Дипломна робота на тему

Скачати
Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

II.3. УКРАЇНСЬКА ДИСИДЕНТСЬКА




В період переосмислення завдань і методів національно-визвольного руху у 60-70ті роки в Україні під проводом дисидентства, проблеми руху під проводом ОУН також знайшли відображення. Цим часом не спостерігається надто енергійного захоплення теорією і практикою збройної боротьби, але політико-ідеологічний стан в Радянському Союзі сам по собі був відмінним каталізатором політичного інакодумства. У більшості воно не набуло форми конкретних робіт, мала форму усних дискусій, звернень, проте проблема досвіду збройної боротьби вимагала від “шістдесятників” зайняти певну позицію. Ю.Зайцев виділяє дві течії за цим відношенням:


На відміну від цих двох великих напрямків, можна згадати про третю, найрадикальнішу частину представників національного руху – Український Національний Фронт - яка єдина займала чітко визначену позицію щодо ОУН/УПА. За словами Д.Квєцька, провідника цієї групи, УНФ продовжує справу ОУН і доводить це тим, що:

Виходячи з того, що було сказано вище, підсумуємо: дисидентські часи в історії України дали хвилю романтичних дослідників, які найчастіше ставали “між двома вогнями”, тобто напрямками в історичних оцінках, що були згадані на початку розділу. Нн маючи можливостей до масштабної друкарської та пропагандивної діяльності значно більший внесок було зроблено до найголовнішї проблеми, яка сьогодні є вирішальною – зміни світогляду людей. Те, що незначні за своєю кількістю дисиденти змогли поширити діяльність на неформальному, побутовому рівні чи не стало основою для другого вибуху національно-визвольного руху, і тільки завдяки політиці радянського керівництва романтичну революцію було придушено на початку існування.

Порівняно до націоналістичної школи, що була описана першою, українські дисиденти фактично зробили незалежну оцінку того, що відбувалося всередині їх країни, враховуючи всі можливі чинники.

II.4. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА



Умовно поділяється на два етапи:

А). Перший (1989-1993), пов’язаний з політичним перетворенням в СРСР і зміною ідеології.

Б). Другий (від 1994), головною рисою якого була зміна поколінь дослідників.


На першому етапі кількість власних досліджень була обмежена, рівно як і кількість джерел та літератури з проблем визвольного руху у 40-50ті роки. Серед тих, хто публікує матеріали, помітним є запозичення концепцій націоналістичної емігрантсьвої школи, які на протязі сорока років не мали розвитку, що для новітньої історії річ неприпустима. З іншого боку існує процес симбіозу радянських ідеом і національного фактичного матеріалу, що особливо помітно у текстах М.Коваля, друкованих у різні роки. Взагалі то в цей час практично відсутні передумови для вивчення проблеми, з огляду на збереження багатьох залишків тоталітаризму, що також помітно при зовнішньому аналізі текстів.

Однак не будемо забувати і про позитивний бік – з цього часу починається співіснування різних підходів до проблеми.

Початок другого етапу пов’язують з так званим “поколінням дев’яностих” – тобто молодих, амбіційних, освічених людей, котрі вже не мають якихось ідеологічних обмежень, вирізняються більш гнучким підходом до будь яких питань і, особливо, провокативністю своїх думок. Проте не тільки молодь займає в цей час вершину історичної полеміки, серед зрілих, досвічених дослідників виділяється І.Білас, який зважено і прискіпливо підходить до постановки самої проблеми [5, с.2]. Характерними рисами цього етапу є:



Наприкінці розгяду цього розділу відзначимо таке.

Немало років має ще минути, поки з історичного і політичного простору буде усунуте більшість протиріч, які зумовлюють невизначеність щодо проблем національно-визвольного руху в 40-50х роках в Україні. З врахуванням реалій сьогодення можна стверджувати, що це був надзвичайний за своїм обсягом рух, взірець героїчного змагання народу за свою незалежність, в якому цей народ не мав жодної підтримки ззовні і, навпаки, зазнав неймовірного тиску з усіх боків. В умовах європейської геополітики ХХст. український народ став заручником могутніх держав, у планах яких аж ніяк не було виникнення нового суб’єкту міжнародного права. Власно, саме це і зумовило решту протиріч національного, політичного і , перш за все, етичного плану, коли йдеться про історіографію цієї проблеми. І тут вже сама природа людства не дозволить науковцям тверезо і неупереджено оцінити це як явище, доки вони бодай трохи відчувають свій зв’язок із подіями півстаричної давнини.

Зрештою, зовсім неможливо встановити істину саме зараз, коли за умов загострення політичних протиріч відповідно загострюються оцінки найближчого історичного минулого, маючи на меті використання окремих фактів у ідейній боротьбі. Тому на сучасному етапі завдання історичної науки, її частини, що визначає новітню історію України, полягає у необхідності зобити документальну базу для майбутніх досліджень. Слід об’єднати зусилля для обробки історичних концепцій, їх співставлення та ретельного аналізу на підставі розроблених сучасних методики та методології. Разом зі створенням наукової бази, через продовження видання різних збірок на зразок “Літопису УПА”, таким чином буде зроблено вагомий внесок у культуру країни, який стане надбанням всього народу.

Продовжуючи останню тезу, слід відмітити, що не останнім у списку першочергових завдань історичної науки є співпраця з політичною владою за “своїм фахом” з метою створення державної концепції стосовно свого минулого, ставлення до націоналізму та єдності. Саме на таких прикладах, яу історія національно-визвольного руху 40-50х років, ми маємо побудувати систему виховання нових поколінь, від чого залежить майбутнє суспільства.

Нарешті, зупинимося на позитивному “моменті істини”: сучасна історична наука в Україні, особливо її частина, що приділяє увагу новітньому періоду, політиці та розвитку суспільства, має блискучі перспективи розвитку. Коли не станеться так, що за наступні два-три роки надбання демократії буде згорнуто, а економіка буде розвиватися у тому ж напрямку – молоді обдаровані дослідники стануть основою розбудови держави, в якій національна свідомість встановлюватиме і цілі, і шляхи подальшого розвитку. Принаймні, будемо на це сподіватись.

Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації