Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   25
його існування наклад доходив до 60-65 тисяч примірників, особливо у перший рік. Щоправда, не весь наклад розходився. Просто і дохідливо видання пропагувало одне із гасел української кооперації – “Спільними силами до добра і краси!”

Про основні рубрики, розділи, тематичні сторінки журналу. Як правило, вступні чи передові статті писав О.Луцький. У рубриці “Вісти з наших установ” журнал повідомляв про діяльність “Центросоюзу”, “Просвіти”, “Рідної школи”, “Сільського господаря”.

Під рубриками “Політичний огляд”, “Що нового чувати в світі”, “Огляд світових подій” місячник розповідав про міжнародні події.

“Куток кооперативного курсу” провадила Управа заочних кооперативних курсів РСУК. Читачі мали можливість вчитися кооперативної справи. Були тут крім публікацій навчально-методичного характеру і цікаві вправи, шаради, загадки. Часто і самі читачі розповідали про цікаві події і факти. Увагу привертає стаття К.Коберського “Дев’ятдесят літ!” (ч.1 за 1935 р.). У ній розповідається про рочдельський рух. У грудні 1844 р. 28 ткачів у англійському містечку Рочдель організували кооператив, що згодом призвело до цілої революції в торгівлі й промислі. Саме від Рочдельського кооперативу почалася історія кооперативного руху. А К.Гауерс – духовний вождь рочдельських кооператорів. Саме він відкрив дві істини: 1) кооператив не сміє купувати і продавати в кредит; 2) надлишок зиску ділити не за квотою, вплаченого внеску, а лише за сумою закупу, що його зробив кожен член.

Ці дві істини стали фундаментом успіху заснованого кооперативу.

“Рочдельський рух ”, “ райфайзенки” – ці поняття ми часто подибуємо в історії кооперативного руху.

Редакція намагалася перетворити журнал на своєрідне “сімейне” видання, дбаючи як про легкість, доступність викладу, так і про читабельність публікацій. Ось чому тут був і “Веселий куток”, і “Для наших найменших”.

Редакція місячника пристосовувалася до пір року, до господарського календаря. Зрозуміло, що відзначення релігійних свят та видатних подій і дат українського народу було непорушним правилом.

Вагоме місце у журналі посідали поезія і проза.

Треба сказати, що ті оповідання, що їх друкувала “Кооперативна родина”, часто мали своєрідний характер – вони знову ж таки популяризували кооперативну ідею, виховували у читачів ті риси характеру, що потрібні українському кооператорові – чесність, працьовитість, ініціативність, патріотизм. На сторінках журналу часто друкувалися такі відомі автори, як Ярослав Вільшенко (псевдонім А.Лотоцького), Марійка Підгірянка.

Був у місячнику “Лікарський куток” (сторінка), який вів Р.Осінчук. Це теж була популярна форма пропаганди правил гігієни, лікарських знань. Для цього використовували навіть жанр оповідання.

У 1936-1937 рр. у журналі була “Жіноча сторінка”, яку вела І.Домбчевська, відома журналістка. Зміст її традиційний – господарські поради для жінок, кулінарні рецепти, поради щодо раціонального харчування тощо. Після неї у 1938 р. у місячнику появився своєрідний “журнал у журналі” – додаток “Для нашої хати”, який виходив за редакцією кооперативу “Українське народне мистецтво”. Його основні рубрики: “Наука крою і шиття”, “Вишивка у нашій хаті”, “Хатні порядки”, “Приписи”. Так само були тут оповідання і вірші. У додатку спіробітничали І.Домбчевська, Л.Бурачинська, О.Ліщинська, О.Бережницька та ін. Тут було надруковано цікаву розвідку І.Іванця “Львів у давнину і тепер”.

На останній сторінці журнал вміщував рекламу українських кооперативних установ (“Центросоюзу”, “Народної торгівлі”, “Калини” тощо).

Не всі публікації журналу були високопрофесійними, майстерними, але співробітництво відомих авторів, редакторська робота О.Луцького і Р.Купчинського забезпечували все ж пристойний мовно-літературний і загалом журналістський рівень. А головне – “Кооперативна родина” активно пропагувала серед галицьких українців кооперативні ідеї.

Свої видання мали й інші структури, що входили у РСУК.

“Кооперативне молочарство” – це ілюстрований місячник, що був органом “Маслосоюзу” (Краєвого молочарського союзу). Виходив протягом 1926-1939 рр. Спочатку це був додаток до “Господарсько-кооперативного часопису”. Відповідальними редакторами видання були А.Палій, А.Мудрик, М.Хронов’ят.

Редакція конкретно визначила свої завдання. У ч.1-2 за 1927 р. ці завдання редакція бачила в тому, щоб розбуджувати потребу і розуміння спільництва, ознайомлювати всіх із діловодством у кооперативному молочарстві, провадити навчальну роботу серед членів “Маслосоюзу”.

Основні рубрики видання: “Дописи з краю”, “Відомості з краю”, “Комунікати”, “Годівля домашніх тварин і контроля молочности корів”, “Правні поради”, “Звідомлення з “Маслосоюзу”, “Огляд торгівлі маслом”, “Питання і відповіді”.

Іноді на сторінках часопису появлялися оповідання з кооперативного життя.

Згодом (у 1932 р.) на базі “Кооперативного молочарства” виникло ще одне видання – “Сільський господар”. “Кооперативне молочарство” залишилося чисто базово-молочарським виданням, а “Сільський господар” почав висвітлювати ширшу господарську проблематику. На сторінках “Кооперативного молочарства” виступали І.Филипович, М.Хронов’ят, К.Михайлюк, А.Мудрик, В.Левицький, П.Дубрівний.

Центробанк видавав “Кредитову кооперацію” – “місячник для справ кредиту і ощадності”. Виходив у Львові протягом 1938-1939 рр. Журнал редагував С.Кузик. Видання появилося в 40-річчя Центробанку.

У редакційній статті “Від видавництва” (ч.1) говорилося про місце журналу в системі кооперативної преси, про те, що він має бути помічником у кооперативній діяльності.

Журнал писав про діяльність і стан кредитової кооперації, її завдання, проблеми, хиби і потреби, вміщував комунікати кооперативних органів, поради, що стосувалися діловодства, складання звітів тощо. Журнал практично намагався висвітлювати усі аспекти діяльності кредитової кооперації. Особливу увагу він звертав на організацію “райфайзенок”. Якщо коротко, “райфайзенки” – це позичкові каси. Назва походить від прізвища автора ідеї, Райфайзена (Німеччина), який у 1866 р. написав книжку “Позичкові каси”. Цій проблемі присвячено майже все ч.3 за 1938 р., були публікації і згодом.

У статті “Починаємо другий рік ” (ч.1 за 1939 р.) редакція писала: “Починаючи це видання, Центробанк бажав дати кредитовим кооперативам доброго інформатора про всякі справи кредиту, доброго інструктора в діловій праці і місце для насвітлювання усіх тих проявів у житті кредитової кооперації, що від них залежить або добрий розвиток, або брак розвитку... ”.

“Український пасічник” був органом пасічницької секції при краєвому товаристві “Сільський господар” і краєвого пасічницького об’єднання “Рій”. Цей ілюстрований місячник почав виходити у липні 1928 р. Відповідальним редактором був М.Боровський, якого у 1929 р. замінив Є.Храпливий. Журнал не мав усталеного обсягу. Ще одна цікава деталь – від січня 1930 р. назву журналу крім української друкували англійською і німецькою мовами. У 1928 р. “Український пасічник” виходив як безплатний додаток до “Сільського господаря” і “Кооперативного молочарства”, але вже від липня 1929 р. виходив як окреме видання.

У першому числі редакція звернулася до читачів: “Випускаючи перше число часопису “Український пасічник” маємо на меті, по-перше, заповнити ту прикру перерву в нашій пасічницькій пресі, що від довшого часу розірвала пасічників краю з живим словом пасічницької науки і господарки. По-друге, хочемо налагодити зв’язки з широким колом наших розпорошених пасічників, згуртувати їх в сильну, поважну організацію, яка б сприяла розвиткові і культурі пасічницької господарки і дала належну форму нашому пасічництву як в краю, так і на зовні” [45].

“Український пасічник” – це справді фахове видання, присвячене одній із важливих і водночас романтичній професії і галузі сільського господарства – пасічництву. Редакція журналу прагнула допомогти українському пасічництву, здаючи собі справу з того, що лише той може добре господарювати, хто володіє фаховими знаннями. І журнал дуже багато робив для поширення фахової освіти. На його сторінках були публікації як наукового, так і чисто практичного характеру.

Від 1930 р. журнал виходив із портретом П.Прокоповича, якого називали батьком українського пасічництва. Він народився 1775 р. біля Батурина. П.Прокопович винайшов рамковий вулик, що було величезним відкриттям, склав шкалу медодайних рослин, заснував першу на той час школу пасічників. У 1814 р. він збудував т.зв. втулочний вулик, що не лише полегшував роботу пасічників, але й давав змогу спостерігати за бджолами у вулику. Дехто цей рік вважає переломним у пасічництві.

Ціла низка публікацій стосувалася проблеми збуту меду (С.Шелухин, І.Драбатий, Ст.Кантор).

В “Українському пасічнику” постійно лунали заклики вступати до кооперативу “Рій”. Пропагував журнал ідею централізації пасічницьких кооперативів.

Багато писав журнал про пасічництво за кордоном.

Що й сьогодні може зацікавити читача у цьому журналі – це історія і практика нашого пасічництва, розповіді про лікувальні властивості меду тощо.

Журнал був добре ілюстрований. Назвемо основні рубрики: “Пасічницька теорія і практика”, “З досвідів і спостережень”, “Новини в краю”, “Комунікат кооперативи “Рій”, “З чужої преси”, “Пасічницькі курси і вистави”, “Запитання і відповіді”, “Хвороби і шкідники бджіл”, “Медодайні рослини”, “Добрі поради”, “Пасічницьке право”, “Оголошення”. Друкував журнал і рецензії на відповідну літературу.

У серпні 1939 р. журнал припинив своє існування і відновився лише у 1942 р., в умовах німецької окупації. А за часів першої більшовицької окупації багато чого було знищено із пасічницького доробку і досвіду, багато загинуло і відомих пасічників. Перестав виходити журнал у 1944 р.

Поява у системі економічно-кооперативної преси вузькоспеціальних професійно-фахових видань була хорошою ознакою. Адже не вся молодь могла закінчити гімназію чи вищі студії. Але беручи участь у кооперативному русі, вона отримувала можливість опанувати певний вид діяльності, пов’язаний із кооперацією, забезпечити себе матеріально, зрештою, стати активним учасником національного життя. Ідеали кооперації для багатьох стали ідеалами життя. Участь у кооперативному русі була хорошою школою виховання.

Якщо у перші повоєнні роки кооперація була чи не єдиним засобом подолання кризи і руїни, то після грошової реформи 1924 р., після якої польська валюта стабілізувалася, кооперативний рух щораз більше ставав вагомим чинником українського національного життя. І.Витанович пише: “Після підготовчого періоду початкової організації та стабілізації валюти й виходу з ринкового хаосу, відбудована західноукраїнська кооперація від 1924 р. жвавіше розвивала свою господарську діяльність. Наступні 5 років – це період доброї господарської кон’юнктури в Європі й у світі, і в самій Польщі і це роки “радісної творчості”, а одночасно – період посилення заходів уряду, скерованих на підсилення розвитку молодого народнього господарства.

Українська кооперація, міцна своєю масовістю, ентузіазмом, громадською настановою виборних керівних органів, скоро встигла виявити деякі господарські успіхи... Як організація самодопомоги, що виникла з реальних потреб життя і на грунті особливих соціяльних і національних стосунків, українська кооперація була ідейно міцною в своїх громадських підставах. Якщо згодом ворожі чинники закидали їй “політику”, то це була політика, яку розуміли та доцінювали самі широкі маси народу, бо вона стосувалася справ їхнього щоденного життя й праці, – вона виникла з журби за долю нових поколінь” [46].

Звичайно, що були труднощі, хиби, помилки. Деколи патріотичний порив, ентузіазм не супроводжувався належним господарським і кооперативним вишколом, – про усе це пишуть і згадують учасники кооперативного руху тих років, чимало писала про це і тодішня преса. Але вже до кінця 20-х років українська кооперація стала в ідейному відношенні – національно свідомою, в економічному – достатньо вагомою, в організаційному – раціональною і стрункою побудовою.

А.Мудрик, один із директорів “Маслосоюзу”, у книжці “Кооперативний катехизм”, подав схему організації української кооперації. Ревізійному союзові українських кооператив підлягали “Маслосоюз”, “Центросоюз”, “Народна торгівля” і “Центробанк”. Книжка до нас не дійшла. Але, зрештою, цю структуру неважко відтворити на підставі спогадів про кооперативний рух міжвоєнного двадцятиріччя [47].

Варто розшифрувати лише скорочені назви, бо офіційно “Маслосоюз” – це Краєвий молочарський союз “Маслосоюз” (таку назву було прийнято у 1925 р.), “Центробанк” – це Краєвий союз кредитових спілок, “Центросоюз” – Союз господарсько-споживчих союзів. А “Народна торгівля” як осередок міської споживчої кооперації свою назву так і зберегла.

Кінець 20-х років не був сприятливим для української кооперації. Світова економічна криза захопила й польську економіку, а відтак вплинула і на українську кооперацію. Але був ще політичний аспект існування української кооперації. Річ у тім, що важка економічна ситуація ускладнювалася тим, що поляки, особливо шовіністські кола, були занепокоєні розростанням української кооперації. І.Мартюк згадує: “Польська влада добре орієнтувалася, що справжньою підставою всього українського життя на терені польської держави була якраз кооперація, отже знищивши кооперацію, як не в цілому, то бодай частинно, вона стримає національні стремління українського населення” [48]. Використавши революційно-підпільну діяльність ОУН як привід для “пацифікації”, поляки знищили чимало майна, що належало українцям та українським установам. Участь у погромах брала і поліція, і армія, і вуличне шумовиння, і навіть польські студенти. Зруйнувати приміщення, спалити книжки, папери, пограбувати, вилити гас на цукор, потім знищити інші товари – це були звичайні методи “пацифікації“, не кажучи про фізичну розправу над українцями. Зрештою, про “пацифікацію” написано багато. Ця політика остаточно скомпрометувала польську державу не лише в очах української, але й міжнародної громадськості.

А матеріальні втрати були величезними. “Майже половину товарових складів українських кооператив знищили погромники восени 1930 р., і при тому ні в одному випадку уряд не довів у суді пошкодованим кооперативам, а ні їх працівникам якоїсь провини супроти самої держави. Зареєстровані шкоди РСУК подавав Генеральній прокуратурі, але всі заходи добитися “права” були безуспішні“ [49].

Проте українське громадянство загалом ще раз засвідчило, що воно здатне до самоорганізації: кооперація поволі, але невпинно відновлювала свої структуру, сили, зв’язки. І.Витанович називає VII Краєвий кооперативний з’їзд, що відбувся наприкінці червня – на початку липня 1932 р., маніфестацією кооперативної дисципліни і громадської солідарності [50].

Економічна криза, “пацифікація”, боротьба з польськими та єврейськими конкурентами на кооперативній ниві – усе це стримувало темпи розвитку української кооперації в 30-ті роки. Ситуацію ускладнювало те, що в 1934 р. було прийнято новий кооперативний закон, а в 1936 р. – закон про молочарські кооперативи. Обидва закони були дискримінаційними щодо української кооперації.

Цікавий факт – українські кооперативи за небагатьма винятками не продавали алкоголю. Західноукраїнське село 20-30-х років ставало тверезим, а єврейські корчми, що завдали в минулому стільки лиха українцям, зникали. Щедрою рікою горілка в наше село полилася після “возз’єднання” у вересні 1939 р.

Коли ми говоримо про здобутки української кооперації, то маємо на увазі Східну Галичину. На північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Підляшшя, Полісся) ситуація була складнішою. До Першої світової війни ці українські землі належали Росії. У роки війни і визвольних змагань тут почалося національне відродження, тоді ж почався і кооперативний рух. У Крем’янці виникло Бюро Волинської кооперації, яке у 1921-1927 рр. узгоджувало свої дії із керівництвом галицької кооперації у Львові. У 1927 р. у Луцьку було навіть створено Інспекторат РСУК, а протягом 1928-1929 рр. там же функціонувала Головна рада Волинської кооперації. Але починаючи з кінця 20-х років, польська влада все наполегливіше і брутальніше намагалася розмежувати кооперативне співробітництво і координацію цих західноукраїнських регіонів. Кооперативний закон 1934 р. обмежував діяльність РСУК – йому дозволялося оперувати лише на території трьох галицьких воєводств.

Українці змушені були вступати до польських кооперативів. Полонізація волинської кооперації відбувалася посиленими темпами. “Двомовні”, так би мовити, кооперативи теж були приречені на повну полонізацію.

Не було перед Першою світовою війною українського кооперативного руху в Карпатській Україні. Він почав розвиватися лише після входження цих українських земель до складу Чехо-Словаччини. Після поразки визвольних змагань тут опинилося багато українців із Наддніпрянської України, які були знайомі із ідеями кооперативного руху, знали принципи його організації. Позитивно впливав і розвиток української кооперації в Галичині. Щоправда, спочатку бракувало кооперативному рухові єдності, бо існували і справді українські, і москвофільські, і мадярські
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації