Методичні рекомендації до вивчення курсу "Релігієзнавство". (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)

Скачати
Методичні рекомендації
  1   2   3   4


Міністерство освіти та науки України

Харківська державна академія міського господарства


До друку

Дозволяю

Перший проректор

Г.В.Стадник




Методичні рекомендації

до вивчення курсу “Релігієзнавство”.

(для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)


Харків – ХДАМГ - 2002

Методичні рекомендації до вивчення курсу “Релігієзнавство” (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)

Укл. Толстенко С. М.- Харків : ХДАМГ. 2002. - 32 с.


Укладач Толстенко С. М.


Рецензент Великих О. О.


Рекомендовано кафедрою філософії та політології, протокол № 4 від 13.12.2001 р.


Вступ

Релігієзнавство є важливою складовою системи гуманітарної освіти у вищій школі. Це зумовлено тією роллю, яку відіграє релігія в житті сучасного суспільства та окремої людини, впливом релігії на політику, культуру тощо. Інтерес до закономірностей розвитку релігії, її історії, інших проблем, пов'язаних з взаємовідносинами церкви і держави, міжконфесійними стосунками постійно зростає.


Неможливо сьогодні уявити людину з вищою освітою, котра не володіє хоча б мінімом знань з релігієзнавчої проблематики.

Пропоновані методичні рекомендації мають на меті допомогти студентам у вивченні курсу релігієзнавства. Вони написані на основі лекцій в об'сязі – 17 годин, які читає автор на відповідних курсах усіх факультетів ХДАМГ.

Лекційний курс складається з 6 тем. По кожній темі представлене скорочене викладення навчального матеріалу, а також запропоновані теми рефератів для самостійної роботи. До кожної теми вказана навчальна та наукова література, є також і загальний список літератури з курсу.

Робота з цими методичними вказівками, що передбачає вивчення відповідних тем і, можливо, написання рефератів, повинна проводитись паралельно з аудиторними заняттями, що сприятиме оптимальному вивченню курсу.


Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Релігієзнавство являє собою комплекс суспільних наук, об'єктом вивчення котрих є релігія. Кожна з цих наукових дисциплін, виходячи з специфіки свого предмету, розглядає ту чи іншу сторону цього складного явища, що дозволяє в рамках релігієзнавства представити його цілісну картину.

Таким чином, слід наголосити, що об'єкт і предмет релігієзнавства співпадають: це – закономірності становлення та розвитку релігії, її роль в житті суспільства та індивіда.

У структуру релігієзнавства, насамперед, входять такі науки :

 Філософія релігії, що вивчає загальне призначення релігії, найбільш загальні закономірності її виникнення й розвитку, її роль у становленні цивілізації, того, чи іншого типу людської спільності.

 Соціологія релігії, що вивчає роль та функції релігії в житті того ,чи іншого суспільства, взаємозв'язок та взаємний вплив релігії, і різноманітних соціальних інститутів, суспільних процесів тощо.

 Психологія релігії, що вивчає взаємозв'язок та взаємну залежність релігії і психічного, внутрішнього емоційного світу особистості або суспільної групи.

 Політологія релігії, що вивчає взаємний вплив політики та релігії, її взаємовідносини з різними політичними інститутами.

 Історія релігії, що вивчає розвиток цього явища в часі або релігію та пов'язані з нею процеси на якомусь історичному етапі.

 Географія релігії, що вивчає розвиток релігії в просторі , поширення тих чи інших релігій в різних регіонах.

Серед наук, вивчаючих релігію, слід назвати також культурологію і правознавство , котрі розглядають взаємозв'язок культури та релігії , а також правову базу функціонування релігійних організацій та різноманітних культів.

Треба підкреслити, що релігієзнавча проблематика може вивчатися й іншими науками.

Говорячи про методи релігієзнавства, слід відзначити, що вони співпадають з методами інших наук. Це перш за все єдність історичного та теоретичного підходів у вивченні релігії, а також весь арсенал методів, які використовують сучасні науки. Мова тут йдеться про теоретичні методи – як філософські ( наприклад, діалектико – матеріалі-стичний метод ) , так і загальнонаукові ( індукція, дедукція, порівняльний метод тощо ). Разом з тим в релігієзнавстві активно використовуються й практичні, емпіричні методи ( наприклад, різноманітні соціальні дослідження ).

Категоріальний апарат релігієзнавства в значній мірі співпадає з категоріями тих наук, які входять в його структуру. Категорії релігієзнавства віддзеркалюють ті, чи інші сторони функціонування релігії, компоненти її структури, широко використовуються терміни з релігійного лексікону : найменування релігій , обрядів і т. ін..

Для прикладу можна назвати такі категорії релігієзнавства : “релігія “, “культ”, “ церква”, “конфесія” тощо.

Слід зазначити, що релігієзнавство вивчає закономірності становлення, функціонування, розвитку релігії та релігійного життя.

Аналізуючи функції релігієзнавства , котрі, по суті, не відрізняються від функцій інших наук , треба підкреслити їх особливий зміст , зумовлений своєрідністю вивчаємого об'єкта. Ці функції такі : пізнавальна, теоретико - методологічна, практична, прогнозуюча, виховна, котра , зокрема, передбачає формування віротерпимості, міжконфесійної толерантності.

Як висновок слід сказати, що релігієзнавство є важливою навчальною дисципліною, що займає цілком визначене місце серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу.


Теми рефератів :

  1. Соціологія релігії у структурі релігієзнавства.

  2. Особливості реалізації функцій релігієзнавства.


Література

  1. Калінін Ю. А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство.-К.: Наукова думка, 1998.

  2. Основы религиоведения. /Под ред. Яблокова И.Н.- М.: Высшая школа, 1998.

  3. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А._ К.: Юрінком Інтер,1999.

  4. Радугин А.А. Введение в религиоведение : теория , история и современные религии : Курс лекций.- М. : Центр, 2000.

  5. Яблоков И.Н. Социология религии.- М.: Мысль, 1979.



Тема 2. Релігія як суспільне явище


Актуальність та важливість цієї теми в курсі релігієзнавства зумовлена тим, що в ній розглядаються ключові категорії та основні параметри вивчаємого об'єкта – релігії.

Перш за все , необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхньо- оціночних визначень типу “ релігія - є хибний світогляд”, так і визначень , в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії , наприклад “ релігія – це віра в Бога”.

Визначення релігії ( як і кожне наукове визначення ) повинно виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати структуру даного явища, підкреслювати його суть.

Виходячи з вищесказаного можна дати таке визначення релігії : Релігія - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне , котра має регламентований культ ( обрядність ) та організаційну основу.

Суть релігії – віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії. Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об'єкта віри ( Бог, боги тощо ), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму – як колись говорили деякі теологи “ вірую тому, що абсурдне”) , і, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб'єкта і об'єкта віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати, насамперед, систему визначених ідей, тобто релігійну свідомість, потім релігійний культ і, нарешті, релігійні організації.

Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, в якій об'єктивна реальність відзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій ( теологія, релігійна філософія тощо ), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість представлена двома рівнями : теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ – це перш за все сукупність строго регламентованих символічних( тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, направлених на забезпечення взаємодії суб'єкта і об'єкта віри, підтримку єдності віруючих, тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів.

Релігійні організації – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об'єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта.

Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія та поділ на клір ( священників ) і мирян (прихожан ).

Секта – вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір та мирян.

Велика кількість релігій в сучасному світі і в історії людства та їх різноманітність роблять актуальною проблему їх типологізації, що зумовлено інтересами наукових досліджень. Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога ( надприродного начала ) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій : політеїстичні ( в котрих мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм ), генотеістичні ( в котрих мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм ), монотеїстичні ( в котрих мислиться один Бог, наприклад, іслам ).

Ще одна типологізація може бути проведена за об'єктом, на який направлена релігія ( до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ) : родо – племінні, національні, світові релігії.

Можна застосовувати й інші засади для типологізації. Наприклад, традиційні й нетрадиційні релігії.

Під час вивчення релігії як суспільного явища особливий інтерес викликають різноманітні концепції походження релігії, які по-своєму пояснюють її появу у суспільному житті. Тут слід назвати такі концепції :

 Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродни сил, божого провидіння;

Об'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;

Суб'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями світосприйняття суб'єкта ;

Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині ( її біологічних начал );

Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;

Соціальна ( соціологічна ) концепція, що пояснює появу релігії соціальними причинами;

Антропологічна концепція, що пов'язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та інші концепції.

Можна також розглянути концепцію про так звані “ корені релігії“, характерну для радянського релігієзнавства. Під терміном “ корені релігії “ маються на увазі фактори, що сприяють появі релігії та відтворенню релігійності в суспільному житті. Розрізняють соціальні корені – фактори суспільного життя, гносеологічні корені – фактори, пов'язані з особливостями пізнавального процесу та психологічні корені – фактори, зумовлені психологією людини, її емоціями.

При розгляді функцій релігії, реалізація яких визначає її роль у суспільстві, слід підкреслити, що вони можуть не співпадати з функціями якогось структурного компонента релігії. Наприклад, якась релігійна організація може займатись благочинністю, тобто виконувати соціальну функцію, або навіть брати участь у політичному житті ,але це не є функцією релігії як цілісного утворення.

До основних функцій релігії слід віднести :

 світоглядну функцію;

 регулятивно-нормативну;

 аксіологічну (формує систему цінностей);

 інтегративну ;

 ілюзорно-компенсаторну ( “компенсація” обмежених можливостей людини ).

Отже, можна підкреслити, що релігія являє собою складне суспільне утворення, вона відіграє важливу роль в житті суспільства, що зумовлено різноманітними функціями, які вона виконує, її поява ( походження ) викликано різними факторами, що вивчаються в рамках різних теорій.


Теми рефератів

1. Нетрадиційні релігії як специфічний тип релігій.

2. Особливості релігійних культів: загальне та особливе ( на прикладі різних релігій).

3. Порівняльний аналіз регулятивної функції в різних релігіях.


Література

1. Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий – М. : Изд-во МГУ,1984.

2. История и теория атеизма .- Отв. ред. М.П. Новиков.- М.: Мисль, 1987.

3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А.- Релігієзнавство.- К. : Наукова лумка, 1998.

4. Кулаков А.Е. Религии мира – М. : АСТ, 1997.

5. Основы религиоведения / Под ред. Яблокова И.Н.- М.: Высшая школа, 1998.

6. Радугин А.А. Введение в религиоведение – М.: Изд-во Центр, 2000.

7. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А. – К. : Юрінком інтер, 1999.

Тема 3. Родо – племенні релігії.

Родо – племенні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, та й самої людини, зокрема, її інтелекту, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, можливостей впливати на соціальні зв'язки, непізнаністю навколишнього світу, який нерідко здається їм незрозумілим, лякаючим чи, навіть, ворожим.

Родо-племенні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родо-племенних релігій та їх форми – тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень. Рисами даного типу релігій є:

1. Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.

2. Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.

3. Обожнювання природи ( культ природи ),що зумовлено тісною залежністю людини від неї.

4. Політеїзм ( багатобожність )- за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.

5. Полідемонізм – світ первісної людини – це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот – “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.

6. Зооморфізм ( “звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських , так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).

7. Слабо регламентований культ – обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто – густо на основі імпровізації.

8. Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплеменники) – єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.

Цей перелік можна продовжити й іншими характеристиками.

До основних форм родо- племенних релігій можна віднести: анімізм, фетишизм, тотемізм, магію. Вважаємо неправомірним визначити як самостійні форми шаманізм, табуювання та інші, як це роблять деякі дослідники, бо їх особливості виявляються у всіх формах, як одна із сторін релігійних уявлень, або культових дій.

Анімізм (від грец. “душа”) – сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети та явища мають духовні сутності ( душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим.

Фетишизм (“ідол”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати об'єктами поклоніння ( талісмани, амулети та ін.)

Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній зв'язок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати об'єктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином ( заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).

Магія (від грец.чаклунство, чародійство) - - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети та явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку, можна впливати на них в потрібному напрямку.

Магія є найбільш складною формою родо-племенних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.

Класифікувати магію можна, керуючись різними критеріями : за сферами життєдіяльності – промислова, медична, любовна, тощо; за цілями – позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером – агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій – магія прямої дії та симпатичеська ( опосередкована від грец. симпатія – схожість, співзвучність, пов'язаність), котра, в свою чергу ділиться на : гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким імітуючиі чи моделюючи якусь дію, або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності; та контактну , що діє за принципом контакту (“ предмети, які були в контакті, продовжують впливати один на одного й після його припинення”), згідно з яким для того, щоб вплинути в тому чи іншому напрямку на об'єкт, потрібно піддати впливу предмет, з яким об'єкт знаходився в контакті, й навпаки, особливим чином “оброблений” предмет може впливати на об'єкт при вступі з ним у взаємодію.

Розглядаючи форми родо-племенних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному та релігійному житті (чудотворні ікони як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку, тощо).

Теми рефератів


1. Родо-племенні релігії і сучасність.

2. Магія і сучасні релігії.

3. Первісні релігії як ступінь у розвитку релігійних уявлень.

Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації