Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25
Контрольні питання

  1. Огляд літератури до теми.

  2. Назвати основні періодичні видання на Буковині 20-30-х рр. XX ст.

  3. Назвати найбільш відомих публіцистів, які працювали в українській пресі на Буковині.

  4. Ідея української державності на сторінках української преси Буковини.



3. ПРЕСА ВОЛИНІ

Дослідники вважають, що українська преса Волині почалася із часопису “Громадянин” [1]. Газета виходила у Житомирі в 1917-1919 рр. Збереглося лише кілька чисел “Громадянина”, проте й вони свідчать про те, що газета стояла на політичній платформі Української Народної Республіки. Тон багатьох публікацій піднесено-патетичний, емоційний, а коли мова заходить про П.Скоропадського, то й безкомпромісний. Газета мала такі рубрики: “Рідні вісти”, “Хроніка”, “Телеграми”, “Справочний відділ”. Друкувала вона накази Волинського губернського комісара, повідомлення із театру воєнних дій. “Громадянин” – одна із перших регіональних газет, що захищала Українську Народну Республіку і виражала інтереси українців, зокрема їх прагнення до самостійної і соборної України.

У 1920 р. ця газета продовжувала своє існування під назвою “Громада”. Виходила вона вже у Луцьку. Деякий час видавцем був С.Підгірський. Виходила тоді “Громада” на шістнадцяти сторінках. Тут були публікації на важливі суспільно-політичні теми. У ч.3 у редакційній статті “Від редакції” із болем відзначено сумні результати трирічної боротьби, однак “…мрія про кращу будуччину України – не вмерла…”.

Але ще раніше заходами “Синьої” дивізії (її було сформовано у Німеччині із полонених українців російської армії і названо так за кольором одностроїв) 1917 р. у Білій Підляській почало виходити “Рідне слово” – “українська народна часопись”. Видавцем була місцева “Українська громада”. Згодом газета виходила у Бересті (Бресті), де її видавало просвітньо-видавниче товариство “Рідне слово”. Виходило “Рідне слово” майже до кінця 1919 р.

У ч.1 було визначено завдання “Рідного слова”: “Чужа влада над нашим краєм довела до того, що народ забув навіть ім’я, бо чужинців це мало турбувало – вони любили на нас “шкуру, а не душу”. Пробудити народ од віковічного сну, підняти його з того багна, в яке його втоптали чужинці – Москалі й Поляки, показати йому шлях до власного добробуту – оце найголовніші завдання “Рідного слова” [2].

Рубрики видання – “З України”, “Із Росії й зі світа”, “По нашому краю”, “Нові книжки”, “Ріжні вісти”. На сторінках “Рідного слова” подибуємо цікаві публікації на актуальні політичні теми. Серед відомих авторів – П.Тичина, П.Карманський, Мик.Шаповал.

Такими були початки української преси на Волині. Давалося взнаки панування Росії на цих теренах. Але повторювалася звична історія – тільки окремі українські землі звільнялися від цупких обіймів ненаситного північного сусіда, українець підіймався (десь швидше, десь повільніше) до свідомого національного життя. Один із прикладів – Волинь.

Українська преса на Волині не піднялася на такий рівень, як у Галичині, але й вона разом зі своїм читачем прямувала до української мрії. Ця преса не була достатньо структуризованою, однак є підстави говорити про такі її основні види. Це преса УНР, загальнополітичні видання, преса для селян, кооперативна преса, церковно-релігійна преса, преса політичних партій, культурно-освітня преса, молодіжна і дитяча преса.

Преса УНР на північно-західних землях України. Ця група західноукраїнської преси свідчить про реалізацію соборницької політики Української Народної Республіки, про торжество ідей соборності. Хоча появлялися видання УНР неперіодично, невеликими накладами, дуже скромні, навіть бідні щодо поліграфічного виконання, факт їхньої появи був промовистим. Після галицької періодики видання УНР є серед перших, що почали виходити на Волині українською мовою.

Насамперед, це офіційні видання: “Вістник краєвого комісаріату Української Народної Республіки на Холмщину, Підляше й Полісся” (Бересть, 1918-1919 рр.), “Вістник Волинського Губерніяльного Комісара” (Луцьк, 1918), “Вістник Холмського Губерніяльного Староства” (Холм, 1918). Якщо у перших двох виданнях переважали офіційні повідомлення (урядова частина), то у “Вістнику Холмського Губерніяльного Староства” значна кількість публікацій присвячена місцевим проблемам – рубрика “З місцевого життя”. Інші рубрики – “Війна”, “Вісти зі світа”, “Останні вісти” і навіть “Нові книжки й видання”.

Представлена преса УНР на волинській землі і військовими виданнями. Так, у Луцьку 1918 р. виходила газета “Вістки сірих”, яку видавала філія Інформбюро Армії УНР при 1-ій козацько-стрілецькій (сірій) Дивізії (дивізію було сформовано в Австрії із полонених українців російської армії, а сірою її називали через колір одностроїв). “Вістки сірих” виходили з гаслами, які засвідчували вірність Українській Народній Республіці. Оскільки видання появлялося неперіодично, то й мови не могло бути про менш-більш повне відображення міжнародної ситуації і внутрішнього життя. І все ж “Вістки сірих” вміщували повідомлення про становище на фронті, накази головного отамана С.Петлюри. Була на сторінках видання й інформація місцевого характеру.

У 1919 р. у Радзивилові виходив “Український козак” – “газета української народної армії”. Основні рубрики газети – “З газет”, “По Україні”, “За большевицьким фронтом”, “Вісти з-за кордону”. У публікаціях доступно пояснювалася необхідність боротьби із московськими більшовиками, повідомлялося про бої української армії, про повстання у більшовицькому запіллі. Газета закликала українських вояків не допустити погромів і захищати євреїв.

У жовтні 1918 р. у Бересті почав виходити тижневик “Мир”, орган Холмського губерніяльного староства. Редагував його Мих.Квіт. Тижневик захищав українські національні інтереси.

За часів УНР у Рівному почала виходити “Вільна Україна” (1919 р.), безпартійна демократична газета. Друкували її у польовій друкарні штабу Північної групи. Самостійна і незалежна Україна була основою програми видання. Про це говорилося у ч.1 у зверненні до читачів: “Сама назва нашої газети вказує, яка є наша програма. Наша газета під теперішньою хвилею може мати тільки безпартійний характер: бо живемо в такім часі, серед таких обставин, де всякі партійні спори мусять зійти на другий план” [3].

Там же, у Рівному, у 1919 р. Державна інспекція Північної групи видавала “Надію України”. Це була “народна демократична газета”. Виходила вона під шапкою “Нехай живе Українська Народна Республіка!”. Збереглося лише кілька чисел, але можна зрозуміти, що це видання воєнних часів було цікавим і змістовним. Основні рубрики – “Війна з московщиною”, “Офіціяльна частина”, “Вісти з місць”, “Вісти з Києва”, “Радіо і телеграми”, “Огляд преси”, “Наші герої”.

Важливою групою преси Волині були загальнополітичні видання. Зокрема, таким виданням можна назвати “Громадянина”, потім його продовження – тижневик “Громада”, про які вже говорилося. Таким виданням була і “Громада”, що почала виходити у 1925 р. – “орган національної думки”. ЇЇ видавець – сенатор М.Черкавський, а відповідальний редактор – С.Вишнівський. Від листопада 1926 р. вона виходила під назвою “Українська громада”. Всього кілька газет виходило тоді на Волині, а тому поява “Громади” мала велике значення для українців північно-західних земель. “Ми починаємо з вірою, що за “Громадою” стане весь народ, що “Громада” стане поки що єдиною трибуною на Волині” [4].

Основні рубрики “Громади” – “Дописи”, “Сойм і Сенат”, “Що діється в світі”, “Новини”. “Громада” писала на актуальні суспільно-політичні теми: проблеми політичної єдності, національне відродження, церковне життя, шкільницво, міжнародний аспект української справи. Досить сказати, що згодом цензура мала не одну нагоду для втручання. У всякому разі, у жовтні 1926 р. польська влада заборонила видання часопису – по суті, чи не єдину українську газету такого типу на Волині. Замість неї почала виходити з листопада 1926 р. “Українська громада”. Її чекала така ж доля. Незважаючи на те, що газета посідала, можна сказати, центристську позицію, її сторінки рясніли від “білих плям” – конфіскованих публікацій.

Основні рубрики – “Дописи”, “З наших земель”, “З сойму і сенату”, “Новини”, “Що діється в світі”, “Ріжні вісти”, “Переписка редакції й адміністрації”. На відміну від “Громади” появляються рубрики, присвячені регіонам – Поліссю, Холмщині, Галичині.

Загалом помірковано висвітлюються українсько-польські стосунки. “Українська громада” займала принципову позицію у церковному питанні, оскільки вважала, що церковні відправи в українських церквах треба вести українською мовою.

Виразною була антибільшовицька спрямованість часопису. У різних формах “Українська громада” порушує цю проблему у кожному числі.

Помітне місце на сторінках “Української громади” посідають публікації на історичні теми. Більше, ніж у “Громаді”, творів художньої літератури – вірші Т.Шевченка, П.Куліша, М.Старицького, Б.Грінченка, а також твори сучасників – В.Стефаника, О.Бабія, Остапа Вишні. Газета друкувала і твори менш відомих поетів та письменників. Побутує думка, що і “Громада”, і “Українська громада” були “ундівськими” виданнями на Волині.

У 1928 р. часопис став органом Українського національного об’єднання.

На сторінках “Української громади” друкувалися О.Ковалевський, О.Бабій, Є.Лукасевич, Ю.Павликовський, В.Островський. Традиційно значну кількість публікацій було підписано псевдонімами або криптонімами.

Зрозуміло, що “у нормальному”, так би мовити, суспільстві загальнополітичні газети як тип видання завжди є і повинні бути, бо це видання, які відображають події не із позицій певної політичної партії чи організації [5]. Але за умов, коли суспільство політично не структуроване, коли і політична, і національна свідомість не є досить високими (а саме так і було на північно-західних українських землях), такі видання мають, мабуть, ще більше значення. Інколи їх роль виконують ті видання, що заявляють про себе як безпартійні. Так, у 1922 р. у Луцьку почало виходити “Українське життя”, орган, який був “політичним, економічним і літературним”, “політичним, посвяченим українським справам Волині”, “суспільно-політичним та економічним…”. “Українське життя” не було партійним органом, воно захищало економічні, політичні і культурні інтереси українців Волині. Варто відзначити, що видання відверто заявило про свою українську, соборницьку позицію, воно не мало наміру бути просто “місцевим” виданням. У ч.1 редакція заявляла: ”Ми гадали назвати газету нашу “Волинський вісник”… Але ми передумали і назвали часопис “Українське життя” – нехай світ знає, нехай і потомні покоління відають, яке життя тепер наше на землях наших” [6].

Рубрики у газеті – “Ріжні вісти”, “Зі світу”, “Сойм”. Багато публікацій підписано псевдонімами. Із відомих авторів на сторінках газети подибуємо А.Животка, І.Крип’якевича.

Польська цензура втручалася часто, бо публікації газети були гострими. Окупаційна влада заборонила її у 1923 р.

Дещо раніше, ще за часів УНР, у 1920 р. виходила (Рівне, Житомир, Старокостянтинів) газета “Українське слово”, яку редагував О.Квас, а видавцем був А.Коршнівський. “Свою Україну любіть, любіть її во время люте!” – ці слова Т.Шевченка були “шапкою”, під якою почала появлятися газета. І в цьому випадку ми можемо говорити про її загальнополітичний характер. У ч.1 редакція заявляла, що газета буде захищати інтереси всього українського народу “без огляду на національну або громадську приналежність тих чи інших шарів його” [7]. Тут же пролунала думка про більшовизм як типове явище р о с і й с ь к о г о життя (це було досить несподівано для української політичної думки і публіцистики).

У 1921-1926 рр. у Луцьку виходила “Вільна думка”. У ч.1 редакція писала: “Цією назвою ми зазначаємо, що він вільний від усяких партійних впливів, бо вільною мусить бути всяка освітня праця, хоч би й наймаліша. Давно вже час прийти на поміч нашому темному краєві, котрий тоне в своїй віковій темряві” [8].

Тижневик намагався інформувати своїх читачів про життя краю, про найважливіші події за кордоном. Публікації аналітичного напряму поєднувалися із публікаціями господарського напряму. Виразною була антирадянська позиція тижневика. Своєрідний парадокс, але радянофільство на Волині не змогло розростися так, як у ті роки у Галичині.

Варто звернути увагу на те, як газета розуміла призначення виховної роботи (освіти): “Гадаєм, що освіта мусить бути безпартійною, щоб не перетворитися в щось інше, не стати джерелом партійної агітації. Гадаємо, що й кожна партія може взяти участь у нашій праці, коли вона бажає поширювати освіту в нашому краю” [9]. Це характерно для загальнополітичного видання – заклик до спільної праці всіх, хто справді хоче добра для свого народу.

Основні рубрики газети – “Зі світа”, “З української преси”, “З російської преси”, “Хроніка”, “Відділ науковий”, “Відділ лікарських порад” тощо.

Цікавим загальнополітичним виданням був “Новий час”, що виходив у 1923-1924 рр. До його видання був причетний І.Тиктор як видавець і відповідальний редактор. Це були початки тієї праці, що привела до “Української преси”, видавничого концерну, що увійшов в історію української преси. І.Тиктор завжди намагався дотримати ноги часові у тому, що стосувалося організації видавничої діяльності й організації роботи редакції. Так і в “Новому часі”, наприклад, було використано радіотелефон. Оскільки “Новий час” як “ілюстрований політично-господарський часопис” виходив (до речі, двічі на тиждень) у Луцьку і Львові, то в його роботі брало участь багато галичан. Часопис намагався дати читачеві змістовну інформацію про життя української спільноти, не оминав увагою міжнародні проблеми, спортивне життя. Були в “Новому часі” оголошення і реклама. Цензура час від часу втручалася у діяльність часопису, коли публікації набували гостроти.

На роль загальнополітичного видання претендувала “Українська нива” (1926-1936 рр.). На Волині пропольських видань у 20-30-ті роки було не так уже й мало. Одним із них була “Українська нива”. Зрештою, у 1926-1928 рр. і 1932-1936 рр. вона виходила не в Луцьку, а у Варшаві. Як бачимо, спроба “нормалізувати” українсько-польські стосунки (ініціатива належала польським політикам) почалася не в 30-х роках і не в Галичині, а на Волині. Ось чому редакція у передовій статті “Громадським шляхом” писала: “Українська нива” виходить якраз в цей історичний момент (травневий переворот 1926 р., у результаті якого до влади знову прийшов Пілсудський та його прихильники – С.К.) і приложить всіх зусиль, щоби виявляти невідложні потреби українського народу в Польщі, помагати викристалізуванню реальних наших домагань і в той спосіб звернути належну увагу і польської демократії на істотні проблеми момента. Разом з тим “Українська нива” буде допомагати широким верствам українського народу впорядкувати і своє внутрішнє життя, особливо в царині самоврядування, школи і церкви… Як газета безпартійна “Українська нива” не буде поборювати партійне життя, а явиться відгуком думок тієї численної української людности, що з тих чи інших причин не пристала до партійних угрупувань…” [10].

Пропольська орієнтація визначала зміст і характер публікацій газети. Про тематичний діапазон газети свідчить перелік основних рубрик: “Українське життя”, “Господарське життя”, “Життя Волині та Полісся”, “Літературне життя”, “Українське шкільництво”, “Останні вісті”. Газета багато писала про більшовицьку Росію (рубрики “На окупованій Україні”, “З совітського побуту”), але антибільшовицька позиція не була достатньою компенсацією за компроміс із польською владою.

Найактивніші автори газети – П.Певний, О.Ковалевський, П.Крижанівський, І.Гаврилюк, І.Білецький, П.Кравчук, М.Телєжинський та ін.

Від червня 1937 р. “Українська нива” (“громадська політична газета”) продовжує виходити як видання Волинського українського об’єднання. ВУО видавало і “Українську ниву”, яка намагалася залишатися загальнополітичним виданням. Саме так можна розцінити наміри редакції: “Об’єднати найширші верстви українського громадянства в одній національно-патріотичній організації, щоб – у протиставленні до всіх ворожих чинників проводити позитивну культурно-освітню, господарчу, самоурядову та релігійну працю” [11]. Претензії стати загальнополітичним виданням і сконсолідувати українське громадянство були безпідставними – це пояснюється політичною позицією ВУО, а була вона проурядовою. Річ у тім, що партію організували українські емігранти з Наддніпрянської України за допомогою поліського воєводи Г.Юзефського.

У 1927-1928 рр. виходив у Луцьку ілюстрований тижневик “Народний вістник”, відповідальним редактором і видавцем якого був Вас.Сагайда, посол до сейму. Для тижневика теж було характерним намагання об’єднати українське громадянство, незважаючи на різницю в політичних програмах і не виходячи за межі дозволеного у Польщі. Звідси критика “партійництва” і “політиканства”, заклики до єдності і співпраці, акцент на інтересах народу, проголошення необхідності “здорової політики”. Так можна зрозуміти редакційну статтю – звернення до читачів [12].

Позиція тижневика не мала історичної перспективи. Ситуація розвивалася не на користь тих, хто лояльно ставився до польської влади і сподівався на те, що Польща піде назустріч українцям: колонізація продовжувалася, бо все більше осадників появлялося на волинських землях, усе менше залишалося українських шкіл… Ось чому не сприймало українське громадянство (його національно свідома частина, звичайно) фраз про братерський союз Польщі й України, про братерську згоду та співпрацю обох народів. В останньому числі, звертаючись до читача, редакція (тобто В.Сагайда) писала: “Ми добули в народа довір’я, а “Народний вістник” осягнув нечуваний на Волині наклад. Перед судом історії ми стоїмо спокійні. Він випаде для нас справедливо, а майбутність стане свідком, що дорога, по якій ми йшли, є одинокою, на котрій український народ в Польщі може осягнути своє добро й національний розвій, не витрачаючи на марно своїх сил на неможливі до здійснення речі” [13]. Це означало єдине – поразку компромісу, угодовства, співпраці. Основні стратегічні наміри політики Польщі у міжвоєнному двадцятилітті залишалися незмінними – знешкодити державницькі прагнення українців, асимілювати їх, а історичні українські землі – колонізувати.

У 1936 р. у Луцьку виходив тижневик “Нова доба”. Його відповідальний редактор – П.Кравчук, а видавець – В.Островський. Середина 30-х років була важкою для українців Волині. Пропольська орієнтація давно вже себе скомпрометувала, антиукраїнська політика Польщі була очевидною. Пацифікація, закриття “Просвіти” в Луцьку та інших важливих центрах українського життя на Волині, ліквідація українського шкільництва, наступ на українські кооперативи, зміцнення т.зв. “сокальського кордону” – усе це в українців не залишало сумнівів щодо долі українства у Польщі.

Тижневик був одним із кількох українських видань, що виходили тоді на Волині. Загалом видання намагалося інформувати своїх читачів, не загострюючи стосунків із владою. Однозначною була лише антибільшовицька позиція “Нової доби”. Основні рубрики тижневика – “Місцеве життя”, “Різні вісти”, “Світова політика”, “Дописи”, “Українське життя”, “Господарське життя”, “Церковне життя”.

Варто відзначити, що деякі видання, які мали загальнополітичний характер, з часом еволюціонували і політично визначалися конкретніше. Так сталося із тижневиком “Наше життя”, що виходив у Холмі протягом 1920-1924 рр. Від самого початку у газеті говорилося про пролетарську ідею, про визиск і ярмо, про боротьбу за права поневолених, а разом із цим – про національну свідомість, а не лише класову, про самовизначення державне і національне, про проблеми українського шкільництва. Проте з часом соціалістичні симпатії набирають на силі. У 1924 р. у некролозі “Смерть Леніна” читаємо про “… рідкий в історії людства геній…” [14] цього фанатичного вождя російських більшовиків. Дещо можна пояснити причетністю до керівництва видання С.Маківки, відомого своїми радянофільськими симпатіями.

Вважати це видання одним із кращих на тогочасних західноукраїнських землях, як це робить І.Павлюк [15], підстав нема, хоча його професійний рівень непоганий.

Відсоток сільського населення на Волині був високим, а населення це було в основному українським. Зрозуміло, що преса, зорієнтована на селянську аудиторію, мала всі підстави для існування. Це, наприклад, “Голос Волині”, що виходив 1922 р. в Луцьку. Видання досить поверхове, слабке професійно, виходило недовго. Відзначається як симпатією до Пілсудського, так і очевидною антибільшовицькою спрямованістю. Газета появилася перед виборами до польського сейму 1922 р., саме вони й зумовили появу “Голосу Волині”. Тижневик закликав селян-виборців не голосувати за “список № 16 – жидів і більшовиків”. Зрозуміло, що це не був антисемітизм, а констатація тієї величезної ролі, яку євреї відіграли у соціалістичному (і, зокрема, в більшовицькому) русі. Редагував тижневик Мих.Гонорко.

На селян орієнтувався тижневик “Наш стяг”, що виходив у 1924 р. Хоча його аудиторія була ширшою – йшлося про “працюючі маси”, тобто і про робітників теж. На той час це був єдиний тижневик такого типу. Редагував його Мих. Литвинець. На підставі публікацій “Нашого стягу” можна дійти висновку, що до його видання причетна Українська соціал-демократична партія. На основі програмних положень соціал-демократів тижневик захищав інтереси селян та робітників, не боячись конфіскат. Соціалістичні симпатії тижневика очевидні, він негативно ставиться до фашизму, зате доволі прихильно до радянської Росії. Але у висвітленні українсько-польських стосунків “Наш стяг” посідав принципову позицію, що й викликало втручання влади. В останньому числі газета відверто писала про спольщення українських земель, про колонізацію.

Після закриття “Нашого стягу” почав виходити його наступник – “Голос праці” (у тому ж 1924 р., двічі на тиждень). Редактором і видавцем був О.Дробан. Програма його практично залишалася попередньою, тому й вийшло всього кілька чисел.

У 1930-1931 рр. виходив у Луцьку “Волинський господар”, двотижневик, присвячений справам волинського села. Його відповідальний редактор – Е.Фаль, згодом Ст.Кендржина.

Видання було пропольським, почало виходити у грудні 1930 р., тобто після “пацифікації”, а тому дещо й незвично читати про “…битий шлях широкий до славної будуччини, яким вона (польська держава – С.К.) прямуватиме сміло, здобуваючи кращу долю для всіх громадян Держави” [16]. Популярності серед волинських селян “Волинський господар” не мав, коштів бракувало, тому тижневик припинив існування.

Протягом 1933-1935 рр. У Луцьку виходила “Нова скиба” – “вістник філії сільського господаря в Луцьку”, як зазначав підзаголовок. Відповідальний редактор вістника – відомий волинський журналіст В.Островський.

Видання мало конкретне завдання – розповідати селянам, як правильно господарювати, провадити філії і гуртки “Сільського господаря”, закладати кооперативи, молочарні, українські “райфайзенки”. “Нова скиба” виходила накладом 3-4 тисячі примірників, на той час це багато.

Видання справді давало цінні господарські поради, розповідало про життя кооперативних організацій, пояснювало певні положення нового закону про кооперацію, повідомляло про ціни на біржі й ринку. “Нова скиба” – це ілюстроване видання.

Виданням для селян був “Рільник” – орган воєвідського товариства організацій і рільничих гуртків у Луцьку. Виходив протягом 1934-1939 рр. Як фахове видання, що намагалося підняти культуру сільськогосподарського виробництва, фахову культуру селянина, “Рільник”, без сумніву, зробив корисну справу, але він прив’язував українського селянина до системи польських державних і громадських організацій. “Рільник” появився за допомоги Волинської рільничої палати, вона ж сприяла і появі польського журналу “Skiba”, який почав виходити на два роки раніше.

“Рільник” справді був цінним і корисним виданням для підвищення самоосвіти. Він давав змістовні поради щодо різних галузей сільського господарства. Кожне число відкривалося статею на актуальну тему. Є тут публікації про видатних українців (Т.Шевченко, С.Петлюра), публікації виховного змісту, рубрика “Веселий куток”, огляди преси, інформація про ціни на біржах, науково-популярні публікації щодо здоров’я людини та її особистої гігієни. Видання мало обсяг 16 сторінок і було добре ілюстроване.

У 1933 р. агроном С.Дибенко почав видавати місячник “Рідний колос”. Тут порушували проблеми і хліборобські, і кооперативні, і пов’язані з історією та літературою України. Так, редакція писала, звертаючись до читачів, у ч.1: “Журнал шукатиме вихідних шляхів із тяжкої кризи, що опанувала наше господарське життя і міститиме на своїх сторінках сезонові статті й поради по всіх галузях сільського господарства й кооперації… Крім того, “Рідний колос” популяризує ідею сільськогосподарської кооперації та допомагає практичному проведенню її в життя. До того ще новий журнал дає на своїх сторінках відповідне місце темам загальноосвітнього, народно-літературного та гумористичного змісту, а також подає короткий огляд важнійших місцевих та світових подій за кожний минулий місяць… При цьому редакція має приємну нагоду зазначити, що до співпраці в журналі дали згоду визначні агрономічні та літературні сили”… [17]. Видання, зрозуміло, було пов’язане з селом, але назвати його селянським підстав нема. Зрештою, це не так і важливо, бо “Рідний колос” був добротним виданням і з боку журналістського, і з фахового. Журнал мав не лише прикладне значення, оскільки в ньому були публікації на літературні та історичні теми. А на підставі деяких публікацій можна зробити висновок, що С.Дибенкові як редакторові, багатьом авторам журналу були близькі націоналістичні погляди. У цьому відношенні показова стаття І.Смітницького “Націоналізм, інтернаціоналізм і космополітизм”, у якій він пише: “Коли зрозуміємо красу та величавість здорового націоналізма, тоді безсилою стане вся розкладова пропаганда ворогів наших і одним однодушним націоналістичним фронтом поборемо все лихо, яке нам прищепило кількасотлітнє рабство, і тоді повстане вільний українець, гідний пошани і кращої долі” [18]. Це важлива думка про значення українського націоналізму, яку не так і часто можна було побачити на сторінках волинської преси того часу.

Ми не випадково згадали про таку важливу тему “Рідного колоса”, як кооперація. На Волині українська кооперація розвивалася, хоча труднощі й перешкоди були значними. Мала вона і свої видання, а тому й можемо говорити про кооперативну пресу.

Одним із перших кооперативних видань була “Зоря кращого”, часопис Крем’янецького повітового союзу кооперативів на Волині. Часопис виходив у 1922 р. Видання ставило собі за мету ознайомлювати читача із новітньою кооперативною думкою, підвищувати його освітній рівень, давати поради і консультації практичного характеру.

Журнал виходив на двадцяти сторінках. Основні рубрики – “З кооперативного шляху”, “Наш союз”, “Ріжні відомости”, “Оголошення”.

Збереглося всього два числа “Зорі кращого”, але й вони засвідчують, що редакція робила змістовне і фахове видання. Виходив журнал під епіграфом, що відображав суть кооперативного руху: “В спільній праці і єднанні знайдеш своє щастя, свою силу”.

Дещо згодом, у 1924 р. у Здолбунові виходив ілюстрований кооперативно-господарський місячник “Супряга”, орган осередкового Союзу українських кооператорів. Про це видання історики преси (Ю.Л.Тернопільський, А.Животко, Є.Місило) згадують, але до нас воно не дійшло.

У 1934 р. у Луцьку почав виходити журнал “Спільна праця”, орган волинського кооперативного союзу “Гурт” у Луцьку. Поява цього видання – свідчення того, що польська влада “підім’яла” український кооперативний рух на Волині, відрізавши його від української кооперації у Галичині. Журнал був двомовний – друкував тексти українською і польською мовами. Треба сказати, що загалом видання було змістовне, але публікації мали суто функціональне призначення, прикладне. Не було найголовнішого – усвідомлення того, що суттю кооперативного руху є національна ідея, що призначення кооперації – самоорганізація нації, що в рамках кооперативного руху треба виховувати національно свідому людину.

На Волині було всього кілька видань, присвячених проблемам культури, практично не було літературних і літературно-мистецьких видань як окремого типу.

У 1924-1925 рр., а потім у 1935-1936 рр. виходив тижневик “Наш світ”. У 20-х роках він був ілюстрованим літературним і популярно-науковим тижневиком, а в 30-х роках – ілюстрованим журналом літератури, мистецтва, науки. Видавцем і редактором був В.Островський.

Уже від самого початку журнал заявив про своє бажання “…служити культурним потребам українського народу, починаючи з церковного життя і кінчаючи життям економічним” [19].

“Наш світ” був цікавим виданням. У його діяльності брали участь такі відомі автори, як К.Левицький, Є.Маланюк, І.Огієнко, О.Олесь, В.Заїкин, С.Русова, Ю.Русов, П.Карманський, В.Островський, О.Саліковський, С.Сірополко, В.Поліщук та ін. Таке сузір’я імен могло би прикрасити сторінки будь-якого видання.

Журнал заявив про свою непартійну позицію. Її скорше можна назвати надпартійною. Але публікації “Нашого світу” свідчать про те, що він не хотів і не мав наміру стояти поза національними інтересами. У журналі були публікації, що стосувались різних аспектів життя. Писав журнал і про міжнародні події. Були тут літературні огляди, культурно-мистецька хроніка, навіть рубрика “Галерея українського малярства”, під якою вміщували репродукції картин українських художників, починаючи від ХVІІ ст. Читач мав нагоду переконатися, скільки українців збагачувало культуру інших народів. Проте журнал чекала така ж доля, як і багато інших західноукраїнських видань. Не маючи достатньої матеріальної підтримки, редакція потрапила у фінансову скруту і у 1925 р. “Наш світ” перестає виходити. Відновився він аж у 1935 р., але наступного року знову перестав виходити. На той час йому було вже важко конкурувати з галицькими виданнями аналогічного типу та й у Варшаві виходили “Наша культура”, “Ми”, а щоб згуртувати відповідного рівня автуру, потрібні були знову ж таки кошти.

Були видання, що мали культурно-освітній характер. Це, скажімо, “Волинські літописи”. Їх видавала “Просвіта” і вони мали скорше популярний характер.

У 1939 р. виходив місячник “Культурне життя”, присвячений науковим, шкільним та культурно-освітнім питанням українського громадянства Волині. Видавала його “Українська школа”, редагував А.Вівчарук. Журнал мав намір “…служити великій справі піднесення культурного рівня українського волинського загалу…” [20], а також друкувати хроніку діяльності Товариства “Українська школа” (Рівне), статті на наукові теми, статті про теорію і техніку культурно-освітньої праці, публікації з усіх ділянок людського життя у доступній не лише для інтелігента, а й для кожного свідомого українського громадянина. Почав журнал виходити у березні 1939 р., часи вже були тривожні і збереглося лише перше число цього видання.

Вартою уваги спробою компенсувати брак цього типу видань були ті “аматорські” видання, що виходили у закладах освіти. Це, наприклад, “Ватра”, учнівський орган української гімназії у Рівному, що виходив у 1935 р. Збереглося перше число. Насамперед видання цікаве тим, що у ньому є дереворити Н.Хасевича, відомого графіка, згодом художника-ілюстратора преси українського збройного підпілля.

Ще в 1922 р. гурток учнів четвертого класу Крем’янецької української школи видавав рукописний журнал “Перші кроки”.

У 1926 р. при Луцькій українській гімназії виходив літературно-науковий місячник “Промінь”. Це видання друкували на машинці.

При Рівненській українській гімназії у 1930 р. виходив журнал “До світла”, що його видавав Гуманістичний гурток. Це теж було короткочасне видання. Його зміст відображав настрої гімназійної молоді.

Волинським дітям і школярам явно бракувало дитячих видань. Свідчення цього – поява у Холмі тижневика “Школяр”, який виходив у 1926 р. Зрештою, те саме можна сказати і про всі ті видання, що виходили при українських школах і гімназіях.

Лише у 1936 р. у Рівному почав виходити двотижневик “Сонечко”, журнал для дітей. Виходив він до 1939 р. Редагували його Л.Іщук, потім А.Вівчарук, а останні два роки – Д.Ковпаненко. Це було єдине видання для дітей. Виходило воно в кількох кольорах, обсяг – від дванадцяти до шістнадцяти сторінок. Друкував журнал твори відомих українських письменників і поетів, які писали для дітей. “Сонечко” загалом орієнтувалося на ті видання для дітей, що виходили у Галичині (“Дитячий світ”, “Наш приятель”, “Дзвіночок”), але іноді журнал був занадто лояльним до польської влади, чого собі не дозволяли галицькі видання.

Бракувало і преси для молоді. У 1924 р. у Крем’янці виходив журнал “Проліски” – “видання української молоді”. Журнал засвідчував патріотичні настрої серед молоді, але теж появилося лише кілька його чисел.

“Молоде село”, що виходило у 1929-1939 рр., навряд чи доцільно розглядати у системі української преси. Журнал виходив двома мовами, причому більшість (і найважливіші) публікацій були саме польською мовою. Журнал був органом Волинського союзу сільської молоді, до якого могли входити молоді і українці, і поляки, а тому “Молоде село” було засобом ополячення української молоді. Деякий час при журналі виходив додаток “Волинський стражак”.

Функціонувала на Волині і церковно-релігійна преса. Оскільки ці українські землі перебували у складі Росії, то, зрозуміло, що московське православ’я, надійне і випробуване знаряддя російського імперіалізму, намагалося оволодіти духом і вірою українців. Зміни почалися лише на початку 20-х років. Група українських православних священиків і світської інтелігенції започаткувала українізацію православної церкви. Було видано низку богослужебних книг. Православних священиків готувала Крем’янецька духовна семінарія і православний факультет Варшавського університету. Активно запрацювали українські церковні братства. Українізація православної церкви мала тим більше значення, що у 1930 р. Москва ліквідувала Українську автокефальну православну церкву [21].

Перше православне видання, що почало виходити у повоєнні роки – це журнал “Православна Волинь” (1922 р.), перше видання українською мовою у сфері церковно-релігійного життя на волинській землі. До 1917 р. виходили “Волынские епархиальные ведомости”. Замість них у 1917 р. почав виходити двотижневик “Православна Волинь” (там же, у Житомирі). У 1922 р. “Православна Волинь” виходила за редакцією В.Біднова. Найважливіше, що стосується характеристики видання, це те, що “Православна Волинь” рішуче виступила проти т.зв. “штундизму” і почала полеміку на підтримку українізації церкви. У своєму зверненні крем’янецький єпископ Діонисій цікаво витлумачив ідею “непротивлення злу”. На його думку, вороги народу зловживали цією ідеєю і допровадили народ до важкого політичного і морального стану: “…комусь дуже цікаво перенести ідею “непротивлення злу” в царину народного духу, щоб знищити його релігійну твердість і опірність” [22]. “Православна Волинь” була виданням Волинської духовної консисторії, тобто її офіційним органом, а це, відповідно, й зумовлювало зміст.

Справі українізіції церкви служив і журнал “На варті”, “незалежний орган українського культурного і церковного відродження”. Редактор і видавець місячника – А.Річинський. Уявлення про журнал дає стаття А.Річинського “Наш програм” [23]. Так, редакція журналу планувала друкувати проповіді і бесіди на церковно-релігійну тематику, публікації з церковного права, церковної історії загальної й української, публікації, що стосуються українізації церкви, огляди українського церковного життя й політичний огляд. Планувалися також відділи філософський, сатири й гумору, Волинський літопис й історичний календар. Редакція закликала стати “на варті” українського культурного і церковного ренесансу [24]. Треба сказати, що журнал слова дотримав і в ньому були серйозні публікації, що стосувалися усіх згаданих напрямів. А найважливіше те, що журнал послідовно і цілеспрямовано виступав за українізацію церкви. Можна лише пожалкувати, що у 1927 р. журнал перестав виходити, бо українізація наштовхнулася на опір як місцевих “хохлів”, так і росіян, яких тут хоча й не було багато, але традиційна ненависть до українського “сепаратизму” збільшувала їх сили. Та й митрополит Діонисій не завжди був послідовний і щирий у своїй підтримці українізації Церкви. Треба сказати, що “вшехполяки” (які були шовіністами) виступали проти українізації на відміну від польської лівиці.

Через матеріально-фінансові труднощі журнал перестав виходити. У зверненні “Від видавництва “На варті” редакція пояснювала, чому вона підвищила ціну на передплату, просила, щоб читачі допомогли пожертвами на видавничий фонд. У рахунок передплати на перше півріччя редакція обіцяла розіслати книжку “Підстави українізації Православної Церкви в Польщі” [25], але журнал так і не появився.

Аж у жовтні 1927 р. тут же, у Володимирі-Волинському, почав виходити журнал “Рідна церква”, що мав підзаголовок “Незалежний місячник українського церковного відродження”. Редактором-видавцем був П.Калинчук. “Рідна церква” продовжувала те, що так активно здійснював журнал “На варті” – боротьбу за українізацію церковного життя. У “Вступному слові до читачів” редакція писала: “…українська церковна справа вже так захопила нашу людність, що потреба такого журнала очевидна, бо ж не можна давати народові замість духовного хліба – камінь і отруту, як це роблять різні чорносотенні московські листки, видавані або підпомагані церковною владою” [26]. Журнал ставив собі за мету “…Об’єднати весь нарід у боротьбі за Національну Українську Церкву, як основу нашого життя і нашої культури” [27].

Журнал висвітлював перебіг церковного життя, вміщував повідомлення відповідної тематики під рубрикою “З заграничної преси”.

“Рідна церква” відразу основну увагу приділила результатам двох плебісцитів, проведених на Волині з приводу мови богослуження. У цьому відношенні важлива така публікація, як звіт “Повітовий церковно-народний з’їзд Володимирщини”. В ухвалах з’їзду було зафіксовано вимогу запровадити українську мову у церковних відправах, передати Володимирський собор для української відправи тощо [28]. Журнал надрукував список громад Волині, які підписали заяви з вимогою церковної відправи українською мовою [29].

Журнал викривав підступну політику російських шовіністів від церкви, які замість проведення об’єктивного і чесного плебісциту, що міг засвідчити волю українців, допускали насильство, шахрайство. Журнал писав у публікації “Два плебісцити на Волині у справі богослужебної мови”: “Замість християнської любови повіяло духом шовіністичної злоби й зневаги” [30].

“Рідна церква” підтримала принципову позицію Українського церковного комітету (його очолював колишній редактор журналу “На варті” А.Річинський), який вважав недопустимою дальшу залежність Православної церкви в Польщі від Москви, добивався впорядкування церковного життя. Дуже важливим у цьому відношенні є “Звіт з діяльності Українського Церковного комітету”. Український церковний комітет закликав змінити дотеперішню тактику і перейти до рішучої боротьби за українізацію церкви. Позиція його була рішуча і принципова. “Церковна влада вже так загрузла в політиканстві і матеріалізмі, так щиро служить російській чорній сотні, що сподіватись від неї якогось добра для української людности, якоїсь уваги, співчуття чи зрозуміння наших церковно-народних ідеалів вже нема як. Приходиться признати, що православна Церква в Польщі опинилася під злосливою московською окупацією, а її вище управління є крайньо вороже Українському Народові. Що ж до Митрополита Діонисія, то це – людина хвора, яка потребує довшого кліматичного лікування і не може ані вивести Церкву з теперішнього хаотичного стану, ані висвободити себе від терору свого московського оточення. З огляду на це українське громадянство має напружити всі сили, щоб визволити свою прадідню Церкву з того Вавилонського полону” [31].

Вік журналу теж не був тривалий – здається, що вийшло лише кілька чисел.

У 1927 р. почав виходити і журнал “Духовний сіяч” (“церковно-народний ілюстрований тижневик”). Це був тижневик, потім двотижневик. Редагували його Є.Сакович, згодом А.Вітенко. Видання було під впливом Волинської духовної консисторії. Це визначало його зміст. Журнал не виступав за українізацію так наполегливо, як “На варті” і “Рідна церква”, але щоб “…духовна праця наших священнослужителів була найбільш корисною, “Духовний сіяч” доставить їм потрібний матеріял українською мовою” [32]. Загалом видання було змістовне. Друкувалися в ньому І.Огієнко, В.Біднов, В.Заїкин та й інші відомі автори. У 1931 р. журнал припинив існування.

У 1935 р. у Крем’янці почав виходити двотижневик “Церква і народ”, “присвячений церковним і церковно-громадським справам”. Видавала його теж Волинська духовна консисторія. Відповідальним редактором був А.Квасницький. Утвердження православної віри, лояльність до уряду і Польщі як держави, боротьба проти сект – це визначало напрям журналу. Зауважимо, що серед своїх противників журнал устами архиєпископа Волинського і Крем’янецького визначив і Греко-католицьку церкву, не визнавши, таким чином, її прогресивної історичної ролі [33]. Журнал не був розрахований на широкого читача. Виходив до кінця 1938 р. і припинив своє існування у зв’язку із декретом президента. Редакція у зверненні до читачів пояснювала припинення виходу журналу новими формально-правними можливостями, зафіксованими у цьому декреті [34].

Протягом 1937-1939 рр. Товариство імені митр. Петра Могили видавало “Шлях” (“релігійно-громадський часопис для народу”). Виходив журнал у Луцьку. Відповідальним редактором був В.Дмитрович.

Товариство імені митр.Петра Могили було засновано у жовтні 1936 р. Перед ним стояли такі завдання: ширити і поглиблювати у свідомості вірних православну віру – віру наших предків; дбати про її добро й охороняти її; вивчати ті проблеми, що їх cучасність ставить перед православ’ям; організовувати громадську думку православного громадянства і готувати його до виборів на майбутній Собор Православної церкви в Польщі [35]. Ці завдання зумовлювали зміст і характер публікацій журналу. Редакція “Шляху” розраховувала на широкі верстви читачів. Про це говорилося у зверненні “Від редакції”. І ще один важливий момент: журнал бачив свою мету в поглибленні національної свідомості [36]. Волинська духовна консисторія підтримала ініціативу Товариства імені митр. Петра Могили.

Про структуру журналу. Число відкривала стаття на якусь важливу тему, що стосувалася сучасного чи минулого, суспільного чи церковно-релігійного життя (“Народна єдність”, “Про гетьмана Івана Степановича Мазепу”, “Комунізм у світлі християнського світогляду”, “Готуймося до ювілею 950-тя охрещення Руси-України”, “Наука і Бог”, “Наша віра в великій небезпеці”, “Чудо Різдва Христового”, “Про історичність біблійного потопу”, “Комунізм і християнство та інші”).

Журнал не стояв осторонь суспільно-політичних проблем того часу. Були тут публікації на теми мистецтва і літератури. Зрозуміло, що багато публікацій стосувалися проблем чисто духовних і церковно-релігійних.

Основні рубрики – “Дописи”, “Церковно-релігійна хроніка”, “Закони та розпорядження”, “Різні вісти”, “Теревені” (фейлетони Грицька Помагайла), “З українського театру”, “Кооперативне життя”, “Нові книжки”, “У світі”, “Господарське життя”, “З життя Товариства ім. Митр. Петра Могили”, “За місяць”, “Церковно-релігійна хроніка”.

На Волині завжди був сильний євангелістський рух. Це можна пояснити як реакцію на московське православ’я, що поневоленим народам не залишало надії на національне життя. Християни віри євангельської в Польщі мали кілька видань. Це “Будівничий Церкви Божої” (“євангельсько-християнський місячник”), “Євангельський голос” (“часопис присвячений поширенню голосу Євангелія”).

“Будівничий Церкви Божої” виходив у 1935-1939 рр. за допомогою Місії Церкви Божої А.І.Томплінсона у Клівленді (США). Місячник писав про євангелістський рух, поширював його ідеї. У ньому були не лише публікації релігійного змісту, але й публікації на літературно-мистецькі теми, публікації для дітей, відділ бібліографії й критики.

Близьким за духом і змістом до цього місячника був “Євангельський голос” – орган Союзу євангельських християн у Польщі. Виходив він у 1936-1939 рр. У місячнику домінувала релігійна проблематика, зокрема, щодо ідейно-духовних засад євангелістського руху. Журнал писав про життя християн-євангелістів Волині й Галичини, а також і в інших країнах.

У Варшаві виходив (друкували у Ковелі) “Євангельський християнин”, орган Союзу євангельських християн у Польщі. Виходив він у 1938 р., неперіодично, з традиційною для цього відгалуження християнства тематикою.

Греко-католицька церква не мала своєї преси на Волині. У 1934-1939 рр. Духовна папська семінарія видавала журнал “Друг”. Видання було розраховане не на широкого читача, а для “внутрішнього” користування. Зрозуміло, що “Друг” якогось впливу на церковне і суспільно-політичне життя не мав.

Політична структура українського громадянства на Волині, була, на перший погляд, досить розгалуженою, але вона не відображала ні справжніх настроїв, ні прагнень українців Волині. На формування національної свідомості українців північно-західних земель впливало кілька факторів. Це позитивний вплив національно свідомішої й політично організованішої та структурованої Галичини. Це і намагання польської влади розколоти єдність різних українських земель та відмежувати Волинь від Східної Галичини. Крім цього, польська колонізація українських земель починалася з Волині. Не мали українці північно-західних земель, що перебували раніше у складі Росії, тих політичних традицій і досвіду, що галицькі українці. Українські політичні діячі, які після поразки визвольних змагань знайшли притулок у межах Польщі, в силу обставин змушені були лояльно ставитися до влади. Також в силу особистих політичних переконань вони не завжди були радикальними щодо основного історичного питання – ідеї української державності. Партії не були численними. Деколи їх створення мало чисто цільовий характер, а тому й існування не було довговічним.

У 1922 р. у Луцьку виходила “Народна газета”, орган Волинської селянської політичної партії (союзу народних рад). Газета почала виходити перед виборами до польського сейму (ці вибори галицькі українці бойкотували). Позиція газети лояльна. Редакція закликала до розважливості і не приховувала свого бажання бачити життя українців не як пасинків, а як рівноправних дітей польської держави.

Такою ж лояльною була і “Наша справа”, орган Селянської партії. Газета виходила у Здолбунові, редагував її І.Голуховський.

У 1923-1928 рр. у Рівному виходила газета “Дзвін”, орган Української народної партії. Цю партію відновив на Волині після свого виходу із табору для інтернованих вояків Армії УНР В.Оскілко.

В.Оскілко очолював і партію, і її друкований орган. На той час це справді було найкраще з огляду на професійний рівень видання на Волині. Газета відображала політичну позицію Української народної партії та її лідера В.Оскілка. Це була позиція державницької ідеології. “Дзвін” не був щоденною газетою, бо виходив і як тижневик, і двічі на тиждень, але намагався подати читачам широку картину суспільно-політичного життя. Із газетою співробітничали відомі українські політичні діячі (В.Липинський, І.Дорошенко, М.Міхновський та ін.). Багато писав і В.Оскілко, який був талановитим публіцистом.

“Дзвін” хоча й був партійним органом, але публікацій на літературно-мистецькі теми тут є чимало.

У 1927-1928 рр. у Холмі виходив “Селянський шлях”, тижневик Українського соціалістичного об’єднання “Селянський союз”. Видавав його посол до сейму П.Васильчук. Політична програма “Селянського союзу” і “Селянського шляху” як його органу – поєднання ідеї української державності з ідеєю соціалістичною. Формально таке поєднання ніби існувало – в образі УРСР, але діячі й публіцисти “Селянського союзу” бачили фальш подібних тверджень, тому виступали проти новочасного москвофільства, дійсного чи прихованого. У статті “Від редакції” читаємо: “Нашою національно-політичною платформою є повна українська самостійність і соборність. В своїй суспільній основі наші змагання являються боротьбою за здійснення нефальшованої демократії, за досягнення переваги в публічному житті людей праці за соціялізм. Тому ми не будемо потурати новомодному, явному чи укритому москвофільству, так само як льокайському хрунівству (йдеться про угодовську політику щодо Польщі, про запопадливе служіння польській владі – С.К.), бо перше і друге однаково шкідливе для українського самостійного життя, для його будови і розвитку. Стоячи на варті українських селянських інтересів, проваджений величезною провідною зіркою соціялізму, “Селянський шлях” не розуміє своїх завдань иначе як прямування до будови української сили працюючих мас на шляху до соціальної і національної волі” [37].

Рубрики “Селянського шляху” – “Наші завдання”, “З українського життя”, “Що чувати в Польщі й світі?”, “Господарський відділ”. На сторінках газети друкувалися діячі й публіцисти “Селянського шляху” – П.Васильчук, С.Назарук, В.Гуль, М.Ваврисевич, В.Косоноцький та ін.

У 1923-1924 рр., а потім у 1927 р. у Володимирі-Волинському виходив журнал “Досвітня зоря”. До її видання були причетні діячі Українського народного єднання І.Горемика (Крупчинський), Ф.Каліщук, І.Волошин, М.Сполітак, М.Юфімюк, о.П.Табінський, О.Відибіч-Руденко. Заснували цю партію у вересні 1922 р. Програмні завдання УНЄ – об’єднати усіх тих українців незалежно від соціального стану, які стоять на позиціях української державності.

“Досвітня зоря” спочатку була виданням, що прагнуло охопити якомога ширшу читацьку аудиторію, а партійним органом журнал став лише згодом. Українська народна партія не мала особливого впливу, а тому її “Досвітня зоря” функціонувала як місцеве видання.

Своя преса була і у Волинського українського об’єднання. Ця політична організація опиралася на політиків, які лояльно ставилися до польської влади і шукали шляхів до порозуміння. “Українська нива” (1925-1936 рр.) мала вже пропольський характер, а коли почала виходити як орган ВУО, то ця політична орієнтація стала ще виразнішою. Національно свідомі політичні сили не підтримували політику ВУО.

“Українська нива” виходила у 1936 р., а в 1937-1938 рр. під назвою “Волинське слово”. Цей громадсько-політичний тижневик так само залишався органом ВУО. Були тут цікаві публікації, що стоcувалися історії, культури, літератури, мистецтва. Писало “Волинське слово” про проблеми українців на північно-західних землях. Але все це перекреслювалося сподіваннями на те, що Польща хоча б якоюсь мірою піде назустріч українським національним й історичним інтересам. Насправді ж все було по-іншому. В основі польської політики на українських землях були полонізація і колонізація.

Таку ж пропольську позицію посідав і тижневик “Життя Холмщини і Підляшшя”, що виходив у 1928 р. Спочатку це було видання формально безпартійне, а потім стало органом Українського з’єднаного народного руху. Тижневик почав виходити напередодні виборів до сейму і закликав голосувати за “листу нумер 1”, тобто за список Безпартійного блоку, що орієнтувався на Пілсудського.

Комуністична партія Західної України у 1934-1935 рр. видавала “Червону Волинь”, газету, що виходила нелегально. КПЗУ не мала на Волині розгалуженої мережі своїх видань. Але загалом видань “лівої” орієнтації, а також радянофільських, тут не бракувало. Це “Наше життя”, “Наш стяг”, “Поступ” – культурно-освітній суспільно-економічний та політичний часопис, що виходив 1929-1933 рр. Видавцем і відповідальним редактором був І.Кондратів. “Поступ” орієнтувався на селян. Виходив тривалий час під відомим марксистсько-ленінським гаслом “Пролетарі усіх країн, єднайтеся!”. Схвально писав про радянську дійсність. Зокрема, у зв’язку із т.зв. процесом СВУ писав про “контрреволюційний заговір”. “Поступ” мав рубрику “Радянська Україна”.

“Українська громада” спочатку була органом “Української національної думки” (1926-1928 рр.), а згодом, із утворенням Українського національного об’єднання – його органом. Газета багато зробила для національно-патріотичного виховання своїх читачів, адже це був дуже важкий період у житті українців Волині – крім “Української громади” інших українських видань не було, якщо не враховувати тих, що виходили у Варшаві. “Українська громада” підтримувала усі прояви українського життя: вона виховувала патріотів, боролася за українську мову в церквах, підтримувала українську інтелігенцію, викривала московський більшовизм. Газета перебувала під постійним наглядом, бо конфіскат чимало.

Волинь не стояла осторонь того магістрального шляху, яким йшла політична думка українців інших західноукраїнських земель. З початку 30-х років щораз більше посилюється вплив ідей українського націоналізму. Волинь почала проявляти український національний характер, долаючи і деякі внутрішні суперечності, і розгул польських шовіністських сил. Треба сказати, що українські діячі із Галичини уважно стежили за розвитком подій на Волині. Волинська “рубрика” була постійною у найбільш впливових виданнях.

О.Саліковський, відомий діяч і публіцист із Волині, писав у статті “Доля Волині й Полісся”: “Волинь і Полісся лише починають грати ту ролю, яку їм судила доля у вирішенні загального українського питання… Вони займуть рівнорядні, або й ширші місця щодо масової національної сили” [38].

Волинь довела це і в роки Другої світової війни, і в повоєнні роки. Саме тут почався збройний опір окупантам, тут формувалася Українська Повстанська Армія та були значні території, які вона контролювала. У боротьбі спочатку з німецькими, а потім московськими окупантами, у боротьбі за українську державність Волинь справді посіла належне їй місце.


  1. Павлюк І. Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1917-1939): Анотований покажчик.– Львів-Луцьк,1997.– С.40.

  2. Рідне слово.– 1917.– Ч.1.

  3. Вільна Україна.– 1919.– Ч.1.

  4. Редакція// Громада.– 1925.– Ч.1.

  5. Кузнецова О. Класифікація газет України// Українська періодика: Історія і сучасність.– Львів,1993.– С.135.

  6. Українське життя.– 1922.– Ч.1.

  7. Українське слово.– 1920.– Ч.1.

  8. Вільна думка.– 1925.– Ч.1.

  9. Там само.

  10. Громадським шляхом// Українська нива.– 1926.– Ч.1.

  11. Консолідація// Українська нива.– 1936.– Ч.1.

  12. Народний вістник.– 1927.– Ч.1.

  13. Там само.– 1928.– Ч.41.

  14. Наше життя.– 1924.– Ч.5.

  15. Павлюк І. Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1917-1939): Анотований покажчик.– Львів-Луцьк,1997.– С.89.

  16. Волинський господар.– 1930.– Ч.1.

  17. Від редакції// Рідний колос.– 1933.– Ч.1.– С.1.

  18. Смітницький І. Націоналізм, інтернаціоналізм та космополітизм// Рідний колос.– 1934.– Ч.11.– С.2.

  19. Наш світ.– 1924.– Ч.1.

  20. Культурне життя.– 1939.– Ч.1.

  21. Енциклопедія українознавства: Словникова частина/ За ред. В.Кубійовича.– Париж; Нью-Йорк.– 1955.– Т.1.– С.308.

  22. Православна Волинь.– 1922.– Ч.1-4.– С.1.

  23. Річинський А. Наш програм// На варті.– 1925.– Ч.1/2.– С.6.

  24. Там само.

  25. Від видавництва “На варті”// На варті.– 1926.– Ч.19.– С.11.

  26. Вступне слово до читача // Рідна церква.– 1927.– Ч.1.– С.2.

  27. Там само.

  28. Повітовий церковний народний з’їзд Володимирщини// Рідна церква.– 1927.– Ч.2.– С.9.

  29. Там само.– С.17-21.

  30. Два плебісцити на Волині у справі богослужебної мови// Рідна церква.– 1927.– Ч.2.– С.2.

  31. Рідна церква.– 1927.– Ч.1.– С.26.

  32. Духовний сіяч.– 1927. – Ч.1.– С.2.

  33. Вступне Архипастирське слово// Церква і нарід.– 1935.– Ч.1.– С.1.

  34. Повідомлення// Церква і нарід.– 1938.– Ч.24.– С.14.

  35. Від Управи Товариства ім. Митр. Петра Могили// Шлях.– 1937.– Ч.1.– С.2.

  36. Від Редакції// Шлях.– 1937.– Ч.1.– С.2.

  37. Від редакції//Селянський шлях.– 1927.– Ч.1.

  38. Senex. Роля Волині й Полісся// Діло.– 1933.– Ч.1.


Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації