На допомогу класним керівникам 8-11 класів навчально-методичний посібник ірпінь

Скачати
Навчально-методичний посібник
1   2   3   4   5
Лунає пісня «Садок вишневий коло хати» (співають учні у музичному супроводі)


Ведуча:

Важко жилось Тарасові. Ось як він писав про це:

І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої: а іноді така печаль оступить душу, аж заплачу

А ще до того, як побачу малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі, одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що це я, що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так даремне, марне пролетять

Його найкращії літа, що він не знатиме, де дітись

На сім широкім білім світі, і піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.


Виходить хлопчик-Тарас у полотняній сорочці.


Ведуча:

У тяжкій неволі ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі. Він ягнята пас.


7-ий учень:

Сонце вже доволі височенько, вітряки розіп'яті стоять.

Он малий Григорія Шевченка за селом пасе чужих ягнят.

Малий Тарас:

Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було,

Мені так любо, любо стало, неначе в Бога...

Уже прокликали до паю, а я собі у буряні

Молюся Богу... і не знаю, чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось, чого так весело було.

Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.


Лунає пісня «Тече вода з-під явора» (у виконанні учнів).

Тече вода з-під явора яром на долину,

Пишається над водою червона калина.

Пишається калинонька, явір молодіє,

А кругом їх верболози й лози зеленіють.


Ведуча:

Гірка була доля у Тараса…


8-ий учень:

Вмерли тато й мама, сирота – в дяка.

Тут була в хлоп 'яти грамота гірка.


9-ий учень:

Потім в пана Енгельгарда за козачка служив.

Не згинався перед паном – служив, як умів.


10-ий учень:

Довіку вдячний був Тарас Шевченко,

Що в саду Петербурзькім стрів його Сошенко.

Сошенко й Григорович у розумнім колі

Вирвали талант вкраїнський з тяжкої неволі.


11-ий учень:

Всю неправду, всі нещастя, що душили груди,

Виливав він на папері піснею між люди.

Перебендя старий, сліпий, – хто його не знає.

Він усюди вештається та на кобзі грає.

А хто грає, того знають і дякують люди:

Він їм тугу розганяє, хоч сам світом нудить.


12-ий учень:

Попід тином сіромаха і днює й ночує.

Нема йому в світі хати: недоля жартує

Над старою головою, а йому байдуже.

Сяде собі заспіває: «Ой не шуми, луже!»

Заспіває та й згадає, що він сиротина,

Пожуриться , посумує, сидячи під тином.

(Перебендя сідає на ослінчик.)

Пауза.

Тяжка була доля в кріпацькому ярмі.


Селянин:

Пани-кати...

Латану свитину з каліки знімають.

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих!


Дівчина:

А он розпинають вдову за подушне...

А сина кують, єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! В військо оддають!


Жінка:

А онде під тином.

опухла дитина – голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне...


Пауза.


Шевченко: (задумливо)

Пани, пани! Схаменіться!

Будьте люде! Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром заковані люде,

Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори!

І потече сторіками кров у синє море Дітей ваших...


Пауза.

13-ий учень:

І цар та пани прелюті налякались того слова,

Бо люди розкуті підуть волю здобувати.

Кайдани ламати, із неволі народ визволяти...

Тому й засудили судом хижим.


14-ий учень:

Десять літ пробув Шевченко на солдатській службі

І з казахами в їх краю жив щирій дружбі.


15-ий учень:

І писав вірші в неволі, кликав рвать кайдани,

Вірив, що народ вкраїнський на ворога стане.

16-ий учень:

За Тарасом слідкували, все забороняли,

За писання й малювання жорстоко карали.


17-ий учень:

Повернувсь Тарас з неволі вже хворим до хати.

Але пісню, але думу не забув складати


Виходить Лілея у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям.


Лілея:

За що мене, як росла я, люди не любили?

За що мене, як виросла, молодую вбили?

За що ж вони тепер мене в палатах вітають,

Царівною називають, очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються, не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику, королевий цвіте!

Нащо мене Бог поставив цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила, тих самих, що вбили мене й матір?

Милосердний, Святий Боже, милий!


Виходить Мар'ян- тополя.


Мар'яна:

Хоче мене моя мати заміж дати

Плаче. Виходить мати.


Мати:

Чого плачеш, моя доню?


Мар'яна:

Матусенько, голубонько! Не губіть ви мою долю!

Оддай мене, моя мамо, та не за старого,

Оддай мене, моє серце, та за молодого.


Мати:

Дочко моя, Мар’яно, оддам, тебе за пана,

За старшого, багатого, за сотника Івана.


Мар'яна:

Умру, серце-мамо, за сотником Іваном.


Мати:

Не вмреш, будеш панувати, будеш діток годувати.


Мар'яна:

Не хочу я панувати, не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала, спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають, а дружки поплачуть.

Легше, мамо, в труні лежать, аніж його бачить.

Піду в найми, піду в люди, а за сотником не буду.


Виходять.


Читець:

Не слухала стара мати, робила, що знала.

Все бачила чорнобрива, – сохла й мовчала.

Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити.

Чи довго їй на сім світі без милого жити.


Мар'яна заходить до бабусі.


Мар'яна:

Бабусенько, голубонько, розкажи, що знаєш,

Бо віддає мене мати за старого заміж.


Бабуся:

Твою долю, моя доню, позаторік знала,

Позаторік і зіллячка для того придбала.


Читець:

Пішла стара, мов паламар дістала з полиці.


Бабуся:

Ось на тобі сього дива. Піди до криниці,

Поки півні не співали, умийся водою,

Випий трошки цього зілля – все лихо загоїть.

Вип'єш – біжи якомога; щоб там не кричало,

Не оглянься, поки станеш аж там, де прощалась.


Читець:

Пішла, вмилась, напилася, мов не своя стала.

Вдруге, втретє, та мов сонна, в степу заспівала.


Мар'яна: (входить і співає)

Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю,

Рости, рости, тополенько, все вгору та вгору.

Рости гнучка та висока, до самої хмари, –

Спитай отця, спитай неньки, чи діжду я пари.


Читець:

Таку пісню чорнобрива в степу заспівала...

Зілля дива наробило, тополею стала.

Не вернулася додому, не діждала пари;

Тонка-тонка та висока – до самої хмари.


Звучить пісня «По діброві вітер віє» (співають учні у музичному супроводі)

По діброві вітер віє, гуляє по полю,

Край дороги гне тополю до самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марно зеленіє, кругом поле, як те море широке синіє.


Ведуча:

10 березня 1861 року Шевченко помер.


18-ий учень:

Помер Тарас... Неволя підрубала сили,

Зашуміли сумно-сумно по Славуті хвилі.


19-ий учень:

Попливли Дніпрові хвилі аж у синє море,

Всьому світу гомоніли про велике горе.


20-ий учень:

Затужила Україна, плакала немало,

Як ховала свого сина, пісняра ховала.


Пауза.


Пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» та «Заповіт» стали символами пам’яті про Шевченка. Вони для нас святі. І не співаються просто так, будь-де.

Коли їх починають співати, всі встають, припиняють розмови. Якщо в залі або на майдані звучать ці пісні, то всі присутні підхоплюють слова безсмертних пісень.


Лунає пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» (співають учні у музичному супроводі)

1. Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.


2. І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.


3. Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.


21-ий учень:

Спить Тарас, відпочиває,

Де шумить діброва,

Нас до бою закликає

Його мудре слово.

22-ий учень:

Із словами «Рвіть кайдани!»

Тараса Шевченка

Піднялася в бій за волю

Україна-ненька.


Пауза.


Вчитель:

Минуло 195 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він стоїть, якщо з ним буде Тарас Шевченко, його «Заповіт». Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме наснаги.

Тож: нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для вас , діти, – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Нехай вогонь його душі (вчитель запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.


Звучить пісня «Заповіт» (виконують учні у музичному супроводі)

1. Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій.

2. Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

3. Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

4. І мене в сім'ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом 'янути,

Незлим тихим словом.


Пауза.


Вчитель:

Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави.

Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

«І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі».


Пауза.


Ведучий:

Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима.

Тарасу не дано старіти,

Для нього старості нема.


1 3 4 2

А Великого Кобзаря заклик: (А заклик Великого Кобзаря)


Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Відлунює набатом у наших серцях. Ми любимо свою Україну, дбаємо і дбатимемо про свою домівку, про рідне місто, про свій рідний край, адже майбутнє Батьківщини у наших руках.


Пісня (виконують учні у музичному супроводі)

Коли у серці поклик журавлиний і смуток ріже зморшкою чоло,

Я добре знаю: є одна єдина, що не сховає рук своїх тепло.

Я добре знаю: є одна єдина, що не сховає рук своїх тепло.

Приспів

Одна єдина на цілім світі,

З твого імення сонце світить,

Одна єдина, одна-єдина,

Моя ти рідна Україно.


ВИХОВНИЙ ЗАХІД, присвячений 64 річниці Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками


1. Пісня (лише музика) "Україно" Тараса Петриненка

Дороги іншої не треба,

Поки зорить Чумацький шлях.

Я йду від тебе і до тебе

По золотих твоїх стежках,

Мені не можна не любити,

Тобі не можна не цвісти.

Лиш доти варто в світі жити,

Поки живеш і квітнеш ти.

Приспів:

Україно, Україно!

Після далечі доріг

Вірне серце твого сина

Я кладу тобі до ніг.


Ведучий 1:

Велика і красива земля України.

Неозорі степи, зелені Карпати, поліські кущі,

широкоплинні лани Подніпров'я, вільні причорноморські

простори, задумливі береги зачарованої Десни.


Ведучий 2:

Україна – край невимовної краси. Недаремно кожен, хто наділений даром творця, співав їй осанну у віршах, у музиці, в живописі. Бо де ще є такі тихі води, ясні зорі, де так «усміхається небо яснеє, дзвонить пісеньку жайворонок...?»


Ведучий 1:

А може, є десь у світі і красивіший куточок, але ця земля – моя, рідна, єдина. Як єдина у світі Мати.

Весняний сад, квітки барвисті,

Пісні пташині в вишині,

І ти у сяйві і намисті,

Подібна сонцю і весні.

Моя кохана Україна,

Такою ти в моїх очах, –

Писав Володимир Миколайович Сосюра.


Ведучий 2:

Україно! Краю мій чудовий.

Краю золотого поля і блакитного неба! Скільки ти звідав горя, скільки пролив крові за суворі віки?! Топтали тебе копитами ворожі орди чужинців, плюндрували ясну красу. І тоді твої білі хати палали, ніби свічі під похмурим свинцевим небом.


Класний керівник:

Але ти, земле «рідная, святая» особливо добре пам'ятаєш той час, коли у 1941 році 22 червня фашистські орди підступно вдерлись на твої безмежні простори, потоптали золотовусі пшеничні поля, перетворили в руїни міста і села.

І прийняла ти бій, святий і правий. На боротьбу проти озвірілого фашизму піднялись всі. Поруч з батьками воювали діти, з чоловіками дружини, синами – сиві батьки і матері.


1-ий учень:

Поднялись все – и стар, и млад,

Мужчины, женщины, подростки,

О, умирать совсем не просто!

Но каждый – Родины солдат.


Пісня «Священная война» (у музичному супроводі).

Вставай, страна огромная,

Вставай на смертный бой

С фашистской силой темною,

С проклятою ордою!

Припев:

Пусть ярость благородная

Вскипает, как волна!

Идет война народная,

Священная война!

Дадим отпор душителям

Всех пламенных идей,

Насильникам, грабителям,

Мучителям людей.

Припев


2-ий учень:

Ще тільки війна почалась, а радянські люди уже вірили у перемогу над ворогом. І цю віру їм вселяли наші письменники.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу

– писав старійшина української літератури Павло Григорович Тичина.


3-ій учень:

Думка про незламність українського народу, його вічність пролунала й у творі Максима Тадейовича Рильського «Слово про рідну матір»:

Ні! Сили на землі нема,

І сили на землі не буде,

Щоб потягти нас до ярма,

Щоб потоптати наші груди...


4-ий учень:

В ім'я миру та щастя Батьківщини воїни нашого народу готові були йти на смерть. Микола Платонович Бажан уже на другий день війни надихав визволителів на боротьбу з німецькими загарбниками такими словами:

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив,

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів.


5-ий учень:

Немає більшого, як захищати рідну землю. «Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино...» Все, навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому, писав фронтовик, молодий письменник Олесь Гончар.

Вдень і вночі, на фронті і в тилу чавунний молот народної мужності і героїзму кував меч перемоги.


Пісня «На позицию девушка...» (у музичному супроводі).

Провожала бойца,

Темной ночью простилися

На ступеньках крыльца

И пока за туманами

Видеть мог паренек,

На окошке, на девичьем

Все горел огонек.

Парня встретила дружная,

Фронтовая сім’я.

Всюду были товарищи, всюду были друзья,

Но знакомую улицу позабыть он не мог,

Где ты, милая девушка, где родной огонек.

И врага ненавистного крепче бьет паренек

За любимую Родину, за родной огонек.


6-ий учень:

Оборона столиці України Києва тривала понад 70 днів. Тут було знищено близько 100 тисяч ворогів.

А фашисти лютували. У Києві знищили понад 200 тисяч чоловік, всі ми добре пам'ятаємо трагедію Бабиного Яру, близько 100 тисяч вивезли до Німеччини в концтабори та на примусові роботи. По-варварськи розправлялись і з людьми похилого віку, і з молодими , і з дітьми.


Вірш Муси Джаліля «Варварство».


7-ий учень:

Та наша армія переможною ходою йшла вперед. У серпні – грудні 1943 року почався загальний наступ радянських військ і разом з тим панічний відступ фашистів за Дніпро.

Кожний клаптик землі, кожну вулицю, кожний будинок відстоювали наші солдати, бо вони визволяли рідну землю, свій народ.

А в перерві між боями писали листи своїм рідним, складали вірші-пісні.


Вірш «Жди меня»

Пісня «Вьется в тесной печурке огонь» (у музичному супроводі).

Вьется в тесной печурке огонь,

На поленьях смола, как слеза,

И поет мне в землянке гармонь

Про улыбку твою и глаза.

Про тебя мне шептали кусты

В белоснежных полях над ре кой

Я хочу, чтобы слышала ты,

Как тоскует мой голос живой.

Ты теперь далеко, далеко,

Между нами поля да снега.

До тебя мне дойти нелегко,

А до смерти четыре шага.

Пой, гармоника, вьюге назло,

Заплутавшее сердце зови,

Мне в холодной землянке тепло

От твоей невгасимой любви.


8-ий учень:

3 різних фронтів Великої Вітчизняної писали трикутники-листи своїм рідним, коханим і жителі нашого рідного міста Ірпеня, зокрема 26 випускників тодішньої єдиної в Ірпені середньої школи імені Макаренка, разом зі своїм класним керівником Залізняком, які на другий день після початку війни добровільно пішли воювати з ненависним ворогом. Їм присвятив свій вірш поет Анатолій Хорунжий.


Вірш «Любі хлопці-ірпінчани»

Двадцять шість – десятий клас.

Радість з нами, щастя з нами,

Вас немає поміж нас.

Як заграла срібна сурма,

Як покликала на бій,

Ви пішли орді назустріч

По дорозі фронтовій.

Матерям, коханим, друзям

Йшли трикутники-листи

З поля бою, з переправи, з вогневої висоти.

Перемоги сонце встало,

Де ж ви, хлопці, ждать відкіль,

Обізвались обеліски, затужила заметіль.

Не вернувся клас десятий

До батьків, до рідних хат,

Склали хлопці-ірпінчани

На безсмертя атестат.


9-ий учень:

Слава тому, хто в бою за Вітчизну

Твердо тримає окрилений стяг,

Хто відбиває навалу залізну

Там, на фронтах.

Слава тому, хто в годину цю грізну

В праці невтомній поборює – млу,

Слава тому, хто боронить Вітчизну

Тут, у тилу.


10-ий учень:

3 перших же днів, тижнів війни розпочався партизанський рух. Створювалися формування-загони, полки, бригади та дивізії, інколи до 20 тис. чоловік. Головні удари партизани наносили по комунікаціях противника, допомагали наступу радянських військ.

11-ий учень:

В Україні партизанів воювало 500 тисяч. Вони знищували бронепоїзди, фашистські автомобілі, підривали мости, пустили під укіс близько п'яти тисяч залізничних ешелонів. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів Ковпака, Сабурова, Федорова.


12-ий учень:

У страшні роки війни разом з дорослими взялися за зброю діти, щоб захистити Батьківщину від ненависного ворога. Хлопчики та дівчатка йшли на фронт у військові частини, ставали синами та донями полків. Вони були розвідниками і зв'язківцями, сестрами милосердя і підривниками.


13-ий учень:

За покликом юних сердець ставали підпільниками, партизанами, щоб помститися ворогові за смерть батьків та братів, за наругу над матерями та сестрами, за спалені домівки, за всі нелюдські злочини фашистів. Вони гинули в боях. Їх катували гітлерівці, але юні герої не здавалися.


14-ий учень:

Великі подвиги творили юні в роки війни. Багато дітей удостоєні високих урядових нагород. Партизани українець Валя Котик, росіянин Льоня Голиков, білорус Марат Козей посмертно удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Пам'ятники юним героям піднялися в Шепетівці на Хмельниччині, в Новгороді та в Мінську.


15-ий учень:

Визволення України тривало майже два роки. За неї вели жорстокі бої десять фронтів, окрема Приморська Армія, сили Чорноморського Флоту, що становили майже половину особового складу і бойової техніки всієї діючої армії.


16-ий учень:

Внесок українського народу у перемогу над фашизмом неоціненний. З п'ятнадцяти фронтів, що діяли під час Великої Вітчизняної війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням. Серед них командуючі фронтами Опанасенко, Кирпонос, Тимошенко, Єременко, Черняхівський, Малиновський, Костенко, Черевиченко.


17-ий учень:

Віра в перемогу, в справедливість рухала наших воїнів вперед.

Ми переможемо! Про це шумить зима снігами,

І віють радісно в лице протяжні вітру гами.

Ми переможемо! Вночі про це нам світять зорі,

Промінням ката клянучи в безмежному просторі

Про це і сонце світить нам з ясного небозводу,

Бо перемога тільки там, де правда і свобода.


18-ий учень:

Війна – це сльози, невинна кров, руїни, горе. Наша смерть. У пеклі Другої Світової війни загинули мільйони людей. Загибель кожної людини – це мікроінфаркт Землі, Всесвіту.


Ведучий 1:

Нарешті 7 травня 1945 року о 2 годині 42 хвилини ранку було підписано документ про повну і безповоротну капітуляцію Німеччини. На основі цього документу всі військові дії припинилися в північ 8 травня. Офіційна його ратифікація німецьким верховним командуванням відбулася в Берліні в ніч на 9 травня.

Пам'ятаєш, земле,

Сорок п'ятий.

Стихле небо, підняте салютом?

Пам'ятаєш

Перший крик дитини –

Як салют на вічне щастя людям?

А сьогодні днів отих малята

Діток і внучат своїх ведуть…

Пам'ятаєш, земле, сорок п'ятий ?..

Земле…

Сорок перший не забудь.


Ведучий 2:

Шістдесят чотири роки минає з того дня, як радісні спалахи салюту сповістили людство про велику перемогу над фашизмом.

Свято Перемоги займає особливе місце в героїчному літописі нашої Батьківщини. Це одна з найяскравіших сторінок історії, всенародне свято.


Пісня «День Победы»

День Победы –

Как он был от нас далек,

Как в огне потухшем таял уголек

Были версты - обгорелые, в пыли

Зтот день мы приближали, как могли

Припев:

Этот День Победы порохом пропах,

Этот праздник с сединою на висках,

Это радость со слезами на глазах,

День Победы, День Победы, День Победы...

Дни и ночи у мартеновских печей

Не смыкала наша Родина очей,

Дни и ночи битву трудную вели,

Этот день мы приближали, как могли.

Припев:

Этот День Победы порохом пропах,

Этот праздник с сединою на висках,

Это радость со слезами на глазах,

День Победы, День Победы, День Победы...

Здравствуй, мама. Возвратились мы не все,

Босиком бы пробежаться по росе.

Пол-Европы прошагали, пол-Земли,

Этот день мы приближали, как могли.

Припев:

Этот День Победы порохом пропах,

Этот праздник с сединою на висках,

Это радость со слезами на глазах,

День Победы, День Победы, День Победы...


Ведучий 1:

9 Травня у різних містах і селах нашої Батьківщини біля пам'ятників загиблим воїнам зустрінуться ветерани Великої Вітчизняної війни. Мирні, вольові обличчя, а очі сумні, бо біль і спогади, спогади.

Іще живуть на світі ветерани,

Хоч їх все менше й менше поміж нас,

І забирають їх не тільки рани –

Вже забирає невблаганний час.

Вони відходять мужньо, мов солдати,

На вогневім пекельнім рубежі,

І ми у спадок маєм перейняти

Тривожне світло їхньої душі.

Ведучий 2:

Вклонися, моя Україно,

Оцим ветеранам, величним і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли наймення твоє.


Класний керівник:

У нас на святі сьогодні присутні ветерани Великої Вітчизняної війни – Нетребенко Іван Захарович і Руденко Тихін Петрович.


19-ий учень:

Повідайте, повідайте всім нам,

Повідайте онукам, ветерани,

Які шляхи пройти судилось Вам

Крізь полум'я від Волги на Балкани.


20-ий учень:

Повідайте...

І не соромтесь Ви

Про власну мужність гордо розказати,

Засвідчать всі ваш подвиг світовий

І Брест, і Київ, і Карпати.


Виступ Нетребенка Івана Захаровича і Руденка Тихона Петровича - ветеранів Великої Вітчизняної війни.


Класний керівник:

Зі святом Вас, шановні Іване Захаровичу і Тихоне Петровичу, бажаємо Вам щастя, оптимізму і бадьорості, здоров'я на многії літа, життя під мирним небом нашої Батьківщини Вам і Вашим рідним.

Ведучий 1:

У віках залишиться великий подвиг народу, який зупинив чорну примару фашизму. І кожна людина на землі має сказати «ні» війні. Бо великий подвиг дістається великою кров'ю. Вічна пам'ять вершителям великого подвигу, нашим дідам і прадідам. Хай спасенною буде земля наша від війни!


Ведучий 2:

Рік у рік наша Батьківщина стає все кращою. Разом з нею ростемо й міцніємо ми, її молоде покоління. Любимо тебе, наш рідний краю, і в майбутньому всі свої сили віддамо для того,

Щоб цвіла ти простором широким,

Виростала явором високим,

Наливалась плодом у саду.


Пісня «Коли у серці поклик журавлиний» (у музичному супроводі)

Коли у серці поклик журавлиний

І смуток ріже зморшкою чоло,

Я добре знаю: є одна-єдина,

Що не сховає рук своїх тепло.

Я добре знаю: є одна-єдина,

Що не сховає рук своїх тепло.

Приспів:

Одна-єдина на білім світі,

З твого імення сонце світить.

Одна-єдина, одна-єдина,

Моя ти рідна Україно.

Одна-єдина, одна-єдина,

Моя ти рідна Україно.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації