Дипломна робота на тему

Скачати
Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

I.2. СТВОРЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ



Протягом 1939-1941рр. діяльність ОУН була спрямована виключно проти СРСР, який у середені 1940р. припинив маскування під “доброго брата” та без змін застосовував аппарат репресій 30-х рр. Були закриті всі політичні партії з “Просвітами” разом, була масово розгорнута депортація українського та польського населення західного регіону, була проведена колективізація. Все це йшло на користь прапаганді ідей ОУН та посиленню опору з боку звичайних українців. Проблема була у тому, що політично населення українських земель не було однорідним. Умовно його можна поділити на три частини:


ОУН треба було враховувати специфіку того, чи іншого регіону, щоб прокинулися національні почуття українського населення (наприклад, на лівому березі застосовувалися маленькі групи по 10-15 осіб, які проводили агітацію та теракти) [37, с.546-547].

В результаті співпраці між німцями та ОУН незадовго до нападу на СРСР у німецькій армії було створене українське збройне з’єднання під назвою “Легіон українських націоналістів”. Легіон був сформований з переважно пробандерівськи налаштованих українців, мобілізованих з території, окупованих німцями. З’єднання складалося з 600-700 солдат і мало два підрозділи під кодовими назвами “Нахтігаль” та “Роланд”. Вони отримали від Вермахта польову форму та застаріле озброєння. Ці підрозділи не були бойовою одиницею армії у повному значенні цього слова, їх статус був особливим (що засвідчує відсутність номерів частин, лише кодові назви). Німці планували використати їх у диверсійних цілях, а ОУН-Б (що командувало Легіоном) сподівалося, що “Нахтігаль” та “Роланд” стануть серцевиною майбутньої української армії, а також засобом поширення впливу фракції С.Бандери.

Чітко сформована програма ОУН існувала вже у 1941р. Маніфест ОУН-Б, виданий у грудня 1940р., у якому наголошувалось, що єдиний ворог є СРСР, перетворився у Меморандум ОУН-Б уряду Райха, датований 15 липня 1941р. [37, с.491-493], що дійшов до одержувача 23 липня, тобто наступного дня після початку операції “Барбаросса”. У цьому документі українські націоналісти намагалися випередити необмірковані дії Гітлера оскільки, напевно, відчували подвійний характер його політики. У разі ж, коли незалежну українську державу не буде встановлено, вказують на можливість повстання.

30 червня 1941р. ОУН-Б при підтримці “Нахтігалю” проголосило встановлення у щойно захопленому Львові української держави.ОУН-Б розраховувала на те, що німецьке командування скоріше погодиться з цим фактом як із доконаним, ніж піде на конфронтацію з українцями з самого початку вторгнення в СРСР. У відповідь на цю акцію Абвер заборонив використання частин “Нахтігаль” та “Роланд” у операціях, а пізніше за наказом німецького командування їх було відведено з театру військових дій і роззброєно відповідно 13 вересня в Нойгамері та 2 серпня у Фокшанах. А 16 вересня у Відні нацисти заарештували С.Бандеру, Я.Стецька та ін. провідних діячів українського національного руху. У вересні 1941р. підрозділи СС стратили багатьох членів похідних груп ОУН-Б, а з листопада почалися арешти та страти членів ОУН-М (було розстріляно понад 40 провідних членів ОУН-М). Інтегральні націоналісти пішли в підпілля (хоча ОУН-М і розчарувалася у політиці німецького командування, до рішучих дій, на відміну від ОУН-Б, перейти не змогла). Так почався новий етап у боротьбі ОУН проти окупантів.

Перші загони, які пов’язують з українським визвольним рухом, з’явилися у Поліссі у листопаді 1941р., де Т.Бульба-Боровець організував так звану “Поліську Січ”, яка повинна була боротися проти радянських партизан на Волині. Стосовно відносин між з’єднанням Т.Бульби-Боровця та ОУН можна навести уривок зі спогадів самого Т.Бульби-Боровця “Армія без держави”: “Бандерівці домагалися від нас, щоб УПА (так Бульба-Боровець називав “Поліську Січ”) офіційно визнала їх “владу” та підпорядкувалася наказам політичної лінії їх партії. Коли ж Головна Команда УПА в цьому домаганні їм категорично відмовила, заявляючи, що вона підпорядкована тільки Урядові УНР, а не будь-якій одній партії чи її псевдоурядові, тоді вони почали цю сути військову формацію усіляко провокувати, називаючи її “анархічною отаманією”, “демократичною гниллю” і т. ін.” [10, с.80]. Також на Волині навесні 1942р. під проводом ОУН-Б з’явилися перші загони Української Національної Самооборони (УНС), які налічували близько 600 осіб, очолені В.Сидором. Існували також так звані “банди”, які були дуже погано озброєні та в цілому носили стихійний характер.

Розуміючи необхідність чіткого підпорядкування загонів, М.Лебідь, який обіймав посаду керівника ОУН після арешту С.Бандери та Я.Стецька, добився активізації діяльності національних сил. С початку вересня 1941р. на Першій, а у квітні 1942р. на Другій конференціях, ОУН обрала шлях цілеспрямованого створення власних збройних сил. Створення Поліської Січі стало початком формування УПА; взимку 1941-1942рр. ОУН збирає та накопичує зброю, посилює пропагандивну діяльність.

Стосовно місця та обставин створення власне Української Повстанської Армії існує декілька точок зору. Так, наприклад, член Спілки Ветеранів УПА та голова її запорізького відділення М.Симчич стверджує, що перший курінь був створений Т.Чупринкою влітку 1942р. після нападу на німецький арсенал. П.Мірчук [49,с.10-11] називає ім’я Сергія Качинського (“Остап”) та Перегийняка (“Довбешка-Коробка”), які організували відповідно перший відділ УПА в Поліссі та першу сотню на Волині у жовтні 1942р. Так чи інакше, дуже важко бути абсолютно точним у цьому питанні, оскільки великі або маленькі загони виникали та зникали у той час постійно, і тільки деякі з них були підпорядковані безпосередньо ОУН.

Своєю метою на першому етапі свого існування УПА бачила:

Кінцевою метою ОУН, а разом з тим і УПА вбачала очишення території України від окупантів та встановлення Української Самостійної Соборної Держави, де УПА повинна стати регулярною армією.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації