Релігієзнавство

Скачати
Курс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

5. РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ (ЦЕРКВА)


Об’єднуючим центром релігійних спільностей і груп стають релігійні організації. Існують різноманітні типи релігійних організацій. Найважливішим з них є церква і секти.

Церква уявляє собою організацію духовенства і віруючих якоїсь окремої релігійної течії або напрямку. Основними рисами церкви з’являються чіткий розподіл віруючих на духовенство і мирян, ієрархічний устрій духовенства, його керуюча роль і привілейне положення поряд з підлеглим, а інколи безправним становищем пересічних віруючих, наявність спільного віровчення, культу, обрядності, канонічеської і богослужебної літератури, централізований устрій. Церкві властива претензія щодо універсальності та збігу з територіальними і етнічними спільнотами, вимога щодо членства на основі народження, анонімність прихожан, традиційність керівництва, тенденція до інституалізації, детальна розроблена нормативна система.

Якщо ми звернемося до православної церкви, то змушені констатувати, що єдиної православної церкви немає. Існують більше десяти автокефальних, тобто незалежних одна від одної, православних церкв: російська, вірменська, болгарська тощо. В процесі становлення знаходяться українська православна церква, білоруська. Але усім православним церквам притаманний аналогічний устрій.

Основою організації, наприклад, російської православної церкви є приход. Належність до приходу, як правило, визначається місцем проживання або традицією. Актом введення людини в лоно православної церкви вважається хрещення немовляти. Члени приходської общини анонімні, тобто вони можуть і не знати один одного. На чолі приходської общини стоїть священик. Декілька церковних общин об’єднуються у благочестиві округи, сукупність яких складає єпархію. Межі єпархії, як правило, співпадають з областями. Єпархії об’єднані в патріархії.

На чолі патріархії стоїть патріарх. Він обирається помісним собором, якому належить і вища влада з усіх питань віровчення, церковного правління і церковного суду. Патріарх здійснює міжцерковні зв’язки з іншими автокефальними церквами, контролює діяльність єпархіальних архіреїв, нагороджує титулами і вищими церковними ознаками, здійснює нагляд за всіма закладами центрального церковного правління. Йому належить право помилування і пом’якшення церковних покарань. Він скликає помісні собори і головує на них. При патріархії існують відділи з окремих питань: відділ керування справами, відділ зовнішніх церковних зв’язків, учбових закладів тощо.

Єпархії очолюються єпархіальними архіреями, які назначаються патріархами. Кожен з них особисто визначає систему єпархіального правління, яке і здійснює особисто або при підтримці єпархіальної ради, яка складається з декількох священників.

Округи очолюються благочинними. Останні спостерігають за діяльністю нижчого духовенства.

Приход очолюється церковною радою, яка обирається загальними зборами прихожан. Вона виконує функції, що пов’язані з управлінням культовим майном, дбає про утримання, ремонт церковних приміщень, спостерігає за належним розходуванням коштів приходу.

Священнослужителі розподілені на ряд ступенів. Нищу утворюють диякона, середню - пресвітеріат, вищу - єпископат. Ступені в свою чергу мають градації. Серед дияконів (їх в народі часто називають попами) православні виділяють просто дияконів, протодияконів, архідияконів тощо; серед єпископів - просто єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха.

Вважається що всі священнослужителі мають особливу божественну благодать. Вони допомагають у спілкуванні віруючих з богом, ангелами, святими, приймають покаяння, відпускають гріхи тощо. Вони керують богослужінням, пропагують релігійні ідеї, керують релігійним і моральним життям мирян.

Мирянам, тобто людям, що не мають духовного сану, ставиться в обов’язок дбайливо зберігати віру, оберігати її від оман, розповсюджувати її в «миру». Під час богослужіння миряни співають, читають, відповідають на заклики священників, моляться тощо. За здійснення обрядів і таїнств з мирян стягується платня. Її прейскурант, як правило, розроблений з провізорською точністю.

Секти, як правило, відокремлюються в рамках якоїсь релігії в наслідок незгоди з окремими положеннями догматичної традиції. Для секти властиві претензії на виключність установок і цінностей, переконання в обираність божу, замкнутість, особисті контакти, диференційованість позицій і ролей при проголошенні доступності тої чи іншої з них кожному члену секти, визнання нейтральності лідерства, суворості в питаннях додержання моральних принципів.

Організація секти може бути різною. Баптисти, наприклад, розрізняють три види церкви: вселенську, помісну і домашню. Вселенська церква, на їх думку, є невидимою і уявляє собою зібрання душ, яких простив бог у всі часи і всіх народів. У вселенській церкві править бог «во Христі Ісуса». Помісна церква - це община віруючих. Її членами можуть бути особи, які досягли повноліття і увірували. Баптисти заперечують розподіл віруючих на клір і мирян. На їх думку кожний віруючий священик. Принципом виділення керівного складу баптистської помісної церкви є вибірність. Община обирає пресвітера. Кожний послідуючий вище стоячий орган баптистської церкви обирається на зборах пресвітерів відповідного рівня. Діяльністю общин на території області або декілька областей керують старші пресвітери.

Баптисти не вважають служителів культу посередниками між людиною і богом. Пресвітер вважається керівником общини, який координує її діяльність, здійснює духовне керівництво в питаннях віри. Рядовим сектантам приписуються спеціальні правила, які покликані зміцнювати владу пресвітерів.

Домашня церква, вважають баптисти, побудована подібно помісної церкви, є її мікрокопією. Батько - голова сім’ї, вважається домашнім пресвітером, а мати повинна грати роль домашньої диякониці. У великих сім’ях існують домашні хори, навіть оркестри, проводяться домашні служби.


К о н т р о л ь н і п и т а н н я і з а в д а н н я


  1. Чому необхідно вивчати релігію?

  2. Дайте визначення релігії і охарактеризуйте її структуру.

  3. В чому різниця між релігійною ідеологією і релігійною психологією?

  4. Що формує релігійна ідеологія?

  5. Як формується релігійна психологія і з яких елементів вона складається?

  6. В чому суть релігійного культу і які його основні функції?

  7. Охарактеризуйте релігійні спільноти і групи.

  8. Що таке релігійні організації?

  9. Дайте аналіз структури православної церкви?

  10. Як побудована організація секти баптистів?

Тести1 (1-13)


Л е к ц і я д р у г а


РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ. ОСНОВИ ТЕОЛОГІЇ


План лекції


  1. Канонічні тлумачення походження релігії.

  2. Теологічні докази існування (буття) бога.

  3. Безсмертя душі. Рай і пекло.




  1. КАНОНІЧНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ

РЕЛІГІЇ


Богослови майже усіх релігійних конфесій запевняють своїх віруючих, що їх релігія є віровчення, яке дано людям богом. Так, згідно з уявленням буддистів, буддизм був даний богами людям через Будду, людину, яка досягла вищої святості. Один з Будд, якого прозвали в його земному житті Шакьямуні (відшельник з роду шакьєв) після безліченних попередніх перероджень вирішив на радість богів спуститися на землю і проголосити людям шлях до порятунку. Для останнього свого народження він вибрав царську сім’ю із знатного роду Гаутама (звідсіля одне з його імен Гаутама). Будда пізнав причини людських страждань і шлях рятування від них і вирішив урочисто об’явити про своє відкриття людям. Бог смерті - демон зла Мару якомога прагнув перешкодити цьому. Але Будда переміг Мару, прийшов у Бенарес і там промовив першу свою проповідь, в якій коротко сформулював основні положення нової релігії. Один за одним слідують обертання в нову віру тих, хто слухав його проповіді. Вони приєднуються до мандруючих з ним групи ченців. 40 років, оточений своїми учнями, ходив Будда по містах і селах долини Гангу, скоюючи чудеса і проповідуючи своє вчення. Після смерті Будди ченці зібралися разом, вислухали повідомлення його найближчих учнів про основні положення вчення покійного. Спочатку ці положення передавалися усно. Потім в 1 ст. до н.е. був зроблений їх запис, який і склав канонічну книгу буддистів Типітаку (санкристське Трипітака).

Можна лише додати до цього, що різні школи і напрямки буддизму змінювали потім багато місць Типітакі. Остаточний текст був затверджений на з’їзді буддистських ченців у 1871 р. в Мандале (Бірма) і вирізаний на 729 мармурових плитах, кожна з яких була поставлена в окремому мініатюрному островерховому храмику. Так було створене своєрідне місто – бібліотека, сховище канону - Кутода, місце, яке шанують зараз всі буддисти світу.

Згідно християнському богослов’ю бог, створюючи світ у всій його різноманітності, створив і людину. Він наділив її розумом і свободою волі. Але людина відмовилася жити так, як їй запропонував Бог. Наслідком цього відбулося те, що люди стали вороже відноситься один до одного, знищувати один одного і світ, який їм був даний для збереження.

Незважаючи на це, бог любить людей. Він знову і знову радить їм жити таким чином, щоб на землі не було зла. Але люди виявилися нездібними жити так, як цього бажає бог. Тому бог в решті-решт сам прийшов на землю, щоб жити серед людей і врятувати їх від того положення, в якому вони опинилися. Людям було провіщено про те, що у невеликій країні Ізраїлі народиться месія, спаситель. І месія - Христос прийшов на землю, жив серед людей і проповідував людям радісну вість - Євангеліє. Євангеліє - це вість про те, як люди можуть повернутися до бога і повернути загублене щастя. Євангеліє було записане учнями Христоса Матфеєм і Іоаном і їх послідовниками Марком і Лукою з числа 70 апостолів у 1 ст. Так, на думку християнських богословів, виникло християнство.

Аналогічно ісламські богослови пояснюють походження ісламу. Вони зв’язують формування ісламу з діяльність пророка Мухамеда (570 - 632 рр.). Він ставиться на друге місце після мусульманського бога Аллаха. Відома формула наголошує: «Нема божества, крім Алаха, і Мухамед посланник його». Віровчення мусульман викладено у Корані, який служить основою не тільки релігійного, але і громадянського законодавства. Мусульмани вважають, що Коран був переданий Мухамеду Аллахом через ангела Джабраїла. По переказу Мухамед не записав своїх проповідей наказів і виразів. Деякі його повчання начебто були записані його учнями на пальмових листках, пергаменті, костях тощо. Потім вони були зібрані докупи, відредактовані і таким чином було складене священне письмо мусульман Коран.

Аналогічно, за вченням єврейської церкви - синагоги священне писання євреїв Ветхий заповіт (Танах) був даний людям богом Яхве через пророків Мойсея і інших.

2. ТЕОЛОГІЧНІ ДОКАЗИ БУТТЯ БОГА


Теологія (від грецького theos - бог, logos - наука) на відміну від канонічних доктрин у поясненні походження релігії головну увагу приділяє питанням логічного доказу буття бога, логічного обґрунтування догматів. Спираючись на ці докази, теологія прагне привести в систему і обґрунтувати релігійне віровчення.

Найбільш повно різні докази буття бога розроблені у християнській теології. Їх можна звести до п’яти: космологічному доказу, онтологічному, телеологічному, моральному і психологічному. Мабуть окремо стоїть доказ буття бога, що сконструював англійський єпископ Дж. Берклі.

Космологічний доказ буття бога має різні варіанти. Один з перших таких доказів висунув Арістотель. Усяке тіло, писав він у своїй «Фізиці», одержує рух від іншого тіла, яке знаходиться у русі. Але оскільки це друге тіло рухається, то воно одержало рух від третього тіла, яке знаходиться у русі, і так далі. Відслідковуючи утворений ланцюг тіл, що рухаються, ми повинні прийти до висновку: повинен існувати першодвигун. У протилежному випадку рух не міг би початися, і ми його не спостерігали б. Першодвигун повинен бути духовним. Якщо він був би матеріальним, то по властивості матеріальних речей він повинен був би отримувати рух від інших тіл, тобто повинен був би приводитися в рух зовні, а тому не міг би бути першодвигуном. Цей духовний першодвигун, який рухає усім, і є бог.

Арістотелевський доказ буття бога з’являється окремим випадком більш загального доказу, який зараз у духовних семінаріях викладається так: «Все у світі має свою причину. Ця причина в свою чергу має причину. Так утворюється ланцюг причин, остання ланка якого прикута до престолу божого. Oскільки усе у світі опричинено, то повинна бути і причина усіх причин, тобто бог».

Онтологічний доказ буття бога був сконструйований одним з батьків християнської церкви Августіном (354-430 рр.). Бог, казав він, мислиться як сукупність усіх доскональностей: він всеблагий, всемудрий, крізьсущій, всемогутній тощо. В число усіх цих доскональностей повинно входити і його існування. Інакше бога неможливо було мислити як сукупність усіх досконалостей. Ось чому бог має і таку рису, як існування, і він існує.

В телеологічному доказі буття бога стрерджується, що цілеспрямованність природи припускає існування бога, тому що цю цілеспрямованність неможливо пояснити природніми причинами. Бог і є та надприродня сутність, яка створила світ і впорядкувала його.

Суть морального доказу буття бога зводиться до наступного. Багато явищ почуттєвого світу і майже всі вчинки людей оцінюються нами як добрі або злі. Звідкіля беруться критерії цих оцінок? Їх підказує нам тільки бог. Якщо б його не було, то ми не мали б уявлень про добро чи зло, не мали б здібності розрізняти їх. Далі, кожній людині повинно бути властиве почуття моральної відповідальності, морального обов’язку. Це почуття, або як ми його називаємо совістю, підказує нам, як ми повинні поводитися самі і інші люди у кожному конкретному випадку. Звідкіля у людині з‘являється совість? Природа дати її не може, тому що сама вона не може мати моральної оцінки. Тому совість - це голос бога, який лунає в душі кожного з нас.

Більшість віруючих не вдається у логічні тонкощі наведеного морального доказу буття бога і зводять його до наступного. У Ветхому заповіті сформульовані прекрасні моральні заповіді: не убий, не вкради, не бреши, шануй батьків тощо, а у Новому заповіті у нагорній проповіді Ісуса Христа – такі: нагодуй голодного, дай притулок бездомному, одягни голого, тощо. І тільки визнання всебачущого, нагороджуючого і караючого бога може примусити людей виконувати ці заповіді. Бог таким чином є гарантом духовності, або, іншими словами, внутрішньої моральної переконливості. Якщо б його не було, то і не було б моралі. Тому з існування моралі виходить й існування бога.

Моральний доказ буття бога визнають не тільки богослови чи віруючі. Його розділяв і такий мабуть один із найбільш войовничих атеїстів усіх часів і народів як Вольтер.

Психологічний доказ буття бога сходиться до Р.Декарта (1596-1650). Ідея бога, казав він, має загальне розповсюдження. Бог уявляється людьми як істота більш досконала, ніж вони самі. У свою чергу, люди усвідомлюють, що вони найдосконаліші істоти навколишнього світу. Тому ідея про більш досконалу, ніж людина, істоту може бути втілена в людину самим богом, а, значить, він існує.

Відомий англійський єпископ Дж. Берклі (1685-1753), досліджуючи роль почуттів в нашому пізнані навколишнього світу, зробив висновок, що кожна річ без решти розкладується на свої властивості. Так, сприймаючи форму, колір, вагу, смак, запах яблука, ми складаємо уявлення про реальне яблуко тощо. Але те, що ми називаємо властивостями яблука або будь-якої іншої речі, залежить від наших почуттів. Усім відомі просторові, вагові, температурні та інші ілюзії. Дальтонік не розрізняє кольорів, при багатьох хворобах ми втрачаємо почуття смаку тощо. Отож те, що ми називаємо річчю, є сукупність властивостей, кожна з яких залежить від наших почуттів. Існування речі, таким чином, пов’язане з її сприйманням. Але здоровий глузд, продовжує Берклі свій доказ, підказує нам, що речі не перестають існувати навіть тоді, коли ми їх не сприймаємо. Виходить, що речі і залежать від наших почуттів і не залежать від них. Вирішення цього заперечення можливе лише на основі визнання більш досконалої, ніж людина, істоти, в сприйманні якої і породжується весь світ почуттєвих речей. Такою істотою і є бог.

Безумовно, наведенні доказі буття бога небездоганні. Але віруючим до цього нема ніякого діла. Їм важливий сам факт можливості раціонального доказу буття бога. І це зміцнює їх віру.

Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації