Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   25
Контрольні питання

  1. Огляд літератури до теми.

  2. Роль української преси Карпатської України в утвердженні національної свідомості українського населення.

  3. Структура партійної преси.

  4. Основні українські видання і проблеми мовної боротьби.

  5. Назвати найбільш відомих публіцистів, з’ясувати основні теми їхньої творчості.



5. ЕКОНОМІЧНО-ТОРГОВА ПРЕСА

Огляд українського кооперативного руху і підприємництва розпочнемо з таких двох прикладів. Галицькі євреї, намагаючись скомпрометувати і обмежити економічну діяльність українців, вдалися до своєї випробуваної зброї – звинувачення українських кооператорів, купців у антисемітизмі та інших способах боротьби з небезпечним конкурентом. Поляки мали ще більше можливостей для боротьби з українською кооперацією, бо використовували для цього державний апарат. Пацифікація 1930 р. підривала економічну основу українського руху. Зрештою, усі держави, до складу яких входили українські землі, намагалися утримати ці землі на рівні колоніальних завоювань, не допускаючи місцеве населення до розвитку будь-яких форм господарювання і у будь-яких масштабах, перешкоджаючи цим економічній самостійності українців. Кожна із цих держав перетворювала захоплені українські землі у внутрішні колонії. Навіть в Австро-Угорщині уряд, здійснюючи деякі реформи для селян, не дуже обмежував цим привілеї польських та угорських землевласників, а тим більше не думав про національні інтереси українського селянства. Про Росію годі й говорити – колоніальна політика щодо України мала характер державної політики.

Відрадно, що місце економічної діяльності українців у нашій історії визначається не ставленням до цього факту противників українства.

Дослідження історії економічної, кооперативної, торгової преси (як і, зрештою, історії кооперативного та промислово-торгового руху взагалі) може бути плідним лише у широкому суспільно-політичному й культурному контексті, у зв’язку із головною національною ідеєю – здобуттям чи відновленням державності. Є одна принципова засада, якою треба керуватися: метою кооперації є не лише добробут та поліпшення матеріальної ситуації суспільства. І.Витанович з цього приводу писав: “...кооперація – це не тільки економічна самоціль, ні навіть виключно економічний засіб, а й громадсько-виховна система” [1].

Про українську кооперацію та кооперативну пресу написано в минулому якщо й не достатньо, то все ж чимало [2]. Щодо історії кооперативного руху можна назвати насамперед фундаментальне дослідження І.Витановича “Історія українського кооперативного руху” [3], а також протоколи і реферати Першого українського просвітно-економічного конгресу, що відбувся у Львові у 1908 р. [4]. Початки кооперативного руху на західноукраїнських землях І.Витанович вбачає у тих свідомих спробах масової організації селянства, що припадають на 70-ті роки минулого століття. В умовах світової кризи і депресії, що охопила й Австро-Угорщину, західноукраїнське село зазнало великих збитків.Хоча тоді й почали виникати різні форми самооборони. Однією із них стала акція тверезості – перша свідома масова організація, бо жидівська корчма не одного позбавила землі і перетворила в невільника або погнала за океан у пошуках кращої долі.

“Просвіта” уже від перших років свого існування розповсюджувала дешеві видання історичного та економічного змісту про те, як закладати крамниці, громадські шпихліри, позичкові каси, як боротися з лихвою.

К.Левицький вважав, що перший період нашого економічного відродження почався на початку 80-х років. 30 листопада 1880 р. у Львові відбулося перше народне віче галицьких українців, на якому В.Барвінський виступив із промовою. Він, зокрема, обгрунтував цілу низку вимог: стримати примусове обезземелення селян; запровадити громадські позичкові каси та громадські шпихліри і на цій підставі за допомогою краєвих фондів утворити кредитову організацію для потреб селянських і маломіщанських господарств. Така кредитна організація допомогла б зупинити розорення цих господарств, звільнитися від лихварських і банківських боргів, закласти в наших громадах здорові основи господарського розвитку [5].

Ще раніше (1874 р.) “Просвіта” видала зразки статутів і діловодства зарібково-господарських спілок згідно із законом від 1873 р., на який спирався західноукраїнський кооперативний рух аж до Першої світової війни. Того ж року “Просвіта” видала книжечку о.С.Качали “Що нас губить, а що помочи може?” [6], в якій говорилося про користь позичкових кас і шпихлірів, а також про те, як їх закладати.

У брошурі В.Барвінського “Вексель і лихва” популярно пояснювалося, що таке “вексель”, як остерігатися лихварів тощо [7].

Парох с.Закомар’я о.Д.Танячкевич (у молоді роки один із провідників народовецьких “громад”) написав брошуру “Як заводити “Правди” на лад Закомарської “Правди?” [8]. Річ у тім, що о.Д.Танячкевич засновував ощадно-позичкові каси особливого типу, які називав “правдами”.

У 1889 р. “Просвіта” видала розвідку К.Левицького “Про каси позичкові” разом із статутом товариства каси позичкової “Власна поміч” [9].

У 1872 р. з ініціативи проф. М.Желехівського у Львові виникло міщанське товариство “Побратим”. Згодом подібні товариства почали виникати і на периферії. При цих товариствах існували і каси, за допомогою яких члени товариств намагалися вирватися із лихварських рук.

Не лише економічна депресія стояла на перешкоді розвитку галицького українства. Ще гостріше, ніж раніше, демонстрували свої антиукраїнські позиції поляки. Саме в такій напруженій атмосфері набирав сили народовецький рух. Саме у їхньому середовищі визріла думка про те, що на ласку цісаря надіятися не треба, а розраховувати лише на власні сили. Так формувалися підвалини, що згодом увійшли до засадничої концепції українського політичного розвитку. Серед галицьких народовців “...приймається й стає щораз популярнішим гасло так зв. “органічної праці”, усвідомлення необхідности доповнювати й підсилювати всебічні національні стремління громадською економічною організацією. У поєднанні з просвітньою акцією, громадські економічні організації мали створити підстави для політичних змагань галицьких українців. Від початку 80-их років аж до 1-ої світової війни це гасло набирало щораз конкретніших форм і свідомо-спрямованої пляновости в умах і діях національного проводу українців під Австрією. Головним речником звернення народовців “Лицем до органічної праці” у тих критичних роках був Володимир Навроцький...” [10].

У дослідженні історії економічної думки та кооперативного руху В.Навроцький займає чільне місце, настільки цінними і глибокими були його наукові та публіцистичні статті. А найголовніше, мабуть, те, що він не підпав під вплив М.Драгоманова і критично ставився до соціалістичних ідей. “Соціалізм є рідною дитиною космополітизму і для того ворогом всякої національности”, – писав він [11]. В.Навроцький одним із перших зрозумів, що марксизм – це чуже і доктринерське вчення, що поверхово оцінює роль селянства і цинічно вирішує національні проблеми багатьох поневолених слов’янських народів. В.Навроцький розумів, що подолати перешкоди на шляху національного розвитку українства можна лише спільно, об’єднавши усі національні сили.

Економічна діяльність народовців не дала особливо відчутних практичних результатів, хоча й активізувала українську громадськість. Багато біди приніс заснований 1876 р. Ц.К. упривілеєний селянський заклад кредитовий, який мав на меті давати селянам кредит. Через спекуляції цей банк було ліквідовано.

Зазнало краху і Общое рольничо-кредитное заведеніє, яке у 1873 р. заснували москвофіли (його називали ще Крилошанським банком, бо засновниками були переважно духовні особи високого рангу Львівської та Перемиської діецезій). Махінації і цей банк допровадили до краху.

Зрозуміло, що селянство недовірливо ставилося до будь-яких чергових пропозицій щодо організації економічної діяльності. К.Левицький писав: “І тому на руїнах тих обох банків незвичайно тяжко було ставити нові основи нашої господарської організації...” [12].

Ентузіасти продовжували працювати. До них належав А.Ничай, вчитель гімназії в Коломиї, який видавав у 1879-1885 рр. газету “Господар й промишленник”. У 1881 р. він заснував у Станіславі Господарсько-промислове товариство, що мало на меті дбати про поліпшення матеріального добробуту народу, поширення економічних знань, бути посередником у закупівлі сільськогосподарського знаряддя, влаштовувати господарські виставки, закладати позичкові каси, ремісничі й торговельні спілки, видавати господарську пресу й літературу.

Друкованим органом Господарсько-промислового товариства став часопис “Господар й промишленник”. Серед засновників були відомі люди: о.С.Качала, о.Д.Танячкевич, О. і Л.Заклинські та ін.

Товариство існувало не дуже довго – бракувало коштів, не була досконалою структура, влада не підтримувала, а багатьом із тих 500 членів бракувало запалу, енергії, посвяти.

Набутий досвід знадобився згодом – у 1883 р. А.Ничай і В.Нагірний стають ініціаторами заснування “Народної торгівлі”, першої української торговельної установи.

Статут товариства написав В.Нагірний, який у 1882 р. повернувся із Швейцарії. Протягом десятирічного перебування за кордоном він вдосконалив професійні знання (був архітектором), ознайомився із новітніми формами кооперації. Після повернення він видрукував у “Ділі” статтю “Як собі люде в нужді помагають” [13]. Незважаючи на труднощі “Народна торгівля”, “...хоч і повільно, закріплювала не тільки національні господарські позиції, а й старалася переходити на чисто кооперативні форми організації” [14]. І.Витанович пише, що деколи В.Нагірний відходив від кооперативних ідеалів, удавався і до хитрощів, але до цього його змушували противники українства, які не перебирали у засобах. Завдяки старанням В.Нагірного було придбано у Львові будинок для “Просвіти”, збудовано будинки для товариства “Дністер”, “Народної гостинниці”. В.Нагірний був серед ідейних батьків таких організацій, як Ремісниче товариство “Зоря”, “Сокіл”, Спілка жіночої праці “Труд” та ін.

К.Левицький відзначив, що заслуга “Народної торгівлі” у подоланні зневіри, вихованні людей, які спроможні провадити торговельні справи [15].

Переддень новітнього періоду – це 90-ті роки. Перетин століть був знаменним. Він позначений величезними змінами в національному розвитку галицьких українців. І.Франко писав: “Інтенсивність, ширина і глибокість того розвоєвого руху в тім часі були більші, ніж коли-небудь перед тим... Ніколи досі на ниві нашого слова не було такого оживлення, такої маси конфліктів, суперечних течій, полеміки, різнородних думок і змагань, тихих, але глибоких переворотів” [16]. Ці зміни відбулися в усіх сферах суспільного життя галицьких українців. Почалися 90-ті роки із реформи товариства “Просвіти”. На загальних зборах “Просвіти” у березні 1891 р. внесено зміни до статуту товариства. Воно перетворилося із просвітнього в просвітньо-економічне. На підставі нового статуту читальні “Просвіти” могли закладати шпихліри із збіжжям; а члени читалень – рільничо-господарські і промислові спілки, відкривати крамниці, позичкові каси. З цією метою “Просвіта” видала низку брошур К.Левицького “Що має робити “Просвіта” на основі нового статута”, “Про шпихліри і крамниці”, “Про сільські крамниці” [17].

На позитивні зміни у ставленні до кооперації вплинуло і те, що Папа Лев XIII видав пам’ятну енцикліку “Rerum novarum” (1891 р.), у якій говорилося про кооперацію як про важливий засіб суспільних реформ [18].

У 1892 р. К.Левицький, В.Нагірний, С.Федак, Д.Савчак заснували асекураційне (страхове) товариство “Дністер”. При ньому у 1895 р. закладено кооперативний банк з обмеженою порукою “Дністер”. Не відставала і провінція. У Перемишлі у 1894 р. було засновано кредитове товариство взаємного кредиту “Віра”, статут якого написав Т.Кормош. Відтак у 1898 р. засновано Краєвий союз кредитовий, що мав на меті організовувати економічні спілки, старатися для них про кредит і контролювати їхню діяльність. Власне, тоді починають виникати у цілому краю кредитові товариства з обмеженою порукою. У 1899 р. у Перемишлі засновано Спілку для господарства і торгівлі, що ставила собі за мету піднести господарство і торгівлю, поліпшити добробут членів спілки.

У 1889 р. у Львові було відкрито Бюро патронату до закладання і нагляду спілок ощадності і позичок (системи Райфайзена). А наступного року “Просвіта” видала популярну брошуру М.Новаковського “Спілки для ощадности і позичок системи Райфайзена”.

Так завершувався цей період кооперативного руху на західноукраїнських землях.

Коротко про пресу відповідної тематики і призначення. А.Животко пише, що початки “...господарсько-кооперативної преси, що охоплює різні галузі господарського життя на західноукраїнських землях сягають... 1869 р. (“Господар”, Львів)” [19]. Справді, так, “Господар” був присвячений питанням господарським. Почав виходити він у липні 1869 р. за редакцією С.Шеховича і виходив до 1872 р. двічі на місяць. Згадаємо, що ще “Зоря Галицька” містила публікації на економічні теми. Були публікації на економічні і господарські теми у “Віснику”, що виходив у Відні від 1851 р. за редакцією І.Головацького, а потім В.Зборовського. Господарські поради містив двотижневик “Дім і школа” (1863-1864 рр., Львів). У 1865-1866 рр. М.О.Попель видавав тижневик “Неділя” – “письмо народне для науки і забави, господарства, промислу і торгівлі”. Після цього вже появився “Господар” як спеціальне видання.

У 1879 р. А.Ничай почав видавати у Станіславі двотижневик “Господар і промишленник”, “письмо посвячене сільському господарству і промислові”. Цей двотижневик А.Ничай видавав як орган Господарсько-промислового товариства, яке він із своїми однодумцями організував 1881 р. у Станіславі, і “Народної торгівлі” (Львів). За фахом А.Ничай був учителем гімназії, але палко пропагував гасла “органічної праці” для підвищення добробуту рідного народу, його економічного зміцнення. Він навіть особисто провадив “Руську крамницю” в Станіславі і обслуговував покупців, хоча багато хто вважав це несолідним для його соціального статусу. “Господар й промишленник” виходив до 1882 р., а протягом 1883-1885 рр. він виходив у Львові за редакцією А.Глодзінського, В.Нагірного, А.Ничая.

Певною мірою до економічно-господарської преси можна зарахувати і “Батьківщину”, популярну газету для селянства. Заснував “Батьківщину” Ю.Романчук. Від 1892 р. вона стала за своїм змістом політично-господарським виданням.

У 1896-1914 рр. виходив “Провідник рільничих кружків – рільнича часопись”.

У 1893 р. у Львові І.Ярембецький видавав двотижневик “Читальня”, що теж уміщував економічно-господарські публікації. Наступного року “Читальня” стала виданням “Просвіти” і виходила за редакцією К.Паньківського.

У 1898 р. у Перемишлі о.І.Негребецький почав видавати місячник “Господар”.

Наприкінці XIX ст. Галичина потрапила у важку економічну кризу. Від того часу, коли, по суті, до управління прийшли поляки, нічого не зроблено для підняття рівня добробуту населення, яке було переважно українським. Галичина залишалася найбіднішим коронним краєм: відстале сільське господарство, мізерний обсяг продукції у порівнянні з іншими провінціями монархії, застаріла техніка та методи виробництва. Українці були малоземельні або й зовсім без землі, а польські землевласники не виявляли достатньо ні вміння, ні знання, ні ініціативи [20]. У 1902 р. вибухнув величезний селянський страйк, у якому взяло участь 200 тисяч селян.

Важке економічне становище не зупинило розвитку національного руху. Навпаки, все більше українців переконувалося, що цісарський уряд допомагає дуже мало, а краєва адміністрація (перебувала в руках поляків) демонструє свою байдужість, небажання, невміння, тому покладатися треба лише на власні сили.

Зміни в настроях прийшли. Це був повільний, але невпинний рух із важкого духовного й політичного пригноблення до нормального життя, за словами І.Франка. Ці роки визначалися подальшою розбудовою економічно-господарської й кооперативної структури. Суть змін все ж мала політичний характер – це був перехід від “русинів до українців”. Був ідеал, для якого варто було працювати – ідеал самостійности. Шкода, звичайно, що І.Франко бачив його “поза межами можливого”. Але він же і закликав “...серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватися до него... [21].

Як відомо, ще з 1898 р. у Львові діяв Краєвий союз кредитовий, що мав бути провідним організаційним і кредитовим центром для української кооперації в Галичині. До Краєвого союзу кредитового вступило 17 кооперативів. У 1913 р. до нього належало 427 кооперативів. Він мав власного майна на 1 110 000 корон, понад 4 мільйони корон виданих позик, загальний оборот сягнув майже 106 мільйонів корон [22]. Очолив КСК К.Левицький і керував ним протягом усього періоду існування. Саме завдяки невтомній і самовідданій праці К.Левицького та інших адвокатів 90-ті роки минулого століття назвали “ерою адвокатів”.

У грудні 1903 р. було засновано Краєвий союз ревізійний. Він ставив за мету: організувати зарібкові й господарські товариства, провадити ревізію діяльності цих товариств, сприяти в отриманні кредитів, видавати друкований орган. Ним став, до речі, журнал “Економіст”, що виходив протягом 1904-1914 рр. у Львові. Редагував його спочатку М.Коцюба, у 1905-1908 рр. – К.Паньківський, у 1909-1914 рр. – А.Жук.

Видання мало 24-32 сторінки журнального формату. У зверненні “Від видавництва” було визначено мету “Економіста”: давати поради економічним товариствам і підтримувати прагнення до організації нових товариств і спілок; консультувати своїх читачів із тих питань, що стосуються кредиту, страхування, торгівлі, промислу і т.ін.; сприяти збільшенню народного майна і зростанню добробуту.

На сторінках “Економіста” виступали К.Левицький, В.Нагірний, К.Паньківський, А.Жук, І.Петрушевич, Н.Глодзінський, М.Коцюба, Вол.Левинський, В.Доманицький. Журнал став серйозною трибуною для пропаганди ідей кооперативного руху, надійним порадником із багатьох практичних питань, засобом обміну думками у сфері українського економічного життя. Не просто поліпшення матеріального становища, а економічна незалежність українців – ось що було підтекстом багатьох публікацій журналу. Українці намагалися не відстати від інших народів, особливо європейських, ні в теоретичному осмисленні нових економічних ідей, зокрема кооперативних, ні в їх практичному застосуванні, втіленні.

“Економіст” мав додаток “Самопоміч”, що у 1910-1914 рр. виходив як окреме видання.

Ще одна важлива риса суспільного життя галицьких українців того часу. У 90-х роках почалася масова еміграція галицьких українців – до США, Канади, Бразилії. Це дещо пом’якшило проблему перенаселення. Крім цього, тисячі селян їхало на сезонні роботи до інших країн Європи, зокрема до Німеччини. І.Лисяк-Рудницький пише з цього приводу: “Як американські емігранти, так і європейські сезонні робітники мали змогу ощадити гроші, велику частину яких вони надсилали назад додому. Вперше у руках східногалицьких селян з’явилася готівка. Її використовували на купівлю землі. У великих помістях господарство часто велося погано, і вони потопали в боргах. Процес розподілу латифундій поміж дрібними землевласниками був відомий як “парцеляція” [23]. Українці почали купувати землю, це викликало незадоволення й опір поляків. Для того, щоб фінансово підтримати такий позитивний процес, у 1908 р. було створено Земельний банк. К.Левицький відзначав: “Основний капітал акційний субскрипцією
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації