Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету Випуск 75 Серія: філософські науки

Скачати
Документи
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41

УДК 811.161.2

Сеніна В.К., Калініна І.П.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

МОВЛЕННЄВОГО ЕТИКЕТУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

У статті розглядаються проблеми використання казок, жанрів пареміографії при вивченні української мови як засобів формування мовленнєвого етикету молодших школярів. Саме у фольклорі закладено основи духовності, правила культури поведінки та спілкування. У фольклорі ми спостерігаємо прекрасні зразки живої народної мови, мовленнєвого етикету (словесні формули вітання, побажання, вибачення тощо).

Ключові слова: етичне виховання, етикет, правила культури поведінки, мовленнєвий етикет, формування правил спілкування.




Мовлення людини формується в процесі спілкування і разом з тим воно є діяльністю спілкування. У процесі навчання людина оволодіває літературною мовою, яка в певній практичній професійній діяльності набуває специфічних рис життєвого, наукового мовлення даної особистості з характерним для неї словниковим запасом, граматичною будовою, стилем тощо. У кожної людини формується свій мовленнєвий штамп – штамп усного і писемного мовлення: життєвого (усного і писемного спілкування) і офіційного (лекції або праці). Це не означає, що люди говорять особливою мовою. Ні, мова є спільною, але вона набуває своїх індивідуальних рис, характерних для певної соціальної групи, а також конкретних особистісних рис, що відбивають історію її життя і діяльності і виражають деякі природні особливості індивіду. Властивості мислення виражають не лише будову думок, але й особливості емоційної сфери, типологічні риси особистості і їх характер в цілому. Психолог О.Р. Ковальов у своїх дослідженнях підкреслює, що «існує пряма залежність між темпо-ритмічними особливостями мовлення і психологічними властивостями людини, що виникає у процесі спілкування, оскільки вони склались і закріпились на мисленні і спілкуванні особистості» [3; 70]. Це необхідно і врахувати під час навчання учнів основам рідної мови. Дуже важливим є те, що саме в молодшому шкільному віці діти абсолютно відверті, Велике значення в цей час має спілкування, що є складовою частиною культури мовлення .

Сьогодні стає очевидним, що будь-які порушення або відсутність культури поведінки, моральних норм негативно відбиваються на моральному та емоційному стані суспільства, його фізичному та психічному здоров’ї. Одним із завдань сучасної школи є формування у дітей загальнолюдських цінностей. Серед них – доброта, любов до ближніх, повага до старших. Всім відомо, що вихованість – риса особистості, яка виявляється передусім у повсякденній поведінці людини, в її стосунках з іншими людьми. Тому важливу роль у виховному процесі в початковій школі необхідно відводити етичному вихованню, щоб діти мали змогу по-іншому побачити взаємодію людини з людиною.

Мовленнєвий етикет є складовою частиною етичного виховання. А результати будуть успішними лише тоді, коли в ньому буде достатньо використано багату й різноманітну творчість свого народу, традиції та звичаї.

Народна творчість давно увійшла в підручники для початкової школи. Особливими переливами різних барв виграють глибокі за змістом, блискучі за формою, маленькі за розміром перлини народної мудрості – прислів’я, приказки, загадки та скоромовки. Невипадково цей жанр широко використовували в навчанні дітей молодшого шкільного віку великі вітчизняні педагоги Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський.

Цікаві роздуми про прислів’я і приказки знаходимо у спадщині О.С. Пушкіна, М.В. Гоголя, Максима Горького, цінні судження – в М.О. Добролюбова, І.Я. Франка, О.О. Потебні та ін.

Український фольклорист В.М. Гнатюк зазначає, що в прислів’ях і приказках «висловлюється якась життєва правда або погляд народу» [1; 74].

Використання жанрів народної творчості сприяє формуванню навичок правильно, творчо писати. До речі, у своїй статті «Про те, як я вчився писати» М. Горький зазначає: «Взагалі прислів’я та приказки прекрасно відбивають увесь життєвий, соціально-історичний досвід трудового народу, і письменнику конче потрібно знайомитися з матеріалом, який навчить його стискувати слова, як пальці в кулак. Я дуже багато вчився на прислів'ях та приказках, на загадках та казках, інакше – на мисленні афоризмами» [2; 180].

Великого значення творам усної народної творчості надавав відомий педагог К.Д. Ушинський. Він вважав, що розвитку мовktyyz учнів особливо сприяють вправи, складені на основі творів усної народної творчості. У фольклорних формах він бачив кращий засіб привернути дитину до живого джерела народної мови [7; 425].

П
© Сеніна В.К., Калініна І.П., 2010
ро велике значення різних засобів пареміографії у самовихованні, у спілкуванні людей неодноразово говорив В.О.
 Сухомлинський: «То копітка і тонка робота, ніжний і ласкавий дотик до дитячого серця – показати рідне слово в усій його принадності, щоб до їхніх сердець і розуму доходили найпотаємніші грані великого духовного багатства народу».

Питання використання засобів пареміографії на уроках української мови, в позакласній роботі розглядається досить широко і в наш час. На увагу заслуговують праці вчителів-методистів Н.М. Могили, Ф.М. Поліщука, М.В. Кучинської, З.Д. Лобановської, В.О. Степних, І.І. Кролевець та ін.

Так, М.В. Кучинський у праці «Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів» наголошує, що навчити дитину правильно говорити можна лише в тому випадку, коли звертаєшся до витоків народної творчості, але під час роботи над творами усної народної творчості необхідно дотримуватися певних етапів.

З.Д. Лобановська зазначає, що діти легко і з задоволенням читають прислів’я, приказки, вимовляють скоромовки, обговорюють їх зміст. Більшість із цих творів їм зрозумілі, дохідливі, викликають зацікавленість [4; 20].

Питання розвитку мовленнєвого етикету молодших школярів розглядає Н.У. Савчук у статті «Збагачення мовленнєвого етикету засобами пареміографії». Зокрема вона зазначає: «Використання на уроках української мови та читання в початковій школі зразків мовленнєвого етикету українців допоможе дітям глибше оволодіти життєвим мовним мінімумом, правилами спілкування, формуватиме кращі національні риси і свідомість, під­вищить рівень загальної мовленнєвої культури» [6; 50-52].

Вона вважає, що в мовлення дитини потрібно ввести термін «ритуальне мовлення» – вид обряду, форма складної поведінки, мовленнєвий етикет: вітання, побажання, вибачення, подяка.

Підкреслюючи велике значення казок в етичному вихованні дітей, методисти звертають особливу увагу на їх образність, велику поетичну силу описів і картин природи. У казках показані відносини між позитивними героями, розкриваються такі моральні якості народу, як чуйність, уважність, доброта і готовність прийти на допомогу в час небезпеки чи горя. У казках майстерно поєднана розповідь з піснями, віршованими вставками, що сприяє формуванню у дітей поняття про багатство форм висловлення. Так, наприклад, Колобок з однойменної казки, розповідаючи про себе, співає пісеньку: «Я по засіках метений, На яйцях спечений. Я од баби та од діда втік, Так і од тебе утечу». А ось у казці «Коза-дереза» Коза жаліється дідові такими словами: «Я и не пила, я й не їла, Тільки бігла через місточок Та вхопила кленовий листочок. Бігла через гребельку, Ухопила водиці крапельку». Проте, коли Коза захотіла зайняти зайчикову хату, то всім, хто хотів її вигнати, наспівувала злим голосом: «Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу. Хвостиком замету – Тут тобі й смерть».

Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що зміст їх викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких дає змогу визначити риси кожної дійової особи. Це сприяє тому, що діти мають змогу дати правильну оцінку вчинку і самостійно зробити висновки щодо правил культури поведінки, культури спілкування. І вже не хочеться дітям бути в ролі Баби-Яги, а хочеться їм бути царівною чи прекрасною Попелюшкою.

Проте, у казці «Дідова дочка і бабина дочка» розповідається про злу бабу, яка любила свою дочку, а дідову будь-що хотіла зі світу звести, а тому й наказала дідові відвезти дівчинку в ліс, щоб там її звірі розірвали. Але дівчинка була дуже добра, працьовита, і всі, з ким вона заводила розмову, зразу полюбили її за щире серце, роботящі руки. Коли захотілося дівчинці пити, вона звернулася до криниці. А та в свою чергу говорить:

Дівчинко – голубонька, вичисти мене, прибери мене: я, тобі у великій пригоді стану.

Дівчина, не роздумуючи, вичистила, прибрала і пісочком обсипала. І коли до жінки на роботу прийшла, то прослужила там цілий рік вірою і правдою. Тому й нагородила та її всяким добром, багатством.

На відміну від дідової доньки, бабина дочка, потрапивши в таку ж саму ситуацію, повела себе зверхньо, з ненавистю ставилася до тих, кого зустрічала на своєму шляху. За своє зло вона отримала цілу скриню жаб та гадюк.

Добро повертається людині добром, а зло – злом. Ось і в казці «Про липку і зажерливу бабу» розповідається про те, як захотіла бідна баба багатства, та з кожним днем її бажання і потреби зростали; дійшло вже до того, що захотілося бабі, щоб усі люди були її прислужниками. Через це і залишилася вона знову бідною, бо не змогла липка, маючи змогу зробити все, дозволити бабі, щоб вона зло своє пустила на люди.

Доброта в народному розумінні – найголовніша риса людини. Добра людина вміє співчувати, допомагати, вона несе радість, світло тим, із ким спілкується. Якраз це покладено в основу мовленнєвого етикету, до якого входить уміння звернутися до людини з проханням, уміти вітатися, побажати чогось. Саме в казках подані вони в різних цікавих формах.

Так, у казці «Про бідного парубка і царівну» показано, як вітається хлопець із дядьком: «Здоров, дядьку! Здоров, хлоп’як!»

У казці «Царівна-жаба» читаємо, як звертається до старого діда, білого, наче молоко, царевич: «Добрий день, дідусю!» «Добридень, Іване-царенку! Куди мандруєш?»

Таке ввічливе звертання стає вирішальним у намірі діда допомагати Іванові-царенку. Порівняння подібних звертань дає можливість учням зробити висновок, що, мабуть, саме від того, як ти привітаєшся, як звернешся до людини, і залежатиме результат твоєї розмови, а інколи і важливої справи.

Немає такого аспекту виховання, який би не відбився в казці. Часто в казці йдеться про те, яка велика користь і насолода буває від праці, що добре, а що погано, розкривається значення формул ввічливості, звертань і т.д.

Наприклад, у казці «Колосок» змальовується не лише працьовитість Півника, але й уміння поводити себе тактовно, спокійно, ввічливо, а з другого боку – упевнено і твердо. На світанку Півник будив усіх піснею, а потім брався до роботи. А коли знайшов колосок, спокійно розмовляв із мишенятами: «Хто молотив зерно?» «Це я!» – кричить одне мишеня. «Це я!» – каже й друге мишеня.

І що б Півник не запитав у мишенят – одна відповідь. Проте Півник поводився спокійно. І коли мишенята сідають до столу, він у них знову перепитує: «Стривайте, стривайте! Ви перекажіть, хто знайшов колосок. «Ти», – кажуть мишенята. «А хто його обмолотив?» «Ти», – все відказують Круть та Верть. «А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?» «Ти», – вже зовсім пищиком кажуть мишенята. «А що ж ви робили?»

Тут розкривається ганебне становище ледарів і вміння за допомогою саме слова поставити їх на своє місце, показати непривабливість паразитичного способу життя.

Казки привертають до себе увагу учнів виразністю висловлювань. Так, діти дуже люблять казку «Кіт, Кріт, Курочка та Лисиця», у якій так вдало за допомогою виразних мовних засобів розповідається про справжню дружбу, як старий сильніший Кіт та Кріт ходили на заробітки, а Курочку дома залишали і наказували їй: «Не виглядай, Курочко, у віконце, бо тебе Лисичка вкраде».

Народна мудрість наділяє Кота та Крота педагогічним тактом у стосунках з меншим – вони не сердяться на відсутність тямкуватості у Курочки, яка зразу повірила солодким ласкавим словам хитрої Лисички. Адже недарма у народі кажуть: «Ласкавим словом і гадюк чарують».

Вагомим засобом виразності мови в усній народній творчості є слова зі стилістично забарвленими словотворчими засобами, зокрема з суфіксами пестливості, що несуть милозвучність, лагідність, спокій. Так, у казці «Кривенька качечка» дівчина відповідає гусенятам: «Не полечу я з вами! Як була в лужку, Виломила ніжку, А ви покинули мене, покинули».

Або читаємо в казці «Івасик-Телесик», як головний герой звертається до гусей ласкаво, з любов’ю: «Гуси, гуси, гусенята, Візьміть мене на крилята Та понесіть до матінки та батечка».

Ці слова, сказані з такою ніжністю та щирістю, вразили гусенят, їм стало жаль Івасика-Телесика, і вони забирають його на свої крила, щоб віднести додому. А чи звернули б на нього увагу гуси, якби прохання було сказано по-іншому, зі злом, грубо.

Народно-поетичні твори виконували у свій час роль посібників, підручників і енциклопедій. Вони сприяли навчанню і вихованню дорослих і дітей. «Які батьки, такі й діти». Коли, ким і за яких обставин було створене це прислів'я, кинуте між люди, примушуючи задуматися над вихованням дітей у сім'ї?

Проте прислів’я і приказки мають не лише виховне значення. Вони сприяють розвитку мови людини, зокрема мовленнєвого етикету. Вважається, що слово має велику силу, що певним словом можна і скарби в землі знаходити, і хвороби та всякі недуги лікувати, від напасті вберегти. Лише треба вміти користуватися цим словом. А прислів’я й приказки вчать і дорослих, і дітей. Так, прислів’я «Умій сказати, умій і мовчати», вчить не лише правильно говорити, а й уміти змовчати, бо мовчанка інколи буває дорожчою за золото. Тому й існує прислів’я «Їж пиріг з грибами, держи язик за зубами». У прислів'ї «Розумний не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже» і висміюється така риса характеру, як балакучість, невміння розпоряджатися своїм словом, думкою, невміння «тримати язик за зубами». А ось прислів’я «Неправдою далеко зайдеш, та назад не вернешся» вчить людину бути правдивою, застерігає від брехні.

Прислів’я можна використовувати як привітальну формулу при зустрічі, як побажання при розлуці. Так, наприклад, дитині можна побажати: «Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, других не гудь». Тут одночасно і побажання, і наука про те, що не потрібно когось судити, а себе вихваляти. А ось прислів'я «Не кажи гоп, поки не перескочиш» учить спочатку зробити справу, а лише потім хвалитися результатом. Прислів’я «Не все, що знаєш, треба говорити» – показує, що в різних ситуаціях треба знати, що можна говорити, але й не все з того потрібно розносити по всьому світу.

Одним із специфічних жанрів народної педагогіки є скоромовки – прозові або віршовані твори гумористичного спрямування. Хоча здебільшого скоромовки не мають виразного виховного спрямування, їхнє призначення – розвеселити, забавити дитину співзвуччям слів. Ще не знаючи, що таке алітерація, асонанс, діти помічають, що повторення однакових чи подібних приголосних або голосних надає мові милозвучності, музикальності, виразності.

До засобів пареміографії належить і ритуальне мовлення. Поняття «ритуал» означає вид обряду, форма поведінки, що історично склалася, злагоджена система дій (також і мовленнєвих). До ритуального мовлення відносяться такі словесні формули, як вітання, побажання, благословення, вибачення, подяка.

У житті українців особливого значення надається вітанню, форма якого залежить від пори дня, родинних та інших суспільних зв’язків. Ці словесні формули виконують також констатуючу функцію – допомагають спілкуванню, передбачають форми зачину та підтримання бесід. Наприклад: «Як ся маєте?» « Гаразд, дякувати Богу». «Як ви поживаєте?»

Українці вважають, що той, хто говорить, завжди вкладає в слово не тільки думку, а й певну енергію, тому слова можна назвати своєрідними носіями добра чи зла. За звичаєм, скільки разів ти привітався з людьми, стільки Господь і дасть тобі здоров’я. У збірнику М. Номиса подаються словесні вітання: «Добрий день. Зі святим днем будьте здорові». «Будьте здорові з тим, що сьогодні». «Слава Богу Ісусу Христу. Дай, Боже, час добрий!» «Здорові були та людям милі» [5; 518].

У доброзичливості українців виявляється їхня національна свідомість, своєрідність, в основі якої – соціальні та біологічні стереотипи, що стали звичними рисами національного характеру, які по особливому звучать у побажаннях: «Хай Бог дає вік щасливий та довгий». «Хай Бог пошле, чого в нього просите».

Щоденне життя українців минало в праці – колективній чи одноосібній, яка була покликанням, способом життя. Супутниками у праці були пісня і слова. Зі словом – побажання легкої роботи – починалися обжинки, сінокіс, оранка, закладання будинку. Люди словом благословляли працю: «Нехай сей день святиться!» «Помагай Бог!» «Боже поможи!» і т. д.

Згідно з народною мораллю, не годилося довго тримати гнів на ближнього, і тому вороги намагалися помиритися з приводу Великодня. Це ж стверджує й одна із християнських настанов: «Зі своїм супротивником швидко мирися, допоки з ним ще на дорозі ти». Вибачення просили, використовуючи словесні формули на зразок: «Вибачте на сім слові». «Прошу простить на слові».

На ці слова годилося сказати: «Хай Бог простить, а я прощаю». За народним звичаєм, коли заходили до чужої оселі, завжди віталися, бажали здоров’я і не сідали, не запитавши дозволу: «Добрий вечір, господарю! Дай Боже, вам здоров’я!» «Дозвольте до хати зайти, відпочити та з вами поговорити». «Добрий вечір. Дякуємо за добре слово. Проходьте, сідайте та розповідайте, з чим прийшли – пожалували».

Ось так за допомогою слова народ учить мудрості, уміння передавати ставлення одне до одного, уміння поводитися, і не треба ні обнімань, ні рукостискань: за допомогою слів ввічливості передано всі почуття.

Трудове людство протягом своєї історії створило багату поезію. Поетична творчість кожного народу – це його душа, у ній відбиваються його мрії, бажання і прагнення, розуміння навколишньої дійсності й історичного минулого. Народнопоетична творчість є супутником людини протягом усього її віку. Із перших днів життя дитині співають колискових пісень. А саме в них – діалогах, звертаннях, етичних формулах – багато повчального: відбите ласкаве, чуйне ставлення до тварин, пташок, казкових героїв: «Котику сіренький, Котику біленький, Не ходи по хаті, Не буди дитяти»; або: «Колисонька, колисонька, Колиши нам дитиноньку, А щоб спала, не боліла – Ні голівонька, ні тіло».

Саме в народних піснях зберігається багато зразків мовленнєвого етикету. Ось у весільних піснях і обрядах розкриваються особливості народного етикету. Співають світилки матері: «Да виходь, Матінко, проти нас, Да вітай Олечку і усіх нас. Да вітай донечку. Чи твоя?»

А які цікаві пісні співають світилкам: «Світилочка-пані, Співай пісню з нами. – Не веліла мати Рота роззявляти, Бо великі зуби Стирчать через губи».

І проходить весілля з веселими піснями та доладними приказками, і тепло, і гарно на душі людям від таких слів, і є чого повчитися.

Отже, усна народна творчість – це скарбниця народної мудрості, моралі, у тому числі народної етики та мовленнєвого етикету. Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела дарують радість і дорослим, і дітям, переконують нас, що творчість народу воістину безсмертна.










Література




  1. Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. – К., Наукова думка, 1966.

  2. Горький М. Твори в 16-ти томах, т. 6. – К., Держлітвидав, 1955.

  3. Ковалев А.П. Психология речи. – М., Просвещение, 1970.

  4. Лобановська З.Д. Пословицм на уроке и во внеклассной работе в З классах. – М., Просвещение, 1978.

  5. Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше. – К., Либідь, 1993.

  6. Савчук Н.У. Збагачення мовленнєвого етикету молодших школярів засобами пареміоргафії. – «Початкова школа», 1997, № 2.

  7. Ушинський К.Д. Твори в 6-й томах, т. 2. – К., Радянська школа, 1954.




В статье рассматриваются проблемы использования сказок, жанров паремиографии при изучении украинского языка как средств формирования речевого этикета младших школьников. Именно в фольклоре заложены основы духовности, правила культуры поведения и общения. В фольклоре мы наблюдаем прекрасные образцы живого народного языка, речевого этикета (словесные формулы приветствия, пожелания, извинения и тому подобное).

Ключевые слова: этическое воспитание, этикет, правила культуры поведения, речевой этикет, формирование правил общения.




The problems of the use of fairy-tales are examined in the article, genres of paremyografy at the study of Ukrainian as facilities of forming of vocal etiquette of junior schoolchildren. Exactly bases of spirituality, rule of culture of conduct and intercourse are stopped up in folklore. In folklore we look after the wonderful standards of living folk language vocal etiquette (verbal formulas of greeting, wish, apology and others like that).

Keywords: ethics education, etiquette, rules of culture, is the conducts, vocal etiquette forming of rules of intercourse.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації