Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   25

Лікарська преса. Про важке становлення фахової преси на західноукраїнських землях свідчить також історія лікарської преси. Порівняно швидко організувалися вчителі, хоча загалом від “весни народів”, що сколихнула Європу, минуло добрих кілька десятків років, поки у Східній Галичині (та й в інших західноукраїнських регіонах) почало формуватися організоване життя представників різних професій.

Поступово виникали та формувалися і професійно-наукові лікарські структури: Лікарська комісія НТШ, “Народна лічниця”, Українське лікарське товариство, Медична громада.

Лікарська комісія НТШ – найдавніша за віком лікарська організація – започаткувала своє існування на початку 1898 р. і як комісія НТШ була винятково наукового характеру. На першому засіданні комісії (головою обрали Щ.Сельського, заступником – Е.Озаркевича) вирішено видавати збірник комісії. Збірник мав стати першою пробою власних сил у царині медичної літератури українською мовою. Тому члени комісії зверталися до українців (як за кордоном, так і в краю) з проханням присилати до збірника свої праці. Е.Озаркевич, ініціатор створення комісії, розіслав лікарям-українцям в Австрії 110 запрошень до співпраці та 20 – у Велику Україну. Особливої активності лікарі не виявляли. На засіданні обговорювали і проблеми термінології. Е.Озаркевич запропонував видавати квартальник, у якому публікувати статті із різних галузей медицини, оригінальні праці й реферати цікавих праць українських і зарубіжних авторів.

У 1897 р. публікації лікарів вміщували у “Збірнику” математично-природничо-лікарської секції НТШ. Вийшло два томи. У 1898 р., коли було створено окрему Лікарську комісію при НТШ, постало питання власного наукового журналу. Відсутність української медичної термінології спричиняла серйозну перешкоду, тому під головуванням Е.Озаркевича почала діяти спеціальна термінологічна комісія.

Протягом 1898-1901 рр. появилося шість медичних випусків “Лікарського збірника” за редакцією Е.Озаркевича. У першому випуску за 1898 р. були статті проф. І.Горбачевського із Праги, д-ра С.Морачевської-Окуневської (перша жінка-лікар у Галичині), д-ра Е.Озаркевича.

У 1899 р. появилися два випуски збірника і у 1901 р. – два випуски.

Т.Е.Бурачинський помиляється у своїх спогадах, що випусків було п’ять [34], а П.Демус допускає неточність, коли пише, що “Лікарський збірник” виходив протягом 1898-1907 рр.

Статті першого тому “Лікарського збірника” вже засвідчили про те, що лікарі орієнтувалися на найновіші видання європейської медичної науки.

У “Передньому слові” до першого тому “Лікарського збірника” Е.Озаркевич писав: “Беручись до цієї роботи ми поставили собі таку мету:

1) покласти бодай початок лікарської літератури нашою рідною мовою,

2) витворити фахову лікарську термінологію ...

Наскільки нам вдалося хоч частинно наблизитися до поставленого завдання, – не наша річ судити. Певне лише те, що воля була в нас й праці вложилисьмо чимало”.

З найбільш активних авторів “Лікарського збірника” треба назвати І.Горбачевського, Е.Озаркевича, О.Дакуру, Щ.Сельського, Е.Кобринського.

У 1909 р. до Львова з Великої України приїхала група лікарів на лекції українознавства, організовані НТШ. Серед них був І.Липа. Він запропонував Лікарській комісії план видання популярної медичної літератури. Після дискусії цю пропозицію передали “Просвіті”, оскільки напрям видання не був науковим. Так почали виходити популярні брошурки під назвою “Лікарські листи”.

Ще у 1902 р. Е.Озаркевич задумав створити філантропічну установу, в якій українські лікарі могли б надавати безкоштовну медичну допомогу найбіднішим хворим, до речі, без огляду на національність. Мова йде про “Народну лічницю”, яка запрацювала в 1904 р.

Поява “Народної лічниці” ще більше організувала життя українських лікарів Галичини. Оскільки очолив лічницю Е.Озаркевич, для праці над “Лікарським збірником” залишалося доволі мало часу. Тому збірник після 1901 р. так і не вийшов. Знову перед лікарями постала проблема створення професійного товариства українських лікарів і видання друкованого органу.

На той час грунт для появи товариства був підготовлений. Лікарське товариство у Кракові, до якого належали поляки, мало на меті приєднати до себе українських лікарів Східної Галичини і Буковини. Оголошення такого змісту з’явилося у пресі українською мовою. Це спонукало Е.Озаркевича та його однодумців скликати у грудні 1907 р. збори. На зборах створено Комітет засновників “Руського товариства лікарського”. (“Руського” тому, що майже третина українських лікарів зараховувала себе до “староруської” групи; окрім того, були побоювання, що Відень не погодиться на термін “український”). І все ж Міністерство внутрішніх справ статут товариства не затвердило.

Найініціативніші роботу продовжували. О.Козакевич із Коломиї своєю невтомною організаторською працею підтримував існування Товариства (серед українців-лікарів дехто вважав створення окремого товариства зайвим, і навіть великою нісенітницею).

Перші збори відбулися 1 квітня 1910 р. у Львові. З огляду на політичне значення цього питання, зрозуміло, чому Львів став осідком товариства, хоча українців-лікарів тут було мало. Першим головою товариства обрали Е.Озаркевича.

Ось що писало “Діло” з цього приводу: “Перші загальні збори УЛТ (Українське лікарське товариство. – С.К.) відбулися у Львові 1 квітня 1910 року. З поміж численних ухвал Товариство почало робити заходи до створення окремої палати для українських лікарів; приступити до видання фахової медичної та ветеринарної термінології в порозумінні з лікарями східної України; видавати професійний часопис; створити окремий фонд для вдів і сиріт по лікарях – членах товариства; заснувати лічничі заклади в різних околицях нашого краю [35].

Українське лікарське товариство мало три головні напрями праці: науковий, професійно-організаційний і громадський. Усі ці завдання УЛТ здебільшого виконувало. Важливо, що УЛТ постійно підкреслювало свою національну приналежність. Це ще раз свідчить, що створення УЛТ мало не лише вузькопрофесійне значення, а було пов’язане із зростанням національної свідомості, із утвердженням національної ідеї.

Так, члени управи УЛТ Е.Озаркевич і М.Вахнянин як окрема делегація взяли участь у з’їзді польських лікарів у 1911 р. На цьому з’їзді виникла думка, щоб лікарі всеслов’янського комітету взяли участь у першому всеслов’янському конгресі суспільного оздоровлення, що мав відбутися 1912 р. у Петербурзі. Українські лікарі вирішили взяти участь у цьому конгресі як окрема секція і український комітет зголосився до участі. Порозумілися з лікарями із підросійської України, оскільки вони не мали свого національного товариства. Але російські шовіністи не допускали щонайменшого натяку на щось українське, тому в російській пресі розпочалася відповідна кампанія. Голова оргкомітету проф.Бехтєрєв, хоча і виключав можливість політичних демонстрацій на конгресі, вважав, що всі слов’янські народи без огляду на державну приналежність повинні користуватися однаковими правами. З’їзд відклали, а потім він і не відбувся.

І ще раз переконуємося, якого серйозного політичного значення набувала кожна національна українська організація, що виникала на початку XX століття, і як неприхильно ставилися до цього найближчі слов’янські сусіди – поляки і росіяни.

Уже згадувалося про ухвалу установчих зборів УЛТ видавати професійний часопис. Завдяки старанням Е.Озаркевича з січня 1912 р. журнал “Здоровлє” виходить як місячник і з’являється регулярно до вибуху війни. Редактором журналу був Е.Озаркевич, за адміністрацію відповідав І.Бережницький, платним помічником спочатку був Ю.Борейко, а потім В.Гасюк.

У відозві, надрукованій у першому числі, читаємо: “Нема сумніву, що нам потрібно наукового органу: се-ж є прецінь головним вимаганням культурного народу. Ми мусимо вложити також у велику скарбницю людського знання на полі здоровних наук і наш дорібок та не сміємо вічно впрошуватися до чужих. При тім тяжить на нас великий і тяжкий, може й занедбаний вже дотепер обов’язок, виробити до потреб науки нашу мову. Зібрати та усталити висловню (термінологію). З другого боку хочемо заінтересувати якнайширші круги нашого громадянства здоровними справами” [36].

Журнал був присвячений популяризації знань медичних і природничих наук, правил гігієни, зрідка траплялися наукові статті. “Здоровлє” – це перше такого типу українське медичне видання. Бракувало коштів, але провід УЛТ на це не зважав. На видання журналу у 1912 р. УЛТ витратило дві третини свого річного прибутку. Допомагала “Народна лічниця”. Загалом, Е.Озаркевич добре редагував журнал, тому інтерес у читачів зростав і журнал здобув собі передплатників. Уже на третьому році УЛТ його не фінансувало.

Зацікавлення читачів було зрозумілим. На сторінках журналу порушували цілу низку важливих питань – гігієна, охорона і здоров’я матері, догляд немовлят, руханка і спорт, відпочинок і оздоровлення. Важким тягарем, особливо для галицького селянства, було пияцтво (згадаймо “Борислав сміється”), про цю проблему теж писали на сторінках журналу.

У журналі було багато корисних порад, а також розповіді про життя українських і зарубіжних лікарських організацій. Редакція знаходила місце і для термінології та дискусій на термінологічні проблеми.

Багато уваги приділяв журнал питанню санаторіїв. Зокрема, знаходимо тут розповіді про місцевості у краї, сприятливі для будівництва пансіонатів, санаторіїв.

До речі, УЛТ мало намір купити у свою власність санаторій у Карпатах та спочатку забракло коштів, а потім перешкодила війна.

З початком війни припинили діяльність: Лікарська комісія при НТШ, УЛТ, Медична громада. Перестав виходити журнал “Здоровлє”.

Про Медичну громаду варто сказати окремо. Товариство “Медична громада” виникло у 1910 р. і об’єднало українців-студентів медичного факультету Львівського університету. До 1907 р. мова про окреме товариство українців-медиків не йшла, бо їх на медичному факультеті було всього кілька осіб. Згодом ситуація змінилася. Товариство почало активну діяльність – було створено комісію для справ санаторіїв, для роботи над українською термінологією, для підготовки доповідей, але теж на перешкоді стала війна. Про Медичну громаду згадує Л.З.Беч у книзі “25-ліття Українського Лікарського Товариства і Медичної Громади” [37].

Українські лікарі і медики взяли участь у національно-визвольних змаганнях, але це вже окрема тема.

Наприкінці світової війни у Львові кілька лікарів зібралися на нараду у справі відновлення діяльності УЛТ. Це було 22 жовтня 1918 р. Обговорювали різні питання, серед них – відновлення журналу “Здоровлє”. Однак через кілька днів почалася українсько-польська війна, а потім відступ за Збруч і боротьба на кілька фронтів.

Спроби відновити діяльність УЛТ були в 1919 р. і в наступні роки. Це були, як правило, щотижневі збори. Перші післявоєнні загальні збори, що відбулися наприкінці грудня 1919 р., вирішили видавати науково-становий орган “Лікарський вістник” як місячник. Редакційний комітет обрано у такому складі: І.Бережницький, С.Дрималик, І.Куровець і М.Панчишин.

Перше число “Лікарського вістника” появилося у січні 1920 р. Журнал ставив перед собою важливі завдання: розповідати про українську медичну науку, давати поради лікарям-практикам, захищати станові інтереси лікарів [38].

Журнал виходив протягом 1920 р. – вийшло вісім чисел, чотири із них подвійні. Навколо журналу згуртувалися найбільш активні українські лікарі: із старшого покоління – С.Дрималик, І.Куровець, з молодшого – О.Барвінський, В.Білозор, С.Балей, М.Панчишин, М.Музика. Вони й були авторами багатьох публікацій.

Через фінансово-матеріальну скруту спочатку журнал виходив за допомогою Б.Овчарського, а потім М.Панчишина. УЛТ, яке нараховувало тоді 58 членів, підтримати матеріально свій орган не могло. У 1921 р. появилося одне подвійне число і журнал перестав виходити.

У 1924 р. відбувся I з’їзд українських лікарів, який віришив відновити видання “Лікарського вісника” і видавати його щомісячно. До редакційного комітету увійшли М.Вахнянин, І. Куровець, Є.Лукасевич, М.Музика і М.Панчишин.

Протягом 1925 р. вийшло лише три числа, бо знову бракувало коштів.

У 1926 р. УЛТ вирішило видавати “Лікарський вістник” як квартальник, що зумовило зміст журналу. На його сторінках не появляються публікації з актуальних проблем лікарського життя. Для надрукованих статей характерним стає використання архівних матеріалів.

“Лікарський вістник” одночасно стає органом Лікарської комісії НТШ. Витрати на видавництво були зменшені, бо НТШ мало свою друкарню. Але навіть за таких умов виникали труднощі. Лише з 1933 р. “Лікарський вістник” отримав певну матеріальну основу і виходив вчасно.

До 1936 р. “Лікарський вістник” виходив як квартальник. Зрозуміло, що важко говорити про науковий рівень публікацій щодо складних проблем з лікарської практики та методик лікування. З огляду на використану авторами літературу можна сказати про їх добру обізнаність із науковою літературою з даної проблеми.

Так, д-р П.С.Шидловський у статті “Варіяції величини й положення Лукви” [39] посилається на літературу німецькою, французькою, англійською, польською, російською мовами. Резюме статті написане німецькою мовою. Такі статті не були винятком, отож автори “Лікарського вістника” стежили за останніми новинками у медицині та лікарській практиці.

У цей період (1927-1933 рр.) “Лікарський Вістник” продовжував публікувати матеріали з медичної термінології.

У ч.1-2 за 1927 р. д-р.Є.Лукасевич друкує полемічну статтю “Термінологічні проблєми” [40], де підкреслює необхідність серйозної науково-дослідницької роботи над термінологією, закликає до впорядкування української медичної термінології і навіть вважає, що треба за сприятливих умов видавати журнал, присвячений виключно термінологічним питанням. На його думку, потрібні також фонди для друкування цих праць та для стипендій тим, хто бажає працювати над українською термінологією при Українській академії наук у Києві та при НТШ у Львові. Звісно, що Є.Лукасевич сам визнає за неможливе зробити це в даних умовах.

У ч.3-4 за 1927 р. д-р. Яр.Грушкевич подає публікацію “Окулістична термінологія”. Це переклад латинських термінів українською мовою [41].

Друкував “Лікарський вістник” і матеріали, що мали лише певне відношення до медицини: стаття проф. Б.Матюшенка “Евгенічні порадні та їх організація” [42], публікація “Народня лічниця” під управою д-ра Івана Куровця” [43], підписана криптонімом Т.Е.Б. Гадаємо, що це Т.Е.Бурачинський.

Журнал продовжував інформувати читачів про життя і діяльність Українського лікарського товариства, друкував його звіти. “Лікарський вістник” вміщував рецензії на нові книги із медицини, повідомляв про появу нових українських медичних книжок і журналів.

Під рубрикою “Посмертні спомини” “Лікарський вістник” друкував досить обширні некрологи, з яких багато дізнаємось про українських лікарів, які працювали на ниві медицини, медичної періодики, брали участь у визвольних змаганнях.

П’ятий з’їзд українських природників і лікарів (1935 р.) ухвалив, щоб “Лікарський вістник” видавати шість разів на рік, не зменшуючи обсягу і формату. Від 1936 р. журнал так і виходив. Для цього було розширено редакційний комітет. Протягом 1934 р. до його складу входило шість чоловік – Т.Е.Бурачинський, В.Кархут, Ю.Кордюк, Б.Матюшенко, М.Музика, О.Подолинський, у 1935 р. – семеро – Т.Е.Бурачинський, Ю.Кордюк, Б.Матюшенко, М.Музика, С.Парфанович, О.Подолинський, О.Філяс, у 1936 р. – восьмеро – Т.Е.Бурачинський, Ю.Добрилович, Ю.Кордюк, М.Музика, І.Ортинський, С.Парфанович, О.Подолинський, О.Філяс. Ми називаємо прізвища членів редакційного комітету, бо вони найчастіше виступали на сторінках “Лікарського вістника”.

Як і раніше, на сторінках журналу читаємо про методику лікування хворіб, про результати дослідів та експериментів.

Тематика публікацій поступово розширювалася. “Лікарський вістник” почав писати про санітарно-гігієнічний стан окремих регіонів Східної Галичини, про лікарську опіку на селі та ін. Так, у ч. 1 за 1937 р. знаходимо статтю О.Філяса “Наукова організація праці” [44], у якій автор висвітлює основні принципи організації праці за Тейлором. Він пропонує застосувати ці принципи в організації роботи Українського лікарського товариства. Стаття має, до речі, вагомий науковий апарат. Досить несподіваною, але, очевидно, актуальною була стаття О.Подолинського “Вплив насвітлювання рентгеном на потомство” [45].

Справді цікава знахідка – стаття Ю.Липи “Лічничі рослини в давній і сучасній українській медицині” [46]. Нема потреби пояснювати, що це той же Ю.Липа, видатний український поет, критик, публіцист, який часто друкувався у західноукраїнській періодиці того часу.

“Лікарський вістник” надалі продовжував висвітлювати діяльність Українського лікарського товариства, його філій, друкував звіти зі зборів, конференцій, “Хроніку сходин Українського лікарського товариства”... Деякі статті порушують організаційні проблеми УЛТ, як, наприклад, стаття Л. Максимонька “Організаційні питання” [47].

Давав журнал інформацію і про діяльність організацій українців-лікарів за кордоном.

У кожному числі є рубрики: “Новинки”, “З медичної преси”, “Нові видання”. Під рубрикою “Новинки” журнал вміщував різноманітні оголошення, інформацію про нових членів УЛТ тощо. У рубриці “З медичної преси” подавалися реферати останніх публікацій зарубіжних вчених. У рубриці “Рецензія”, окрім рецензій на нові медичні видання, знаходимо огляди цих видань, наприклад, “Народного здоровля”, місячника Українського гігієнічного товариства і Українського протиалкогольного товариства “Відродження” (ч.1 “Народного здоровля” вийшло 1 січня 1937 р.).

Безперечно, що “Лікарський вістник” мав не лише професійне, але й загальнонаціональне значення. Його функціонування у важких фінансових умовах, за відсутності української державності свідчило про потенційні можливості народу.

У 1994 р. НТШ у Львові видало перший том “Лікарського вістника” під назвою “Українські лікарі” [48], що містить бібліографічні матеріали. Зібрав їх і опрацював директор бібліотеки Українського лікарського товариства Північної Америки П.Пундій. Отже, праця над історією української лікарської преси продовжується.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації