Юрій Андрухович Перверзія

Скачати
Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

— Краса, Ніжність і Білість, — тим часом продовжував той, коли я знову приклався до слухавок, — будучи Сутностями, суть Єдності: усе Прекрасне, або Ніжне, або Біле мусить бути взаємно пов'язаним, адже має Одну й Ту ж Підставу для свого Буття, Одне і Те ж Значення для, скажімо, Бога. Ці Особливості і є Тим, Що ці Речі собою являють, Саме Ядро їхнього Буття. Такими ж може бачити їх і наше Мислення — щоразу, коли Воно звертається до Мудрості Дикуна, Дитини, Поета і Містика, для Яких Природні Властивості Речей полягають саме в Цих Загальних Особливостях. Але такий Взаємозв'язок лише тоді набуває Дійсного Значення та Повноти Містичного Сенсу, коли у З'єднувальній Ланці, тобто в Даній Особливості, захована Сутність Обидвох Термінів символічного Зіставлення; іншими словами, коли Червоність і Білість вважаються не просто Познаками фізичного Розрізнення за квантитативним принципом, але розглядаються як Реалії, як Факти Дійсності. Через Наявність однакових Прикмет: Краса, Ніжність, Чистота, Кривава Червоність руж ті самі, що і в Мучеників чи Цнотливиць. Як відбувається це Уподібнення? Постісторичний Розум відразу вбачає Тут Символічний сенс: Цнотливиці і Мученики Сяють красою В оточенні Своїх переслідувачів. Червоні та Білі Ружі цвітуть в Оточенні шпичаків. Символічне Уподібнення на Підставі спільності відмінних прикмет має СеНС лИше Тоді, Коли ці ПрикМЕти є дЛя ДаниХ РеЧей чимосЬ суТТєвим, Коли ВЛаСТиВоСТі, що нИмИ вОлОдІЮть як СИМВОЛ, так і СИМВОЛІЗОВАНЕ, роЗГЛЯДаюТЬСя В ЯКОСТІ ЇХ ДІЙСНОЇ СУТНОСТІ...

Робилося надто багато великих літер. До того ж, я зрозумів, що синхронний переклад пущено задом наперед — можливо, навмисне, а може, й через недогляд Даппертутто. Дежавю говорив розмірено, підкреслюючи кожне виділення, плавно жестикулюючи. Його чорна плащ-накидка розвівалася від кожного завершеного у своїй Продуманості поруху.

Минулої ночі приходив В. Я не сподівався, що це станеться відразу. В. підтвердив: завтра починається. Зберуться до Венеції лише на три дні. Міністри як міністри — з усієї Європи. Усе зберігається в таємниці, але преса дещо рознюхала. І наші, звичайно. В. сказав, що вони є скрізь. Понеділок і вівторок. У понеділок нас запросять на вечірню виставу до театру. Там я переконаюся, чи Н. приїхав. Його місце в одній з лож першого ярусу. Моє місце в одному з вищих ярусів. Мені слід запастися біноклем. Я нагадав про свій зір. В. відповів, що це його не обходить. Це мої проблеми, сказав В. У вівторок їх повезуть кількома човнами на Лідо. Я зрозумів: оптичний приціл і т. ін. В. був дуже неспокійний. Озирався на двері, тричі перепитував, чи номер не прослуховується. Я хотів би, щоб він прослуховувався. Я почастував В. горілкою. Ми заїли пляшку великим волохатим помаранчем. В. сказав мені, що в театрі — це між іншим — я мушу остерігатися. Там будуть ловці — один-Два, не більше, але будуть обов'язково. Я розкоркував нову пляшку в надії витягнути з В. дещо більше. В. від горілки відмовився. В. сказав, що йому час. Було близько третьої. В. одягнув на себе маску Кінокефала. Через вікно лазнички викинув у двір мотузяну драбину. По ній спустився на землю. Розчинився в тумані.

Туман відкривав дедалі більші шматки берегової Венеції. У розчищених сонцем повітряних територіях і полях щораз ясніше проглядалися південний фасад палацу, стіна Бібліотеки Марчіяни та Дзекки, три щогли з прапорами, навіть вежа з годинником і виступ Льоджетти, навіть Міст Зітхань — трохи у глибині, праворуч від палацу. Однак в усьому цьому краєвиді не було місця для Ади. Їй узагалі ніде не було місця. Я не бачив її в небі, на площі, у водах я теж її не бачив. Вона не: купувала мімози, спостерігала за голубами, пливла в моторівці, у гондолі, їла піццу, позувала для вуличних портретистів, фліртувала з карабінерами, входила до церкви, з неї ж виходила, робила зачіску в перукаря. Навіть на панелі вона не: стояла. І це гризло мене найбільше.

— Проте Витікання однієї Речі з Іншої, — казав Дежавю, знову навівши деякий лад у збунтованих було великих літерах, — ми розглядаємо лише у світлі наївного принципу Безпосереднього Розмноження або Розгалуження і тільки через це Посередництво логічної індукції прикладаємо також до Речей Духовного Порядку. Їх ми охоче сприймаємо як генеалогічне Членування або як Розгалуження Дерева — Того Самого, до Шелесту Листя Якого ми прислухаємось от уже кілька десятків тисяч років. Гармонійний Зв'язок незмінно поєднує всі Терени Думки. Те, що відбувається у Старому Тестаменті, знаменує й попереджує Те, що відбувається в Новому; відображеннями Їх наповнена і Світова Історія. Кожен Акт і кожна Найдрібніша Дія може й мусить мати своє Вище Тлумачення, виступаючи символом, Знаком, Алегорією. Коли священик, приймаючи Причастя, уподібнюється Гробові Господньому, адже Гостія є Христос, то і Я, споживаючи на Сніданок Молоко з Пластівцями, теж до Чогось чи до Когось уподібнююсь, наприклад, до Зевса, якщо Молоко козяче. Адже завжди можна віднайти бодай Одну властивість для Уподібнення:

Все знаменує собою Все і навіть Ніщо. Я часто згадую певну забаву Дитячих Літ, коли ми з товаришами вигадували найнесподіваніші Алегоричні Пари, доводячи себе до Цілковитої Знемоги їхньою, на перший погляд, Безглуздістю. Так, ми любили казати, що Вовк — це Відвертість, Заєць — Доброта, Сова — Брехливість, Лисиця — Витривалість, Черепаха — Розчуленість, Ведмідь — Радість, а Сокіл — Милосердя. І тепер я хочу спитати, мої найдорожчі, хіба в Цих Зіставленнях менше Сенсу, аніж у традиційних: Вовк — це Прудконогість, Заєць — Зизоокість, Сова — Невсипущість, Лисиця — Вертихвісткість, Черепаха — Захищеність, Ведмідь — Сластолюбність, а Сокіл — Понадхмарність? Аж ніяк ні. Відмінність лише у тому, що до Других ми звикли, а до Перших ще не встигли. Це, однак, не означає, що Другі мають Сенс, а Перші цілком безглузді. Саме тому й мають Сенс, що безглузді, пожартував би з цього приводу Тертулліян, цей Майстер Парадоксів!..

Авдиторія потроху оживала. З бічного приміщення було запроваджено квартет музикантів, одягнутих Чотирма Порами Року, Чотирма Сторонами Світу, Чотирма Тетрархами і Чотирма Морями Італії (Іонічним, Адріятичним, Лігурійським та Тирренським) водночас. Робилося все зрозуміліше: зараз почнеться балет, себто короткий танцювальний номер з Алегоричними фігурами, обіцяний Дежавю на закінчення свого виступу. Даппертутто нетерпляче пахкав димом, позираючи на годинника, щоб дати старт.

— Символічне Зіставлення зостається далеко не достатнім Засобом для виялення Постійних Взаємозв'язків! — заквапився, підсумовуючи Вичавлене з Мозку, доповідач. — Ми ж усвідомлюємо це, споглядаючи Танець у Затінку: "Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно", — писав з цього приводу апостол Павло до Коринтян. Розуміючи, що перед зором постає Загадка, ми тим не менше трактуємо її й так і овак, намагаючись роздивитися у Дзеркалі відображення, пояснюючи Одні Видіння за допомогою Інших і розташовуючи Дзеркала Одне навпроти Іншого. Увесь Світ постає перед нами в Образах Персоніфікованих: це Пора Відквіту й Перезрілості. Мислення зробилося надто залежним від Утілення в Образах; візуальний бік, такий важливий для доби пізнього Середньовіччя, зробився нині Всемогутнім (кіно, телебачення, відео). Усе Видиме й Невидиме (себто Мислиме) перетворене у Пластичне та Зображуване. Постісторичне сприйняття Світу досягло стану повного Спокою — це ніби Зала, виповнена Місячним Сяйвом, усередині Якої Думка змогла нарешті поринути в Сон.

Не встигли ще догриміти оплески, не встиг Даппертутто докружляти поміж гостей з порожніми чистими попільничками, не встиг я подумати, що десь і колись уже чув або читав щось дуже подібне, як Дежавю плеснув у долоні й разом із першими тактами музики з'явилося Семеро Гостес, одягнутих таким чином, що спереду кожна виглядала як один із Головних Гріхів, а ззаду — як Противна Йому Чеснота, будучи, крім того, одним із Семи Днів Тижня та однією з Семи Провінцій Північної Італії. Сам же доповідач одягнув маску (яка могла б утілювати собою і Смерть, і Час, і Ніч, і СНІД) та й легкими балетними стрибками пустився гостесам назустріч.

У відповідь на такі відверті па ціла четвірка музик спалахнула звуками, ніби рушила одностайно з місця в похід. І залунала якась павана — не павана, гальярда — не гальярда, і не сарабанда, й не алеманда, а скоріш за все чакона. І Дежавю злітав понад полицями й стелажами, здмухуючи крилами плаща густі хмари солодкої пилюки з поверхонь фоліянтів. А тоді кожна із Сімох Гостес, обравши собі танцюриста до густу, подріботіла його запрошувати. Ніби навмисне, мені випала панна Вівторок, до того ж провінція П'ємонт. Однак найприкріше те, що спереду вона була найтяжчим з гріхів, себто Гординею.

— Ну, чому, чому ти прийшла до мене? — випитувався я крізь танець, силкуючись розкрутити її навколо осі й повернути до себе значно чеснотнішою задньою частиною, себто Смиренністю. Але дівчина спритно вив'язувалася з моїх павучих обіймів і знов поставала мені Гординею з високо задертими носом і грудьми.

— Це — не я, це — ти, — відповіла вона кілька разів, коли я повторював запитання.

Навколо буяли інші пари, і Захланність оберталася Щедрістю, а Лагідність — Гнівом і навпаки, тож коли все розвихрилось у найвищому поривному виплеску музичної теми, котра, до речі, робилася дедалі дикішою, щораз менше нагадуючи про стару добру чакону, я нарешті догнав усю непроглядну глибінь авторської концепції мессіра Дежавю: в цьому кружінні, блиманні й миготінні, у цій розшарпаності та розваленості вже нічого неможливо було з'ясувати, означити і відокремити — заздрість від чистоти, зажерливість від зичливості, помірність від лінощів, а хтивість від пильності. Проте центром усього залишався він, Гастон Дежавю, той самий, він же Смерть, він же Час, він же Простір...

З останніми акордами Гординя прилипла вустами мені до шиї й так на мені повисла. Щоб її прискромити трохи, я змушений був навіть ляпнути її по сідницях Смиренності. Аж після цього вона відпала. Зрештою, причини відпадання могли бути й інші, скажімо, пронизливий Даппертуттів голос, який прокричав нетривалий антракт. Задихані гості розбрелися в пошуках тістечок і напоїв. Дежавю зграбно приймав гратуляції й давав відразу декілька інтерв'ю. Музиканти сховали до футлярів лютні й віоли і похнюплено-скривлено, ніби в'язні на страту, вийшли по одному геть: Весна, Літо, Осінь, Зима.

Я присів коло вікна в надії бодай щось побачити:

якусь чайку на гребені хвиль, якусь рибину, хмару, якийсь уламок весла. Чи, наприклад, Аду. Але наді мною тут-таки виникла Шпала Шалайзер і повідомила, ніби я "фантастично гарно танцюю".

— When? — запитала вона.

— What? — удав я наївняка.

— Shit! — загиготала вона і, плеснувши мене що є сили по плечу, відійшла.

— By! — зашкірився я їй услід і навіть помахав.

Іди к хрінам, любко моя заокеанська.

Я все витримаю. Все витримаю. Я повторив це сто п'ятнадцять разів: я витримаю. На сто шістнадцятому слово було надано Альбораку Джабраїлі.

Я не надто слухав його, хоч і берет, прострелений на місці кокарди, і плямистий камуфляж, і старий радянський протигаз на боці справляли враження. Альборак говорив щось про "постмодернізм у політиці", підкресливши на початку, що прибув безпосередньо з "терену бойових дій", тільки я не дослухав кого проти кого й навіщо. До того ж, учора він казав, ніби приїхав ровером верхи зі Швеції.

Альбораків текст являв собою нав'язливу суміш алюзій, іншомовних цитат, висловів у лапках, всередині яких виникали інші лапки, лапок було більше, ніж усіх інших знаків, разом узятих, за дужку він виносив найнесуттєвіше, а найважливіше скромно ховав у дужках, наче такий собі напівзайвий додаток, до того ж грати словами почав уже з першого речення, коли нагадав, як "у 14-му році в Сараєві з Принципу був застрелений австрійський архикнязь". Ця фігура середнього пілотажу була підтримана оплесками присутніх — так піднаторіла в джазі публіка реагує посеред композиції на який-небудь особливо заламаний септакорд. Невдовзі після цього окрилений Альборак хвацько заримував Балкан з вулканом, облаяв столицю Албанії як "донедавна місто тиранів", порівняв Югославію з розшматованою піццою (вочевидь, пам'ятаючи, що по-словенськи "піцца" — з одним "ц" — означає щось інше, вологе і потаємне), Австро-Угорщину нарік "текстом, який так ніхто й ніколи не дочитав унаслідок його еклектичності", водночас пересуваючи, ніби фігури по шахівниці, античних та біблійних героїв, гостро засудив якихось "ослів з Осло", ніби ненароком переплутав Венецію з Віднем, Латинську Америку порівняв із канібальською ресторацією, де фірмовою стравою номер один виступає "гарматне м'ясо", демократичну Росію назвав печеним льодом, про Європу висловився, що вона має "Езопів комплекс", а рік світової загибелі Карнавалу вивів за допомогою окремої формули, де Х — період незавершеного будівництва Вавилонської вежі, Y — швидкість поширення Тисячолітнього Царства, Z — Число Звіра (константа), а n — порядковий номер цивілізації.

Завершив обуреною заявою з приводу викрадення у Венеції його "alter ego і найближчого товариша", з яким об'їздив дев'яносто три країни світу і сім разів перетинав екватор "у найгарячіших точках". Згуба такого кшталту, продовжував, може бути розцінена "або як політична провокація, або як кримінальний злочин, що має на меті брутальний випад проти національних (Альборак Джабраїлі) та біологічних (його кінь) меншин". Промовець застерігав за собою "можливість удатися до "міжнародних" "правових" "інституцій". Додав, що усе ж "покладається" на "здоровий" глузд і "гуманні" почуття невідомих ("?") зловмисників і далекий "від" того, "аби" звинувачувати в події, що "трапилась", увесь дружній "венеційський народ". Лайза Шейла Шалайзер першою поставила свій підпис під зачитаним документом, зазначив Альборак і дав зрозуміти, що всі повинні приєднатися.

Поліція міста вже знає про цей прикрий випадок, запевнив у відповідь секретар Даппертутто. Фотографії коня передано на всі дільниці. Існують, щоправда, деякі складності, пов'язані з тим, що двоколісний приятель нашого друга міг бути захоплений ісламськими терористами (читай — червоними бригадами) яко заручник. І все ж — хоч би як там було, найпрофесійніші слідчі нишпорки вже взялися за справу. Нам же залишається кріпитися духом і всупереч усьому таки продовжувати наш семінар, зберігаючи твердість і надію на те, що вже завтра уславлений Росинант привітає нас під цими стінами своїм радісним іржанням.

— До завтра всі вільні, — проскрипів з місця головуючий Казаллегра, так і не розплющивши очей.


1. Тлустий Четвер (італ.), апогей венеційського зимового карнавалу, останній четвер лютого.
2. "Про передумову вавилонського полонення церкви" (латин. ).

Монсиньйорові уклінно депешую:

У неділю, 7 березня, пильнування Респондента було перебрано мною (з огляду на нібито нездужання Церіни). З причини своїх (Монсиньйор мені вибачить деяку різкість) нібито бабських болячок Церіна категорично відмовилася покидати готель (обстежувати себе вона не далася, з чого й випливають мої сумніви у справжності захворювання). Таким чином, я супроводжував Респондента і протягом довгих годин був неподалік від нього (про що Респондент ані не здогадувався). Скориставшися з кліматичних умов (Венецією зранку заволодів густезний туман), я сів Респондентові на хвіст і залишався при ньому так довго, як міг (до пізнього пополудня, по-іншому надвечір'я). Це не належить виключно до моїх обов'язків (про що Монсиньйорові можуть невірно доповідати). Однак я звик уже на службі в Монсиньйора виконувати не лише свої обов'язки (прошу не розцінювати як скаргу).

Ранковий Респондент виглядав зле (загальна млявість, деяка вим'ятість обличчя, з підпухлістю очей та повік). Враження було, що він погано або мало спав (або спав і погано, і мало). Поведінка Респондента під час семінарських слухань може бути охарактеризована як невиразна (часті визирання з вікна, хронічна неуважність, відсутність поглядів). У той же час Респондентові когось явно бракувало (я здогадуюся, кого, але не буду). У міру розсіювання туману (надалі погода була сонячною) Респондент набував певних типових для себе ознак (блукання вишкіру, протирання окулярів, інше). Під час запропонованого учасникам танцю (релятивізм гріхів і чеснот) Респондента було запрошено Гординею-Смиренням (Txss). Респондент поводив себе хтиво, як цап (перепрошую Монсиньйора). Його бідолашна партнерка ледве випручалася з цих павучих обіймів (ще раз перепрошую) тільки ціною втраченої дівочої цноти.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації