Чернівецький гурток молодих журналістів реферат на тему: преса періоду культу особи

Скачати
Документи
  1   2   3
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ


РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:


ПРЕСА ПЕРІОДУ КУЛЬТУ ОСОБИ


Нова економічна політика допомогла суспільству вирішити проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися після громадянської війни, та вибратися з розрухи. “Неп нагодував місто”, - писали газети того часу. Піднявся рівень добробуту й на селі, про це теж свідчать публікації того переломного року. Окружна газета “Кіровоградський пролетар” висвітлює у номері за 23 жовтня 1929 р. успіхи у підвищенні рівня життя селян за умов їх кооперування: тепер вони мають їдальню, дитячі ясла, школу, і все це є вирішальним доказом переваг нового життя для інших селян, які саме приїхали знайомитися з досвідом колективного господарювання.

Водночас у великих містах загострилися соціальні проблеми, це викликало обурення й гнів робітників, - а отже, створювало відповідну базу для суспільної підтримки відмови від непу і встановлення тоталітарного режиму.

Далі перед країною (вірніше, перед верхівкою її правлячої партії) постала проблема - йти далі шляхом поглиблення ринкових відносин, запровадження їх у промисловому, а не лише в аграрному секторі економіки, чи повертатися до жорстко централізованого управління економікою, політичною сферою. Перший шлях уособлювався у постаті Бухаріна, другий - Сталіна. Сталін не міг не перемогти, він був більш послідовним комуністом, до того ж як генеральний секретар керував усією партією, усіма її зв’язкам з суспільством, тобто і партійною пресою.

В 1928 р. стався неврожай, а отже дрібний сільський виробник у своїй масі не дав хліба державі за нав’язуваними йому цінами. Сталін, виступаючи в газеті ”Правда” вказував на головного ворога: “Мелкий собственник не дает хлеба армии и городам”.

Восени 1928 р. виникла реальна загроза голоду при, як писала тоді преса, “переполненных кулацких закромах”. Комуністична ідеологія вимагала загальної державної власності на засоби виробництва, планового ведення господарства. Некерований одноосібник ставав на заваді реалізації політичних планів. Натиск на селян викликав їх зворотну реакцію: вони ховали хліб. Класова боротьба знову загострилася. Владі знадобилася машина насильства. Партія, органи внутрішніх справ, преса, профспілки, комсомол стають її опорою. І це означає новий етап у розвитку преси України.

Не вирішені у 1917-1918 рр. соціальні проблеми в країні знову загострилися, виникли в черговий раз продовольчі труднощі. Неврожай 1928 року вкрай їх загострив. Були введені “заборні книжки”, тобто карткова система розподілу продовольства. Промислових робітників знову було протиставлено економічно більш самостійному селянству, переважну кількість якого на той час складали середняки. Супутники непу - злочинність, безробіття, проституція, жебрацтво - настроювали трудящих проти непу. Розпочата індустріалізація країни вимагала мільйонів робітничих рук для некваліфікованої праці на будмайданчиках першої п’ятирічки.

“Великий поворот” 1929 року якраз і означав у економіці відмову від залишків ринкового механізму, остаточне скасування свободи виробника, а в суспільно-політичній сфері - повернення суспільства на шлях тоталітаризму.

Різка зміна політики від непу до сталінізму просліджується на сторінках газет з точністю до місяця. Ще на початку літа в публікаціях йшлося про необхідність матеріального заохочення робітників, створення для них сприятливих побутових умов, харчування на виробництві тощо. У вересні на шпальтах газет почала з’являтися інформація про репресії, численні арешти, обшуки тощо: так, з інтонацією добре виконаної справи повідомлялося, що в одній з торгівельних установ розстріляно 19 чоловік.

Тема постачання на рубежі 1930-х знову стає однією з провідних для преси. По-перше, об’єктивно до цього вели труднощі з забезпеченням міст усім необхідним - зауважимо, труднощі, які, по-перше, були суб’єктивно нав’язані країні монопольно правлячою партією - а по-друге, саме на цій болючій для населення темі краще всього було “розкрутити” маховик переслідування політичних противників.

12 вересня “Вісти...” опублікували постанову ЦК ВКП(б) з питань постачання. Гострокритичні матеріали на цю тему з’являлися в пресі, як було показано вище, задовго до її виходу. Поступово нарощувалися обсяги публікацій, їхня періодичність, гострота критики, глибина висвітлення проблем. Порівнюючи цю практику з тим, як розвивалися події навколо теми кооперації рибалок, можемо зробити спостереження про те, що політичний механізм попередньої проробки проблеми в пресі - з наступним прийняттям відповідного рішення партії “за вимогами трудящих” - вже був відпрацьований.

Отже, постанова підбила підсумки попереднього етапу розвитку чергової кампанії. Громадська думка щодо працівників “робкоопів” - робітничих кооперативів - була підготовлена. Навіть і передбачуваний вирок вже було винесено на сторінки газет: 9 вересня, за три дні до прийняття постанови, “Вісти.” писали:

“Робітниче постачання - на рівень вимог третього року п’ятирічки: апарат кооперації дуже засмічений ворожим елементом.

...Київський Саробкооп на протязі двох років приховував невідомо для чого сала на суму більше 30 тис. карбованців. Нікопольський ЦРК зберігав більше року 18 мішків гречаного борошна й 22 мішки гречаної крупи, які попріли на складах. Гришинський - згубив один вагон білої муки, переховуючи його у вологому приміщенні. Майже в усіх робкоопах, обстежених бригадами, виявлено розбазарювання дефіцитних товарів серед працівників апарату робкоопів. Ще більш страшні факти маємо у м’ясозаготівельній роботі”.

Наведений текст викликає у неупередженого читача два запитання. По-перше, у здоровому суспільстві всі сили спрямовані на збільшення виробництва товарів, адже саме за умов бездефіцитності або й так званих “криз перевиробництва” зникає головна передумова крадіжок, приховувань тощо. По-друге, лишається нез’ясованим, як за три дні ЦК партії зумів перевірити й узагальнити наведені в газеті факти, підготувати й прийняти постанову. Імовірніше, це, навпаки, з ЦК були передані в редакції наведені в матеріалі факти задля створення відповідного суспільного настрою.

А отже, преса знову виступила покірним “гвинтиком” у жорсткому механізмі утвердження нового порядку, заснованого на страхові й репресіях. Газети були виконавцями невластивої їм ролі у чужому сценарії, де на їх теренах їм відводилася режисером другорядна роль.

У такому контексті стає зрозумілою й вимога до преси, що міститься у згадуваній постанові про кооперацію:

“ЦК пропонує редакціям всіх центральних та місцевих газет організувати систематичне висвітлення діяльності кооперації. Посилюючи боротьбу (за прикладом “Правди”) проти конкретних винуватців безгосподарності... преса повинна разом з тим ширше висвітлювати позитивний досвід роботи тих кооперативів, що досягли реальних наслідків у раціоналізації постачального апарату, у створенні правової бази та в організації масової участі робітничих споживачів у контролі та в сприянні роботі”.

Реалізуючи цю установку, “Вісти...” запроваджують 28 вересня нову й дуже показову рубрику: “Наші розслідування”. Органи преси з санкції їхніх засновників прирівнюються до слідчих органів. Посилюється обстановка насильства, тотального стеження, доносительства через газету. Лист до редакції наближається за своїм значенням і наслідками до заяви до НКВС.

Цей красномовний приклад набуває особливого забарвлення, якщо згадати, що на той час редакції газет мали в своєму активі на загал сотні тисяч робсількорів.

Партійна преса УРСР ревно взялася до справи, не шкодуючи ні зусиль, ні газетної площі. Робилися величезні передрукування з “Правды” (18 вересня), а 25 вересня цілий розворот було присвячено темі:

“Луганський ЦРК - на гальмах опортунізму (! - авт),, без масового робітничого контролю”.

Так звичайні крадії, яких треба було змусити відшкодувати нестачу й зняти з роботи або відправити до суду й в’язниці, отримують статус політичних ворогів. Нагнітається психоз: “Громадське харчування - в катастрофічному стані”. Розворот закінчується нібито конструктивним за намірами матеріалом: “Бригада “Вістей” пропонує” - але головна ідея пропозиції полягає не в збільшенні виробництва товарів першої необхідності, а в ширшому розгортанні робітничого контролю за їх розподілом.

Одна за одною друкуються тематичні полоси, де розслідуванню піддаються торгівля м’ясом, рибою, хлібом (18 жовтня), рибними виробами (29 жовтня), хлібопекарській справі (1 листопада). Далі - більше: вже у наступному номері, 2 листопада трапляється неймовірне, газета піддає критиці органи радянської влади, де теж, виявляється, засіли вороги:

“Міські ради не борються за поліпшення робітничого постачання. Дніпропетровська, Луганська та Константинівська міськради не використовують директив партії для кращого налагодження роботи кооперації”.

Це був якісно новий рівень політичної кампанії. Подібні висновки, та ще й висвітлені в пресі, означали розширення простору політичної (тобто публічної, із застосуванням преси) боротьби з тими, хто зволікає з виконанням партійних вказівок. Зрозуміло, що без прямої команди “зверху” піддати критиці перелічені радянські органи газета не могла б дозволити собі подібну сміливість.

Новою була й практика послідовного, наполегливого повернення газети до теми. 12 грудня “Вісти...” знову висвітлювали справи постачання робкоопами риби, м’ясопродуктів, вимагали покращення роботи підприємств громадського харчування.

Подальші події навіть на прикладі цього невеликого, але важливого сектору суспільного життя показують, як розкручувався величезний механізм сталінського тоталітаризму і як партійно-радянська преса сприяла його розкручуванню.

Початок “холодної” громадянської війни в СРСР у 1929-1938 рр., прямим жертвами якої (не меншими від “гарячої” у 1917-1922 рр.) були мільйони безневинних репресованих громадян, спричинило несприйняття селянством нового повороту аграрної політики уряду, вірніше - ЦК партії. Розгром селянства, кардинальні зміни усталених форм його існування, як вони склалися на протязі століть і останніх п’яти-семи років, мав наслідком голодомор 1931-1933 рр. А починалися ці процеси безпосередньо влітку 1930 р.

Партійно-радянська преси зіграла в цих трагічних подіях ганебну роль пропагандиста, агітатора й колективного організатора жорстоких політичних катаклізмів. Відступаючи від загальнолюдських цінностей, згодившись із спекулятивним протиставленням інтересів робітничого класу і всього суспільства, ця преса стала на шляхи самознищення. Поза даною політичною системою вона існувати не могла - і, зрештою, не змогла. Наскільки роль “гвинтика” перекрутила завдання і місце журналістики в суспільстві, яскраво свідчить такий факт. Навесні 1918 р., під час напружених дискусій в Москві й Таганрозі щодо організаційних засад створюваної компартії України, московську пресу було залучено до участі в брудній політичній грі. 9 травня “Правда” для зовнішнього вжитку надрукувала цілком пристойний матеріал про те, що ЦК РКП(б) обговоривши питання про виділення особливої української компартії із рядів РКП, не знаходить ніяких заперечень проти створення УКП, тому що Україна є самостійною державою. Це рішення було ухвалене 3 травня на засіданні ЦК РКП під головуванням В. Леніна. На цьому ж засіданні було прийняте інше рішення, для внутрішнього обігу: московський ЦК схвалив ідею створення КП(б)У, однак рекомендував твердо отримуватися лінії на створення компартії в Україні як частини РКП, і лише з тактичних міркувань проголосити у відкритій пресі про лояльне ставлення до її організаційну незалежність. (Див. Є. П. Юрійчук. Становлення і характер радянської влади в Україні. Історико-правові аспекти. (1917 - 1922 рр. - К., ІЗМН, 1998).

Безліч прикладів показує, як роль служанки партії влади принижувала високе покликання преси в суспільстві. Так, у роки громадянської війни партія й уряд з Москви віддали наказ про масове вилучення церковних цінностей, і преса взяла якнайактивнішу участь у цій справі. Номер за номером газети писали, скільки кілограмів золоті, срібла було вилучено в якому районі, з якого саме храму, а також наголошували, хто тут веде перед, а хто відстає. Нібито коштовності вилучалися для потреб голодуючих, але саме розподіл їжі, врешті використання одержаних грошей ніяк не висвітлювалися пресою, і це фактично підтримувало чутки про те, що насправді церковне золото йде на потреби світової революції, тобто в Германію.

Відступ від принципів госпрозрахунку та економічної зацікавленості у стосунках з селянством спричинив у 1929 р. ті самі наслідки, що й у 1918-му: селяни почали приховувати хліб. Партія знову вдалася до насильства. Замість колишніх продзагонів прийшли “робітничі бригади”, які почали звичними методами забезпечувати виконання планів хлібозаготівель. Але тепер у державних та партійних органів набагато більший розрахунок був на підтримку преси - добре відмобілізованої, насиченої вірними партійцями, вишколеної і, головне, з армією добровільних помічників-робсількорів.

Хлібозаготівля у 1930 р. проходили дуже важко. “Вісти...” у номері за 2 та 6 вересня повідомляли:

“Виконання річного плану хлібозаготівель під загрозою!”

“За 25 днів серпня місячний план по всіх культурах виконано на 52,3 процента”.

Наркомзем України у таких умовах прийняв дуже жорстке рішення, у якому передбачалося, зокрема, завдання й пресі: “Просити редакцію газети “Комуніст” (орган ЦК КП(б)У - авт.), представництво “Правды” та редакцію газети “За социалистическую перестройку” відрядити у згадані чотири округи робітничі бригаді перевірити хід сівби й причини позорного відставання цих округів”. У тому ж документі відзначено: “Газети, а особливо газета “За социалистическую перестройку”, не розгорнули кампанію організації соціалістичного змагання в осінню сільськогосподарську кампанію”. Такі бригади були створені, про їхню роботу свідчать публікації у вересневих номерах всеукраїнської газети “Комуніст”.

Жодної публікації, яка б поставила під сумнів рішення й дії або почала б розмову про інші шляхи подолання чергової продовольчої кризи у хлібородній Україні, в номерах цих газет немає. А інші газети вже не існували: монопартійна диктатура, названа “диктатурою пролетаріату”, продовжувала приносити пролетаріату міста і села неймовірні страждання.

СРСР стрімко втягувався в одну з найважчих продовольчих криз за свою історію, але партійне керівництво вдавало, ніби воно керує не тільки поточними обставинами, а й економічними законами.

Виконуючи явно застарілу, часів краху політики воєнного комунізму тезу про необхідність посилення обліку і контролю з боку партії і держави по відношенню до всіх боків суспільного життя, пленум ЦК ВКП(б) прийняв 30 жовтня 1931 р. резолюцію “О развертывании советской торговли и улучшении снабжения рабочих”, дія якого поширювалася і на радянську Україну. Редакції газет заходилися виконувати його, маючи вже чималий досвід висвітлення саме цієї проблематики. Проводилися власні місячники, огляди, газетярі брали активну участь у подібних заходах, що проводили профспілкові, кооперативні органи. При цьому командний стиль, імператив ставали врівень зі звичними для будь-якої преси тоталітарного типу менторськими, наставницькими семантичними структурами:

“Місячник огляду й перебудови роботи кооперації. 1 лютого - останній строк перебудови роботи кооперації та держторгівлі. Розгортаючи масову організаційну роботу, залучити до місячника найширші кола робітників прилавка, пайовиків та домогосподарок... Партбригада заводу № 60 приступила до перевірки робкоопу “Переможець”. Перша декада їхньої роботи дає позитивні наслідки” (“Луганская правда”, 1932 р., 16 січня ).

Якими конкретно наслідками позначилася робота саме цієї бригади, лишається невідомим (до речі, зауважимо, члени згадуваної партбригади теж принаймні десять днів не працювали на своїх робочих місцях). В історичному плані має значення, що вся кампанія перевірок та покарань замість нарощування виробництва закінчилася у тому ж році найстрашнішим за всю історію СРСР голодом.

Вище вже йшлося про те, що замовчування голодомору, і не тільки в 1932-1933 рр., а й всіх наступних, стало однією з ганебних сторінок історії партійно-радянської преси України. А оскільки мовчання досліджувати неможливо, звернімося по коментарі до української преси в діаспорі. Ось що пише про це публіцист О. Горновий у статті “Про свободу преси в СССР”:

“Тисячі виголоднілих, обідраних людей зі східних областей іде в західні області України, щоб тут від своїх, також пограбованих братів, дістати шматок хліба. Мов тіні, снуються вони по селах і базарах. Великою юрбою товпляться вони по станціях. Між ними молоді й старі жінки, діти, інваліди Червоної армії. В руках у них невеличкі клунки. Вони тремтять від холоду і страху, що кожної хвилини НКВД може відібрати від них жменю випрошеного хліба чи кілька картопель, на які там ждуть усі вдома.

Та цих картин совєтська преса не бачить. Зате вона розписується про “квітуче і щасливе та заможне життя” в СССР, про “трудовий підйом”, що охопив працюючих у зв’язку з четвертою п’ятирічкою, про відданість партії. Вона вміщує знімки вдоволених робітників, добре плеканих дітей, розсміяних колгоспниць, начебто всіх їх не сушить голод, а розпирає добробут”.

Попри полемічну загостреність та одномірність оцінок, ніде правди діти, одну з чільних особливостей цієї преси автор відобразив вірно.

Тим часом компартійна преса продовжувала нарощувати форми й методи своєї діяльності та дбати про їхню дієвість. У порівнянні з редакційною практикою на рубежі 1930-х років з’явилися принаймні дві нових тенденції.

По-перше, більше уваги газети почали приділяти позитивному досвіду вирішення проблем. В “Луганской правде” з’явилася постійна рубрика ”Використовуємо досвід кращих”, під якою, наприклад, 22 січня 1932 р. було висвітлено роботу по прийманню попередніх замовлень магазину та робкоопу “Паровозник”

По-друге, за прикладом центральної преси місцеві редакції приступили до об’єднання своїх можливостей для вирішення окремих проблем, дуже конкретних, але з різних обставин важливих для кожного з учасників спільних акцій.

Зразки для наслідування давала “Правда”, яка, наприклад, проводила з 21 по 26 жовтня 1931 р. п’ятиденник перевірки, в якому під її керівництвом об’єднали свої зусилля газети Південного Кавказу та західних областей. В окремих заходах редакцій одночасно брали участь до 5 тисяч кореспондентів та робсількорів. В один день за контрольну роботу бралися активісти редакцій металургії, залізничного транспорту, машинобудування, експлуатаційники - а потім скоординовано, одночасно в “Правде” й кількох інших газетах виходила низка публікацій про причини неякісної роботи певного обладнання чи машини. Місцева преса об’єднувалася з низовою та стінною, а також з подібними виданнями інших регіонів. Так, 16 січня 1932 р. “Луганская правда” повідомляє про те, що заводська преса мобілізується, та висвітлює досвід заводської газети “Ударник” по спільному вирішенню питань покращення постачання робітників підприємства.

Газетярський світ став нагадувати добре відмобілізовану армію, де були взводи, роти, полки, дивізії, і всі вони по команді з штабу виконували свої маневри, що в цілому призводило до небаченої координації зусиль преси на окремих, порівняно вузьких соціальних проблемах.

Ця дуже помітна особливість усієї партійно-радянської преси як типу ЗМІ тоталітарної моделі виявилася вже у перші роки радянської влади. Так, 1 травня 1920 р. кілька впливових газет - центральні “Вісти...” й “Більшовик” та київський часопис “Галицький комуніст” випустили спільне число - газету “Червоний стрілець”. У 1921 р. під час продовольчої кризи одночасно виходили газети “На голод1” у Бердичеві, Богуславі, Борзні, Києві (як вечірня газета), Новгород-Сіверському, Сквирі, Сосниці, Чернігові, Шостці тощо, у Херсоні - “На борьбу с голодом!”. Там, де не було друкарських можливостей, як у Чорнобилі, Умані - відзвітували стіннівками.

З роками цей досвід - по команді згори об’єднувати (за прийнятою тоді мілітаризованою лексикою, мобілізувати) наявні сили - не втратився, і ось тепер він знову став у нагоді.

Одночасно з розгортанням нових активних форм роботи загострився й опір тих, на кого звертали громадську увагу журналісти. В свою чергу газети давали відсіч, часто не дуже аргументовану, але рішучу, спробам принизити новий статус редакцій. Ось два показових приклади цього явища.

“Правда” винесла 11 жовтня 1931 р. на свої шпальти історію про те, що її бригада викрила недоліки в одному з радгоспів. Однак секретар парткому тов. Ципкін не згоджувався скликати партком для заслухування доповіді за результатами перевірок, він дав згоду лише після довгих зволікань:

“По мнению Цыпкина, так как “Правда” совхозом не руководит, заслушивать доклад бригады нет надобности”.

Про подібний опір повідомляє й місцева преса. Так, “Луганская правда”, поінформувавши про викриті недоліки в одній з торговельних організацій, додає про його керівника:

“Он, видите ли, не любит газету и особенно не любит, когда о нем пишут. “Луганская правда” о нем написала. Но это не стало для Каушняка предупреждением” (1932 р., 16 січня).

Однак з плином часу в практиці газет, особливо місцевих, з’явилися нові ознаки посилення тоталітарного тиску - різке зменшення критики та майже повне зникнення повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів.

У 1927 році в “Луганской правде” при значно меншому обсязі критики кількість публікацій по їх наслідках нараховувало в середньому 18 на місяць. У лютому 1932 р. тут не було опубліковано жодного подібного матеріалу, хоча у попередньому місяці - січні тут видруковано близько десяти критичних виступів, з них чотири - по соціальній проблематиці, яка особливо актуальна, а отже вимагає від редакцій повідомляти читачів про вжиті заходи. Про те, що логічний ланцюг “критика-відповідь” був перерваний, свідчить такий приклад. У січні “ЛП” звинуватила один завком профспілки у поганому керівництві торгівлею. У лютому ж пройшло повідомлення про конкурс на кращу крамницю, організований цим профкомом - але без посилання на свій попередній виступ (1932 р., 20 лютого).

Надмірна централізація влади в партії й суспільстві відбивалася у сфері преси відривом, дистанціюванням центральної “Правди” від місцевої преси, приниженням суспільної ролі останньої.

Так, активну позицію зайняв центральний орган партії у здійсненні Звернення уряду та ЦК ВКП(б) до всіх партійних, радянських, господарських та професійних організацій від 29 вересня 1931 року “Про розвиток м’ясної й консервної промисловості”. “Правда” організувала низку публікацій, в яких було поставлено серйозні проблеми - це, втім, не зупинило голоду, що саме насувався на країну. Відгуки цієї загрози (але тільки відгуки) знаходимо на шпальтах центральної газети 17 жовтня 1931 р.:

“Почему консервные заводы Украины не справились с планом третьего квартала? План может и должен быть выполнен... Украинская консервная промышленность, развившаяся за последний год (тобто при непі -
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації