Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка вісник чернігівського державного педагогічного університету Випуск 75 Серія: філософські науки

Скачати
Документи
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   41

Література




  1. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996.

  2. Гринченко Б П. Кулиш. Биографический очерк. – Чернигов: Тип. земск. упр., 1899.

  3. Історія української філософії. Підручник. Координатор проекту Я.М. Стратій. – К.: Академвидав, 2008.

  4. Куліш П. Гісторія, література та інша проза // Куліш П. Твори: в 6 т. – Львів: Просвіта, 1910. – Т. 6.

  5. Куліш П. Зазивний лист до української інтелігенції // Куліш П. Твори: в 6 т. – Львів: Просвіта, 1910. – Т. 6.

  6. Кулиш П. Записки о Южной Руси: В 2 т. – Репринтное воспроиз. изд. 1856. – К.: Дніпро, 1994. – Т. 1.

  7. Кулиш П. Записки о Южной Руси: В 2 т. – Репринтное воспроиз. изд. 1856. – К.: Дніпро, 1994. – Т. 2.

  8. Кулиш П. История возсоединения Руси: В 3 т. – СПб.: Общественная польза, 1874. – Т. 1.

  9. Кулиш П. История возсоединения Руси: В 3 т. – СПб.: Общественная польза, 1874. – Т. 2.

  10. Кулиш П. История возсоединения Руси: В 3 т. – СПб.: Общественная польза, 1877. – Т. 3.

  11. Куліш П. Листи 1841 – 1859 років // Куліш П. Повне зібр. тв.: В 35 т. – К.: Критика, 2005. – Т. 1.

  12. Куліш П. Повість про український народ // Куліш П. Моє життя. – К.: Український світ, 2005.

  13. Нахлік Є. Україна між Сходом і Заходом, Візантією і Європою // Творчі та ідейні шукання П. Куліша в контексті сьогодення. – К.: МП Лесь, 2000.

  14. Шокало О. Провісник правди, або Добра вість про Пантелеймона // Куліш П. Моє життя. – К.: Український світ, 2005.



В статье раскрываются основные принципы методологии, которыми руководствовался П. Кулиш при исследовании исторических процессов. Подчеркивается диалектическое единство его историософских начал относительно развития и функционирования общества.

Ключевые слова: идеализм, интерес, историософия, культура, материа­лизм, методология, личность, народный дух, прогресс, сердце.


The article reveals the basic principles of the methodology of P. Kulish an his investigation of cultural processes. The dialectical unity of istoriosophic basis according the development and functioning of the society is emphasized.

Key words: idealism, interest, istoriosophic, cultural, materialism, methodology, person, spirit, of the peoples, progress, heart.

УДК 140 (477)

Чорний О.О.

УКРАЇНСЬКЕ БУТТЯ 18-19 СТ. ТА ЙОГО ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

У ТВОРАХ П.КУЛІША

Досліджується специфіка українського буття 18-19 ст., його ціннісні антропологічні та онтологічні проблеми, їх вплив на культуру і освіту людини, аналізуються праці видатного українського мислителя П. Куліша, зокрема смислове навантаження термінів „родина , мова, освіта, історія, релігія”.

Ключові слова: онтологія, культура, історія, мова, релігія, філософія.


Культурно-освітній розвиток сучасного українського суспільства та його перехід до суспільства інформаційного типу суттєво вплинув на дослідників історії української філософської думки загалом і зокрема на висвітлення ними ключових онтологічних орієнтирів при аналізі творчості мислителів-філософів попередніх століть. На нашу думку дана тенденція цілком підходить до аналізу творчої літературно-філософської спадщини П.Куліша, який був сином свого часу ХІХ століття і в своїх працях ретельно досліджував та відображав проблеми особистісного вибору людиною мови, освіти, релігії та її відповідальності за свій вибір і свої дії в суспільстві, виходячи із взаємозв’язку духовності людини і її практичної діяльності в житті за законами правди, як він говорив: „Боже мій! Та ж ти, по суті, створив тільки один закон… один закон правди, один закон природи, один закон життя…” [1, 6].

Сьогодні філософи часто замислюються над джерелами які живлять буття людини, а аналізуючи їх дають смислову онтологічну характеристику ключових складових основ буття. З погляду на це для П. Куліша, на нашу думку, в основі живильного джерела буття лежала тріада “родина, мова, релігія”. Адже саме ця тріада і сьогодні націлює кожного з нас на смислобуттєву творчість і тому нам доводиться самовизначатися між матеріалістичними та ідеалістичними поглядами на духовність, і тут дороговказом можуть бути літературно-філософські онтологічні міркування П. Куліша, адже практика повинна бути достойною теорії: “Доки ми не відаємо, що і як ми робимо, то свою будучину віддаємо влаштовувати комусь іншому. Історію неможливо змінити, її можна лише осмислити. Наскільки правдиве осмислення минулого, настільки правосильне наше майбутнє ”[1, 15].

Запорукою цих поєднань теорії і практики є, на думку філософа ХХІ століття В.Г. Табачковського, “мікрокосм” – внутрішня упорядкованість самої людини, осереддям якої є розумова здатність” [2, 7].

Тому ми, аналізуючи онтологічні основи літературно-філософської творчості П. Куліша, використовуючи методологію професора В.Г. Табачковського, можемо констатувати, що у своїх онтологічно-філософських пошуках мислитель, значне місце відводить сімейному вихованню або родинній педагогіці, а також проблемам особистісного виміру і відповідальності. Адже коли людина живе по соціальним законам то вона стає особистістю. Сам П.Куліш ключову роль у сімейному вихованні відводив жінці-матері, Оранті-захисниці, Берегині роду та виховательці: “Ні не чоловіче діло виховувати дітей, їхнє діло професорувати. Жінці довірено великоцінний обов’язок живити й зігрівати юну душу, яка розкривається. Жінка без намірів, без системи формує молоде серце в найчудовіший зліпок, пом’якшуючи його материнською любов’ю й ласкою…Дитина на руках у матері більше знає істини, ніж цілі школи, синагоги й академії мудреців” [1, 17].

Н
© Чорний О.О., 2010
а нашу думку до таких висновків літератора-філософа П.
 Куліша надихнула сама дійсність життя людини кінця ХVІІІ та всьго ХІХ століття. Коли на українських хуторах відбувалася акомуляція традиційних українських родинних ідей соціального поступу, проходила специфічна боротьба в середовищі культурних спільнот, була незворотньою родинна хутірська традиція звичного способу життя українців та їх життєвих орієнтирів і цінностей. Але даний процес впливав лише на небагатьох українських літераторів-філософів і тому не призвів до повної перебудови в той час онтологічних орієнтирів в українському суспільстві на “хутірську філософію”. Проте “хутірська філософія” П. Куліша поступово стає колискою українських класичних ідейних орієнтацій антропологічного гуманізму. Бо своєю “хутірською філософією” П. Куліш пробудив у мислителів-філософів бажання придивитися всередину самого себе очима іншого.

На дану проблему в своїх розвідках звертали увагу багато дослідників творчого спадку П.Куліша. Адже саме він довів, що кожен моральнісний учинок, хоч би яким малозначущим він був, безцінний, бо ”Народ не повинен піддаватися впливу політичних пройдисвітів і запроданців. Які роблять народ “безсилим, безголосим, і нарешті безтямним. Тому кожен громадянин зобов’язаний стати “правосильним членом нації ”[1, 11].

Тут ми бачимо, що П. Куліш своєю творчістю, збільшував “потенціал добра” у світі – і зменшував потенціал зла. Більше того, як відзначають українські філолсофи: “Існує своєрідна антропологічна закономірність, згідно з якою “енергетика добра“ та “енергетика зла” впливають не тільки на того, на кого вони націлені, але й мають вплив “зворотний” – на їхнього “випромінювача” [3, 222].

Саме на межі ХІХ–ХХ століть українські філософи стали піддавати глибокому аналізу базові принципи онтологічного та антропологічного гуманізму, закладені ще античними та ренесансними мислителями: віра в одвічну моральність людини, її розум, здатність перебудувати світ на раціонально-духовних засадах. Для П. Куліша та багатьох українських мислителів стає реальною утопічність сподівань на загальну розумність людського світопорядку загалом і українського світопорядку, зокрема, на що також звертав увагу наш літератор-філософ аналізуючи буття селян-хліборобів: ”Селяни-хлібороби-становий хребет нації вони забезпечують передачу багатовікових традицій свого народу” [1, 22].

Тому в ХХІст. українські філософи вважають що, немає світу, в якім ми були б уповні “вдома”, не існує також суб’єкта, який би був уповні хазяїном у власній хаті. Людина й світ проблематизуються, що не може не спонукать суб’єкта світо відношення до що більшої сумирності, обережності, толерантності [2, 9].

Тому зараз постала потреба глибокого вивчення і осмислення ключових ідей П. Куліша, щоб на їх основі виробити розважливий погляд на буття людини, а ідеалом української людини ствердити її таку життєдайну рису, як спроможність. Вихід з існуючого духовного вакууму – в пошуках нових ціннісних орієнтирів для людини, які полягають в можливості кожного з нас збагнути органічне поєднання в кожному конкретному індивіді максимальної самоцінності, унікальності, універсальності та вселюдності.

За цих умов особливої ваги набуває усвідомлення факту людського співіснування. Наголошуючи на ключовому питанні етичної теорії буття Е. Левінаса: “Чи не завдано мною кривди ближньому, чи не вбиваю я його, коли займаю місце під сонцем?”. Відчуте людиною покликання існувати-для-Іншого, одразу наче призначає її відповідальною за його буття. Саме з присвячення-себе-Іншому розпочинається, за Левінасом, власне людське, подібний погляд ми простежуємо і в П. Куліша. Розпочинається це присвячення суто випадково, але з першої миті ця випадковість є чистою і святою. Тому людині необхідно частіше спрямовувати свій погляд всередину себе з метою самовдосконалення і самотворення.

В цьому буттєво-антропологічному процесі значну роль повинен відігравати людський розум, який є основою духовного розвитку суспільства й окремої людини. “Людський розум має ту ж природу, що й божественний, він володіє тими ж властивостями і виконує ту саму функцію. Людський розум має бути для самої людини тим самим, чим є божественний розум для світу. У окресленім рухові власної душі ми здіймаємося до найвищої точки й водночас сягаємо найглибшої таїни, сокровенного лона природи. Найвища мета такого руху людської душі – убезпечити самовладання людини у світі, де вона знаходиться, відчування людиною довір’я до розумності цього світу – світу Божественного провидіння, котре помістило людину туди, де вона є, котре визначило місце людини у перебігові окремих причин і наслідків, необхідних та розумних, що їх людина має прийняти як даність, аби справді звільнитися від цього перебігу у єдино можливій формі – визнання його необхідності[4, 7]. Від розуму залежить насиченість буття людини, а загалом духовний, моральний, культурний, інтелектуальний рівень людини і ставлення до неї у світі.

Сучасний філософський погляд на буття, на нашу думку, поділяє окреслену переконаність у самотворчій здатності людської істоти про що слушно жауважував П. Куліш, а також повинен враховувати світоруйнівні наслідки “освіченості” і “творчості”. Освічена людина сьогодні часто не в змозі пристосуватися до нею ж витвореного штучного середовища.

Тому для визначення тенденцій та перспектив гуманістичного та онтологічного розвитку особистості слід враховувати і ті явища, які заклали підґрунтя нинішньої культурно-філософської ситуації в Україні. Сьогодні людина опинилася під впливом техносферних ідей котрі вступили в боротьбу з духовністю, як у тому розумінні, що штучна природа стала все більше підкорювати справжню, так і в тому, що технічні та утилітарні потреби тиснують і сьогодні на всіх нас і хочуть остаточно витіснити духовні інтереси людини. Тому сьогодні не оцінюється належним чином прагнення людини до свободи в науково-освітній чи художній творчості. Адже більшість людей, під впливом “масової культури”, втратила звичку до наповнення свого буття високим моральним змістом. В даному випадку саме філософська онтологічна творчість українських мислителів загалом і П. Куліша, зокрема, покликана виправити цю “негативну тенденцію”.


Література




  1. Куліш, Пантелеймон. Повість про Український народ; Моє життя; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія. – К.: Український світ, 2005. – 384с.

  2. Табачковський В.Г. Турботливе ЕGO: за межами EGO-ЇЗМУ //Філософсько-антропологічні читання 97. – К.: Стилос, 2000. – 291с.

  3. Табачковський В.Г. “Антропологічний поворот” філософів-шістдесятників у персоналіях: Володимир Шинкарук //Філософсько-антропологічні читання 98. – К.: Стилос, 1999. – 344с.

  4. Августин. Исповедь. Пер. с лат. – М.: Канон, 1997. – 464 с.



Исследуется специфика украинского бытия 18-19 вв., его ценностные антропологические и онтологические проблемы, их влияние на культуру и образование человека, анализируются работы видающегося украинского мыслителя П.Кулиша, в частности смысловое значение терминов «семья, язык, образование, история, религия».

Ключевые слова: онтология, культура, история, речь, религия, философия.


We investigate the existence of the Ukrainian 18-19 century, its value the anthropological and ontological issues, their influence on culture and education rights, analyzes the work of Ukrainian thinker who has seen Kulish, in particular the meaning of the terms "race, language, education, history, religion" .

Keywords: ontology, culture, history, language, religion, philosophy.


УДК 94 (477)

Дорохіна Т.В.

ЕПОХА ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСУ
«ВИЗВОЛЬНИЙ ШЛЯХ»


У статті аналізуються оцінки та характеристики історії України ХІХ ст., які містяться у статтях та розвідках, опублікованих на сторінках часопису «Визвольний шлях».

Ключові слова: журнал «Визвольний шлях», Пантелеймон Куліш, Російська імперія, національно-визвольний рух.


Серед періодичних видань української еміграції чільне місце посідає журнал „Визвольний шлях”. Минувшина цього часопису відзначається неабиякою самобутністю та має низку специфічних рис, які дозволяють окреслити суттєві дослідницькі перспективи. Вони вмотивовані різними чинниками, про які можемо скласти загальне уявлення, стисло зупинившись на основних віхах з історії „Визвольного шляху”. Зрештою, саме врахування специфіки організаційної та творчої історії часопису дозволяє адекватно сформулювати необхідні складові з обсягу актуалізації теми дисертаційного дослідження.

Видання було засноване українськими емігрантами на теренах Великої Британії у січні 1948 р. як ідеологічний орган, який призначався, передусім, для задоволення поточних пропагандистських потреб. Його видавала Пропагандистська і суспільна референтура Закордонних частин Організації українських націоналістів. Саме керівництво ОУН значною мірою визначало інтелектуальні риси журналу та пріоритети й засади його редакційної політики. Можна стверджувати, що від самого початку свого існування „Визвольний шлях” спирався на досить впливову ідеологічну та політико-організаційну традицію. У 1954 р. „Визвольний шлях” перетворився на суспільно-політичний та науково-літературний журнал. Від того часу часопис видавався книжковим форматом і був зорієнтований на широку українську громадськість за кордоном, переважно у країнах Західної Європи та Північної Америки.

За своїм профілем часопис фактично став виданням універсального спрямування, оскільки вміщував статті, матеріали та документи на суспільно-політичні теми, розвідки з обсягу низки соціогуманітарних дисциплін, белетристику, поезії, переклади, хронікальну інформацію, огляди, некрологи та багато ін. Взагалі журнал широко репрезентував націоналістичну традицію української суспільно-політичної думки на еміграції, а також докладно висвітлював історичну проблематику та події, явища і процеси та теренах Радянської України кінця 40-х – початку 90-х років ХХ ст. Звичайно, представлення української минувшини на сторінках „Визвольного шляху” не було позбавлено численних суспільних стереотипів, ідеологічних упереджень, тенденційних полемічних коментарів та оцінок, які становлять певний інтерес для вивчення політичної думки зарубіжних українців.

У контексті національної ідеології журналу важливе значення має оцінка і характеристика епохи Пантелеймона Куліша. З’ясування цього аспекту наукових студій, що побачили світ на сторінках журналу, відкриває нові можливості в оцінці діяльності і творчості його постаті, визначення його місця в українській історії.

ХІХ ст. відоме в українській історіографії як доба національного відродження, меншою мірою як „народницьке століття” та часи великих суспільно-політичних і громадських рухів. Українські вчені-емігранти сприймали цю епоху неоднозначно. З одного боку, відзначалася роль ХІХ ст. у формуванні культурного та політичного українства, що стало своєрідним прологом, підготовчим етапом до української революції 1917–1921 рр. З іншого боку, ця доба розглядалася в контексті домінації народницької ідеології в суспільно-політичних рухах, які дехто з дослідників та чимало публіцистів уважали шкідливими для української національно-державницької справи. Водночас ХІХ ст. часто іменувалося імперською добою, за якої домінували соціокультурні впливи та ідеологічні стереотипи Росії і Австро-Угорщини. Взагалі ставлення до епохи, під час якої українські землі перебували в складі Австро-Угорської та Російської імперій, було вкрай амбівалентним як в академічному еміграційному середовищі, так і в політичних колах.

Зазначені фактори мали неабияке значення для дописувачів „Визвольного шляху”, серед яких домінували особи, наближені до українського націоналістичного руху та емігрантів-гетьманців, з певними світоглядами, ціннісними орієнтаціями, політичними переконаннями та значним життєвим і політичним досвідом.

Відповідно рецепція української історії ХІХ ст. представлена в журнальних публікаціях, вельми нерівномірно, а іноді й суперечливо.

П
© Дорохіна Т.В., 2010
ередусім, впадає в очі, що кількість публікацій з історії ХІХ – початку ХХ ст. на сторінках „Визвольного шляху” відносно невелика, порівняно з розвідками, які присвячені добі середньовіччя та ранньомодерним часам. Крім того, варто звернути увагу і на їхній проблемно-тематичний діапазон, котрий значно вужчий, ніж у розвідках і матеріалах, присвячених іншим епохам, наприклад радянській добі.

Варто відзначити, що ряд студій, опублікованих у журналі „Визвольний шлях”, порушують проблеми імперської сутності Російської держави та її руїнницького, деструктивного впливу на соціокультурне буття українства, зокрема на процес формування української нації. Зауважимо, що переважно більшість розвідок зазначеної проблематики належала не фаховим науковцям, а дослідникам-аматорам, які здебільшого не мали необхідної академічної підготовки. Тому їхні узагальнення та паралелі інколи мають гіперболізований, поверхневий характер, особливо в частині інтерпретації і витлумачення певного фактографічного матеріалу, надмірної генералізації висновків, узагальнень та спостережень тощо. Втім, навіть для студій професійних учених також властиві зазначені недоліки, оскільки ідеологічні та політичні компоненти відігравали важливу роль у науковому, культурно-освітньому та громадському житті на еміграції.

На сторінках „Визвольного шляху” були вміщені статті, написані на добротному фаховому рівні, в яких розглядався досить різноманітний діапазон проблем з історії земель підросійської України. Насамперед, варто назвати розвідки Григорія Ващенка про український національний рух на Полтавщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. [1], Єлизавети Жук про перші українські жіночі організації, Василя Луціва про ставлення українців до Польського повстання 1863 р. [2] та ін.

Крім того, у часописі було опубліковано низку споминів, в яких висвітлювалося становище українського суспільства, зокрема поширення національно-визвольного руху за часів Російської імперії. З-поміж них варто відзначити передрук мемуарних нотаток відомого драматурга та перекладача Володимира Cамійленка про українське житті в Києві у 1880-х роках та М.Яновського про Тараса Шевченка [3]. Слід відзначити, й інші мемуари, присвячені зазначеному історичному періоду, опубліковані у журналі „Визвольний шлях”, зокрема цікаві спомини Левка Биковського та Вадима Щербаківського. Насамкінець варто відзначити низку персонологічних статей, присвячених видатним українським діячам, письменникам, митцям та іншим постатям ХІХ ст. – початку ХХ ст., зокрема Миколі Лисенку, Миколі Міхновському, Лесі Українці, Івану Франку, Михайлу Чайці-Чайковському, Маркіяну Шашкевичу, Тарасу Шевченку та ін.

Ці розвідки, звичайно, не є рівнозначними як у жанровому, так і в проблемному відношенні. Різняться вони і за своїм фаховим рівнем. Деякі написані дослідниками-аматорами чи очевидцями певних подій, які не тільки фіксували свої враження, а прагнули подати й певну авторську візію. Окремі статті виконані в академічному дусі, хоч і переобтяжені ідеологічними пасажами та політичними стереотипами.

Таким чином, публікації з історії України ХІХ у виданні «Визвольний шлях» з’являлися епізодично, що було зумовлено досить суперечливим ставленням до цієї епохи багатьох учених та публіцистів, які співробітничали з „Визвольним шляхом”. У переважній більшості ідеологічні та політичні засади більшості суспільних рухів ХІХ ст. вважалися антидержавницькими, що зумовлювало скептично-негативне відношення до них з боку більшості дописувачів журналу, які належали до учасників, або принаймні до симпатиків українського націоналістичного руху. В цьому контексті постать Куліша також оцінювалася через призму державницької ідеології. Означена специфіка відтворення історії української історії цього періоду у часописі зумовлена, насамперед базовими, установчими положеннями українського націоналістичного руху: національна держава як вища, універсальна та самодостатня цінність, соборність як один із засадничих принципів державної організації, всеохоплюючий патріотизм як неодмінна чеснота українця, дихотомічний поділ минувшини на позитивну (корисну для засвоєння та популяризації, героїко-патріотичного наслідування та ін.) та негативну (повчальні уроки, які слід засвоїти для уникнення трагічних помилок у майбутньому), а також її вибіркове та прагматичне висвітлення.

Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації