Степан Кость історія української журналістики

Скачати
Навчальний посібник
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   25
Контрольні питання

  1. Огляд літератури до теми.

  2. Структура професійної преси.

  3. Найбільш відомі публіцисти, редактори і видавці.

  4. Сучасний аспект теми.

7. ДИТЯЧА ПРЕСА

У поемі І.Франка “Мойсей” є такий момент: зневірений і втомлений народ, який вже мріє про “м’ясо стад, і масло, і сир” (заражений бацилами ковбасної” психології, можна було б сказати сьогодні), проганяє Мойсея в пустелю, але пророка затримують діти. Їм він каже своє пророче слово, їм передає свій заповіт:

…Прийде колись час і для вас

В життєвому пориві,

Появиться вам шум огняний,

Як мені на Хориві.

… ... …

Не гасіте ж святого огню

Щоб, як поклик настане,

Ви могли щиросердно сказати:

“Я готовий, о Пане!”

Цей критичний і навіть трагічний момент набуває символічного змісту – адже саме дітям Мойсей передає свій заповіт, бо діти – це майбутнє народу, це запорука його незнищеності.

Не так уже й активно досліджували в нас дитячу періодику. Звичайно, є згадки про неї у відомих вже працях А.Животка (“Історія української преси”) і Ю.Тернопільського (“Українська преса з перспективи 150-ліття”). На сторінках західноукраїнської періодики 20-30-х років можна знайти чимало відгуків з приводу того чи іншого видання для дітей. Найбільше про видання для дітей сказано у збірнику “Ми і наші діти”, який вийшов у Торонто у 1965 р. за редакцією Б.Гошовського [1] , – людини, яка тривалий час редагувала журнали для дітей. А дитяча періодика даного періду не лише змістовна і повчальна. Її вивчення і дослідження допомагає зберігати і розвивати наші традиції. Хіба випадково так багато передруків із давніших видань у сучасній дитячій періодиці?

Означення “дитяча”, можливо, декого спонукає недооцінювати пресу для дітей. Але дитяча преса (тобто преса для дітей до дванадцяти років) мала свою нішу у структурі західноукраїнської преси. Завдання, що стояли перед нею, були такими ж відповідальними, як і в преси будь-якого іншого типу. Дитяча аудиторія зумовлювала певний специфічний характер видань, але головним фактором були не вікові особливості читацької аудиторії, а саме завдання дитячої преси і стиль викладу, необхідність писати так само, як для дорослих, але ще краще. Завдяки і пресі теж українські діти входили в життя і їх треба було виховувати у дусі віри, добра, правди, їх треба було виховати національно свідомими і борцями за свою державу. Лише так виховані діти могли стати носіями українського духу, запорукою збереження нації.

Люди, причетні до видання дитячої преси, це зрозуміли добре.

Ще в 1892 р. під псевдонімом Б.Вільхівський Грінченко надрукував в “Учителі” (орган Руського Товариства Педагогічного у Львові) статтю “Періодичні видання для дітей” [2]. У цій статті Б.Грінченко обгрунтував кілька важливих програмно-методологічних положень, які мали велике значення для подальшого розвитку періодики для дітей. Це стосується мети журналу для дітей, його особливостей, вимог щодо структури, ідейно-моральних засад. Отож, “…Дитячий журнал має свою і дуже важливу мету. Ця мета – систематично впливати на дитячу душу, щоб виховати дитину, щоб заложити в її душі підвалини для доброго морального світогляду. Щоб досягти своєї мети, щоб впливати на читача в потрібному напрямі, мусимо знати цього читача, його розвиток, його нахильності”, “…кожен написаний для дітей твір мусить бути пройнятий тим чи іншим моральним ідеалом”, “…треба сильно доглядатися, щоб замість ідеалу не подати дітям псевдоідеалу; але, разом з тим, без ідеалу, без ідеї не може бути ніякий твір для дітей, так само, як і твір і для дорослих. Треба тільки, щоб цей ідеал був певний, щоб в творові були ідеали добра, правди, краси, людяності (гуманізму)…”, “…ще одна вимога твору для дітей: артистичність”.

Грінченко говорив і про те, що журнал повинен розбурхувати уяву дитини, показувати життя таким, яким воно є, а не у рожевих барвах. Є в статті думки і про мову цих видань, про їх зовнішній вигляд, про ілюстрації.

“Діти – наша будучність,” – так писав у зверненні до читачів журнал “Світ дитини” з нагоди своїх 15-х роковин [3].

“Наш приятель” у своєму першому числі писав: “Якою буде наша молодіж, таким буде наш нарід і такою буде доля нашої Вкраїни” [4].

Інший дитячий журнал, “Малі друзі”, що виходив наприкінці 30-х років і під час другої світової війни, писав у першому числі: “…іде завзятий наступ різних сил на душу нашої молоді, нашої дорогої дітвори. Мусимо стати до боротьби і мусимо цю боротьбу виграти. Бо ж молодь, дітвора - це найбільший і найдорожчий скарб нашого народу, це – наша майбутність. Виховувати її на чесних, розумних, свідомих людей – громадян – наш перший обов’язок.” [5].

Ми свідомо зацитували слова із трьох різних журналів, видавці яких по-різному бачили шляхи до державності, але коли мова заходила про дітей, всі були одностайними: діти – наше майбутнє, і майбутнє України залежить від того, як виховати українську дітвору.

По-різному можна визначати початки дитячої преси. Цілком об’єктивно можна вважати, що традиції західноукраїнської періодики для дітей почали формуватися в середині минулого століття. Так, Б.Гошовський [6] вважає початком дитячої преси “Домову шкілку”, що виходила за редакцією Юл.Вислобоцького у 1854-1856 рр. Як додаток до “Вістника” (урядовий часопис для “Русинів австрійської держави”, виходив у Відні). Варто згадати і появу видань (поперіодичних, разових. Так би мовиті) для дітей. Це “Читанка для малих дітей” М.Шашкевича, що появилося друком у 1850 р. Після цього видання для дітей у Галичині й Буковині появляються частіше (правда, деякі видруковані “язичієм”). Згадаємо книжки І.Наумовича – “Ластівка для руських дітей” (видано 1860 року в Перемишлі), “Повісти і пісни – списав для руських дітей Іван Наумович” (Львів, 1861 р.). “Золотая книжечка для дітей” (Львів, 1874 р.).

А можна сказати, що першою ластівкою дитячої преси справді була “Ластівка” – додаток, який виходив з 1869 р. при журналі “Учитель” (видавав М.Клемертович). Згодом, від 1875 р. до 1881 р., “Ластівка” виходила як самостійне видання (двотижневик).

Зауважимо також, що деякі видання того часу були адресовані не лише дітям, але значно ширшій читацькій аудиторії. (У цьому нема нічого дивного – апогей структурованості західноукраїнської преси припадає на 30-ті роки нашого століття). Таким було перше видання “Просвіти” під назвою “Зоря, читаночка для сільських людей” (1869 р.), де був матеріал і для дорослих, і для дітей. Аналогічним за змістом було й інше видання “Просвіти” (1874 р.) – “Байки” Павла Свого (псевдонім Павлика Свєнціцького). Але вже у 1876 р. “Просвіта” видала “Повісточки для дітей” Ом.Грибова (псевдонім Ом.Огоновського), у 1881 р. – “Веснянки” В.Шухевича тощо.

Починає видавати книжки для дітей і “Руське Товариство Педагогічне”. Для цього було створено відповідну комісію (А.Вахнянин, Г.Врецьона, В.Шухевич) і почато видання “Бібліотеки для молоді”. Говоримо про ці видання остільки, оскільки певною мірою вони виконували функцію періодичних видань.

Протягом 1878-81 рр. в Коломиї виходить двотижневик “Приятель Дітей”. У 1881-83 рр. У Львові виходить під редакцією О.Щербака “Новість” (як додаток до “Слова” Б.Дідицького). Зауважимо, що у статті Б.Гошовського у збірці “Ми і наші діти” і в його ж статті в “Енциклопедії Українознавства” по-різному вказано роки існування і прізвище редактора. Але і “Ластівка”, і “Приятель дітей” , і “Новість” відзначалися москвофільськими тенденціями. Лише з появою журналу “Дзвінок” можна говорити про дитячу пресу, яка мала українське національне обличчя.

“Дзвінок” виходив у Львові протягом 1890-1914 рр. Заснував його у 1890 р. відомий педагог і етнограф, автор “Гуцульщини” В.Шухевич. Протягом перших двох років він був видавцем (редагував О.Барвінський), а в 1892 р. В.Шухевич передав журнал Руському Товариству Педагогічному.

Б.Гошовський не перебільшує, дуже високо оцінюючи значення “Дзвінка”. Такого сузір’я талановитих і відомих авторів не мав потім жоден журнал для дітей. На сторінках “Дзвінка” були надруковані твори І.Франка (“Коли ще звірі говорили”, “Лис Микита”, “Абу-Касимові капці”), Л.Українки (“Біда навчить”, “Метелик”, “Лілія”), М.Коцюбинського (“Харитя”. “Ялинка”, “Маленький грішник”), байки Л.Глібова, оповідання, казки, вірші Б.Грінченка. А якщо цей ряд продовжити такими іменами, як І.Нечуй-Левицький, Ол.Кониський, М.Старицький, М.Вороний, С.Воробкевич, О.Пчілка, Л.Старицька-Черняхівська, А.Кримський, Г.Хоткевич, Ганна Барвінок, В.Самійленко, І.Липа, Ю.Сірий, У.Кравченко, П.Грабовський, К.Гриневичева, К.Малицька, Б.Лепкий, Є.Ярошинська, С.Яричевський, В.Щурат, І.Крип’якевич, М.Черемшина, то важко припустити, що літературний (і професійний, зрештою) рівень журналу міг би бути іншим, ніж високий.

Крім цього, читачі журналу мали змогу ознайомитися з творами зарубіжних авторів (Дж.Свіфт, Езоп, брати Грімм, Гауф, Андерсен, Р.Кіплінг, М.Твен, – цей перелік теж неповний).

Про редакторів журналу. Редагували журнал теж люди відомі в історії української культури, літератури, преси: Ол.Барвінський, В.Шухевич, В.Білецький, К.Паньківський, В.Пачовський, К.Малицька, Д.Лукіянович, А.Алиськевич, К.Гриневичева, І.Крип’якевич.

Варто згадати, що у журналі співробітничали письменники і поети з підросійської України.

Українська дітвора любила свій журнал. К.Гриневичева, виступаючи на установчому з’їзді Об’єднання Працівників Дитячої літератури (1946 р.), згадуючи про свою роботу в “Дзвінку”, розповіла про зворушливий факт: вона тримала листа від маленького Юрія Липи, де кожну букву адреси було написано іншим кольором, а ім’я і прізвище – золотом [7].

“Дзвінок” – це справді “золота” сторінка в історії нашої дитячої періодики. Недарма багато хто із поетів і письменників уважав честю для себе надрукуватися на його сторінках. В одному із листів до брата Михайла Л.Українка писала:

Коли ж на мене прийде

Годиночка така,

То мушу написати

Що-небудь для “Дзвінка”… [8].

Із “Дзвінком” пов’язана доля не лише його авторів, але й тих, кого він виховував. Тут починали свій літературний шлях юні М.Гнатишак, згодом відомий літературознавець, Гр.Лужницький, потім письменник і драматург, писав до журналу 10-річний Р.Завадович, у майбутньому відомий дитячий письменник.

Журнал виховував тих, хто жертвував собою у боях за українську державність.

У ті ж роки виходив і журнал “Малий Місіонарчик”, який проте треба розглядати в системі церковно-релігійної преси.

Із початком війни існування “Дзвінка” і “Малого місіонарчика” припиняється. Наступні сторінки історії періодики для дітей пов’язані з іншими виданнями.

“Світ дитини” – це перше видання для дітей, що почало виходити на західноукраїнських землях після першої світової війни. Журнал виходив протягом 1919-39 рр. Заснував і видавав його вчитель М.Таранько.

“Світ дитини” – одне із кращих видань для дітей протягом 20-30-х років. У 1929 р. у Швейцарії відбувся світовий педагогічний конгрес. З цієї нагоди було організовано велику виставку дитячих книжок і журналів, дитячих робіт. Журнал прийняли тут радо і надали йому місце на виставці.

Заслуга М.Таранька в тому, що йому вдалося залучити до співробітництва багатьох журналістів, учених, художників. Досить сказати, що протягом кількох років у журналі працював (без оплати і гонорару) відомий етнограф В.Гнатюк. Упродовж тривалого часу найбільш активними співробітниками журналу були А.Лотоцький, Ю.Шкрумеляк, Б.Заклинський, І.Блажкевич. Від перших чисел журналу можна було прочитати публікації чи твори К.Гриневичевої, Марійки Підгірянки, Я.Яремової (згодом Головінська), М.Галущинського, Ол.Тисовського, Р.Завадовича, С.Чарнецького. Потім тут появилися й нові імена: В.Радзикевич, О.Бабій, Ф.Коковський, В.Королів-Старий, В.Хронович, о.Г.Костельник, о.П.Штокалко, М.Голубець.

Перше число журналу вийшло 1 листопада 1919 р. У цьому щось є символічне. 1 листопада – пам’ятний день в історії української державності. Із журналом активно співробітничали відомі художники. На його сторінках є ілюстрації О.Кульчицької, О.Куриласа, Е.Козака, А.Манастирського, Л.Геца. Це теж підвищувало професійний рівень видання. Фотознімки на сторінках журналу появляться у тридцятих роках. У зверненні до читачів, написаному в алегоричній формі, говорилось про те, щоб діти не відступались від свого народу, не були байдужими до його справ, а тоді “…не буде приступу ні одній ворожій силі до твоєї перемученої країни” [ ]. Виховати своїх читачів патріотами – це було основне завдання. А тому журнал друкував багато публікацій на історичні теми. Тут були розповіді як про події з минулого України, так і про події недавні. Історична тематика у журналі була пов’язана з іменами А.Лотоцького і М.Голубця. Публікація, як правило, появлялася під рубрикою “Малий історик”. До речі, саме ці публікації привертали пильну увагу польської цензури.

Літературний розділ журналу – це публікації творів українських поетів і письменників. Зрозуміло, що на першому місці – Т.Шевченко.

“Світ Дитини” друкував твори для дітей багатьох зарубіжних письменників (Г.Хр.Андерсен, О.Уайльд, А.Їрасек, Р.Тагор, М.Конопніцька, Л.Толстой).

У журналі було багато публікацій, де популярно автори розповідали про фізику, ботаніку, біологію, географію, хімію. Цей тематичний напрям започаткував Ол.Тисовський серією розповідей про минуле Землі.

Чимало на сторінках журналу публікацій, у яких маленьких читачів учили, яким треба бути, як себе поводити. Може, сьогодні такі публікації видаються дещо моралізаторськими, прямолінійними, але не є таємницею, що сьогодні нам бракує і хороших манер…

“Світ дитини” прагнув розвивати творчі здібності дитини, виховати в неї ініціативу, бажання досягнути успіху. Для цього він друкував і розповіді про великих людей науки, літератури, мистецтва, і чисто прикладні вправи та завдання.

Важливою була краєзнавча проблематика (рубрики “Славко на мандрівках”, “Свій до свого по своє”.

Писав “Світ дитини” про спорт, руханку, популяризував пластунський рух, давав описи різних і спортивних, і просто рухливих ігор, графічне зображення руханкових вправ.

Ребуси, загадки, кросворди, шаради, коротенькі анекдоти – це все теж було в журналі.

Непогано було поставлено у журналі і відділ бібліографії, – “Світ дитини” друкував списки рекомендованої літератури для дітей різного віку.

Журнал активно листувався із своїми читачами, друкував їхні твори.

Виходив “Світ дитини” двічі на місяць. Були спроби зробити його тижневиком, та передплатників було мало, а фінансові проблеми М.Таранькові доводилося вирішувати постійно.Видавав М.Таранько і “Бібліотеку “Світу дитини”.

Якщо “Світ дитини” мав світський, так би мовити, характер, то “Наш приятель” (1922-1939 рр.) більше уваги приділяв релігійному вихованню, вихованню у християнському дусі.

Журнал “Наш приятель” видавало Марійське товариство молоді у Львові. Серед редакторів – о.С.Бараник, о.Й.Маркевич, о.І.Назарко.

Звичайно, те, що журнал видавало Марійське Товариство Молоді, зумовило і характер, і напрям, і проблематику видання.

Відомо, що Марійські Товариства (вони відзначалися культом Марії, Матері Божої – звідси й назва) виникли на початку XVII століття, у другій половині ХІХ століття вони відновили свою діяльність у Галичині. У 20-х роках завдяки енергійній діяльності о.Й.Маркевича мережа Марійських товариств розрослася. Він прагнув, щоб Марійські товариства були і в школах. Саме тому “Наш приятель” і виходив як журнал для шкільної молоді і дітей, як орган християнських організацій української шкільної молоді. Виховати дітей і молодь у вірі в Бога, в дусі християнської моралі - такою була мета Марійського товариства молоді.

У зверненні до своїх читачів “Про що писатиме українським дітям “Наш приятель” можна прочитати: “Тож “Наш приятель” буде много розповідати й розповість про Ісуса, й розповість за Матінку Божу, за Марію, й писати буде за Ангелів, і за Святих Божих. Але діти цікаві також, як то було й є у світі. Як було давно, давно, що й старі люди не пам’ятають, і як тепер ген, ген далеко за горами й лісами й за далеким морем…” [9].

“Наш приятель” поступався “Світові дитини”, проте це теж було хороше видання для дітей. “Наш приятель” теж робив добру справу – він більше уваги приділяв релігійному вихованню, вихованню у християнському дусі.У цьому велика заслуга журналу. А тому “Наш приятель” постійно друкував розповіді відповідного змісту. Були тут і оповіді на побутову тематику, в основі сюжету яких лежали християнські заповіді. Особливими художніми вартостями вони, можливо, не відзначалися, але, як правило, були написані щиро, зворушливо.

Крім цього, журнал надрукував сотні віршів і невеликих прозових творів – оповідань, байок, легенд, казок. Було багато перекладів із зарубіжної літератури. Добре прислужилася читачам і творчість А.Лотоцького – журнал друкував його розповіді про княжі, козацькі часи тощо.

Були в журналі і популярні публікації, що стосувалися різноманітних галузей знання.

Як деякий дисонанс сприймається поява пригодницьких оповідань і повістей, але й це можна зрозуміти, зваживши на інтереси дитячої аудиторії. Адже друкував “Наш приятель” загадки, ребуси, шаради та ін. – те, що теж цікавило дітей, розвивало у них допитливість, давало змогу перевірити свої здібності і знання.

Друкував журнал і повідомлення про нові книги, видання.

У тридцяті роки виходили ще й інші періодичні видання для дітей, про які треба сказати. Це журнал “Дзвіночок”, “Малі друзі”.

Журнал “Дзвіночок” – видання концерну “Українська преса” І.Тиктора. Виходив він протягом 1931-1939 рр. Редактором був Ю.Шкрумеляк, а видавцем і відповідальним редактором І.Тиктор. “Дзвіночок” був розрахований на сільських дітей молодшого шкільного віку. Видання виховувало своїх читачів у патріотичному дусі, вчило вірити у Бога і жити за християнськими заповідями, а тому публікації відповідного змісту були у кожному числі журналу - це публікації про визвольні змагання українського народу, про маленьких героїв, про видатних людей України. “Дзвіночок” друкував популярні розповіді із сфери фізики, техніки, географії - це розширювало кругозір дітей. Великого значення журнал надавав релігійному вихованню. Молитви, колядки, вірші релігійного змісту, розповіді про Христа, Божу Матір, апостолів – усе це теж було на сторінках видання.

Невеличкі оповідання, гуморески (прозові й віршовані), драматичні сцени – і це було на сторінках журналу. Урізноманітнювало зміст журналу, робило його читабельним і те, що маленький читач міг побачити тут загадки, ребуси, шаради, кросворди, те, що було традиційним для дитячої преси.

“Дзвіночок” був добре ілюстрований. Тут співпрацювали такі художники, як Е.Козак і П.Андрусів. Були на його сторінках і фотоілюстрації.

Цікава історія ще одного видання для дітей. Йдеться про журнал “Малі друзі”.

Журнал “Малі друзі” виходив у 1937-1938 рр. у Львові. Це був ілюстрований журнал для української дітвори. А уже в січні 1940 р. у Кракові появилося перше число відновленого видання. Протягом 1942-1942 рр. він виходив як “часопис для української дітвори”, а протягом 1943-1944 рр. як “часопис для української дітвори у генеральній губернії”.

Журнал спочатку редагував Я.Ткачук, а в 1938 р. йому почав допомагати Б.Гошовський. Він же був відповідальним редактором і протягом 1940-1944 рр.

Редакція не приховувала свого наміру зробити журнал засобом боротьби за душу української дитини. І хоча паралельно виходили “Світ дитини”, “Наш приятель”, журнал “Малі друзі” здобув собі визнання серед української громадськості (і дітвори, зрозуміло, теж) через те, що дуже сильним було національно-патріотичне звучання його публікацій. А частково, можливо, і через те, що він був дешевший, ніж, скажімо, “Світ дитини”.

Журнал ставив перед собою досить конкретне завдання – виховати молоде покоління національно свідомим, сильне духом і характером. Це і зумовило зміст, тематику, структуру видання.

На його сторінках було багато публікацій про героїчну боротьбу українського народу за незалежність, про історичне минуле України. Із цензурних міркувань журнал писав більше про боротьбу з більшовиками, про маленьких учасників цієї боротьби. Часто для героїв цих розповідей обставини складалися трагічно, але саме на таких прикладах і виховують у дітей любов до Батьківщини, мужність, презирство до смерті.

Розповіді про минуле України йшли під рубрикою “Історія рідного краю”. Друкував журнал і уривки з віршованої “Історії України”, розповіді про видатних українців, як з минулого, так і сучасного життя.

Практично у кожному числі журналу появлялися публікації, що вчили дітей бути чесними, працьовитими, обов’язковими. Журнал прагнув і до того, щоб діти виростали і дорослішали з вірою у Бога.

Були тут веселі гумористичні розповіді. У публікаціях під рубрикою “Що в нас і у світі нового” доступно і популярно розповідалося дітворі про останні події в краю і за кордоном.

Друкував журнал сценічні образки, дитячі сценки. Зрозуміло, що загадки, ребуси теж. Ілюстрував його в ті роки Р.Чорній.

Після безславного краху Польщі, українці вже у жовтні 1939 р. домоглись у Німецької окупаційної влади дозволу видавати пресу. Так у січні 1940 р. появилося перше число відновленого журналу “Малі друзі”. До речі, від лютого 1942 р. журнал знову виходив у Львові.

Загалом, “Малі друзі” намагаються продовжувати традиції видання з передвоєнних років, але треба було зважати на німецьку цензуру. Скажімо, у журналі вже менше, ніж колись, публікацій на історичну тематику. Проте журнал почав значно більше друкувати віршів, дитячих оповідань.

У ті роки на сторінках “Малих друзів” появлялися твори І.Багряного, В.Барагури, Г.Стеценка, О.Олеся, О.Стефановича, О.Лятуринської, К.Малицької, Б.Заклинського, Л.Полтави, О.Кобця-Варрави, М.Ситника. Це був такий добір авторитетних імен, якому міг би позаздрити будь-який інший журнал, що й дало редакційному колективові змогу, до речі, поставити високі вимоги щодо пропонованих творів.

Якщо “Малі друзі” виходили легально (як видання “Українського видавництва”, підпорядкованого Українському центральному комітетові), то були й видання для дітей та юнацтва, що виходили підпільно. Це видання ОУН у роки Другої світової війни та після неї. Але то вже інший період західноукраїнської преси.

Ми коротко охарактеризували ті основні періодичні видання для дітей, що виходили у Галичині. (Перелік неповний, бо, скажімо, у 1928 р. у Коломиї виходив журнал “Приятель дітей”, у Львові у 1936 р. вийшло кілька чисел журналу “Вовченята” та ін.). Шкода, але в інших регіонах Західної України ситуація була невтішною (зрозуміло, що там читали галицькі видання для дітей). Для прикладу, на Буковині у 1933-1938 рр. виходив ілюстрований місячник “Українська ластівка” (очолював редакційну колегію і був відповідальним редактором А.Кирилів). Видавало журнал товариство “Рідна школа” у Чернівцях. Мабуть, журнал подобався маленьким читачам. Як і інші дитячі видання, “Українська ластівка” розповідала про видатних українських і культурних діячів).

На сторінках видання традиційною була історична тематика. Багато публікацій мали повчальний характер, бо вчили, як себе поводити у тій чи іншій ситуації. Робилося це ненав’язливо. А головне – діти повинні були вирости національно свідомими.

Не кращою була ситуація і в Карпатській Україні. На початку 20-х років (1920-1923 рр.) в Ужгороді виходив журнал “Віночок для підкарпатських діточок”. Видання змістовне – редагував його І.Панькевич, активну участь у журналі брав В.Бірчак. Та довго видання не протрималося. Значно довше виходив журнал “Пчілка” (Ужгород, 1923-1934 рр.) ініціатором і фактичним організатором видання був П.Кукуруза. Проте “Пчілку” не можна назвати “чисто” дитячим виданням. Адже журнал почав виходити як додаток до часопису “Підкарпатське пчолярство”, призначений для дітей і шкільної молоді, а потім (у 1927-1928 рр.) виходив як ілюстрований місячник для молоді і народу. Тому не можна погодитися, що це дитячий журнал (такої думки “Енциклопедія Українознавства”). Проте видання читачі любили. Друкувалися на його сторінках і відомі вже автори (О.Олесь, Б.Лепкий, С.Черкасенко, М.Підгірянка, С.Русова), і ті, хто починав свій літературний шлях (В.Гренджа-Донський, Ю.Боршош-Кум’ятський, І.Невицька). Читачі могли прочитати у журналі публікації відомих чи таких, що згодом стали відомими, громадських, політичних діячів (А.Волошин, В.Гаджега, А.Животко, Ю.Бращайко).

Нема підстав зараховувати до дитячої періодики і журнал “Наш рідний край”, який виходив у 1922-1938 рр., як вважає І.Добош [10]. Це, скорше, було видання для молоді, але дітвора теж мала що читати. А з 1927 р. в журналі почав виходити додаток “Віночок для підкарпатських діточок”. Виходив він, правда, неперіодично.

Із волинської періодики треба згадати про журнал “Сонечко”: “український двотижневий часопис для дітей”. Виходив він у Рівному у 1938-1989 рр. Видавало “Сонечко” товариство “Українська школа”. Відповідальним редактором видання був у 1936-1937 рр. Л.Іщук, а потім Д.Ковпаненко. У журналі співпрацював П.Зінченко, який не лише писав (невеличкі п’єси, розповіді про Волинь), але й ілюстрував Сонечко”. Це видання вочевидь поступалося галицьким виданням. Малі читачі могли прочитати тут твори Шевченка, Франка, Лепкого, Глібова, Грінченка, Руданського, Мирного, розповіді про минуле України та видатних українців, про недавні визвольні змагання (Крути, Базар). Були тут розповіді про інші країни, одне слово, досить традиційний для дитячого видання зміст. Бо були навіть і такі рубрики: “Що нового в світі?” і “Як правильно говорити й писати українською?” Але в око впадає запобігливість видавців і редакції журналу перед польською владою. Вірнопіддані привітання президентові Польщі І.Мосціцькому, розповіді про Ю.Пілсудського, Е.Смігли-Ридза, публікації з приводу святкування дня відновлення державності Польщі тощо. Для галицької дитячої аудиторії це було б дивним, але “Сонечко” на той час було єдиним дитячим виданням на Волині.


  1. Ми і наші діти: Дитяча література. Мистецтво. Виховання/ За ред. Б.Гошовського Торонто, 1965.– Зб.1.

  2. Вільхівський Б. Періодичні видання для дітей// Учитель.– 1992.– Ч.20-22.

  3. Світ дитини.– 1934.– Ч.1.

  4. Наш приятель.– 1922.– Ч.1.

  5. Там само.

  6. Гошовський Б. Українська дитяча література: спроба огляду і проблематика/ Ми і наші діти: Дитяча література. Мистецтво. Виховання/ За ред. Б.Гошовського.– Торонто,1965.– Зб.1.– С.153.

  7. Там само.– С.328.

  8. Там само.– С.208.

  9. Наш приятель.– 1922.– Ч.1.

  10. Добош І. Історія української журналістики Закарпаття 20-30-х років.– Івано-Франківськ, 1995.– С.67.



Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації