Відповіді до збірника завдань для державної підсумкової атестації

Скачати
Документи
1   2
Варіант № 6


















Відповідь на завдання 9. Вивезення молоді на примусові роботи в Німеччину.

Відповідь на завдання 10.

Лист комсомольця з Кіровоградщини Пастушенка ке­рівникові комуністичної партії і радянської держави Йоси­пу Сталіну вражає наївною вірою сільського хлопця в муд­рого й справедливого вождя, який, дізнавшись про страш­ну біду українського села — голод 1933 р. — неодмінно допоможе, не дасть загинути. Цей лист написаний не воро­гом радянської влади і навіть не її критиком. Член Комуні­стичної спілки молоді (комсомолу) обурюється відсутніс­тю радянської влади у його селі. Він вважає, що таке лихо може нести лише ворожий «буржуазний строй».

Насправді ж організований голодомор 1932-1933 рр. був одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу Він був зумовлений не так природ­ними, як політичними причинами. Комуністична влада прагнула зламати опір українського села.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»:

«Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є гено­цидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю міль­йонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українсько­го народу і є протиправним».

13 січня 2010 року апеляційний суд м. Києва розгля­нув та прийняв рішення у кримінальній справі, яка розслі­дувалась Службою безпеки України щодо знищення голо­дом у 1932-1933 роках на території УСРР мільйонів украї­нських селян.

Суд визнав сам факт геноциду, розкрив механізми, що були використані для масового вбивства селян Організа­торами злочину визнано Сталіна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чуба­ря В. Я. і Хатаєвича М. М.

Судовою науково-демографічною експертизою Інсти­туту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України встановлено, що гено­цидом в Україні знищено 3 млн. 941 тис. осіб.

Як бачимо, лист Пастушенка є лише одним із тисяч документів, які засвідчують організований комуністичною владою геноцид українських селян.




















































Варіант №7









Відповідь на завдання 9. Операція «Вісла».

Відповідь на завдання 10.

В уривку з праці українського історика Г. Касьянова йдеться про події однієї доби — з 27 на 28 червня 1996 р. То­ді Верховна Рада України прийняла Конституцію (Основний Закон) держави.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постало питання про конституційні засади нової дер­жави. Згідно із Законом України «Про правонаступництво України» «до ухвалення нової Конституції України на тери­торії України діє Конституція (Основний Закон) Української PCP».

Наступні роки в конституційному процесі буди склад­ними. До старої Конституції внесено сотні доповнень і поп­равок, дію окремих її розділів було зупинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Респуб­ліку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимча­сові заходи, що мали значною мірою «косметичний харак­тер». На порядку денному постало питання про розробку і прийняття нової Конституції нашої держави.

У 1992 р. було сформовано перший склад Конституцій­ної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І. Плющ і Президент України Л. Кравчук, але подальший процес її прийняття загальмувався внаслідок політичних су­перечок і боротьби за владу. Лише після обрання нового складу Верховної Ради і Президента України у 1994 р. кон­ституційний процес поновився Конституційну комісію булс переформовано, її очолили нові керівники держави - О. Мороз і Л. Кучма.

Проте політичні суперечки заважали плідній роботі — до 26 червня 1996 р. Верховна Рада не ухвалила жодного ро­зділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, 26 червня Президент України під­писав Указ, яким призначив на вересень 1996 р. Всеукраїнсь­кий референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Кон­ституції, змінивши технологію цього процесу. Були створені робочі групи з розгляду найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо.

Обговорення окремих статей та їх узгодження тривало цілу добу без перерви. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію держави.

Реалістичний опис «конституційної ночі» очевидцем по­дій не лише свідчить про напруженість ситуації у стінах Верховної Ради, а й переконує у тому, що в результаті пере­говорів та взаємних поступок можливе вирішення найсклад­ніших політичних проблем.


























































Варіант № 8









Відповідь на завдання 9. Закон «Про охорону майна держа­в­них підприємств, колгос­пів і ко­оперативів та зміцнення гро­мад­ської (соціалістичної) влас­ності» 1932 р. («закон про 5 ко­лосків»).

Відповідь на завдання 10.

Книга В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» була збір­кою матеріалів про долю 20 засуджених у 1966 році молодих україн­ських інтелігентів. Її публікація за кордоном СРСР по­служила приводом до арешту в 1967 році автора й позбав­лення його волі на 3 роки «за наклепницьку діяльність на ра­дянський суспільний лад».

Особа автора книги «Лихо з розуму» заслуговує на ува­гу. В'ячеслав Чорновіл (1937-1999) родом із Черкащини, жу­рналіст, публіцист, правозахисник, політичний діяч, належав до покоління «шістдесятників». За свої погляди та діяльність декілька разів засуджений до позбавлення волі. Він був з ко­горти тих українських патріотів, котрі наважились у 1960-х роках відкрито виступити проти наступу неоеталінізму, згор­тання демократичних процесів, започаткованих у роки «хрущовської відлиги», русифікації та зневаги до української мо­ви і культури. Саме про їх долі йдеться у збірці «Лихо з розуму». «Якби можна було скласти середню типову біографію засуджених у 1966 році за «антирадянську націоналістичну пропаганду та агітацію», — пише В. Чорновіл, — вона могла б бути такою: засуджений Н. на день арешту мав 28-30 років, він виходець із селянської або робітничої родини, відмінно закінчив середню школу, поступив у вуз (дехто — після ар­мії), де був активним учасником наукових гуртків; як кращий студент одержав добре призначення, писав дисертацію (або й захистив її), публікувався в періодиці (або й видав книжку). Якщо навіть мав технічний фах, цікавився літературою і ми­стецтвом, вболівав за стан рідної мови й культури».

В Чорновіл редагував підпільний самвидавничий часо­пис «Український вісник» Після повернення з ув'язнення з літа 1987 року був одним із секретарів Української Гельсін­ської Спілки. У часи перебудови він активно співпрацював у Товаристві української мови імені Т. Шевченка, був одним із засновників Народного Руху України за перебудову. Весною 1990 року був обраний до Верховної Ради УРСР від Львівсь­кої області.

Оскільки сам В'ячеслав Чорновіл належав до числа пра­возахисників, його розповідь є поглядом на дисидентський рух зсередини. Він чудово знає предмет, який описує. У цьо­му і полягає цінність його свідчень як історичного джерела.


























































Варіант №9









Відповідь на завдання 9. Лесь Курбас.

Відповідь на завдання 10.

Іван Цюпа — український журналіст і письменник — розпочав свою творчу діяльність у 1940-х роках.

У 1995 році вийшла нова книга письменника «В пазурах єжовщини», яку він, репресований та реабілітований, прис­вятив «світлій пам'яті незабутніх земляків моїх, розчавлених на жорнах тиранії, замучених голодомором, доведених до згуби по тюрмах і таборах, безневинно розстріляних».

У своїх спогадах І. Цюпа розповідає про епізод з життя двох ключових осіб радянської України 1960-х років; Олеся Гончара і Петра Шелеста.

Олесь Гончар — видатний письменник, авторитетний лі­тератор, «живий класик», твори якого входили до шкільної навчальної програми. З 1959 р. до 1971 р. О. Гончар — голо­ва правління Спілки письменників України, і за час його ке­рівництва нікого зі Спілки письменників не було виключено. Він не був дисидентом, однак його твори «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968) стали невід'ємною частиною літературного доробку «шістдесятників»,

Роман «Собор», про який ідеться у спогадах І. Цюпи, був не лише розгромлений офіційними критиками, а й вилу­чений з книгарень та бібліотек.

Петро Шелест з 1963 до 1972 р. був першим секретарем центрального комітету комуністичної партії України, тобто головною політичною фігурою УРСР. Час його перебування на посту першого секретаря став періодом найвищого підне­сення автономного курсу українського компартійного керів­ництва. П. Шелест намагався відстоювати економічні інте­реси України перед московським центром, виступав за на­дання Україні більших прав у внутрішній та зовнішній еко­номічній політиці. На фоні загальної політики русифікації вагомими були його виступи на захист прав української мови у шкільній освіті, друкуванні газет, журналів і книжок. Він захистив від звинувачення в націоналізмі окремих українсь­ких діячів культури, зокрема й О. Гончара.

Не випадково Іван Цюпа наводить слова П. Шелеста, звернені до українських письменників: «Ось ми зараз сидимо з вами за єдиним столом, говоримо про такі речі, що коли б це було у тридцять сьомому, то нас би усіх запроторили в тюрму...»

Зі спогадів І. Цюпи ми дізнаємося про окремі деталі по­буту вищої партійної номенклатури, а також бачимо особи О. Гончара і П. Шелеста не в офіційному, а у звичайному людському вимірі.


























































Варіант № 10















Відповідь на завдання 9. Секретний протокол до Пакту Мо­лотова - Ріббентропа (1939 р.).

Відповідь на завдання 10.

Антон Денікін — генерал-лейтенант російської царсь­кої армії, головнокомандувач антибільшовицьких сил Пів­дня Росії під час громадянської війни 1918-1920 рр. у Ро­сії.

Навесні 1919 року Добровольча армія під командуван­ням Денікіна розпочала наступ з північного Кавказу на Москву. У червні денікінці захопили Донбас і Харків, на­прикінці серпня увійшли в Київ. На окупованій денікінцями українській території проголошувалась ідея «единой и неделимой России», здійснювались погроми українських культурних установ і шкіл, проводились масові репресії проти української інтелігенції.

У результаті контрударів більшовицької армії розгро­млені денікінські частини відступили у Крим, а сам Дені­кін емігрував за кордон.

Його 5-томні мемуари «Очерки русской смуты» вийш­ли в Брюсселі і Берліні у 1920-х роках. Одна зі складових частин зібрання мемуарних нарисів — «Гетьманство і Ди­ректорія в Україні».

На перших же сторінках «Гетьманства і Директорії в Україні» сам Денікін із цинічною відвертістю виклав своє кредо: «Україна повинна, зобов'язана стати, нарешті, на шлях російської державності, повинна, нарешті, пройти крізь вузьку щілину українського шовінізму у широкі во­рота вільної від більшовиків держави російської».

Тим не менш оповідь про правління гетьмана Скоро­падського, яка займає мало не половину загального обсягу «Гетьманства і Директорії в Україні», містить немало ціка­вих і об'єктивних думок. Відзначаючи, що «на боці геть­манської влади стояли ще досить широкі бездіяльні обива­тельські кола, які не розуміли змісту подій, що відбували­ся, і прагнули спокою, безпеки і порядку — якою завгодно ціною», Денікін пише, що, крім того, Скоропадського під­тримували Спілка хліборобів-власників і взагалі великі зе­мельні магнати, «весь сектор крайніх правих, земельна й фінансова еліта — максималісти у сфері класових цілей та інтернаціоналісти в способах їхнього досягнення». І, зви­чайно, величезну роль мала підтримка німецького окупа­ційного військового командування.

А. Денікін з позицій великоросійського шовініста кри­тично оцінює діяльність гетьманського уряду у справі роз­будови української держави. Водночас він справедливо ві­дзначає, що практика реквізицій і кривавих утихомирень, яку здійснювали представники гетьманської влади разом з німцями, призвела до збурювання селянських мас й анти-німецьких виступів.

Спогади Денікіна є важливим історичним джерелом для розуміння подій української національної революції та громадянської війни.





























2

23














3

22














4

21












5

20







19







6












7

18







17







8












9

16







15







10








11







14












12

13
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації