Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   25
зложила наша суспільність протягом кількох тижнів, чим дала прилюдний доказ добре відчутої народної самосвідомости в справах економічних та доказ того великого наступу на області солідарности народної супроти невідрадних часів, які мусіли переживати в своїх початках такі інституції, як “Народна торгівля” та “Дністер”.

А коли так дальше підемо дорогою чеснот і витревалої праці з народом і для народу, то в независимости економічній найдемо будучність самостійного народу!” [24].

Зазнало реорганізації товариство “Сільський господар”. Як відомо, виникло воно в м.Олесько на Золочівщині у 1898 р. для піднесення хліборобства, садівництва. Зважаючи на потребу краєвого товариства такого напряму, у 1904 р. було перероблено статут товариства і в 1905 р. воно перебралося до Львова. Дуже багато зробив для становлення і розвитку “Сільського господаря” Є.Олесницький, один із провідних громадсько-політичних діячів того часу. Значною мірою саме завдяки йому галицьке село почало свій поступовий рух.

За статутом 1904 р. мета “Сільського господаря” полягала в тому, щоб дбати про піднесення добробуту українського народу, захищати і репрезентувати господарські інтереси українського населення, закладати різноманітні господарські й виробничі спілки, поширювати фахові знання через виховання, часописи і книжки, закладати читальні, бібліотеки, сільськогосподарські школи, влаштовувати з’їзди і віча, курси і виставки, закладати і підтримувати зразкові господарства, давати стипендії на економічні студії, бути посередником при купівлі землі, реманенту, збуті продукції.

Головна рада товариства займалася видавничою діяльністю. Вона видавала “Бібліотеку Сільського Господаря”, а також тижневик “Господарська часопись”, що виходив від 1910 р. до війни.

У 1911 р. дійшло до об’єднання між “Сільським господарем” і Спілкою для господарства і торгівлі, що була в Перемишлі. Нова інституція отримала назву Краєвий союз господарсько-торговельних спілок, синдикат т-ва “Сільський господар” у Львові.

Така централізація ще більше зміцнила економічні позиції українського села. І загалом треба сказати, що Перемишль був важливим центром української економічно-господарської, кооперативної та кредитової діяльності [25]. Адже тут ще у 1894 р. організовано перший кредитовий кооператив під назвою Общество взаїмного кредиту “Віра” (засновник о.Т.Кормош). Це вже за прикладом “Віри” з ініціативи К.Олесницького засновано “Задаткову касу” і “Народний дім” (Стрий, 1895 р.), “Дністер” (Львів, 1895 р.).

З ініціативи “Віри” у Перемишлі виникли й інші кредитові установи: “Народний дім” і “Українська щадниця” (1906 р.), “Міщанська каса” (1909 р.).

У 1907 р. було зроблено спробу реорганізувати “Народну торгівлю”. Вона змінила свій статут і перетворилася на Союз торговельних спілок. Заслуга у цьому І.Петрушевича, секретаря “Народної торгівлі” та ідеолога рочдельського руху. Але консервативна частина керівництва його не підтримала.

Як пише А.Качор, “...колискою українського кооперативного молочарства в Галичині було місто Стрий, а його головним ініціатором був д-р Євген Олесницький, що дав почин у 1907 р. до заснування Крайового союзу господарсько-молочарського...” [26]. Але безпосередньо керував цією справою о.О.Нижанківський, катехит, композитор, диригент, який під впливом Є.Олесницького вирішив, що може й слід для розвитку культурного життя спочатку “сховати на час диригентську батуту до футерала й замінити її молочарською кружлівкою” [27]. О.Нижанківський став парохом у с.Завадові і там у 1904 р. заснував першу кооперативну молочарню. За його прикладом священики інших сіл почали робити те саме. Потім, зрозуміло, виникла потреба в об’єднанні, що допомагало збувати продукцію, діставати обладнання, вишколювати працівників. Це робив відділ при стрийській “Просвіті”, а вже в 1907 р. цей відділ став статутною організацією під назвою Краєвий молочарський союз.

У 1909 р. Краєвий союз господарсько-молочарський почав видавати у Стрию свій орган – журнал “Господар і промисловець”.

На початку 1909 р. на західноукраїнських землях залишалося лише три економічно-господарські часописи: “Економіст”, “Народне багатство” (виходив у Чернівцях) та “Господар і промисловець”, перше число якого появилося 5 січня 1909 р. Редакція мала рацію, пишучи у вступній статті “Запрошуємо до передплати і співроботи”, що це замало як на хліборобську націю. Говорилося про причини такого стану: брак як матеріальної підтримки (мало передплатників), так і фахових сил.

Мету перед собою “Господар і промисловець” ставив складну: “...двигнення хліборобського стану з матеріальної нужди і занепаду!” [28]. Це було дуже складно. У статті: “Яким задачам має служити “Господар і промисловець”?” Є.Олесницький з цього приводу іронічно писав: “Русини передебатували ціле десятиліття на тему обряду, відтак більше двох десятків літ посвятили спорові о букви – тож не було у них часу і місця на такі дрібниці, як справи промислу” [29].

Є.Олесницький бачив призначення “Господаря і промисловця” не просто в пропаганді абстрактної ідеї, а у вирішенні практичних потреб, у подальшій пропаганді ідеї, вже здійсненої заснуванням Краєвого союзу господарсько-молочарського. Є.Олесницький прямо пов’язував самостійність народу із його економічною силою. Його думки поділяв і Л.Когут, який у тому ж числі помістив ще одну програмну статтю під назвою “Що нам діяти?”. Найважливіше завдання він бачив в організації хліборобських спілок і союзів хліборобських спілок.

У роботі “Господаря і промисловця” брали участь відомі діячі і публіцисти – Є.Олесницький, Л.Когут, О.Сембратович, Б.Дуткевич, Дм.Хабурський. Відповідальним редактором був О.Сембратович. Редактори – о.О.Нижанківський (він редагував публікації на господарські теми) і о.Н.Гошовський (пасічництво).

Більшість публікацій журналу мала практичний характер (догляд за худобою, лікування, вирощування сільськогосподарських культур, пасічництво, ціни тощо). Журнал пояснював складні питання, що стосувалися законодавства про хліборобство, писав про життя і діяльність хліборобських спілок як в Австро-Угорщині, так і за кордоном, про хліборобство в інших країнах.

31 грудня 1909 р. відбулося засідання ради товариства “Краєвий союз ревізійний” за участі представників Союзів молочарського, господарського, торгівельного і товариства “Сільський господар”, на якому обговорювали питання про видавання економічних часописів і розмежування між ними сфер впливу, обов’язків [30].

Так, “Економіст” мав займатися теоретичним і практичним висвітленням питань кооперації і економічного життя взагалі, а також надавати фахові поради і рекомендації союзним товариствам.

“Самопоміч”, інший друкований орган Краєвого союзу ревізійного, мав би поширювати і популяризувати в широких масах ідею кооперації, пробуджувати в народі дух самодіяльності і самодопомоги, агітувати за створення спілок, знайомити читачів із кооперативним рухом в інших країнах.

“Господар і промисловець” залишався виключно фаховим виданням, призначеним для молочарства і обслуговував потреби молочарського промислу і відповідних кооперативних спілок.

Орган “Сільського господаря”, “Господарська часопись”, отримав завдання втілювати в життя програму, що була зафіксована в статуті товариства – сприяти піднесенню сільського господарства, сільських промислів через поширення агрономічних знань, запровадження нових способів господарювання і нових культур. Цей журнал почав виходити у 1910 р. і виходив до 1918 р., а потім у 1920 р. Протягом воєнного лихоліття він виходив неперіодично. У 1910-1918 рр. його редагував К.Кахникевич, потім Ю.Павликовський. У 1921 р. двотижневик змінив назву на “Господарсько-кооперативний часопис”.

Рішення представників центральних кооперативних організацій про розмежування завдань між відповідними друкованими органами (структуризація економічно-господарської і кооперативної преси) було зумовлене пожвавленням української економічної діяльності, розгалуженням структури самого економічного життя.

Про інші, менш помітні і відомі видання цієї групи преси передвоєнного періоду. У 1901-1902 рр. В.Король видавав у Львові “Газету господарську”. У Перемишлі продовжував виходити від 1898 р. до 1913 р. часопис “Господар” за редакцією о.І.Негребецького. Щодо видання НТШ, журналу “Часопись правнича і економічна”, то треба сказати, що тут усе-таки переважала правнича проблематика.

Наявність економічно-господарських, кредитових, кооперативних установ свідчить про те, що економічно-господарське, кооперативне життя було досить розгалужене, і потреба у пресі, відповідно, була велика. Преса постійно відставала від темпів економічної діяльності українців Галичини. Так, деякі видання виходили протягом короткого часу: “Молочарська часопись”, “Український пасічник” – у 1914 р., “Земледілець” – у 1912 р., “Торговельно-промислові відомости” – у 1908 р., “Вісти промислової комісії” – у 1913 р., “Торговельно-промисловий вістник” – Стрий, 1912-1913 рр. Лише “Рільничі відомості”(Львів) виходили протягом 1906-1914 рр., а “Часопись для спілок рільничих” протягом 1904-1921 рр. А.Животко слушно зауважує, що усі ці часописи були переважно ділом приватної ініціативи, через що довго й не утримувалися [31]. Пояснення слушне, хоча, на наш погляд, на початку століття для преси ще не було достатніх умов для структурованості і диференціації.

У передвоєнний період відбулися дві події, що мали значний вплив на економічно-кооперативний рух. Це Перший Український просвітно-економічний конгрес, що його організувала “Просвіта” у 1909 р. у Львові. Конгрес було організовано з нагоди 40-річчя “Просвіти”.

Друга подія – це Другий всеросійський кооперативний з’їзд у Києві у 1913 р. І.Витанович писав згодом: “Ідейні напрямні, виявлені в тих двох зустрічах українських кооператорів, чітко зарисовувалися й стали дороговказом як у наступній добі визвольних змагань і державного будівництва української нації, так і під час буйного розвитку кооперативної самооборони на західноукраїнських землях у міжвоєнні роки” [32].

У 1910 р. “Просвіта” видала протоколи і доповіді Конгресу. З-поміж багатьох цікавих і конструктивних доповідей відзначимо виступ А.Жука (Ільченка) “Значення кооперації для нашого народу”, в якому було обгрунтовано ідейно-політичний аспект кооперативного руху [33]. І Витанович називає цей виступ ідеологічно-програмовим [34].

А.Жук, відзначивши важке економічне становище українців, свідому денаціоналізаторську політику російської, польської і мадярської буржуазної спільності, вказав на один вихід – це національна самостійність. Шляхів до осягнення національної самостійності є два: перший – шлях політичної боротьби, на площах і вулицях, боротьби, перейнятої національними цілями і прагненнями; другий – шлях народної самодіяльності на всіх полях економічного і культурного життя [35]. Значення кооперації у цій боротьбі – величезне, навіть вирішальне: “Найважніше, що зробить кооперация – вона організує нас в націю” [36]. Щоправда, А.Жук застерігав, що економічні і культурно-просвітні товариства повинні охопити усі аспекти народного життя, але не повинні вироджуватися в бюрократичні канцелярії та гендлярські кооперації. А.Жук застерігав також, що кооперація не може бути універсальним ліком на всі суспільні болячки, вона не може бути самоціллю, а лише засобом усуспільнення засобів виробництва, розподілу, послуг (зауважимо, що тут відчутно деякий вплив соціалістичних ідей). Закінчував свій виступ А.Жук такими словами: “Коли розпилена тепер народна маса буде зорганізована в економічні і культурно-просвітні інституції; коли вся суть таких інституцій буде об’єднана в національні союзи і федерації – тоді наш народ прибере форму організму, нації. І коли цей процес самоорганізації нації звершиться, тоді наступить самий важний акт національно-політичної боротьби. Тоді ми поставимо дах на нашій національній будівлі, тоді виведемо купол, на якому поставимо прапор самостійної нації” [37].

Достатньо сказати, що Конгрес ухвалив резолюції, що їх запропонував А.Жук (з додатком М.Левитського, відомого кооперативного діяча із Наддніпрянської України).

Ці резолюції варто назвати:

1. В основу народної самодіяльності в економічній сфері треба покласти ідею демократичної кооперації.

2. Кооперативна організація праці, утворюючи центри національного економічного життя, буде становити матеріальну основу для національно-політичного визволення українського народу і його культурного й економічного розвитку.

3. Кооперація, поліпшуючи економічне становище трудящих тепер, закладе одночасно підвалини для зміни в майбутньому наявного ладу.

4. Кооперативи повинні бути національні.

5. В основу кооперативної системи треба покласти інтереси споживання [38].

Маніфестацією українських кооперативних сил був Другий всеросійський кооперативний з’їзд у Києві 1913 р. Українські кооператори виступили проти централістських спроб московських кооператорів.

Молодше покоління українських кооператорів Наддніпрянської України прагнуло створити своє ідеологічне об’єднання, товариство. Це вдалося зробити у 1912 р., коли заснували товариство “Наша кооперація”. Від січня 1913 р. і до кінця 1914 р. воно видавало тижневик “Наша кооперація”. Журнал дуже активно поширював кооперативні ідеї, був відомий і в Галичині. Під впливом товариства “Наша кооперація” національну позицію зайняв і друкований орган Союзбанку “Муравейник-Комашня” (він був двомовний), у цьому ж напрямі рухалися і харківський “Хлібороб”, і кубанський “Союз”.

Перша світова війна перервала розвиток кооперативного руху на західноукраїнських землях.

Дуже важкими були повоєнні роки. Протягом майже шести років західноукраїнські землі були ареною жорстоких боїв. І.Витанович пише, що в Галичині зруйнованих будинків було більше (у відсотках), ніж у Франції чи Бельгії [39]. А крім цього згоріло 246 церков, зруйновано 3 617 шкіл, дві третини домівок “Просвіти”, а саме там містилися як національно-культурні, так і економічно-господарські організації. Значними були й втрати у людях.

Як відомо, за рішенням Паризької конференції від 25 червня 1919 р. Польща окупувала Галичину. Хоча долю її ще не було вирішено остаточно, поляки, запровадивши свою адміністрацію в краю, стали господарями становища. Щоправда, вони зобов’язалися перед державами Антанти гарантувати права українців. Ліга націй була гарантом цих зобов’язань. Польський сейм навіть схвалив закон про автономію трьох галицьких воєводств. Але все це було лише політичною грою, дипломатичними маневрами, щоб замаскувати полонізацію краю, яку поляки почали відразу.

Треба сказати, що пам’ять про передвоєнні успіхи кооперації була настільки сильною, що під час воєнних дій були спроби відновити кооперативний рух, зокрема діяльність Краєвого союзу господарсько-молочарського, але несподівана смерть Є.Олесницького (1917 р.), вбивство О.Нижанківського (поляки розстріляли його без суду в 1919 р.) перекреслили ці спроби.

Кооперативна діяльність українців активізувалася, коли в жовтні 1920 р. у Польщі було прийнято досить демократичний і ліберальний кооперативний закон. Про цей закон позитивно згадують і самі кооператори [40], і дослідники історії кооперативного руху. І.Витанович пише про нього: “Він вірно формулював означення кооперації, гарантував основні демократичні принципи, вільне й відкрите членство, обмежені відсотки від внесених капіталів, нескладний спосіб засновування й реєстрації кооператив” [41].

Українці використали цей закон. Наприкінці грудня 1920 р. було створено Краєвий комітет організації кооператив. Програма була така: 1) відбудова довоєнних кооперативів і створення нових, а також об’єднання їх у повітові й краєві союзи; 2) реалізація тих завдань, що зазначені в статутах таких товариств, як Краєвий союз ревізійний, “Сільський господар”, “Просвіта”. Виконавчим органом став Краєвий союз ревізійний.

Місцева польська адміністрація не могла виступати проти правного використання закону, але перешкоди чинила. Це стало особливо помітно після того, як Рада амбасадорів прийняла 14 березня 1923 р. ганебне рішення – віддати Східну Галичину під протекторат Польщі. Поляки робили все, щоб полонізація охопила усі сфери життя. С.Грабський, професор Львівського університету, міністр освіти у 1923-1926 рр. (автор сумнозвісного “закону Грабського”, україножерчого закону про освіту) вважав, що внаслідок цієї полонізації українську проблему буде ліквідовано вже через 25 років. Польща ж розвалилася вже після тижневих боїв у вересні 1939 р. ...

Але спроба колонізації стала доконаним фактом. Одним із важливих засобів її була парцеляція (розподіл) землі. Лише у Східній Галичині до 1 січня 1923 р. полякам, які прибували сюди із етнічних польських земель, було виділено 200 000 гектарів землі, на Волині – 112 000, на Поліссі – 133 000. У той же час існувало таємне розпорядження, за яким українці могли придбати не більше 5 відсотків землі [42].

Уряд Польщі думав не про відбудову Східної Галичини та інших західноукраїнських земель, які він отримав, а про їх полонізацію, а докладніше – про їх експлуатацію.

“Без надії на будь-яку ініціативу з боку уряду й допомогу з державних бюджетів, треба було самим переможеним відбудовувати рідні руїни. І, що найважливіше, доводилося шукати засобів, як повернути віру народу самого до себе, у свої власні сили, підняти його з близького до розпуки пригноблення. Треба було власними силами творити нові варстати праці для крайнє перенаселеного села, для тієї молоді, що підростала, а ще скорше для тієї, яка поверталася з війни на згарища чи під рідні стріхи.

Треба було дальше шукати способів як – без огляду на ще більше несприятливі політичні обставини, – здобувати українське місто, українські економічні й соціальні позиції в ньому. То ж саме нестача їх так дуже заважила на невдачі національно-визвольних змагань, а гіркий досвід переконливо виявив вагу тих позицій у відчуженому місті на українських землях.

Сама політична боротьба, продовжування її в дуже обмежених легальних формах і в посталій таємній революційній організації (Українській Військовій Організації) не могли мати успіху без організації громадсько-економічної самодопомоги. Без неї й політична боротьба могла переходити в акти розпуки, які давали б ворогам нагоду репресувати населення та далі його винищувати” [43].

На нашу думку, після поразки у визвольних змаганнях економічно-господарська, кооперативна діяльність стала однією із легальних форм боротьби народу за своє національне існування. Не було випадковим, що кооперативний рух очолювали ті, хто пережив випробування фронтів визвольних змагань. Значною мірою, це їх заслуга, що високі морально-духовні цінності визвольних змагань було перенесено у сферу мирної кооперативної праці.

У 1922 р. Краєвий союз ревізійний перебрав на себе усі керівні функції. Він став ідейним центром української кооперації в Польщі. У 1928 р. він отримав назву Ревізійний союз українських кооператив (РСУК).

Офіційним органом Ревізійного союзу українських кооператив був місячник “Господарсько-кооперативний часопис”, перше число якого появилося 1 травня 1921 р. Від 1925 р. він виходив щотижня. Відповідальні редактори журналу: Ю.Павликовський (1921-1922 рр.), І.Филипович (1922-1926 рр.), Зеновій Пеленський (1926-1930 рр.), Є.Храпливий (1930-1938 рр.), Я.Левицький (1938-1939 рр.), І.Драбатий (1942-1944 рр.).

Журнал мав досить великий на той час тираж – понад 4 000 примірників. Основні рубрики: “Кооперативні і господарські новини”, “З РСУК”, “З краю і світу”, “Правне положення кооператив”, “Ціни на ринках збуту”, “Кооперативні свята”, “Хвилина спорту”, “Література і мистецтво”.

“Господарсько-кооперативний часопис” активно провадив пропаганду кооперативних ідей, захищав основні засади кооперативної діяльності, зокрема її демократичний характер.

Багато публікацій було присвячено проблемам історії кооперативного руху в інших країнах.

Журнал постійно вміщував хроніку українського кооперативного життя в краю. Але, що найважливіше, “Господарсько-кооперативний часопис” зробив успішну спробу стати настільною книгою кожного кооператора, адже тут друкувалися публікації як директивного, інструктивного характеру, так і методичного. Значної уваги журнал надавав публікації порад правного і фінансового характеру. Журнал вдавався і до такої форми (її тоді не часто використовували наші видання), як анкета. Журнал провів такі анкети: “Кооперація як чинник поступу в нашім національнім житті”, “Вплив кооперації на наше село”, “Домашній промисел у моїй околиці”. Значних змін журнал зазнав із приходом З.Пеленського. Він змінив формат із журнального на газетний. Появилися нові рубрики, урізноманітнилася проблематика – більше стало публікацій на загальноосвітні теми, появилася літературно-мистецька проблематика, спортивна. З.Пеленський залучив до співпраці таких відомих журналістів, як В.Левицький (В.Софронів-Левицький), Р.Купчинський, Л.Лепкий. “Господарсько-кооперативний часопис” ставав більш читабельним, він якоюсь мірою почав виконувати незвичну для такого типу видання функцію родинного, сімейного журналу. Згодом цей задум буде реалізовано у часописі “Кооперативна родина”. Велика заслуга в цьому була В.Софронова-Левицького. Досить сказати, що з його ініціативи в журналі почали друкувати художні твори, в яких були наявні кооперативні ідеї чи мотиви.

Протягом 1928-1939 рр. виходила “Кооперативна республика”. Це був економічно-суспільний місячник, орган Ревізійного союзу українських кооператив. У 1928 р. і 1930 р. видання редагував І.Филипович. У 1929 р. і з листопада 1930 р. – К.Коберський.

Журнал виходив на 40 сторінках книжкового формату, іноді з додатком на 16 сторінках.

У ч.1 “Кооперативної республики” редакція так визначила свої завдання: “Кооперативна республика” має бути органом шукання доріг і вияснювання недостач. Редакція має добру волю дати на сторінках журналу місце усякій новій, хоч би і критичній думці, якщо вона продиктована виключно щирим бажанням послужити справі” [44].

Основні рубрики місячника: “Проблеми кооперативної організації і практики”, “На окраю днів”, “Кооперативна освіта і виховання”, “Шляхами кооперативної думки” (Вибір з писань кооперативних письменників)”, “Агрономія суспільна і загальна”, “З преси і життя”, “Нові книги”, “Всячина”, “Сторінка читача”. Журнал друкував різні оголошення, вміщував рекламу товарів українських кооперативів.

“Кооперативна республика” друкувала наукові й науково-популярні публікації, що стосувалися українського економічного й кооперативного життя (історія, теорія, практика, організація), суспільно-економічного життя в світі. Читач міг знайти тут нариси про видатних теоретиків і практиків кооперативного руху, ознайомитися з рецензіями книг на кооперативну й економічну тематику. На сторінках журналу виступали відомі теоретики і практики кооперативного руху. Це Ю.Павликовський, О.Луцький, А.Жук, К.Левицький, І.Витанович, Є.Храпливий. Дуже багато й плідно писав головний редактор місячника К.Коберський. Активну участь у роботі журналу брали викладачі Українського Вільного Університету (Прага) і Української Господарської Академії (Подєбради). Мова йде про Ф.Щербину, Б.Мартоса, О.Мицюка, В.Садовського, В.Доманицького, В.Січинського, В.Іваниса, Б.Іваницького.

“Кооперативна республика” посідала важливе місце в українській економічній думці, а тому вимагає окремого дослідження.

“Кооперативна родина” виходила у Львові протягом 1934-1939 рр. Видавав цей місячник Ревізійний союз українських кооператив. Редагували його О.Луцький і Р.Купчинський, але спочатку відповідальним редактором був Є.Храпливий.

“Кооперативна родина” – це видання, яке в доступній, популярній формі пропагувало кооперативні ідеї. Журнал був масовий, в окремі періоди
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації