Відповіді до збірника завдань для державної підсумкової атестації

Скачати
Документи
  1   2

























Відповіді

до збірника завдань для державної підсумкової атестації

(у формі контрольних робіт)

з історії України. 11 клас.

Власов В.С., Кульчицький С.В.




























Новоград-Волинський - 2010




































































































Варіант № 1


















Відповідь на завдання 9. «Шістдесятники».

Відповідь на завдання 10.

Автор історичного джерела Олександр Севрюк — український політичний діяч, дипломат часів української революції 1917-1921 рр. З квітня 1917 р. він був членом Української Центральної Ради (УЦР), а в січні 1918 р. призначений головою української делегації на переговорах з представниками Центральних держав (Четверного Союзу) у місті Бересті. Тому його спогади є цінним свідченням учасника подій. Він описує драматичний момент переговорів, коли російська радянська делегація на чолі з Л. Троцьким, затягуючи переговори, сподівалась, що більшовицькі війська займуть більшу частину території України і Київ. Це дало б можливість замінити делегацію Української Центральної Ради представниками проросійського Харківського більшовицького уряду радянської України.

Представники Центральних держав були зацікавлені у скорішому підписанні миру з УЦР через воєнні обставини (неспроможність Німеччини й Австро-Угорщини вести війну на двох фронтах) і через економічні (виснаження їхніх продовольчих і сировинних ресурсів).

9 лютого 1918 р. автор спогадів О. Севрюк першим від імені Української Народної Республіки підписав Берестейський мирний договір. Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і Україною припинився. Німеччина її Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР, зобов'язалися допомогти їй відновити контроль над усією територією держави. Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов'язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів худоби живою вагою, іншої сільськогосподарської продукції. Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР товари.

Автор описує цю подію в піднесеному тоні не випадково. Це була дипломатична перемога молодої незалежної Української держави. Її було визнано на міжнародному рівні. Берестейський договір врятував на певний час Українську Народну Республіку від загарбання більшовицькою Росією.

Спогади О. Севрюка цікаві тим, що вони не лише описують хід подій, а й передають атмосферу того часу.
































































Варіант № 2












Відповідь на завдання 9. Вибори Президента Украйні, 2004 рік.

Відповідь на завдання 10.

Публіцистичні спогади Володимира Винниченка, викладені у трьохтомному творі «Відродження нації» є одними з перших мемуарів провідних діячів української національної революції початку XX ст.

В. Винниченко (1880-1951 рр.) — політичний і державний діяч та визначний український письменник європейського рівня. З березня 1917 р. він був заступником голови Української Центральної Ради (УЦР). У травні 1917 р. очолював українську делегацію на переговорах із Тимчасовим урядом у Петрограді, яка передала вимогу УЦР про надання Україні автономії. Брав активну участь у підготовці всіх чотирьох Універсалів, у червні 1917 р. був призначений головою першого українського уряду — генеральним секретарем.

Перебуваючи в опозиції до влади гетьмана Павла Скоропадського, став головою Українського національного союзу і відіграв провідну роль у підготовці антигетьманського повстання. 14 листопада 1918 р. очолив Директорію Української Народної Республіки. У лютому 1919 р. вийшов із її складу, не погоджуючись із політикою орієнтації на Антанту.

Виїхав за кордон, заявивши про перехід на позиції комунізму. Саме у цеп час, у 1919-1920 рр., написав «Відродження нації», де виклав свої погляди на події української революції

В уривку цього твору змальовані події напередодні відкриття II Всеукраїнського військового з'їзду, що пройшов у Києві 5-11 червня 1917 р. На з'їзді були присутні більше двох тисяч делегатів, які представляли 1 млн. 732 тис. українських військовослужбовців. Це була величезна сила, адже в умовах війни і революції «людина з рушницею» могла змусити політиків прислухатись до її думки.

Солдатські представники були обурені відмовою російського Тимчасового уряду надати Україні права автономії. Делегати ІІ Всеукраїнського військового з'їзду зібрались на Софійському майдані на молебень і заприсяглися не повертатись до своїх військових частин без визнання автономії України. Центральна Рада 10 червня 1917 р. схвалила Універсал «До українського народу в Україні і поза Україною сущого» (названий пізніше Першим Універсалом), який проголошував автономію й закликав народ до організації нового державного ладу в Україні. Цей документ урочисто виголосив на Всеукраїнському військовому з'їзді Володимир Винниченко.

У своєму творі В. Винниченко підкреслює роль народних мас у розгортанні революційних подій. Вартісність цього Історичного джерела полягає в тому, що ми одержуємо інформацію від безпосереднього учасника й організатора революційних подій.





































Варіант № 3












Відповідь на завдання 9. Гельсінська група.

Відповідь на завдання 10.

У наведеному історичному документі учасник форсування Дніпра Володимир Хільчевський описує хід бойових дій у жовтні-листопаді 1943 р. напередодні визволення Києва.

Зазнавши поразки у битві під Курськом влітку 1943 р., німецьке командування вирішило організувати потужну оборонну лінію — «Східний вал» уздовж правого берега Дніпра. У битві за Дніпро з радянського боку брали участь 2 млн. 633 тис. військових. їм протистояло німецьке угрупування — 1 млн. 240 тне. солдатів та офіцерів.

9 вересня 1943 р. командування Червоної армії почало готувати війська до форсування Дніпра на усьому 750-кілометровому фронті від селища Лоїв у Білорусії до Запоріжжя. Наступаючі війська форсували Дніпро без належної підготовки і без достатньої кількості засобів для переправи. Переправлялися спочатку без важкої техніки і через погодні умови без прикриття з повітря. Тому радянські війська зазнавали величезних втрат.

На першому етапі битви радянські війська вийшли до Дніпра і захопили плацдарми на його правому березі. Із 23 плацдармів особливі надії покладалися на Букринський (поблизу села Великий Букрин південніше Києва), з якого намічалося повести наступ на Київ. Але від цього плану довелося відмовитися через потужну німецьку оборону і високий правий берег Дніпра. Наступ на столицю України було здійснено з Лютізького плацдарму (село Лютіж північніше Києва). 6 листопада 1943 р. війська Першого Українського фронту визволили від гітлерівців столицю України.

За масовий героїзм та відвагу, виявлені під час форсування Дніпра та визволення Києва, майже 2,5 тис. радянських військовослужбовців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Взяття Києва коштувало Червоній армії 260 тис. солдатських життів.

У ході битви за Дніпро радянські війська завдали тяжких поразок німецьким військам, розгромивши 60 дивізій. Успішна битва за Дніпро, ставши кульмінацією битви за Україну, створила передумови для визволення Правобережжя та Півдня України.

Спогади 18-літнього солдата-новобранця дають змогу подивитися на війну очима рядового бійця. Адже війна — це не лише стратегічні плани полководців, перелік полків, дивізій та армій, кількість літаків і танків, а насамперед неймовірно важка щоденна кривава праця простого солдата: «Під ногами хлюпало, все промокло наскрізь, глинясте місиво доходило вище щиколоток... Особливо тяжко було пораненим. .. Поранені лежали в багні в траншеях. Через них переступали, було, що й наступали...» Такі деталі дають реальне уявлення про війну.








































Варіант № 4









Відповідь на завдання 9. Пацифікація («умиротворення»).

Відповідь на завдання 10.

Олексій Гольденвейзер — юрист, відомий єврейський громадський діяч у Києві, автор книги «Київські спогади» (1921 р.). Фрагмент спогадів О. Гольденвейзера стосується подій в Україні і зокрема у Києві наприкінці 1917 - на початку 1918 року.

Українська Центральна Рада, яка складалася переважно з представників лівих, соціалістичних партій, навіть не припускала, що російські більшовики (ліві соціал-демократи) підуть війною на своїх політичних однодумців в Україні Однак бажання підпорядкувати собі багату хлібом і вугіллям Україну виявилося для російських більшовиків сильнішим від ідейних гасел про дружбу і братерство трудящих усіх країн.

Державотворча діяльність Української Центральної Ради наштовхнулась на суттєві перешкоди, головними з яких з кінця 1917 р. стала агресія більшовицької Росії проти України і незавершеність Першої світової війни.

На початку січня 1918 р. з метою встановлення радянської влади в Україні Раднарком (Рада народних комісарів— назва комуністичного уряду Росії у 1917-1946 рр.) Росії розпочав повномасштабну війну проти Центральної Ради. Російська радянська армія чисельністю близько 60 тис. матросів та червоногвардійців під загальним керівництвом В. Антонова-Овсієнка почала наступ на Київ. Окремими загонами командували: Муравйов, Знаменський, Єгоров, Кудинський.

Перша російсько-українська війна (взимку 1917-1918 рр.) стала шоком для киян. Ніхто не міг подумати, що більшовики будуть нищити артилерійським вогнем старовинне місто. «Легко уявити собі стан киян у ті дні, — пише О. Гольденвейзер. — Переживши згодом ще з десяток переворотів, евакуацій, погромів, мешканці Києва з непідробним жахом згадують про ці одинадцять днів бомбардування»

Через тиждень після підписання Берестейського мирного договору (див. варіант 1, питання 10) до Києва увійшли українські частини на чолі із Симоном Петлюрою і німці. На всій території України була відновлена влада Української Центральної Ради.

Київські спогади О. Годьденвейзера написані очевидцем подій, який не належав до жодної з ворогуючих сторін, а намагався стояти осторонь в ролі спостерігача. Тому його описи й міркування позбавлені упередженості та заслуговують на увагу.




















































Варіант № 5















Відповідь на завдання 9. Народний Рух України за перебу­дову.

Відповідь на завдання 10.

У наведеному уривку з книги «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова, очевидця описаних подій, розповідається про органі­зоване німецькими фашистами масове винищення єврейсько­го населення Києва. Згодом геноцид євреїв у роки Другої сві­тової війни одержав назву Голокост.

Єврейські громади цілеспрямовано знищувались майже в усіх країнах Європи, окупованих гітлерівцями. За статис­тикою, нацисти закатували 6 млн. євреїв. 1,5 млн. з них були діти. За період гітлерівської окупації в Україні загинуло 1 млн. 600 тис. євреїв.

У вересні 1941 р. німецька окупаційна влада Києва ого­лосила наказ про масову відправку євреїв з міста нібито зад­ля їхнього захисту від самосуду з боку населення. Автор спо­гадів спростовує німецьку версію, розповідаючи, що ніякої ворожнечі між киянами-євреями, росіянами й українцями не було: «Сусіди, друзі, родичі, українці й росіяни, допомагали нести речі, вели хворих, ба й несли на раменах». Прибулих для відправки євреїв відводили на тодішню околицю міста — територію Бабиного Яру — і знищували. Тільки за перші 2 доби, 29 і 30 вересня, німці стратили у Бабиному Яру май­же 34 тисячі євреїв. Усього за час окупації в Бабиному Яру було знищено понад 50 тис. громадян єврейської національ­ності. Непоодинокими були випадки, коли кияни, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, рятували від загибелі євреїв. Після війни понад півсотні рятівників удостоєні поче­сного звання «Праведники Бабиного Яру».

У сучасного учня нерідко виникає запитання: чому євреї добровільно сім'ями йшли на визначені фашистами пункти збору? А. Кузнєцов пояснює: «Коли вийшов наказ, дев'ять із десяти євреїв чути не чули про якісь фашистські звірства над євреями. Аж до війни радянські газети лише вихваляли та підносили Гітлера — кращого друга Радянського Союзу й нічого не повідомляли про становище євреїв у Німеччині й Польщі Серед київських євреїв можна було знайти навіть захоплених прихильників Гітлера як талановитого державного діяча»

У Бабиному Яру гітлерівці розстріляли також десятки тисяч громадян української, російської, циганської та інших національностей, учасників комуністичного антигітлерівсь­кого підпілля, членів Організації українських націоналістів.

Уривок з документальної повісті А. Кузнєцова викликає моторошне почуття. Убивства мирних людей за національ­ною, релігійною, расовою чи іншою ознакою є злочином пе­ред усім людством, який не можна ні забути, ні пробачити.








































Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації