Фонд фотографій: загальна характеристика і принципи систематизації Алла Ільницька

Скачати
Документи
  1   2
Фонд фотографій: загальна характеристика

і принципи систематизації


Алла Ільницька

завідувач сектору вивчення творів образотворчого мистецтва та експозиційної роботи відділу наукового дослідження творів образотворчого і музичного мистецтва

Відділення «Палац мистецтв ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів»

ЛННБУ ім. В. Стефаника


У статті розглянуто історію розвитку фотографії та подана за­гальна характеристика фонду фотографій Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів» Львівської національної нау­кової бібліотеки України імені В. Стефаника. Охарактеризовані фото­матеріали колишнього музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові, бібліотеки Народного Дому у Львові, Оссолінеуму та інших установ як складові фонду фотографій Відділення. Запропоновано структуру наукової систематизації фонду фотографій.

Ключові слова: фотографія, історія розвитку фотографії, фото­майстерні, західноукраїнські фотографи, колекції фотографій, систе­матизація фонду фотографії.

We recall the history of the photography and present general descrip­tion of the photography collection in the department «Tetiana and Omelyan Antonovych Palace of Art» of Vasyl Stefanyk Lviv National Scientific Library. The following constituents of this collection are characterized: photographs from the former museum of Shevchenko Scientific Society in Lviv, from the Library of the Institute «People’s House» in Lviv, Osso­lineum collection and from other sources. We suggest the principles of scientific systematization of this photography collection.

Keywords: photography, history of photography, photo studios, Western Ukranian photographers, photography collections, systematisation of pho­tography collections.

В статье раскрыта история развития фотографии и дана общая характеристика фонда фотографий Отделения «Дворец искусств имени Татьяны и Омельяна Антоновичей» Львовской национальной научной библиотеки Украины имени В. Стефаника. Охарактеризованы фото­материалы бывших музея Научного общества имени Шевченко во Львове, библиотеки Народного Дома во Львове, Оссолинеума и других учреж­дений как составные части фонда фотографий отделения. Предложена структура научной систематизации фонда фотографий.

Ключевые слова: фотография, история развития фотографии, фотоателье, западноукраинские фотографы, коллекции фотографий, систематизация фонда фотографий.


«Фотографічне мистецтво в сьогоднішньому свойому вигляді, — це творчість людини, яка за допомогою новітньої машини й за­собів дає вияв своїм почуттям, своїй індивідуальності» [4, с. 49]. Ці слова видатного українського фотомитця Юліана Дороша, сказані на початках ХХ ст., ми сприймаємо на початку ХХІ ст. так, ніби сказані тепер. Фотографія зайняла в нашому житті свою вагому нішу, оскільки вона характеризує різні аспекти суспільного життя: документ часу, пам’ять поколінь, інформа­ційний засіб, досягнення науки й техніки (аерофотозйомка, кіно, рентгенівський знімок тощо), свідчення майстерності фотографа (мистецьке фото).

Фотографія — світлопис, мистецтво отримувати і зафіксову­вати зображення предметів, користуючись хімічною дією світ­лових променів. Таке універсальне визначення фотографії на початку минулого століття подає «Малый энциклопедический словарь» Ф. А. Брокгауза і И. А. Ефрона [15, с. 1906].

Енциклопедичні словники пізніших часів більш детально харак­теризують фотографію. «Большая советская энциклопедия» (1977), наприклад, дає таке тлумачення: фотографія — це сукупність методів отримання стабільних у часі зображень предметів та оптичних сигналів на світлочутливих шарах шляхом фіксації фотохімічних чи фотофізичних змін, які виникають у світлочут­ливих шарах під дією випромінювання, яке виходить від об’єкта фотографії чи яке об’єкт відображає [3].

Проте, це технічна характеристика фотографії, яка не від­носить її до якоїсь галузі знань. Докладніше визначення подає УРЕ (1985): «Фотографія — одержання фотозображень (фото­графій) об’єктів знімання на фотографічних матеріалах; галузь науки, техніки і мистецтва. Грунтується на здатності світла ут­ворювати в світлочутливому шарі фотоматеріалу, вміщеного у фотографічний апарат, приховане фотографічне зображення, яке після хіміко-фотографічної обробки перетворюється на видиме зображення — спочатку негатив, а потім позитив, або фотовід­биток. Розрізняють фотографію чорно-білу (точніше монохромну) і кольорову фотографію; статичну та динамічну (або кінемато­графію); площинну (звичайну) і об’ємну (стереоскопічну)» [22].

Але й воно не всеоб’ємне. Претендувати на таке визначення може «Советский энциклопедический словарь» (1982). Тут і тех­нічна характеристика (хімічна дія світлових променів) і тракту­вання фотографії як певного виду мистецтва. Фотографія (від фото… і … графія), теорія і методи отримання видимого зоб­раження об’єктів на світлочутливих фотографічних матеріалах. Розрізняють фотографію чорно-білу і кольорову, художню і науково-технічну (аерофотографію, мікрофотографію, рентгенів­ську, інфрачервону) та ін. Основоположники фотографії — ви­нахідники Л. Ж. М. Даґер і Ж. Н. Ньєпс (1839, Франція) та У. Г. Ф. Тальбот (1840–1841, Великобританія). Кольорові фото­зображення уперше отримав Л. Дюко дю Орон (1868–1869, Франція) [21].

Американський дослідник Пітер Поллак у книзі «З історії фотографії» [20] прослідковує шлях виникнення фотографії від самих початків. Він зазначає, що хімічна передісторія фото­графії почалася ще в глибоку давнину, а оптична передісторія налічує приблизно тисячу років. Арабський математик Х ст. Ал­хазен з Басри винайшов камеру-обскуру. У 1604 р. Йоганн Кеплер визначив фізичні й математичні закони відображення дзеркал, а в 1611 р. розробив теорію лінз. У 1609 р. Галілео Галілей ви­найшов складний телескоп.

Йоган Цан створив у 1685 р. рефлекторний тип камери-обскури.

Перше практичне застосування досліджень, накопичених до ХІХ ст. про світлочутливі властивості різних матеріалів, належить англійцеві Т. Веджвуду, який у 1802 р. опублікував опис спо­собу отримання фотографічних зображень на папері та шкірі, насичених розчином азотнокислого срібла. Але зафіксувати ці зображення йому не вдалося [2].

Жозеф Нісефор Ньєпс з Франції був першою людиною, яка успішно отримала зображення за допомогою сонця. У 1827 р. він представив свою доповідь Королівському товариству у Лон­доні (Академія наук в Англії), але не описав процесу, тому Королівське товариство не прийняло винаходу Ж. Н. Ньєпса. Але його можна вважати першим у світі фотографом, який створив фотографію в камері-обскурі і винайшов діафрагму для виправлення дефектів, які він спостерігав при відкритих лінзах. І найголовніше — він зробив зображення тривким. Перша у світі фотографія датується 1826 р. Вона зроблена Ж. Н. Ньєпсом на сплаві олова зі свинцем.

Луї-Жак-Ман де Даґер (1787–1851) зробив усе, щоб винахід Ж. Н. Ньєпса втілити в життя. Але він використовував хімічні елементи, невідомі попереднику. Після одинадцяти років експе­риментів Л. Ж. М. Даґер заявив про свій винахід — це було у 1839 р. [20].

Отже, винахід фотографії датують 1839 р., коли був опуб­лікований і набув розповсюдження винайдений у Франції Л. Ж. М. Даґером перший технічно опрацьований фотографічний процес, названий дагеротипією.

У 1841 р. англійський учений У. Г. Ф. Тальбот винайшов ка­лотипію. У калотипії вперше був реалізований двохступеневий негативно-позитивний процес, який давав можливість розмно­жувати фотографічні кадри, та застосовано хімічне проявлення, яке обумовило створення фотографічних матеріалів високої світ­лочутливості. Тому калотипія є прообразом сучасної фотографії.

У 1861 р. англійський фізик Дж. Максвелл запропонував принцип поділу кольору як основи для кольорової фотографії. До 30-х рр. ХХ ст. фотографія була майже виключно чорно-білою, в якій зображення створювало металеве срібло високого ступеня роздрібнення. З часом широкого розповсюдження набула кольо­рова фотографія [2].

У 70-ті рр. ХХ ст. з’являються перші цифрові камери. Циф­рова фотографія — це фотографія, результатом якої є зображення у вигляді цифрових даних (файлу), а замість світлочутливого мате­ріалу застосовується електронний пристрій — матриця. Зобра­ження, представлене у цифровому вигляді, потребує подальшої об­робки на комп’ютері (або на іншій цифровій техніці), тому цифрову фотографію часто відносять до сфери інформаційних технологій.

Таким чином фотографія стає невід’ємною частиною життя людини. Фотографічний процес постійно вдосконалюється зав­дяки новим винаходам учених і фотографів. Вона захоплює все ширші сфери людської життєдіяльності. Завдяки технічному про­гресу можемо говорити не лише про фотографічне ремесло, а й про фотографічне мистецтво.

У Львові фотографія як ремесло та як мистецтво, які фор­мують естетичну та суспільну свідомість, укорінилася близько середини ХІХ ст. На початку 50-х рр. ХІХ ст. у Львові з’явилися перші фотоательє і перші видові фото. Найдавніші зображення із видами визначних тогочасних споруд у Львові (1860–1870), що збереглися донині в музейних і приватних збірках, належать об’єктиву відомого професійного фотографа Юзефа Едера (1831–1903; був власником фотоательє в Закопаному, Коломиї, Львові, Станіславові (тепер Івано-Франківськ); документував промислово-сільськогосподарську виставку у Львові 1877 р.; фотографував Львів, Перемишль, Краків і міста, які знаходилися вздовж за­лізної дороги з Кракова до Львова; створив широкоформатну панораму Львова, а також низку етнографічних фотографій [27]). Про це йдеться у книзі «Львів на фотографії» І. Котлобулатової [9].

Шлях розвитку української фотографії доволі докладно ок­реслив Олекса Балицький — один із засновників Українського Фотографічного Товариства (1930–1939) у Львові. Першими ук­раїнськими фотографами на західноукраїнських землях під кінець ХІХ ст. були: А. Карп’юк, В. Шухевич (у Львові), С. Дмоховський, Є. Любович (у Перемишлі), Ф. Величко (в Станіславові) [5]. Ама­торська фотографія одержала розвиток під час Першої світової війни. Фото січових стрільців з фронту представила «Артистична Горстка УСС» у Відні в 1916 р. (фотографії належали переважно І. Іванцю та М. Угрину-Безгрішному). У 1918 р. виставка стрі­лецьких фотографій експонувалась у Львові в Національному музеї (тепер Національний музей у Львові ім. Андрея Шептиць­кого). Перший український «Фотографічний Гурток» виник у 1920 р. під головуванням О. Балицького [1].

1930 р. у Львові постало Українське Фотографічне Товариство (УФОТО) з філіями в Станіславові й Тернополі, ініціатором і головою якого був С. Дмоховський. Товариство мало власний будинок, фотомайстерню та бібліотеку, влаштовувало щомісячні внутрішні виставки і щорічні репрезентативні. У 1932 р. Това­риство організувало виставку «Львів у світлині». Члени Товариства брали участь у виставках в Чикаґо (1933), Всеслов’янській мистецькій фотовиставці у Загребі (1935) [5]. Упродовж 1933–1939 рр. УФОТО видавало у Львові журнал «Світло й Тінь» (гол. ред. О. Мох, С. Щурат) — унікальне і єдине періодичне ви­дання такого типу на західноукраїнських теренах, присвячене мистецьким і технічним справам фото. На сторінках часопису знаходимо цінну й рідкісну інформацію про стан і розвиток мистецтва фотографії не лише на західних землях, але й в ра­дянській Україні та за кордоном. Тут розгортається й дискусія з питання — чи можна визнавати фотографію видом мистецтва. Цікаві й оригінальні міркування з цього приводу наводить ві­домий львівський фотограф Юліан Дорош у статті «Творчість у фотомистецтві». Автор заперечує твердження, що фотографія — це лише ремесло. І як приклад: долото в руках столяра — це в першу чергу ремісницьке знаряддя, хоча те саме долото в руках скульптора — це засіб для мистецької творчості. «Про мистецтво в людини рішає виключно відношення її практичности до уяви й, який з цих моментів переважає, — такої закраски набирає вся людська праця» [4, с. 49]. Творчість перетворює фотографію на мистецьку фотокартину. «Природа, відтворення її в картині й психічне відношення до твору, — це три головні елементи, без яких немає фотомистецтва. Якщо мистець фотоґрафік зуміє зручно підхопити ці елєменти та вміло їх пов’язати, — виходить твір, що ми його назвемо — мистецькою фотокартиною» [4, с. 50]. Через багато десятиліть до цієї ж теми повертається сучасний майстер фотомистецтва Василь Пилип’юк у фундаментальному дослі­дженні «Українська художня фотографія: етапи становлення та мистецькі засади розвитку». Розкриваючи історію розвитку ук­раїнської професійно-мистецької фотографії, автор осмислює естетичну природу художньої фотографії: «Усебічне вивчення сутності фотографії, теоретичне узагальнення історичного досвіду дають підстави говорити про естетичний аспект фотографії на двох рівнях. Перший — це естетичні якості фотографії взагалі, професійні якості світлини, аналогічно до того, як ми говоримо про майстерно виготовлену річ. Другий — це специфічна внут­рішня якість, художня цінність фотографії. Це така якість фото­графії, яку важко формально описати. Насамперед — це вміння побачити в життя те, чого не бачить ніхто інший. Це має бути художнє бачення реальної дійсності, яка містить елемент творчої уяви, здатної викликати естетичні емоції, йдеться не просто про творче мислення, а творчу фантазію. Адже світлина за своєю при­родою — найдокументальніша з усіх видів мистецтв» [19, с. 134].

Від самого початку свого існування фотографія викликає ве­ликий інтерес у суспільстві. Як засіб документування (фіксації осіб, подій тощо) світлини стають престижним предметом до­машніх колекцій заможних людей, а пізніше й ширшого загалу. Фотографія, як документ епохи, починає цікавити й бібліографів. Створюються великі збірки фотоматеріалів у бібліотеках това­риств, громадських і церковних організацій, монастирів. Завдяки цьому до нас дійшла велика кількість давніх фотографій, які є неоціненним інформаційним джерелом для досліджень у різних галузях науки.

У фондах Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Оме­ляна Антоновичів» Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника зберігається великий масив фотома­теріалів: фотографії, негативи на склі, негативи на плівці (понад 80 тис. одиниць збереження), який склали збірки колишніх музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові, бібліотеки ін­ституту «Русскій народный домъ» у Львові, Оссолінеуму, Васи­ліянського монастиря, Інституту класичної археології Універси­тету Яна Казимира у Львові та інших бібліотек, фонди яких увійшли в 1940 р. до складу академічної бібліотеки у Львові. Про це свідчать печатки та інвентарні номери на фотоматеріалах названих вище закладів. Серед усього масиву фотоматеріалів особливу цінність мають ті фотографії, а особливо негативи на склі, які відтворюють твори мистецтва та архітектурні пам’ятки, що вже не існують.

Хронологічні межі фонду фотографій: середина XIX ст. — до наших днів. Світлини здебільшого чорно-білі, лише незначна частка виконана в кольорі.

Збірка музею Наукового товариства імені Шевченка — це головним чином фотопортрети та групові фотографії видатних діячів української культури, як-от: фотопортрети Миколи Ли­сенка (Eulenstein Photograph Leipzig, 1869), Пантелеймона Ку­ліша (Zakład fotograficzny Karola Beyera w Warszawie, [60–70 рр. ХІХ ст.]), Гната Хоткевича (зі збірки В. Дорошенка, дар 14.03.1913 р. для Музею НТШ), Олександра Кониського (майстерня фото­графа Г. Лазовського, Київ, 1899), Олександра Барвінського (фото­ательє Maria, Lwów–Krynica, 1904), української делегації на VII міжнародному конгресі істориків у Варшаві 20-24.08.1933 р.: М. Кордуба, Д. Дорошенко, М. Чубатий, В. Щербаківський, Я. Па­стернак, І. Свєнціцький, о. Й. Скрутень (Pracownia fotograficzna J. Różewicz, Варшава, 1933 р.) та ін., а також унікальні крає­знавчі фотоматеріали, зокрема духовна семінарія і дім гетьмана І. Мазепи в Чернігові (фотограф Р. А. Чарнецкій), будівництво залізної дороги на лінії Стрий–Станіславів (Fot. E. Trzemeski Lwów, [60–70 рр. ХІХ ст.]), склад Народної Торгівлі в Самборі (Zakład artystyczno fotograficzny Elwira w Samborze, [поч. ХХ ст.]), родинна хата голови НТШ докт. Р. Левицького в Тернополі біля «Міщанського Братства» та ін. Особливе місце серед фотографій колишньої збірки НТШ займають відображення подій Першої світової війни, зокрема участь у бойових діях українських під­розділів. У фондах Відділення зберігаються фотоальбоми та фото­листівки, присвячені цим подіям. Надзвичайно вагомою і ці­кавою є збірка фотографій, присвячена діяльності українських театрів: Народний театр Товариства «Руська бесіда», Український незалежний театр, Театр під управою Леся Курбаса, «Тернопіль­ські театральні вечори», Український народний театр ім. І. Тобі­левича, Український народний театр ім. М. Садовського, Гуцуль­ський театр Гната Хоткевича, а також чисельних самодіяльних театрів. Це індивідуальні та групові фотопортрети акторів, а також окремі сцени з вистав у постановці цих театрів, наприклад фото­портрети Івана Біберовича (E. Trzemeski Fotograf we Lwowie Hotel Europejski , [70–80 рр. ХІХ ст.]), Олени Гембіцької (Zakład artystyczno fotograficzny Władysław Droździewicz, Sambor, “Maryla” [поч. ХХ ст.]), Фільомени Лопатинської (Zakład artystyczno foto­graficzny Oskara Morawetza w Przemyślu, [поч. ХХ ст.]), Олек­сандра Носалевича (Photographische Kunstanstalt Ludwig Gutmann Wien, [кін. ХІХ ст.]), Катерини Рубчакової (Zakład artystyczno fotograficzny art. Malarza i Fotografa Eugeniusza Jurkiewicza w Przemyślu, [кін. ХІХ — поч. ХХ ст.]), групи артистів театру «Тер­нопільські театральні вечори» (W. Laub, Tarnopol, 1917), ар­тистів українського театру (Петровичева, Стефанович, Юрчакова, Юрчак, Вишинська, Леонтович, Стефановичева, Ніжанковський) при коломийці (Dawid Haber, Kalusz, [кін. ХІХ — поч. ХХ ст.]) та ін. Не менш цікавими є світлини хорових колективів: «Львівський Боян», «Бандурист», «Буковинський кобзар», «Українська капела» під управою О. Кошиця, Капела бандуристів Василя Ємеця. До Відділення надійшла лише частина фотографій та негативів з колишньої бібліотеки та музею НТШ, але її можна вважати най­вагомішою і найціннішою частиною фонду.

Збірка фотографій колишньої бібліотеки інституту «Русскій народный домъ» у Львові налічує близько тисячі одиниць збе­реження, виконаних наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., і представляє переважно фотопортрети видатних діячів, зокрема Тараса Шевченка (б. м. р.), Миколи Костомарова (фотографія художника В. Купріянова, С.-Петербург, [кін. ХІХ ст.]), Юрія Федь­ковича (фотоательє Лет і Дуткевич, Відень, [кін. ХІХ ст.]), членів правління Народного Дому у Львові (Zakład fotograficzny Jósefa Edera we Lwowie, 1872 р.) та ін., а також чудову збірку видів міст і місцевостей (Берлін, Кам’янець-Подільський, Київ, Львів, Ніцца, Піза, Санкт-Петербург, Тернопіль, Флоренція, Чернівці). Велика частина фотографій з цієї збірки не ідентифікована.

У відділенні зберігається колишній фотографічний фонд Оссо­лінеуму. Це переважно портрети польських і західноєвропейських визначних осіб, серед яких варто назвати портрети Адама Міц­кевича (Zakład fotograficzny K.Bayera, 1888 [з оригінального да­геротипу 1844 р.]), Генрика Семирадського (фотоательє Jan Miecz­kowski w Warszawie, [80–90 рр. ХІХ ст.]), Віктора Гюґо (фото­ательє P. Nadar, Paris, [70–80 рр. ХІХ ст.]) і багатьох інших, а також портрети представників знатних польських родів Дзєду­шицьких, Потоцьких, Сапєг, Чарториських та ін. До збірки Оссо­лінеуму належали також фоторепродукції творів мистецтва, пере­важно польських художників, як-от: Юліуша Коссака, Яцека Мальчевського, Мечислава Райзнера та ін. Завдяки фонду фото­графій Оссолінеуму Відділення має велику за обсягом збірку видів міст та місцевостей Європи: Берліна, Варшави, Ґданська, Кракова, Лондона, Львова, Неаполя, Рима, Флоренції та ін. Дуже цікавою й пізнавальною є збірка фотоматеріалів з етнографічної виставки в Тернополі 1887 р., зокрема колекція народного одягу, виконана фотографом Альфредом Сількевичем.

Фотографії експонатів з мистецьких колекцій відомих музеїв світу, які мають велику документальну цінність, належали ко­лишньому Інституту класичної археології Університету Яна Ка­зимира у Львові, а також були власністю Польського філологіч­ного товариства у Львові. Це велика збірка мистецьких шедеврів з Народного та Національного музеїв у Неаполі, Національного музею у Версалі, Ватиканського музею в Римі, Пінакотеки у Венеції, Галереї Уфіці у Флоренції та ін.

У фонді фотографій Відділення зберігаються світлини всіх відомих фотоательє і фотомайстрів Галичини середини XIX — початку XX ст., серед яких визнані майстри фотосправи Tео­дозій (Теофіль) Багринович (ательє у Львові, в Чернівцях), Вла­дислав Вибрановський (ательє Лісса і Вибрановський у Львові), Бернард Геннер (ательє у Перемишлі, Ярославі, Львові, Кракові), Юзеф (Якуб) Геннер (ательє у Львові), Софія і Рудольф Губери (ательє у Львові), Юліан Дуткевич (ательє у Станіславові, Коломиї, Львові), Юзеф Едер (ательє у Коломиї, Львові, Станіславові), Брунон Калішевський (ательє в Тернополі), Ян Кшановскі (ательє в Тернополі, Львові, Чернівцях), Брати Кьоніґ (ательє у Чернівцях), Давид Мазур (ательє у Львові), Едвард Tшемеський (ательє у Львові), Теодор Шайнок (ательє у Львові).

Крім фотографій, виконаних у фотоательє Галичини, є фото­графії з ательє Києва (Г. Лазовський, Фр. де Мезер), Одеси (В. Че­ховський), Кракова («Аделя», Б. Геннер, Й. Кріґер, А. Шуберт), Варшави («Бернарді», Ст. Боґацький, Т. Боретті, К. Брандель, «Конрад»), Відня («Адель», А. Дюнцер, Роза Єнік, Ательє Штраус) та інших міст. Понад тисячу фотографій належить видавцям Паулю Арндту та Вальтеру Амелюнґу, які зібрали важливий документальний фотоматеріал античних скульптур. Велика кількість фотографій з музейних експонатів виконана також видавцями Алінарі і Броджі.

Особливе місце у фонді фотографій займають збірки робіт відомих українських фотохудожників Юліана Дороша, який у 30-х рр. ХХ ст. був активним членом Українського Фотографіч­ного Товариства, та Володимира Ольхом’яка. У збірці Ю. Дороша представлені краєзнавчі фотоматеріали і фотопортрети видатних українських діячів. Серед світлин В. Ольхом’яка переважають фоторепродукції творів українських художників 70–80 рр. ХХ ст. Не меншої уваги заслуговують світлини ще одного майстра фотосправи Михайла Шалабавки (фотопортрети митрополита Андрея Шептицького, Олекси Новаківського, іконостас в с. Бориня та ін.).

Фонд постійно поповнюється новими надходженнями. На початку 1980-х рр. ЛНБ ім. В. Стефаника звернулася з листом до Львівської обласної організації Національної спілки художників України (тоді Львівська Організація Спілки Художників УРСР) та Львівської обласної організації спілки письменників України (тоді Львівська організація Спілки письменників УРСР) з про­ханням надіслати до її фондів фотографії членів спілок, у резуль­таті чого Відділення поповнилося цінною добіркою фотографій сучасних митців та літераторів Львівщини. Фонд збагачувався також за рахунок дарунків фотохудожників (Ю. Дорош, В. Оль­хом’як, Й. Зелений та ін.) та діячів науки й культури (Р. Лубків­ський, проф. В. Підляха, проф. О. Марков та ін.). Унікальну колекцію фотографій пам’ятників Т. Шевченкові з усіх областей України бібліотека придбала наприкінці 1960-х рр.

Значна частина фонду фотографій опрацьована у різний час, про що свідчать інвентарні книги: Inwentarz fotografij I (1-5190); Inwentarz fotografij II (5191-12923); Інвентарна книга № 3: Фото (14343-22747). Фотографії присвоювався порядковий номер і визначався формат (наприклад, 21461/ІІ). Ці інвентарні книги містили такі поля: порядковий номер, предмет, формат/розмір, примітки. На основі інвентарних книг було створено підручний робочий каталог, який може служити лише основою для ство­рення необхідного наукового каталогу.

З 1953 р. у Відділення почали надходити фотографії з відділу опрацювання, про що свідчать записи у нових інвентарних книгах: Книга учета. Фото. (1-164); Инвентарная книга эстампов, фото, Гр., М. Гр. и репродукций для кабинета искусств б-ки АН УССР, начата в 1977 г. (Фото 165 — Фото 1664). Кожна одиниця збереження мала свій топографічний та інвентарний номери без зазначення формату, наприклад, Фото 154. Ці інвентарні книги містили такі поля: топографічний номер, інвентарний номер, автор/назва, місце видання, рік видання, кількість одиниць, розмір, ціна, примітки.

З 1968 р. велася інвентарна книга № 193, в якій записані ін­вентарні номери фотографій (0964101-0969100) із зазначенням предмета зображення: фотопортрети (0964101-0965100), фото­репродукції творів художників за алфавітом прізвищ худож­ників (0965101-0968258) і фотографії місцевостей за алфавітом назв місцевостей (0968259-0969100). Починаючи з інвентарного номера 0965101, записи предмета зображення ведуться в алфа­вітному порядку.

З 1971 р. велася інвентарна книга № 244, у якій записані ін­вентарні номери фотографій: 1720001-1721394, із зазначенням предмета зображення: назви місцевостей в алфавітному порядку.

Отже, в усіх інвентарних книгах обов’язковими залишаються такі поля: топографічний номер, інвентарний номер (за наяв­ності), автор зображення, предмет зображення, розмір/формат, примітки. Названі вище критерії є головними при описі кожної одиниці збереження, але характеристика фотографії потребує значно ширшого опису, в якому, крім названих головних крите­ріїв, мають бути вказані всі відомості про одиницю збереження.

Про важливість принципів і дотримання методики опису фото­документів йдеться у статті «Розшифрування ранніх фотодоку­ментів та їх описування в архівах і бібліотеках» О. Купчин­ського: «Описування фотодокументів повинно базуватися на аналізі їх змісту і форми. Втім, правильне описання завжди за­лежить від рівня виявлення найдостовірніших фактів для кож­ного фотодокумента чи тематично об’єднаної групи» [11, с. 21].

І. Цинковська та Г. Юхимець у роботі «Опис аркушевих об­разотворчих документів» (2000) подають головні принципи опису аркушевих образотворчих видань: «Опис усіх видів аркушевих образотворчих видань здійснюється за єдиним принципом, що задовольняє вимогам якнайповнішої та різнобічної характери­стики окремого аркушевого образотворчого видання і може слу­гувати основою для детального вивчення фонду в цілому. Вод­ночас кожний з видів має свою специфіку, що вносить певні корективи в принципи наведення певних відомостей у певних зонах та елементах бібліографічного опису.

Опис кожного окремого аркуша образотворчого видання автор опису здійснює безпосередньо за виданням de visu. Джерелом опису є відомості, наведені на аркуші, що описується, а за необхідністю додаткові відомості можуть бути почерпнуті з до­відкових видань, спеціальної літератури, інших наукових праць, архівів. За браком відомостей опис може бути доповнений на основі аналізу зображення та технічних особливостей аркуша.

Процес опису передбачає аналітичне вивчення аркуша, ви­значення необхідного набору елементів опису (стислого або роз­горнутого) та вибір першого елементу бібліографічного опису з урахуванням особливостей виду видання і завдань наукового ка­талогу, що складається.

З метою посилення статусу охоронного опису вважаємо за доцільне у стислому описі наводити рукописні підписи, написи, печатки, клейма тощо» [24, с. 37].

Упорядкування і систематизація фонду фотографій вимагає чітко визначеного підходу й вибору критеріїв систематизації. Опираючись на міжнародну систему класифікації творів друку й документальних матеріалів — універсальну десяткову класифі­кацію (УДК), а також на попередній досвід роботи з опрацю­вання фотографій, фонд фотографій Відділення можна поділити на такі основні групи:

Кожна з названих груп потребує систематизації.

До групи «Колекції» належать, зокрема, фотоматеріали М. Гру­шевського, М. Жолтовського, О. Маркова, В. Подляхи, збірка світлин Ю. Дороша, фоторепродукції творів українських ху­дожників В. Ольхом’яка, фотозбірка Бадені, Розвадовських, Ру­товських та інші.

У межах цієї групи
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації