Літературно-мистецька

Скачати
Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12



Сторожинецька централізована бібліотечна система

Відділ у справах молоді та спорту

районної державної адміністрації


Літературно-мистецька

Сторожинеччина

(довідник)


Сторожинець

2006 р.

ББК 83.3 (4 Укр)

Л 64


Л 64 Літературно-мистецька Сторожинеччина. / Автори-упорядники: Т.Б. Катамай, Т.І. Ковбан, Ф.С. Кучережко /


Довідник розкриває життєвий і творчий шлях відомих літераторів і митців, які перебували, народилися, жили і тепер проживають у Сторожинецькому районі і своєю творчістю збагатили духовну скарбницю Підгір’я.


Висловлюємо подяку голові Сторожинецької районної ради Геннадію Мазуру за фінансову підтримку, краєзнавцю – Мірчі Мінтенко, етнографу – Івану Сандуляку, працівникам центральної районної бібліотеки – Георгіні Слюсарчук, Галині Матейчук за підбір матеріалу.

НА СТОРОЖІ ТВОРЧИХ ДУШ

Легенди та перекази сходяться на одному: назва зеленого містечка над Сіретом виникла від слова “сторож”. Сторожинець – колиска багатьох поколінь, на кожне з яких випала своя цікава неповторна доля. Але єднає ці окремі пласти наскрізний дух творчості та пошуку краси.

Літературно-мистецька скарбниця Сторожинеччини повна яскравих зблисків талановитих особистостей – і тих, кому судилося бодай кілька літ творити на берегах Сірету, де з-під яскравих брів усміхаються здаля Карпати.

Існує повір’я: хто хоч раз пірне у сіретську воду, той, якщо й покине наш край, залишить тут частину своєї душі. Цей образ ріки, безперечно, можна перенести на процес розвою творчості, що багато літ ллється безперервним потоком в унісон з дзюркотінням води. У цьому потоці – відголосся і минулих історичних подій, і зовсім недавніх. В ньому вчувається розмаїття мов – української, румунської, польської, німецької, російської. Ця багатомовність при повному взаєморозумінні є однією з головних особливостей літературно-мистецького процесу. Вона сформувалася в стійку традицію, якою маємо пишатися, яку маємо свято берегти і примножувати.

У довіднику згадано більше 70 імен більш чи менш відомих особистостей. Це не тільки професійні митці, а представники різних галузей. Але, як зазначив один наш краянин, літературно-мистецький спадок – це не тільки широко відомі твори, які вважаємо класикою. А якраз навпаки: творчий потенціал визначають ось такі, самодіяльні, скромні і щирі люди, які незважаючи на щоденні турботи про хліб насущний, знаходять бодай хвильку, щоб викласти на папір, на полотно, вилити в якісь форми те, що творить душа. І саме з цих окремих поривань складається уява про спільноту.


Лариса Левіна, член національної

Спілки журналістів України


АНТОХІЙ Осип Васильович

(1914 – 1997 рр.)

Український і румунський вчений-педагог, перекладач,

громадсько-культурний діяч, доктор філософії, професор

Народився О.Антохій 23 серпня 1914 року в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області в сім’ї вчителя. У 1937 році закінчив літературно-філософський факультет Чернівецького університету, а 1945 року – юридичний факультет Бухарестського університету. З 1937 року спеціалізувався в Гейдельберзькому університеті, в 1941 році захистив докторську дисертацію на тему “Ідеал виховання в румунській педагогіці”. Протягом 1954 – 1967 років О. Антохій – викладач Бухарестського політехнічного інституту, доцент Інституту вищого шкільництва у м.Пітешті в Румунії, а з 1969 року – професор педагогіки Бухарестського університету. У 1972 – 1997 роках викладав порівняльну педагогіку в Боннському університеті.

О.Антохій є автором і співавтором понад сто монографій і статей з різних галузей педагогіки. Міжнародне визнання принесли йому праці з історії педагогіки, присвячені Я.А.Коменському, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо; опублікував статті “Іван Франко” (1956), біографію Г.Сковороди та окремі уривки з його творів у антології “З історії світової педагогічної думки” (Бухарест, 1959); видав повне зібрання творів Я.Коменського (латинською мовою, а також румунською мовою у власних перекладах).

О.Антохій – ініціатор проведення у Чернівцях щорічних науково-практичних педагогічних конференцій для вчителів Буковини (з 1937 року), член Асоціації коменознавців у Празі (1968р.), Всесвітньої асоціації педагогічних наук у Генті (1969р.), Асоціації порівняльного виховання в Брюсселі (1973р.) та ін. За заслуги в галузі коменознавства урядом Чехо-Словаччини в 1970 році нагороджений медаллю ім. Я.А. Коменського. Вчений підтримував зв’язки з Буковиною, він є одним з фундаторів науково-дослідного Центру буковинознавства при Чернівецькому університеті, якому подарував комп’ютерну техніку та багато наукової літератури. Також О.Антохій – почесний член Румунської академії наук (1993р.), Чеської академії наук, почесний професор Чернівецького (1995р.), Паризького та Боннського університетів.

Помер О. Антохій 27 вересня 1997 року у м.Бонні.


АРТЕМОВИЧ Аґенор

(1879 – 1935 рр.)

Вчений філолог-лінгвіст, знавець античності,

громадський діяч

А.Артемович – один з яскравих освітніх діячів, чий світогляд сформувався у чернівецькому студентському середовищі, а більша частина громадського і наукового життя тривала на чужині, в еміграції на Чехословаччині.

А.Артемович був не лише науковцем, але й активним діячем культурного життя, який налагоджував діалог української і західноєвропейських культур.

У переліку його офіційних посад лише одна прямо пов’язана із політичною діяльністю – як член Української Національної Ради від Буковини він був секретарем освіти і культури в уряді ЗУНР. Усі наступні роки життя вченого були присвячені науковій і викладацькій роботі в освітніх закладах, організованих українською еміграцією, – Українському вільному університеті, Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова (Прага).

У 1928–1930 роках А.Артемович був директором української реформованої реальної гімназії у Ржевніце, неподалік від Праги.

Походив він з родини, яка мешкала у Великому Кучурові, батько був українець, мати – німкеня. Мав рідного брата Адріяна. У переконаннях обидва вони були українцями, хоча їх рідною мовою була німецька. Про те, що він добре володів українською мовою говорить той факт, що саме українською мовою він проводив конференції та з’їзди. Серед мов, якими вільно володів А.Артемович, можна назвати латинську, французьку, новогрецьку, англійську, італійську, чеську, розумів російську. Перекладацька спадщина вченого містить твори Софокла, Овідія, Катула, Проперція, Лукіана.

А.Артемович активно долучався до роботи Празького лінгвістичного гуртка, виступав із доповідями на Міжнародному філологічному з’їзді у Празі (1930р.), Міжнародному лінгвістичному – у Женеві (1931р.), славістичному з’їзді у Варшаві (1934р.). З 1934 року А.Артемович став дійсним членом НТШ, а в 1937 році у 155 томі “Записок” цього товариства опубліковано його останню статтю “Потенціальність мови”, а також некролог.


БЕНДАС Микола Костянтинович

(1951 р.н.)

Художник-різьбяр

Народився М.Бендас 4 серпня 1951 року в м.Сторожинець Чернівецької області. Нахил до малярства у хлопця виявився ще у дитинстві. Тоді із захопленням малював натюрморти, пейзажі, портрети. Домашня мистецька атмосфера додавала йому творчої наснаги. Брат, Троян, також талановитий художник, соліст Сторожинецьких народних аматорських хорів “Горицвіт” та “Барвінок” (керівник Б.В. Катамай).

У 1966 році М.Бендас вступає у Вижницьке училище прикладного мистецтва, де вивчає малюнок, графіку, скульптуру, різьбу по дереву. Навіть в армійських буднях на розлучається з мистецтвом. Згодом, після військової служби, створює ряд скульптурних портретів, рисунків, плідно займається різьбою по дереву. А відтак і реставрацією.

Нещодавно М. Бендас повернувся з Італії, де виставив кілька своїх робіт на міжнародній художній виставці Італія-Румунія та став її дипломантом. Італійці, судячи з відгуків, були здивовані вмінням сторожинецького майстра олівця, пензля і різця. Також митець видав книгу репродукцій своїх картин і скульптур “Жити вічно”. Тепер у райцентрі підготовлена до показу чергова виставка робіт М. Бендаса.
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації