи річі потребує мати власну газету, пресову трибуну, орган зв’язку зі своїми однодумцями і членами” [77].

“Торговля і промисел” як журнал мав успіх у своєї читацької аудиторії, бо незабаром його тираж сягнув майже чотирьох тисяч. Так програв Галактіон Чіпка (Р.Купчинський), який у фейлетоні “Брилянтовий інтерес”, написав, що він побився об заклад із Я.Скопляком, песимістично запевняючи, що журнал не буде мати більше, як 400 передплатників...

Журнал мав 10 сторінок журнального формату. “Торговля і промисел” висвітлював усі найважливіші теми, пов’язані із купецьким життям і діяльністю СУКіП. Майже у кожному числі була передова стаття (її писав, як правило, В.Несторович). Інші важливі теми публікацій стосувалися оподаткування, банкової діяльності, ситуації на товарних ринках і цін, діяльності СУКіП. Були й такі рубрики: “Про що пишуть наші читачі”, “Ріжні вісті”, “З нових видань”. Журнал полемізував із польською пресою, що заохочувала полонізацію “східних кресів”.

У ч.1 було вміщено статтю “Наш шлях і наші завдання”, де визначалася програма-мінімум і програма-максимум. Перша полягала в тому, щоб усе, що потребує наш народ, було зроблено його руками в рідних підприємствах, а друга – в тому, щоб здобути і зарубіжні ринки збуту. Тут же говорилося і про те, що між кооперацією і приватною ініціативою не повинно бути ворожнечі, що вони взаємно доповнюються у своїй господарсько-національній місії [78].

Журнал мав відомих авторів: К.Левицький, С.Баран, Я.Гайвас, І.Грицай, С.Кальба, Б.Кабарівський, В.Островський, А.Фіголь, В.Щурат, Д.Коренець, Б.Романенчук, Р.Крохмалюк, Ю.Соневицький та інші. Співробітничав із журналом і відомий художник Е.Козак.

Те, що журнал мав наклад більший, ніж було членів Союзу українських купців і промисловців, означало, що журнал “Торговля і промисел” був популярним виданням. Зрештою, поява його сотого числа зумовила досить прихильні публікації в українській пресі. Найдалекоглядніші, найбільш тверезі діячі і політики розуміли, що наявність багатих українців-власників, ефективне функціонування підприємств, що належали їм як власне майно, як власність є гарантом зміцнення економічної, матеріальної основи українського життя, збільшує економічний стан посідання українців.

Але не все було так добре. Навіть поляки розуміли, що економічно-господарське зміцнення українців свого часу буде мати і політичне значення. Наші політичні противники високо оцінювали українську кооперацію як добре організовану, як високоідейну, як вагому національну силу. А реалізація підприємницької ініціативи українців, збільшення питомої ваги приватників, власників певного майна означало наступний крок уперед, це означало появу купецько-промислового стану в структурі українського суспільства. Це вселяло надію, що концепція власних сил (в її економічно-матеріальній іпостасі) не залишається мертвим гаслом.

Не випадково польська преса (особливо ендецька, тобто, народових демократів, що відзначалася своїми україножерчими публікаціями) так ревниво стежила за успіхами не лише українських кооператорів, але й купців і промисловців. У цьому відношенні симптоматичною була стаття “Українська торгівля і промисел (кооперація чи приватно-господарський рух)” у газеті “ Słowo narodowe” [79].

Звичайно, приємно було дізнатися, що “Торговля і промисел” – єдиний такого роду українською мовою журнал не лише в Польщі, але й у світі. Але є у цій статті речі важливіші – поляки бачили у зростанні українського купецько-промислового стану, приватно-господарського руху загрозу для польських національних інтересів, для польського стану посідання. Позиція ендеків, їх заклики до активної протидії, що мали явно антиукраїнський характер, повинні були насторожити українських діячів, причетних до економічно-господарського життя і змусити діяти злагоджено. Так не сталося. Окремі з них виступали з нападками на купців (приватників). Щоправда, це стосується більше кооперативного проводу, аніж загалу кооператорів. З цього приводу В.Несторович писав: “Я вповні розумів, що наше економічне життя може розвиватись і бути повноцінне тільки тоді, коли кооперативна торгівля і промисел розвиватимуться в повній гармонії з українським самостійницьким купецтвом і промислом” [80]. Цю ідею він реалізував, коли став редактором “Торговлі і промислу”. Журнал “Торговля і промисел” послідовно захищав приватно-господарський рух, оскільки і в “Господарсько-кооперативному часописі”, і в “Кооперативній республіці” появлялися публікації, спрямовані проти купців. Треба сказати, що редакція “Торговлі і промислу” не звертала уваги на злісний, деколи навіть грубий тон цих публікацій і відповідала коректно, примирливо, але змістовно.

Великою заслугою “Торговлі й промислу” було те, що журнал створював позитивний, тобто нормальний образ українського купця і промисловця, поширював і пропагував думку про те, що кооперація і приватництво – це хоча й різні, але рівноправні й однаково потрібні напрями розвитку українського економічно-господарського життя. Зрозуміло, що серед купців були люди, для яких зиск був важливіший, ніж національні українські інтереси, але це ще не давало підстав заперечувати весь приватно-господарський рух. Бажання бути власником, стати заможним, багатим не могло компрометувати індивіда, тим більше, якщо він не стояв осторонь громадських справ. В.Несторович так писав про основні засади ідеології українського приватницько-господарського сектору: “1) збагачення творчої одиниці, обмежене національною, господарською і етичною дисципліною (підприємець-суспільник); 2) зиск – рушій кожної продукції і торговлі при чесній ціні й винагороді працівників, відкинений кооперацією, хоч її “надвишка” ніщо інше як зиск; 3) приватна власність при збереженні інтересів нації” [81].

Промовистим є той факт, що поляки (маємо на увазі і загал, громадську думку, і уряд, адміністрацію) і євреї до української господарської діяльності (так само, як і до кооперації) ставилися вороже. Це означало, що українські купці й промисловці не могли не бути патріотами, не могли добитися економічного успіху, не маючи підтримки всього українського супільства (гасло “Свій до свого по своє” було важливим і для кооператорів, і для купців, його реалізація була важлива і з економічного, і з політичного боку). І навпаки. Реалізація національної ідеї, досягнення політичних цілей повинні опиратися на всі національні інститути і структури, у тому числі й на економічні. Економічні успіхи народу свідчать і про його духовний потенціал. Вони були важливим і необхідним компонентом концепції власних сил у боротьбі українців за державність.


  1. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк, 1964. – С.48.

  2. Андріянович В. Кооперативна та сільськогосподарська преса на Україні в 1918 р.// Сіл. господар.– 1919.– Ч.2; Бородаєвський С. Огляд кооперативної літератури і на підставі неї – світової кооперації // Суспільство: Зб.– 1926; Витанович І. В поході до волі, до добра і краси (З історії українського кооперативного руху в пам’ять майбутньому)// Овид.– 1957.– ЧЧ.10, 11; Його ж. Аграрна політика українських урядів років революції і визвольних змагань (1917-1920) // Укр. історик.– 1967.– Ч.3-4; Його ж. Соціально-економічні ідеї в змаганнях галицьких українців на переломі XIX-XX вв.– Мюнхен, 1970; Животко А. Історія української преси.– Мюнхен,1989-90; Жук А. Українська господарсько-кооперативна преса// Господарсько-кооперативна часопись.– 1931.– Ч.1; Ігнатієнко В. Розвиток української кооперативної преси// Кооперативна зоря.– 1918.– ЧЧ.9, 10, 11, 12; Калашнікова Євг. Кооперативний рух та економічна освіта в Галичині// Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст.– Ів.-Франківськ,1977; Качор А. Мужі ідеї і праці.– Вінніпег; Торонто; Клівленд,1974; Качор А. Стан і роля української кооперації в часі творення української державности// Вісті Комбатанта.– 1990.– Ч.5-6; Коберський К. Наш теоретичний і дискусійний орган// Господарсько-кооперативний часопис.– 1934. – Ч.1-2; Лебідь-Юрчик Х. Нація і кооперація // Український голос.– 1928.– Ч.1; Лукасевич Л. Наша торговельно-економічна преса// Промислово-торговий вісник. – 1933. – Ч.IV; Мацієвич К. Кооперація і національне відродження// Українська кооперація.– 1918.– Кн.1; Оглоблин Ол. Проблеми української економіки в науковій і громадській думці XIX-XX в.// Вісник.– 1953.– Ч.8; 1954.– Ч.1; Павликовський Ю. Перша кооператистична програма в Галичині (сторінки з історії кооперативної думки)// Діло.– 1928.– Ч.10; Його ж. Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху // Кооперативна республика.– 1934.– Ч.2; Його ж. День кооперації, його генеза, ідея і спосіб святкування. – Львів,1938; Пасіка М. Кооперація і політика // Хліборобський шлях.– 1935. – Ч.1; Софронів-Левицький В. Наша кооперативна белєтристика. – Львів, 1938; Туган-Барановський М. Остання мета кооперація// Українська кооперації. – 1918. – Кн.1; Юр Я. Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові 1898-1944// Нові дні.– 1971.– Ч.12.

  3. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк, 1964.

  4. Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів,1910.

  5. Левицький К. Початки розвою наших економічних інституцій// Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів,1910.– С.558.

  6. Качала о.С. Що нас губить, а що помочи може?– Львів,1874.

  7. Барвінський В. Вексель і лихва – наша біда.– Львів,1875.

  8. Танячкевич о.Д. Як заводити “Правди” на лад Закомарської “Правди”?– Львів,1883.

  9. Левицький К. Про каси позичкові.– Львів,1889.

  10. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.80-81.

  11. Там само.– С.83.

  12. Левицький К. Провідні думки нашої кредитової політики в минулому і сучасному// Кооперативна республика.– 1937.– Ч.12.– С.360.

  13. Нагірний В. Як собі люде в нужді помагають// Діло.– 1882.– ЧЧ.77-81.

  14. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.91.

  15. Левицький К. Початки розвою наших економічних інституцій// Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів,1910.– С.559.

  16. Франко І. Молода Україна.– С.1-2.

  17. Левицький К. Що має робити “Просвіта” на основі нового статута.– Львів,1892; Його ж. Про шпихлірі і крамниці.– Львів,1893; Його ж. Про сільські крамниці.– Львів,1894.

  18. Див.: Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1974.– С.193.

  19. Животко А. Історія української преси.– Мюнхен,1989-90.– С.262.

  20. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.– Т.1.– К.,1994.– С.434.

  21. Франко І. Поза межами можливого// Літ.-Наук. Вістник.– 1900.– Т.XII.– Кн.X.– С.9.

  22. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.144.

  23. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе.– Т. 1.– Київ,1994.– С.434.

  24. Левицький К. Початки розвою наших економічних інституцій// Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів,1910.– С.564.

  25. Станимір О., Мосора В., Бук А. Роля Перемишля в економічному відродженні західних окраїн// Перемишль – західний бастіон України.– Нью-Йорк; Филадельфія,1961.– С.228-238.

  26. Качор А. Мужі ідеї і праці.– Вінніпег; Торонто; Клівленд,1974.– С.31.

  27. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.151.

  28. Запрошення до передплати і співроботи // Господар і промисловець.– 1909.– Ч.1.– С.1.

  29. Олесницький Є. Яким задачам має служити “Господар і промисловець?”// Господар і промисловець.– 1909.– Ч.1.– С.2.

  30. В справі українських економічних часописів // Господар і промисловець.– 1910.– Ч.1.– С.5-6.

  31. Животко А. Історія української преси.– Мюнхен,1989-90.– С.196.

  32. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.162.

  33. Ільченко А. Значінє кооперації для нашого народу// Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів, 1910.– С.599-603.

  34. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.164.

  35. Ільченко А. Значінє кооперациї для нашого народа// Перший Український просьвітно-економічний конгрес: Протоколи і реферати.– Львів, 1910.– С.601.

  36. Там само.

  37. Там само.– С.603.

  38. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.166.

  39. Там само.– С.319.

  40. Мартюк І. Центросоюз: Союз кооперативних союзів у Львові в роках 1924-1944: Спогади співучасника праці і змагань українського кооперативного руху.– Б.м.в.,1973.– С.16.

  41. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк, 1964.– С.323.

  42. Там само.– С.320.

  43. Там само.– С.321.

  44. Від редакції// Кооперативна республика.– 1928.– Ч.1.– С.2.

  45. Український пасічник.– 1928.– Ч.1.

  46. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.333.

  47. Див.: Качор А. Мужі ідеї і праці.– Вінніпег; Торонто; Клівленд,1974; Мартюк І. Центросоюз: Союз кооперативних союзів у Львові в роках 1924-1944: Спогади співучасника праці і змагань українського кооперативного руху.– Б.м.в.,1973.

  48. Мартюк І. Центросоюз: Союз кооперативних союзів у Львові в роках 1924-1944: Спогади співучасника праці і змагань українського кооперативного руху.– Б.м.в.,1973.– С.44.

  49. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964.– С.366.

  50. Там само.– С.367.

  51. Там само.– С.171.

  52. Качор А. Мужі ідеї і праці.– Вінніпег; Торонто; Клівленд,1974.– С.105.

  53. Мартюк І. Центросоюз: Союз кооперативних союзів у Львові в роках 1924-1944: Спогади співучасника праці і змагань українського кооперативного руху.– Б.м.в.,1973.– С.93.

  54. Див.: Паньківський К. Роки німецької окупації. 1941-1944.– Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто,1983.

  55. Мартюк І. Центросоюз: Союз кооперативних союзів у Львові в роках 1924-1944: Спогади співучасника праці і змагань українського кооперативного руху.– Б.м.в.,1973.– С.104.

  56. Качор А. Мужі ідеї і праці.– Вінніпег; Торонто; Клівленд, 1974.– С.108.

  57. Там само.– С.108-109.

  58. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк, 1974.– С.473.

  59. Павликовський Ю. Природа, мета і світогляд українського кооперативного руху// Кооперативна республика.– 1934.– Ч.2.– С.48-56.

  60. Витанович І. Історія українського кооперативного руху.– Нью-Йорк,1964; Його ж. Соціально-економічні ідеї в змаганнях галицьких українців на переломі XIX і XX віків.– Видання УТГІ,1970; Врецьона Є. За вироблення господарського наставлення// Шлях виховання і навчання.– 1937.– Кн.1.– С.28-32; Його ж. Господарство і виховання// Шлях виховання і навчання.– 1932.– Кн.3.– С.165-170; Календар-альманах “Український купець” на рік 1944.– Львів, 1943; Несторович В. Українські купці і промисловці в Західній Україні. 1920-1945.– Торонто; Чікаго,1977; Його ж. Ставлення поляків до українських купців// Визвольний шлях.– 1978.– Кн.9.– С.1019-1028; Торговельно-промисловий альманах з нагоди 10-ліття існування “Союзу українських купців”.– Львів,1934.

  61. Несторович В. Українські купці і промисловці в Західній Україні.– Торонто; Чікаго,1977.– С.15.

  62. Там само.– С.16.

  63. Ковалюк М. Наші завдання// Український купець.– 1929.– Ч.1.– С.2.

  64. Там само.– С.3.

  65. Ковалюк М. Думки на часі// Український купець.– 1929.– Ч.3.– С.3-4.

  66. Сергієвич І. Потреба економічного вишколення народу// Український купець.– 1929.– Ч.7.– С.2.

  67. Там само.– С.3.

  68. Як американці доходять до маєтків?// Український купець.– 1929.– Ч.1.– С.8.

  69. Там само.– С.10.

  70. Романюк Ю. Творім рідний промисел// Український купець.– 1929.– Ч.1.– С.5.

  71. Український купець.– 1929.– ЧЧ.3-5.

  72. Там само.– Ч.6.

  73. До наших читачів// Торговля і промисел.– 1929.– Ч.1.

  74. Промислово-торговельний вістник.– 1933.– Ч.1.– С.1.

  75. Там само.

  76. Лукасевич Л. Наша торговельно-економічна преса (на маргінесі місяця української преси)// Промислово-торговельний вістник.– 1933.– Ч.3.– С.3-4.

  77. Конюх Д. Від невдач до остаточного успіху// Торговля і промисел.– 1938.– Ч.22.– С.7.

  78. Наш шлях і наші завдання// Торговля і промисел.– 1934.– Ч.1.– С.1.

  79. W-a. Ruski handel i przemysl: Spóldzielczosc czy ruch prywatno-hospodarczy?// Slowo narodowe.– 1939.– Ч.1.

  80. Несторович В. Українські купці і промисловці в Західній Україні.– Торонто; Чікаго.– 1977.– С.174.

  81. Там само.– С.178.



    Контрольні питання

  1. Огляд літератури до теми.

  2. Роль української преси в пропаганді ідей кооперативного руху.

  3. Структура економічно-кооперативної преси.

  4. Українська економічна думка у пресі 20-30-х рр. XX ст.

  5. Найбільш відомі публіцисти, які виступали на сторінках економічної преси.

  6. Сучасний аспект теми.


6. ПРОФЕСІЙНА ПРЕСА

Наявність професійно-фахової, станової преси теж свідчить про рівень суспільства, його структурованість. Наскільки важливим є цей чинник, можна судити на підставі такого факту: у польських шовіністських колах про українців погордливо говорили, що це “popi i chlopi”. Справді, українська шляхта давно спольщилася або зросійщилася, інтелігенції було мало (а багато хто із галицьких українців уважав себе “русином за походженням, поляком за національністю”). Українським ще частково залишалося греко-католицьке духовенство і наша споконвічна опора – селянство... Парадокс, бо тисячі і тисячі талановитих українців сотні років збагачували науку, культуру сусідніх держав, поступово забуваючи з кожним новим поколінням про обов’язок перед рідним народом.

І все ж невмирущі гени волі і державності, національний інстинкт дали себе знати. І в Галичині, і у Великій Україні щораз міцніше нуртують могутні течії. У Наддніпрянській Україні це набирає форм культурницького руху. У Галичині ж боротьба поступово охоплює усі сфери політичного, духовного, економічного життя. Щораз відчутніше і наполегливіше українці роблять спроби заявити про свою національну індивідуальність, позбутися комплексу меншевартості, стати нарівні з іншими народами, тими, яким вони щедро віддавали свої таланти.

Та що говорити про науку і культуру, коли С.Шах пише: “Фахових державних чи міських шкіл з українською мовою навчання у столичнім городі Львові не було!... Фаховому шкільництву не присвячували наші вибранці народу особливої уваги; мабуть виходило це із підсвідомого психологічного наставлення тодішнього українського суспільства, для якого фахові школи ремесла, торговлі і домашнього господарства були менш вартісним об’єктом. Увага всіх була звернена на клясичні гімназії з латиною і грекою, що отвирали двері до студії на університеті, а в першу чергу уможливлювали теологічні студії. В наслідок такого наставлення і такого стану речей витворилася з часом в Галичині високо образована, але ділово мало реальна верства інтелектуалістів, при повному бракові потрібних до організаційного життя фахівців, головно механіків спеціялістів, чого безліч доказів можна би навести при будові власного державного життя в 1918/19 рр. ...” [1]. Щоправда, на рубежі століть ситуація почала трохи змінюватися на краще, а особливо по Першій світовій війні.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації