Юрій Андрухович Перверзія

Скачати
Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Між Брессаноне і Больцано ми на пару хвилин зупинялися. Далі машину повела Ада. Не озирайся. Тепер, коли ти змушена зняти слухавки, я продовжу свою історію тільки для тебе. Далі було так.

Нарешті всі відверто звернули увагу на мене. З'явилися поруч якісь чотири дівчини — таїландка, самоанка, тринідадка і лесбійка — рухаючись у ритмі загального співу й самі не перестаючи співати, вони досить ніжно, але й владно почали знімати з мене плаща. Я вирішив не чинити опору і пережити все до кінця. Щось, може, спокутувати. Чи просто спізнати. Тим більше, кінець дійства вже наближався, з-за оспівуваної всім кагалом "германійської брами" вже проблискували його деякі ознаки, голова йшла обертасом від пахучих димів, пісня робилася все голоснішою й вищою, повтори все частішали, мене — вже без плаща і, прошу зауважити, без нагрудного панцера — запровадили до найбільшої з кімнат, куди поступово сповзалися всі, їх робилося безліч, здавалося, вони не мали жодних шансів усі тут поміститися, проте якось поміщалися в отих своїх — не своїх карнавальних строях. Середину кімнати залишали вільною.

Так, я теж гадаю, що то якась нова секта, безумовно.

Тоді ось що відбувається. Кілька типів з оленячими і бичачими рогами на головах, підтанцьовуючи, виносять на середину кімнати священний повстяний килимок (у нас об такі ноги витирають), а перед ним, разом із фінальними екстазами співу ("золотої германійської брами дай нам пропливти великим рибою"), задля суцільного захвату виставляють погруддя: золочена бронза в дещо збільшених пропорціях (щодо природних, ясна річ), і я розумію так, що то їхнє божество, божище, божисько, — ліпше сказати, якийсь чи то пітекантроп, чи будда, чи німецький філософ-матеріяліст, він же Сторож Германійської Брами, або ж Еґір, Ґрунґнір і Фафнір (8), вартовий заклятого саду...

Усі присутні, крім мене, врочисто вклякли перед його божистою з'явою. Коли ж і я забаг опуститися на коліна, то дівчата, всі чотири мої наглядачки, просто не дали мені цього зробити, хапаючи мене звідусіль за все на світі. З останніми тактами великого псалму виник перед наші очі, як я розумію, Верховний Святий чи щось подібне — здоровезний хлопуньо незнайомої раси, певно, якийсь мішанець папуаса з лапландкою, з мішком на голові, де були тільки прорізи для очей, вух і рота. Потрясаючи всім тілом, нарешті упав обличчям до божества і розповзся перед ним по килимку. На цьому кількагодинний гімн урешті зачах. Але тут-таки вродилося загальне, схоже на бриніння мільйонів мух, мурмурандо. Гуділи, ясна річ, знову всі, крім мене, бо мені й це було заборонено, хоч як я не прагнув трохи з усіма погудіти...

Після Тренто за кермо знову взявся доктор урології. Ада, як і раніше, поринула в італійські опери, Россіні, Верді, Леонкавалльо, Доніцетті, Пінцетті. А також Моцарт, Моцарт, Моцарт, який насправді мусив бути італійцем, ну хоч би наполовину. Німкені, особливо з півдня, страшенно люблять італійців. Вони кінчають від самих тільки італійських імен, особливо подвійних або потрійних. Так відбуваються непорочні зачаття. Так народився Моцарт, великий власник мого серця.

Але я, напевно, не витримаю до Венеції. Всього забагато — цих гір, зеленої трави, не баченої ще з вересня, цих арій, цього кістлявого Януса, що час від часу незлостиво кляне когось по-німецькому, цього краєвиду з розваленими вежами, цієї швидкості, цієї Ади, напівповернутої, ось її вухо, вушко, просвічене наскрізь, воно наливається соком музики, теплою спермою музики, італійськими голосами, ось лінія шиї переходить у плече, ось волосся, здається, фарбоване, ясно-каштанове, а тепер — руки, долоні, дві птахи, возлеглі на передню панель, вони іноді зриваються в такт із не почутою більш ніким на світі музикою.

Це я загнув. Краще так: із почутою цілим світом музикою.

Тепер: ще раз увага! Вірші, від яких мушу звільнитися. Це імпровізація. Можу де-не-де схибити. Отже. За що, Італіє, я так тебе люблю? Шестистоповий ямб, круто! За що, Італіє, я так тебе люблю? За що, Італіє, я так тебе люблю? За те, що дмеш у дупу кораблю! Повна нісенітниця, до того ж не шес тистоповий. Ну добре, далі. За що, Італіє, я так тебе люблю? За те, що дмеш у дупу кораблю. За те, що ти — мов гавань кораблю! А я тебе завжди, повір, люблю: коли люблю, люблю й коли блюю! Коли складаю пісню цю свою, Мов соловей, що тішиться в гаю, То почуваюсь ніби у раю, Де гарні шльондри шепчуть "ай лав ю"! Навколо мене — гори і Тироль! У них тут — що не слово, то пароль! Я б так тєб'я, красафітса, пороль!.. А твій король надувся, ніби троль. Чому, Тиролю, ти такий чудний? Чому, королю, ти такий блудний? Чому ці скелі, лаври і дуби? Лизнути б шийку кінчиком якби... Перепрошую, мабуть, я надто голосно.

Вони чоловік і жінка. Їй, можливо, тридцять. Це не моя справа.

Ну от. Наш "феррарі", чи щось там таке, пробігає милю за милею, ми вже вискочили з Альто-Адідже, жоден гірський розбійник не напав на нас, жоден з моїх баронів не поласував нашою кров'ю, а пейзажі робляться все нестерпнішими, це Південь, Південь, Південь, це кедри і сосни, і лаври, і пінії вздовж автостради, це запах кави звідусіль, це алое, мирт і аїр, це простий перелік, що його можна розташувати на письмі у два стовпчики, кожен з них буде означати щось цілком незабутнє, але в той же час — визначати орієнтири по обидва боки дороги; я кайфую від самого тільки називання, тому я хочу просто називати, просто перелічувати, це простий перелік, від якого зводить судомою нутрощі, і я не смію порушити його чудову внутрішню послідовність:

квітник
балкон
фонтан

ліхтарня
брама
стовп

макдональд
карниз
хідник

голуб
Святий Тома

Святий Петро

дівчина у вікні

Святий Рох

Святий Дух,

церква
площа
кіоск
сходи в кущах

вітраж
вітрина
овочі
хідник
віслюк

ластів'ячі гнізда

Святий Лука

Святий Франциск

я зриваю з себе все, крім сорочки, ніби святий, і дайте ж мені нарешті ковток алкоголю, а ще краще — два ковтки, щоб я не помер завчасно від перегріву.
І що там попереду? Верона?!.

Треба як-небудь закінчити позавчорашню історію, ні? Так от, у момент найвищого гудіння, скажу так, з'явилися вже згадувані мною рогачі, я так зрозумів, що жерці або типу цього. Головний підвів голову з килимка і аж затрясся, як зобачив що вони несуть: то був акваріюм, величезний, мов балія, без рослинності, без мушель, без камінців на піску, лише з водою і з великою живою рибою, рибиною, то був, може, навіть і короп або сом, або лящ, або білий амур чи, скажімо, щупак, і от, разом зі сплеском ахів усієї присутньої потолочі, вони гатять цим акваріюмом до підлоги (тут режисер наказав сповільнити зйомку), акваріюм довго-довго падає, але таки розбивається, вихлюпуючи навсібіч зелені струмені (в мені все висихає), це жахливо, бо жерці ловлять бризки своїми темними язиками, в мені наче щось обривається, бачу, як болісно стрибає риба на килимку, серед шкляних акваріюмних уламків, бачу, як Верховний видобуває з-за пояса гострезного тесака, і вже знаю, що буде далі, ноги підкошуються, я вже не восковий, я вже ватяний, я вже навіть не ватяний, я повітряний, перший удар тесаком — і рибу пробито наскрізь, але вона ще тріпоче (я валюся з ніг), другий удар — усі кричать "а-ах!", у риби проколено жабра, але вона ще тріпоче (я вже не дихаю, повітря витікає з мене, як із порізаного м'яча), третій удар — усі кричать "у-ух!", просто в риб'яче серце, вона ще трохи потріпається й затихне, а я: все пітьма дно нуль гаплик нічичирк.

Я очухався щойно сьогодні, перед австрійським кордоном. Поліція знайшла — не мене, а моє тіло — в ніч із середи на четвер, здається, о третій, під мостом Кеннеді поблизу Англійського парку, я лежав головою на захід, як лежать усі порядні мерці. Мене привели до напівтями, але я майже нічого нікому не міг пояснити. Боліло все, що я маю, млоїло всередині, хотілося блювати, дзвеніло в голові, але заснути не вдавалося, хтось мене попередив, хтось мене попередив. Поліція протримала мене до десятої дня, аж поки не з'явилася ця чудодійна пара — він і вона, Ада і Різенбокк, я їх ніколи не знав і не бачив, але вони пояснили поліцаям, що я такий видатний Перець, і мене, виявляється, всі чекають у Венеції, всі просто люрають без мене у тій Венеції, всі просто пошаліли і сказилися без мене, і вся Венеція скандує "Пер-фе-цький! Пер-фе-цький!" — так хочуть мене помацати в тій Венеції; Ада і Різенбокк тицяли їм якісь напахчені шелесткі папери на блакитних і рожевих бланках з крилатим левом, оплутаним, як Лаокоон, зміюками; вони поручилися за мене, відвезли до себе у Поссенгофен, запакували на свою віллу, і доктор понадавав мені всілякої насонної бадеги — у зв'язку з чим я прокємав на їхньому подружньому ліжку решту дня і ще ніч до ранку, а вони, Ада і Різенбокк, тим часом залагоджували мої справи, їздили до італійського консуляту по візу для мене, підбирали мені нові окуляри, купували всілякі дрібнички в дорогу і комусь телефонували аж до глибокої ночі, щось пояснювали, в чомусь переконували, поки я спав (не спав) на їхньому широкому ложі, всіяному крихтами, розжареними цвяхами і горіховими шкаралущами.

Я не знаю, до чого це все. Я мусив опинитись у Венеції — і нині опинюся в ній, за якихось дві-три години, а може, й раніше. Мені тяжко вигадувати якісь пояснення. Мені легше просто споглядати і пошепки перелічувати: кермо, дорога, трава, шия, плече, напівоберт, напіввигин, напівсон, напівпотяг, напівлюбов.

Між Вероною та Падуєю вперше з'явилися виноградники.

1 Великопісна (попільна) середа, день, з якого в західному християнстві розпочинається великий піст (англ., нім.).
2 Привіт, підеш зі мною? (нім.).
3 Так, я піду з тобою, кохана, скільки? (нім.).
4 Увага, увага, любий Різенбокк, прошу, зупиніть на хвилинку! Я маю деякі проблеми... (нім.).
5 Здається, арія принцеси Еволі з опери Дж. Верді "Дон Карлос".
6 "Де цитрини квітнуть" (нім.). — рядок із хрестоматійного віршика Ґьоте "МІньйона".
7 Німецьке прізвище Різенбокк можемо перекласти як Цапище.
8 Персонажі давньої германської міфології: Егір — морський велетень; Ґрунґнір — велетень-розбишака; Фафнір — дракон, сторож священного золота.

 

Венеція, 1 березня 1993 p.

Вельмиповажний пане Перфекцій!(1)

Наш спільний знайомий і добрий приятель, доктор психіятрії Франк Попель (Льозанна, Швайцарія) поре-комендував Вас яко потенціяльну одиницю від Укранії для участи в інтернацйональному семінарі культурально-духових діячів, що його організовує наша Фундація "La morte di Venezia"(2) спільно з окремими інтелектуальними, комер ціяльними і сакральними кругами. Тема семінару: "Пост-карнавальне безглуздья світу: що на обрії?"

Якщо Ви готові є засвідчити Вашу заінтересованість у пойменованому вижче семінарі, то просимо ухильно прибути до Венеції не пізніше 5 березня р. б. і виступити зі Словом на одну з окреслених нище тем (об'ємність Вашого відчиту не мусить перевершувати 7—8 сторін машинопису ком путерального). Це може бути тема смерти в українйській культурі. Або: так само тема любови, еротичного і танатичного, але дотичного до проблематів Европи Орієнтальної, — чи загалом про безглузддя світу. Це може бути Ваш вгляд у феміністичне і маскуліністичне. Або в посткомуністичне. Це може також бути зразок нової аналізи процесів, що віднедавна у Вашій країні заіснували, як напр., казино і нічні клюби. Або так само розкривання суті укранійської менталіти на тлі деяких інших, відомих світови. Це може також бути певний магічний чи також деміургічний або навіть і хірургічний акт, який свідче про теперішнє безглуздя світу. Також це може бути все, що запропонуєте Ви, люб'язний пане Перфекцій. Якщо, напр.. Ви захочете оповістити про укранійські ядерні зброї, то це буде чудово. Або так само Ви можете захотіти щось нам повідомити про Достоєвського, Горькі, Булгакова, Сахарова та інших Ваших письменників — це буде о'кей. Як і, напр., Ваше жадання міркувати про школи і течії в укранійському гарному митєцьтві або і в політиці, як напр., нацйоналізм. З рештою, ми будемо навіть заінтересовані почути від Вас відчит про сьогорічну епідемію холери в Укранії.

Вашою сталою супровідницею та допоміжницею буде ласкава пані Ада Цитрина, коляборантка нашої фундації, через тіло якої отсе Вам запрошення подаємо. Організатори побирають на себе всі Ваші витрати, забезпечують Вам готель і постіль, щоденні дієти, дегустації, гігієни та медиційську санітарію. Що більше — гварантуємо Вам за Ваш реферат винагороду сумою в 1 млн. лір італійських.

Пане Перфекцій, ми з нетерпимістю чекаєм на Вас. Як кажуть у Вашій вітчині — ДОБРОМ ПОЖАЛУЙСТА!

Ваші до безконечности
Д-р Леонардо ді Хатавесела, президент
Фундації "La morte di Venezia".
Амеріго Даппертутто, технічний секретар фундації.

ПОСТКАРНАВАЛЬНЕ БЕЗГЛУЗДЯ СВІТУ:
ЩО НА ОБРІЇ(3)
Додаток для запрошених

Живемо нині під знаком печального слова "після". Вірні своїй природі та технології, не хочемо усвідомити, що то можливий кінець, але так воно випливає з усіх навколишніх прикмет, знаків і натяків. Ступінь за ступенем робимося дедалі посвяченішими у велике безглуздя повторів і самоповторів. Ì навіть невірогідні зміни, що недавнього часу перекраяли обличчя дійсності, не принесли сподіваного зламу. Найоригінальніша з ідей, вигенерованих бездуховним духом нашого часу (даруйте невеселу гру слів) — це ідея тотальної неоригінальності всього, мертвотна і велична. Цитата, колаж і деконструкція замінили нам щось давніше, первісніше, справжнє. Чи назавжди замінили?

Чи діло йде до смерті духовної? Чи маємо надію на розвиток? Чи від нас вимагається щось цілком звичайне — як повернення до Бога, наприклад? Чи ще до якогось Іншого? Наш корабель мусить орієнтуватися на певність обрію. Де нам її взяти? Чи варто доживати до ще однієї тисячі літ?

Ми у Венеції схильні думати, що сталося втрачений Карнавалу. Нам видно це. Цього не видно майже нікому — адже карнавал є, відбувається з року в рік, по декілька разів, з різних приводів, з вогнями і масками, з вином і танцями! Карнавал є, скаже вам будь-хто з тих, які ще (або вже) не бачать і яких безліч. Карнавалу робиться чимраз більше, він повсюдний і неперервний, скажуть вам іде інші, які від
лукавого.

Але чи так насправді? Чи тільки видудленим і вижертим Він вимірюється? Чи неймовірними юрмищами туристів, японців, готельних послуг, розваг, оборотом грошей та витратами на піротехніку? А якщо то вже тільки гола механіка, машинерія, холодна індустрія, суцільна консумпція, перманентне паразитування? А якщо це пастка?

Здається, разом із Карнавалом ми втрачаємо і самих себе. Чи ми ще здатні любити, сміятися, плакати? Чи достатньо живі, щоб жити? Або такого дечого ще робити? Ось питання, над якими варто.

Ми запрошуємо вас до Венеції, міста на воді, міста-корабля, міста-привида, першого ж тижня по закінченні традиційного Великого Свята. Саме тоді, як відшумлять останні, до щему п'янкі гуляння, відлунають оркестри і хори, злетять кольорові повісма з балконів і церковних брам, згинуть леґіони світових волоцюг і заїжджих клерків (які нині дивним чином уже ніяк не різняться між собою — от прикмета!), — й тоді, в спокої та докладності, в короткотривалій паузі великопісної задуми та зосередженості поміркуємо спільно, заглиблені в бенедиктинську тишу славетного Сан Джорджо Маджоре про нас, про відлетілий Карнавал, про шанси і можливості, про опір безглуздю, про безглуздя опору.

Наше зібрання навряд чи порятує світ, навряд чи порятує Карнавал, воно не порятує навіть Венецію, навіть нас воно не порятує. Але ми зберемося — саме тепер і саме тут, у місці, переповненому відлуннями та цитатами, всередині цієї Великої Цитати, втілення нашого остаточного "після".

З привітаннями від Святого Марка та його крилатого лева -

Леонардо ді Казаллеґра.

ОРІЄНТОВНА ПРОГРАМА СЕМІНАРУ
(з переліком учасників)

Семінар "Посткарнавальне безглуздя світу: що на обрії?" відбудеться з 6 по 10 березня ц. р. у Венеції, на острові Сан Джорджо Маджоре, в залах монастиря Сан Джорджо. Програма семінару передбачає тільки офіційні акції (доповіді та дискусії), залишаючи учасникам безмежні можливості знайомлення з містом, його мешканцями і мешканками, колоритом, запахами і присмаками. Початок офіційних акцій — щодня о 10-й. Просимо учасників не запізнюватися і планувати свій час виходячи з поданого нижче розкладу.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації