Сізо дніпропетровське сізо прямує до Європи. Зазвичай підсудні чекають вироку по 34 особи в кімнаті. Здоров’я чому тріщать кістки та скриплять суглоби? Смакує молоко І петрушкою та часником

Скачати
Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
№4 17-21 січня 2008


АФТОГРАФ ДЛЯ ЧИТАЧА

Галина І Леся ТЕЛЬНЮК:

«У житті треба вміти тримати удар»

У цих співачок оригінальний стиль, у їхньому репертуарі є і філософські балади, і романси, і фольк-рокові композиції, ескізи, пісні з елементами медитативної мелодекламації, джаз-року.


ДУХОВНІСТЬ

“CONTRA SPEM SPERO!”

(БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЬ!)

Ознайомившись з рішенням Конституційного суду щодо тлумачення Закону про кінематографію у тій його частині, що стосується мови кінопоказу в Україні, я ще раз переконався: що людська нелогічність і непослідовність безмежні.


Матері й сестри йдуть у народ

Невизначеність ідеологічної концепції розвитку України як держави стимулює до активної реакції громадської ініціативи.


КРИМІНАЛ

У Києві знайшли велику партію наркотиків та викрили наркоцех

Співробітники міліції 13 січня вилучили 25 кг марихуани у мешканця одного із центральних районів Києва.


Бомжі вбили

стареньку

за прохання не лаятися

У Джанкої (Крим) двоє бомжів убили 60-річну жінку після того, як вона попросила їх не лаятися нецензурними словами.


У міліції вважають, що на Фаисона напали не скинхеди

У центрі Києва на Хрещатику сталася бійка, в якій постраждав гравець БК «Київ» Маркус Файсон.

Трагедія в Криму; ротвейлер загриз жінку

У Феодосії (Крим) ротвейлер, який раніше не виявляв ознак агресії, загриз жінку.

Комфортабельне СІЗО

Дніпропетровське СІЗО прямує до Європи. Зазвичай підсудні чекають вироку по 34 особи в кімнаті.


ЗДОРОВ’Я

Чому тріщать кістки та скриплять суглоби?

Смакує молоко і петрушкою та часником

Найпершим будівельним матеріалом для кісток є кальцій. Головне джерело його надходження в організм людини — їжа.


Прогноз грипу

В Україні впродовж останніх двох тижнів захворюваність населення грипом і ГРВІ перебувала на сезонному рівні.


У столиці відкрили Центр серця

Будували Київський міський Центр серця впродовж двох з половиною років і витратили понад шістсот мільйонів гривень.


УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ

Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО:

ГРАВЕЦЬP ЗБІРНОЇ МАЄ БУТИ ПАТРІОТОМ

Виконком ФФУ ухвалив кілька рішень. Заслуженого тренера України Володимира Мунтяна призначено головою Комітету національних збірних команд з футболу.


Абсолютний реванш

Після п'яти поспіль перемог і осічки в останній грі з «Титаном» київський «Сокіл» наздогнав групу команд, які посідають місця з третього по шосте.


Валентина біжить вгору

Киянка Валентина Шевченко на мажорній ноті завершила престижні комерційні змагання серії…


СІМ ПУДІВ "ЗОЛОТА" ІЗ КАЛІФОРНІЇ

Тріумфом українських силачів в американському місті Сан-Дієго завершився чемпіонат світу з гирьового спорту.


У погоню за першим Шоломом

У понеділок на кортах Мельбурна стартував перший у сезоні тенісний турнір Великого Шолома — Відкритий чемпіонат Австралії.

Кличко боксуватиме з Енді Лі

Напередодні об'єднавчого двобою проти чемпіона WBO у супер-важкій вазі Султана Ібраґімова власник титулу IBF у цій вазі Володимир Кличко разом з тренером Емануелем Стюардом вирішили скористатися допомогою британського середньоваговика Енді Лі.


Дитячий турнір Котельника відзначив ювілей

В останні дні минулого року у Львові завершився п'ятий турнір на призи Андрія Котельника.

Боксер-важковаговик отримав

літературну премію

Микола Валуєв, який завершив перший етап підготовки до двобою із Сергієм Ляховичем, в інтерв'ю розповів про себе й своє ставлення до братів Кличків.


Крамнік:

Думаю, матч буде рівним

Екс-чемпіон світу росіянин Володимир Крамнік розповів про майбутній матч за звання чемпіона світу проти Вішванатана Ананда, який проходитиме в німецькому Бонні з 11 до 28 жовтня 2008 року.


ПІЗНАЙ СЕБЕ

Гуляйте садом

і тримайте лева за хвоста

Є так звані загальноприйняті прикмети, які побутують по всій країні, а то й по всенькому білому світу.


ТРОЄ СИРИХЯЦЄЬ, ТРИ СВІЧКИ, ЛІЦЕНЗІЯ... і ВИ - ЕКСТРАСЕНС!

Останнім часом хоч яку газету не візьмеш до рук, — всі рясніють фотографіями «відомих» цілительок і знахарок.


ДОБРОТВОРЦІ

«Солдату на добру згадку»

Подарункові коробки з таким написом вже в автобусі.


Подарунки від Сергія Бубки

Національний олімпійський комітет на чолі зі своїм президентом — Сергієм Бубкою зробив чудовий подарунок вихованцям Київського Палацу дітей та юнацтва.


СЛОВО - НЕ ГОРОБЕЦЬ

Вислови українських політеків


ПРОЖЕКТИ

І СНЯТЬСЯ ПАТИЗАНАМ ЛУНКИ НА ПОЛІ

Журналісти продовжують стежити, наскільки активно втілюються в життя гучні інвестиційні проекти, під які кримська влада віддала не одну сотню гектарів дорогоцінної південно-узбережної землі.


Де ви були з восьмого по одинадцяте

8 січня у всіх відділеннях Ощадбанку України (правонаступника Ощадбанку СРСР) почалася інвентаризація внесків, зроблених до 2 січня 1992 року.


ГРОЩІ ОЩАДБАНКУ ОБІЦЯЮТЬ ПОВЕРНУТИ - ДО НАСТУПНИХ ВИБОРІВ

І свою першу зустріч як прем'єр-міністр Ю. Тимошенко провела саме з цього питання.


Світ сьогодні

Труба на дні Балтики: страхи й сподівання

Країни Євроспільноти імпортують із Росії нині 29 відсотків усіх власних потреб у нафті та третину — у газі.


обережно:

Малоросійський водевіль на тлі грузинської лезгинки

У Грузії нині дуже поважають Україну.


Молодіжне перехрестя

Проблема українського фауста

Нам потрібна у якомусь сенсі хвороба, звана «золотою лихоманкою».


ДИСКУТУЙМО

Зараз вже навряд чи когось здивуєш одягом із дорогих бутиків.


ЗАХОПЛЕННЯ

Крилата тьма підземелля

Привіт жителям надр!..

Довгими зимовими вечорами, сидячи біля жаркого багаття, я слухала страшні історії своїх друзів про звивисті підземні лабіринти, в яких немало було втрачено ліхтариків, запальничок і порожніх пивних пляшок.


Культура


Володимир ГРИШКО:

«Я не фарисей, І співатиму лише за шалені гонорари»

Видатний український співак поділився планами на майбутнє

Володимир Гришко недавно повернувся із Сполучених Штатів Америки, де три місяці співав у прославленій «Метрополітен Опера».


Святкуймо по-нашому

Два вечори поспіль кияни та гості столиці мали змогу почути і побачити дивовижне дійство, їх вдосталь можна побачити у святкові дні, але те, що відбулося у столичному Палаці спорту, таки вразило.


Прем'єра, «скроплена», сльозами

Київський державний академічний театр драми і комедії на лівому березі порадував шанувальників прем'єрою.


Норма згоріла на києвській сцені

Національна опера України зробила вишуканий подарунок шанувальникам мистецтва академічного вокалу.


Мальовничі миттєвості життя

Похмурими зимовими днями погляд так відчайдушна шукає милу й теплу серцю картину, але, крім власного обігрівача в кімнаті, на жаль, нічого не знаходить.


У НАРОДЖЕННЯ СВІТЛА

У приміщенні музею Івана Гончара було небагатолюдне.


ПРО ЦЕ НЕ ПИШУТЬ У ПІДРУЧНИКАХ

ДОРОГОЮ СТРАЖДАНЬ

Знадвору було чути гуркіт моторів, ніби проїздили машини.


АФТОГРАФ ДЛЯ ЧИТАЧА


Галина І Леся ТЕЛЬНЮК:

«У житті треба вміти тримати удар»

У цих співачок оригінальний стиль, у їхньому репертуарі є і філософські балади, і романси, і фольк-рокові композиції, ескізи, пісні з елементами медитативної мелодекламації, джаз-року. Яскрава творчість дуету Сестер Тельнюк, що сформувався 1986року, у 1998 році була відзначена премією ім. Василя Стуса за внесок у розвиток української культури.

Життя митця — безперервний діалог з тим, на кого його творчість спрямована. Як відбувається ваше спілкування з шанувальниками?

Галя: Перед Новим роком ми були з концертами в Дніпропетровську, Запоріжжі, Івано-Франківську, Тернополі. Вийшов фактично передріздвяний тур від Сестер Тельнюк «Схід — Захід». А тепер готуємося до концерту в Молодому театрі в Києві, який відбудеться 21-го січня. Наша «Жовта кульбаба» має ще раз розквітнути, тепер у січні. Це буде ніби підсумок концертів під такою назвою, які ми давали торік. Хоча не хочеться говорити про завершення будь-якого свого проекту.

Леся: Це, можливо, буде не крапка, а великий знак оклику для нас. Бо в Києві нас давно не чули. Востаннє ми презентували «Тишу і грім» вісім років тому. І тепер у киян, наших прихильників, буде можливість ознайомитися з тим, що ми робимо нині. Останнім часом багато концертували саме в регіонах. Нам важливо знаходити однодумців по всій Україні.

Галя: Але проблема в тому, що дуже складно знайти гарну залу для такої музики, яку граємо. Адже наші виступи — це ще і спілкування з людьми, отже, потрібні зали, які могли б об'єднати глядачів різного віку. Бо заклади клубного типу відвідує переважно молодь.

У західних країнах є спеціальні поетичні клуби або читальні. На Різдво ми були у Львові, в гостях у художника Безніска. В нього зібралася львівська інтелігенція, це була не тільки нагода побачити вертеп, але й обмінятися думками, творчістю.

Леся: І це дуже допомагає. Адже, коли ти знаходиш тих, хто думає, як і ти, хто близький за духом — можеш зробити нові цікаві речі. У Києві зараз цього, на жаль, майже немає і не пригадую, щоб це було поширене раніше.

Галя: Десять років тому сподівалися, що ми прийдемо до розмаїття культурних закладів. Але... Чомусь вважається, що є потреба у віденських балах, хоча я впевнена, що 99 відсоткам населення України віденський бал взагалі ні до чого. Демонстрація діамантів один перед одним — це не обмін думками. Ця гламурна свистопляска має неприємний присмак. Це не те, що декларують Сестри Тельнюк — своїми текстами, музикою, спілкуванням з людьми. І тому ми сподіваємося, що вибір Молодого театру буде вдалим. Очікуємо побачити там і молодь, яка не прийде до театру Франка чи в Палац «Україна», і українську інтелігенцію, наш поетичний і письменницький світ. Ми хочемо здобути більшу кількість прихильників, однодумців, людей, які стануть з нами захищати світ від негативу.

Чи вдалося знайти однодумців під час турів Східною Україною? Адже у вас, крім різдвяного туру, торік був цікавий «творчий похід» за маршрутом: Дніпропетровськ — Донецьк — Одеса — Харків — Полтава.

Галя: Якщо говорити про Запоріжжя, Дніпропетровськ, Донецьк, то там існує мовна проблема: використання української мови дуже обмежене. Люди чують її лише спотвореною у рекламі чи збіднену на телебаченні, їх треба по-справжньому готувати до української поезії, бо форма віршів, наприклад, Богдана-Ігоря Антонича складна і звучить для багатьох у тому регіоні як іноземна. Але справа поволі рухається. Після концертів багато хто з російськомовних глядачів говорив: «Нужно прочитать». Це дуже важливо, наша творчість розтоплює лід недовіри до українського.

Леся: Водночас, скажімо, у Тернополі на концерт приходять цілком підготовлені люди, які знають весь наш репертуар, наші альбоми і співають разом з нами. А закінчується все маршем «На Москву» з вистави «УБН». Хоча навіть у Києві для нас не все просто. Тут канали не беруть кліпи до показу, говорячи, що вони неформат. І навіть гроші не вирішують проблему, поки «якась Клава» скаже, що це формат. Ситуація складна і неприємна. Але ми вважаємо, що виконуємо потрібну роботу і йдемо правильним шляхом.

Галя: У Донецьку партнери дуже добре підготували наш виступ. Хоча спочатку, дізнавшись, що ми ставили «УБН», переконано говоримо українською, вважали наші концерти політичною акцією. Думали, що це з Києва закидають націоналістичну агентуру, потім вирішили, що ми від якоїсь партії, вважали нас дисидентками шоу-бізнесу. Коли цей весь набір штампів лопнув, як мильна бульбашка,— ми перейшли на людську мову. Довелося прочитали лекцію про Стуса — слухачі лише кліпали очима. І ми зрозуміли, що вони перейшли на наш бік.

Люди там відкриті — маю на увазі простих, здатних думати. І що цікаво — в розмовах після концерту вони всі починають згадувати, що ходили в українську школу. А в Одесі працівниця концертного залу здивовано запитала: «Неуже-ли вьі й в жизни по-украински говорите?». Люди звикли до лицемірства, коли на сцені — одне, в житті — інше. Чому в нас така погана українська мова на радіо і телебаченні? Бо не використовують її в житті, для свого розвитку.

Леся: Особливо зворушив епізод, коли після концерту до нас підійшла юна донеччанка і сказала російською: «Мені так соромно, що я — землячка Василя Стуса, але творчості його не знала. Дякую вам за нього. Тепер читатиму твори цього поета». І це при тому, що ми не співали в концерті пісень на вірші цього поета... Взагалі, Східна Україна нас зачарувала.

Як вплинула на вашу творчість вистава «УБН»?

Галя: Вона стала поворотом у житті. Це був надпотужний протест двох дівчат. Ми виступили проти всієї політичної машини України того часу і при цьому ніким не були захищені. Звичайно, якби не постать Федора Стригуна, який усе виніс на своїх плечах (виконавець головної ролі — актор Львівського драматичного театру ім. Заньковецької. — Авт.), взявши на себе головний удар, ми б не витримали, у нас би нічого не вийшло.

Дуже розчарувало ставлення до вистави політиків. Вони так перелякалися, що я зрозуміла: людям у нас немає на кого сподіватися. Народ кинуто напризволяще. Люди і політики — це дві спільноти, які не перетинаються. Вистава «УБН», що стала бомбою для суспільства, була незручна всім, оскільки немає ідеально чистих, ідеально сміливих політиків. І головне, що вони й не намагаються такими

стати. Політики — це ідеальні брехуни, єдина риса, що їх вирізняє.

Невже всі заховали голову в пісок?

Леся: Першим підтримав «УБН» Віктор Ющенко, який тоді був прем'єр-міністром, але його швидко зняли. Допоміг Микола Жулинський — якби не він, то вистави б у Києві не було. Він підписав документ, від якого все залежало. Допомагав Павло Мовчан, Олександр Биструшкін.

Місяць тому вистава йшла у Києві. Щоразу вона читається по-новому — залежно від ситуації, інтерес до неї не вщухає, вистава збирає повні зали. Нас запитують чому не робимо «УБН-2». А навіщо, якщо перший «УБН» ще себе не вичерпав. Може, якби вистава тисячу разів пройшла в Україні, ми б взялися за новий сценарій.

Ви стояли біля витоків нової української музики, яка народилася з перших фестивалів «Червоної рути». Що сьогодні можете сказати про нашу музику?

Леся: На жаль, українська музика залишається «слабкою лан-

кою» в Україні. Десять років тому нам здавалося, що буде нормальний розвиток, україномовних музикантів побільшає, і це створить умови для конкуренції. Але цього не сталося ні в серйозній музиці, ні серед популярних виконавців. Це ненормальний розвиток. Мені здається, все йде від ставлення влади, яка й надалі вважає культуру останнім питанням у житті України. Коли насправді це перше питання.

Галя: Немає культурного поля, яке б формувало Україну. Ви погляньте, хто при владі — люди без смаку. Чому, щоб запустити космічний корабель, люди вчаться, а щоб формувати культурний простір держави, не треба ніякої підготовки? Українська культура в нас, як безпритульна дитина.

До своїх пісень ви часто берете тексти з української класики. Може, хтось з нової генерації літераторів привернув вашу увагу?

Галя: Українська література розвивається досить потужно, але шкода, що той розвиток якийсь однобокий — з тенденцією до чорнухи і сірості. Немає світлих речей. І я знаю, чому саме. Бо література відтворює те, що діється навколо. А навколо нічого доброго немає. Якби у письменників на першому плані стояла проблема культурного наповнення, то тексти були б сильніші і глибші. Письменник своїми творами має приносити надію, очищення, давати оптимізм. Він має пропагувати кращі сторони життя — навіть через біль. А в нових авторів, хоч і дуже молодих, на сторінках творів — осади бруду.

Мені подобається Оксана Забужко — це професіонал. Приємно усвідомлювати, що є така дуже світла людина на світі. Юрій Андрухович непоганий, але хай він як чоловік сам себе хвалить. Подобаються останні книжки Марії Матіос.

Леся: Мені здається, що зараз серед письменників не прийнято, щоб текст був гарний, естетичний, мав високе наповнення. Чому ми беремо українську класику для наших пісень? Бо цих письменників приємно читати, вони створюють настрій, у якому хочеться жити. Цього світла й краси бракує новому поколінню.

А що можете сказати про «похід» музикантів в український парламент?

Леся: Музикант має займатися творчістю. Хоча це особиста справа кожного, як бруднитися. Знаючи гонорари, які їм виплачували, — нічого, крім презирства, це викли-

кати не може. Я намагаюся не дивитися телевізор, не слухати радіо, а цікавлюся лише тим, що мені подобається, створює наш власний світ. Все інше розпорошує, забирає сили й енергію, змінює думки.

Можливо, музиканти-полі-тики доб'ються того, що на культуру виділятимуть більше коштів?

Галя: Радше доб'ються, що їм більше грошей виділять.

Чи вірите ви в те, що як Новий рік зустрінеш, так його й проведеш?

Галя: Я взагалі з дитинства любила аналізувати, стежити за такими речами. Наприклад, досі пам'ятаю, яка зима була сніжною, а яка ні. Я хотіла знати, як це впливає на моє життя. Тепер дійшла висновку: те, як зустрінеш Новий рік чи який колір буде на тобі, не грає ніякої ролі. Вважаю, що Новий рік найкраще зустрічати в родинному колі. І насправді ж це просто календарна зміна часу. А загалом людина не може уявити собі, як проведе рік, бо це великий проміжок часу і важко заглянути так далеко наперед.

Леся: Головне, щоб був оптимістичний настрій. Новий рік дає нам точку відліку для нових справ. І якби людина жила кожен день, наче це її останній, — то провела б його зовсім інакше. Тому я раджу не відкладати свої справи на завтра і любити кожен день.

Готуєте якісь сюрпризи для своїх прихильників цього року?

Леся: Записуємо експериментальний альбом. Він буде інакшим — і за музикою, і за текстами, у ньому побільшає електронного звучання. Творчий процес у нас переривається хіба поїздками.

Галя: У нас у Львові буде концерт 3-го лютого в театрі Занько-вецької. Далі на черзі Луцьк і Рівне.

А кризи у вашому творчому тандемі трапляються? Адже ви разом вже не перший рік...

Галя: Різне буває, але проблеми, які виникають у наших стосунках, кризою назвати важко. Насправді ми підтримуємо одна одну. Коли, умовно кажучи, я падаю, мене підтримує Леся, а коли їй вже несила нести свій тягар, то я підставляю плече. Хоча яке там у мене плече, я натура вразлива й сама потребую захисту. А коли й скажу різке слівце, то лише для самозахисту. У житті треба вміти тримати удар і швидко отямлюватися.

Леся: Я можу сказати, що Галя дуже критична до світу, але, перш за все, вона критична до себе.


Розмовляли

Юлія КОСИНСЬКА, Олег КРУК.


ДУХОВНІСТЬ


“CONTRA SPEM SPERO!”

(БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЬ!)

Ознайомившись з рішенням Конституційного суду щодо тлумачення Закону про кінематографію у тій його частині, що стосується мови кінопоказу в Україні, я ще раз переконався: що людська нелогічність і непослідовність безмежні.

Група з 60-ти депутатів звернулася до Конституційного суду, щоб він їм пояснив те, що вони самі написали кілька років тому. Тобто цим зверненням вони неоднозначне засвідчили, що не розуміють сутність своїх же рішень. Вже це примушує мене зневажливо ставитись до нашого парламенту і шкодувати, що я брав участь у голосуванні.

Що ж цим горе-депутатам не зрозуміло? Що вони хочуть второпати із своїх законотворчих мудрувань?

Я прочитав цей параграф закону і здивувався: нічого неоднозначного в ньому немає. Тільки дуже схиблена на юридичному крюч-котворстві голова може знайти там щось незрозуміле. Там чітко сказано: згідно з частиною другою статті 14 Закону іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, що вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин. Законом України від 15 травня 2003 року ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Цим законом передбачено, що «положення Хартії застосовуються до мов таких меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдовської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської» (стаття 2). Згідно зі статтею 12, зазначеної Хартії, Україна взяла на себе зобов'язання, в межах території, на якій такі мови використовуються, сприяти доступу мовами меншин до творів, виконаних іншими мовами, підтримуючи і розвиваючи діяльність у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування (підпункт «с» пункту 1). Ніяк не можу второпати, що тут не зрозумілого? Що тут треба ще тлумачити? Виходячи з цих законів, держава чи регіональні органи влади зобов'язані пильнувати за тим, щоб національні меншини не тільки мали можливість дивитися фільми, зроблені їхніми мовами (тобто румунські, угорські, болгарські, словацькі, молдовські, ізраїльські, польські, російські, грецькі), а й обов'язково виготовляли копії українських стрічок, озвучені мовами національних меншин. Це прямо стосується і права національних меншин дивитися англомовні та іншомовні фільми з перекладами їхніми мовами. Це — якщо достеменно дотримуватись закону. Тобто він практично трактує, що прокатники мають повне право у місцях компактного проживання нацменшин демонструвати фільми відповідних країн тією мовою, якою вони були зроблені. Це прямо стосується і російської меншини та її рідної мови.

На превеликий жаль, у боротьбі європейської та східної цивілізацій з американською ганебною субкультурою, яка прагне стати світовою надкультурою, українська влада стала на бік північноамериканського псевдо-культурного монстра. Переконаний, людство, якщо не хоче перетворитися на цивілізацію відвертих унтерменшів, повинне всіляко цуратися американського способу мислення і життя. При суто поверховому слідуванню заповітам Бога Америка фактично схиляє коліна перед Золотим телям — тобто, Мамоною. І вся її суспільна мораль будується на цьому. Це стосується (у сенсі підкорення) не лише України, але й Росії. Але тамтешнє керівництво знайшло у себе розумові сили і кинуло великі гроші на створення патріотичних фільмів, деякі з яких ще й пропагують прекрасні християнські цінності. Однак стосовно України деякі з них здаються шовіністичними. І не знаю, чи варто нам так пропагувати їх у своєму кінопрокаті? Не впевнений. Це вже залежить від національної гідності і сумління прокатників. Я глибоко переконаний, що якби нашими законами була дозволена демонстрація порнографії, то більша частина наших кінодемонстраторів у гонитві за прибутком охоче показувала б і відверту по-рнуху. І це не голослівне твердження. Демонструють же наші популярні телеканали Ентер-фільм та «Кіно» таке, що навіть у сексуально розкріпаченій Швеції показується лише на платних телеканалах. А постійна нахабна реклама «Лінії гарячих розмов» просто не може існувати у цивілізованих країнах. Чого ж нам дивуватися повній сексуальній розкутості у нашій країні і в першості Європи за рівнем СНІДу...

Ще наша країна є чемпіоном за безглуздою непослідовністю. Ті ж телеканали, що демонструють аморальність і жахливі карні злочини, фактично рекламуючи їх, показують і документальні фільми та передачі, що абсолютно чітко доводять: величезна частина карних злочинів та розпусти є наслідком демонстрації американських (та й не лише) екшенів та «еротичної» кінопродукції. Чого ж дивуватися, що українки посідають ледь не перше місце серед іноземних повій у країнах Європи? І цілком логічним є нелогічний показ фільмів про поневіряння наших секс-дів-чат в інших країнах. Це призводить лише до одного: кожна з майбутніх повій думає так: життя на Заході дуже привабливе, а сумна доля персонально мене обов'язково обмине...

Я зовсім не прибічник повернення ідеологічної цензури. Але мене дивує, з якою легкістю Міністерство культури і туризму роздає дозвільні посвідчення різному аморальному і кривавому бруду. Я з острахом бачив деяких наших прокатників, які оскаженіло протестували проти того, що їм заборонили демонструвати мерзотну стрічку «Бензопила». Мені так хотілося, щоб цих грошолюбних нахаб привселюдно відшмагали березовими різками на Майдані Незалежності. Та це, на жаль, тільки мрії...

Та я ухилився від головної теми. І зробив це навмисне, щоб читачі могли зрозуміти весь обсяг кінопрокатних проблем. Яке ж рішення виніс наш «мудрий» Конституційний суд?

Перед тим, як його оголосити, хочу розповісти про Ходжу Насреддіна, який певний час був суддею. До нього звернувся якийсь Ахмет і сказав, що в нього є п'ятеро свідків, які можуть засвідчити, що Мемет взяв у нього в борг тисячу динарів. Ходжа вислухав свідків і сказав: «Ахмете, ти правий! Нехай Мемет поверне тобі гроші». А через деякий час до Насреддіна прийшов той Мемет і теж привів п'ятьох свідків, які підтвердили, що той повернув Ахметові ці гроші. На що Ходжа сказав: «Ти правий, Мемете! Не повертай йому тисячу монет». Коли Мемет пішов, дружина Ходжі запитала: «Скажи, будь ласка, як обидва ці чоловіки можуть одночасно говорити правду?» На що мудрий Насреддін відповів: «Знаєш, жінко, ти, безсумнівно, теж права!..»

Але наш Конституційний суд у нелогічності перевершив і Ходжу. Перелічивши всі параграфи законів, які я вже тут процитував, він дійшов дуже дивного висновку:

«1. В аспекті конституційного подання положення частини другої статті 14 Закону України «Про кінематографію» іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою...» необхідно розуміти так, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії не має права надавати суб'єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів та видавати відповідне державне посвідчення.

2. Рішення Конституційного суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим».

Щодо 2-го пункту все зрозуміло. У нас можна оскаржувати лише розумні рішення. Та як бути з переліченими в тому ж судовому документі посилання на міжнародну Хартію та закони України, що гарантують національним меншинам перегляд всіх (у тому числі й україномовних) фільмів їхніми рідними мовами? А ніяк! Я дивуюсь м'якотілості Партії регіонів, проти якої на виборах голосував, що вона не вчиняє з приводу такого безсоромного беззаконня справедливий лемент.

Я — відвертий і неприхований український націоналіст. Моя мета і мрія — щоб усе без винятку населення України вміло розмовляти і писати українською мовою — і не огидною «державною», якою послуговуються провідники нашої держави, а повноцінною українською, якою писали класики нашої літератури і якою користується ще нещодавно зовсім не україномовна Юлія Тимошенко. Мені гидко дивитися фільми, здубльовані або озвучені чи субтитровані жахливим малоросійським суржиком. І хто за цим стежить?

Однак, на відміну од наших можновладців, я чітко розумію, що перед тим, як безглуздо все дублювати українською мовою, треба людей навчити цієї мови.

Під час знімання фільму «Танго смерті» за творами Миколи Хвильового я знайшов у харківському архіві постанову керівника тресту «Донвугілля» 1928 року, у якій зазначалося, що на основі рішення ЦК ВКП(б), як тоді казали, від комскладу шахт Донбасу вимагалося, щоб вищий комсклад (командний склад) вивчив українську (тоді, між іншим, зовсім не державну) мову за три місяці, середній комсклад — за 5 місяців, а молодший — за півроку. Тим, що не вивчать, загрожу-валось зняттям з посад і виключенням з партії. І що ж ви думаєте? Всі вивчили! І не тільки у вугільній, айв усіх галузях народного господарства. Не кажу вже про галузі, пов'язані з культурою. Вивчили не тільки росіяни, татари та гагаузи, а й етнічні українці, які у переважній більшості своєї мови абсолютно не знали. Тому, справедливо лаючи національну політику більшовиків, неодмінно треба згадувати і позитивні моменти цієї їхньої політики. Навіть у страшні повоєнні часи бували періоди активної реанімації української мови. Якби не загалом ідіотична політика комуністів, то хтозна в якій країні ми б тепер жили. Коли я вів підпільну націоналістичну роботу, то дуже легко використовував глуп-ство ідеологів радянської влади, які самі штовхали до ненависті ідейного українства до всього, що пов'язане з Москвою та російською мовою.

Таким же чином наші ідейні вороги можуть користатися відвертим глупством наших теперішніх ідеологічних національних гуру. В тому числі і тих, що сидять у Верховній Раді та Конституційному суді України. Я реготав, коли читав, що цей суд виніс своє рішення на підставі «логічного та граматичного аналізу» норм закону. Я ж добре знаю всіх наших справжніх фахівців, які здатні на такий кваліфікований аналіз! А ті, що брали участь у цьому аналізі, незважаючи на звання професорів та академіків, мабуть, нездатні ані на логічний аналіз, ані на аналіз граматичний, бо дуже часто української граматики не знають. Ви б подивилися на рукописи деяких з них до виправлення їх редакторами та коректорами!.. Якби взагалі зрозуміли, що там написано, то мали б величезну насолоду.

Більшість з них чи взагалі малописьменні, чи навчалися російською мовою. А тепер є знавцями з української граматики та лінгвістики!

Насильницька «українізація» кінця 20-х і початку 30-х років була значно справедливішою та гуманнішою, ніж безглуздий висновок Конституційного суду, бо тоді на програму вивчення української мови були кинуті справді великі кошти й люди мали змогу опанувати цю мову. А тепер? Хто цим серйозно займається? «Просвіта» під керівництвом Павла Мовчана? Та не смішіть мене!.. Там вистачає грошей лише на утримання апарату, на видання газети, яку майже ніхто не читає, і виготовлення таких телесеріалів, як «Таємниці маестро». Ганьба і тільки!

Тепер, коли питання перекладу фільмів українською мовою піднялось на державний рівень, слід говорити про те, яка саме українська мова мається на увазі і де її' варто вживати.

Щодо вживання скажу таке, хоч це тепер вважається майже зрадою національних інтересів і ледь не державним злочином. Через те, що, поза будь-яким сумнівом, художній твір, якщо він справді художній, найкраще, найповніше сприймається тоді, коли глядач його бачить і чує у тому вигляді, в якому його створив автор. (У порядних країнах будь-які опери співаються лише мовою оригіналів). Чому я кажу — «бачить і чує», бо субтитри, які пишуться на тлі зображення, є грубим порушенням композиції кадру і вкрай негативно впливають на його зорове сприйняття. Уявіть собі будь-який шедевр живопису, в якому вся нижня частина полотна записана кострубатими, часто неохайними літерами. Неподобство! Таке ж у кіно, якщо воно справді, а не номінальне художнє. Навіть ще гірше! Бо про яке сприйняття художніх якостей фільму може йтися, коли тобі треба прочитати про що говорять дійові особи фільму? На превеликий жаль, через нашу мовну неосвіченість ми просто не можемо на той чи інший спосіб не перекладати діалоги. Це стосується і написів, і ще більше озвучення чи дубляжу. Зрозуміло, якщо у фільмі грають видатні актори, то треба щоб глядачі чули саме їхні голоси, а не дубляжистів. Не кажучи вже про рівень акторської майстерності, треба констатувати, що в абсолютно різних за тематикою фільмах найчастіше звучать одні й ті ж набридлі дубляжні голоси. А ще коли якісь мовні варвари роблять переклади текстів, то від цього стає лячно: до якої мови ми призвичаюємо населення нашої країни? От, до речі, про те ж слово «лячно». Прекрасне українське слово. Але коли я чую, як його з екрана промовляє графиня, мені таки стає лячно. Пояснити тим невігласам і плебеям, що і в українській мові є чітка градація слів, які можуть чи не можуть вживати певні соціальні класи та верстви населення, абсолютно неможливо. Бо більшість з них знає лише сільський суржик своїх батьків і тієї місцевості, де вони у селянському оточенні виростали. Постійне ототожнення українського з сільським є величезним недоліком сучасної національної культурної традиції. Так, це свята правда, що саме село зберегло до наших часів українство. Й воно, безумовно, має право на свою мову, як, наприклад, мали на специфічну плебейську козацьку говірку персонажі Михайла Шолохова. Але у російській літературі — це лише різновид, і більшість її класиків писали літературною мовою, лише за потребою у діалогах вставляючи народну говірку. Абсолютно теж саме й у класичній українській прозі. Я не кажу про регіональні говірки Івана Франка, Ольги Кобилянської та Василя Стефаника. Подивіться, як писали Михайло Коцюбинський, Юрій Яновський, Микола Хвильовий. Це дуже вишукана літературна мова. Я чув, якою мовою розмовляв Максим Тадейович Рильський. Тож цілком зрозуміло, що таке українська шляхетна мова. І в мене графиня ніколи не вживатиме сільські плебейські висловлювання. Я зняв українською мовою роман Олександра Грі-на «Дорога нікуди» і коли через деякий час опитував глядачів, вони не могли пригадати, якою мовою дивилися фільм. Оце і є найвища якість перекладу. І це в мене не якийсь там надталант, а просто гарне знання української мови, бо я виріс у спадково інтелігентній українській сім'ї. І глибоко переконаний, що в нас є достатня кількість таких людей. Тільки вони через тотальну некультурність та антинаціональність наших продюсерів та дистриб'юторів не залучаються до кінопроцесу. Щоб усім все стало зрозуміло, навіть російськомовній публіці, наведу класичний пародійний приклад 20-х років. Тоді в газеті, здається, «Правда» був процитований такий уривок з твору якогось «пролетарського» письменника: «Граф нежно схватил баронессу за бюст й повалил ее в койку, а она страстно поддавала ему...» Найцікавіше, що, мабуть, так воно, по суті, й було, бо графи у принципі такі ж люди, як і пролетарі. Але писати так про графів не можна, як кажуть, на блатному слензі — «за-падло». Тут будь-які пояснення зайві. Це просто треба відчувати. Запевняю вас, що дещо подібне часто лунає з наших телеекранів. Я категорично проти дурної тенденції нашого червоного письменства хизуватися знанням слів, які ніхто у реальному житті не вживає. Це призводить до того, що й українці часто не розуміють тексти. До того ж, у нашу мову, може, й на жаль, але безумовно входить і молодіжний, і навіть карний сленг. Боротися з цим у кінематографії — безнадійна справа. Особливо при перекладі іноземних фільмів, де це сміття звучить ледь не в кожному епізоді. Усе це дуже тонка і, як це не прикро, дуже марудна справа. Але якщо держава вирішила робити її' на законодавчому рівні, то треба підходити до цього цілком серйозно.

І треба розумно поставитись до російськомовної проблеми. Якщо йдеться про російські фільми, то з будь-якої точки зору — правової, етичної і, для мене головне, художньої — дублювати, субтитрувати чи озвучувати російські фільми — це глупство, варварство та блюзнірство. Вдавати, що населення України не знає ще нещодавно загальноімперську мову — непристойно. Це як наприкінці 20-х років деякі зарозумілі «украйонці» пропонували називати калоші «мокроступами», а портретистів «мордописьцями». Гасло Хвильового «Геть від Москви!» — зовсім не означало «Геть від слов'янства!». І слава Богові, що ми маємо змогу хоч якісь (я кажу про російські) фільми дивитися в оригіналі. А був би радий, якби це стосувалося і англомовних. Та хотів би до раю, так плебейські гріхи не пускають... І мені надзвичайно приємно, що мій маленький онук вивчає у школі зразу три іноземні мови: англійську, німецьку і французьку. З таких, мабуть, і вийдуть справді цивілізовані люди. Однак поки це ще у царині сподівань та мрій.

Тепер коротко про політичний аспект цієї справи. Наші національні сили, до яких я себе, може наївно, відношу, повинні дуже радіти, що регіонали на третій день після виборів забули про свої дурнуваті двомовні амбіції. То чи є сенс додатково сипати їм сіль на рану? Де мед, там і ложка! Гадаю, це типове українське глупство. Ну, виграли битву, то навіщо форсувати події? Нехай моральний біль беззмістовних противників українства та його мови трохи вщухне. Нехай російськомовні звикнуть до певного стану речей. А їх необачно починають цькувати маниловськими постановами, які втілити у життя практично неможливо.

Чого ми доб'ємося тотальним перекладом усіх фільмів українською мовою? Того, що знизиться й так невисока відвідуваність кінотеатрів. Люди купуватимуть російськомовні диски і дивитимуться фільми вдома. Сенсу ніякого, а фінансові втрати очевидні. Чи можна призвичаїти людей дивитися україномовні варіанти? Можна. За рахунок: а) грандіозних блокбастерів, де головне не мова і не художня якість, а видовище — тобто екшени та спецефекти; б) вітчизняних фільмів, які не дублюють (я не про мову, а за змістом, іноземні фільми, а розповідають про сучасне українське життя чи про наше минуле на такому художньо-професійному рівні, що певна частина глядачів, незважаючи на недостатнє знання нашої мови, буде ці стрічки дивитися. Я вже не кажу про те, що справжні (за духом та темою) українські стрічки доцільно випускати і в російськомовному варіанті. Може, вони не призвичаюватимуть глядачів східних та південних регіонів до української мови, але, безумовно, залучатимуть їх до питомих проблем українства.

До того ж, повноцінні російськомовні варіанти у деяких випадках можуть стати суттєвим елементом пропаганди наших ідей у Росії. Нехай це буде не широкий кінопрокат (хоча в окремих випадках може бути і таке), а телебачення та відеопоказ. Однак, при наявності розуму у наших кінокерівників, можна почати і поступове серйозне вторгнення на російський кіноринок. І початковими провідниками такого впливу можуть бути ті російські і спільні дистриб'ютерські компанії, які тепер завозять до нас російськомовну кі-нопродукцію. Який сенс їх нищити драконівськими законами про примусове дублювання? Вони ще нам знадобляться. В одному я бачу їхню хибність: якби ці компанії завозили до нас лише російську кінопродукцію, я б їхню функцію добре розумів. А от коли вони завозять зі вторинного ринку американський непотріб, дубльований російською мовою, збагнути їхню функцію (окрім палкого бажання заробити гроші) я не в змозі. Хоча можна, згідно із законодавством, їх і субтитрувати. Це є лицемірством, але ті жалюгідні стрічки групи «Б» мені, чесно кажучи, не шкода. І ще: на який спосіб мізерна Державна служба кінематографії може впоратись з величезним обсягом роботи, що тепер навалився на неї? Невірогідно! Вона може тільки халтурити, тобто відписуватись, бо це зовсім не важко. Наламавши дров, ми, як правило, це не визнаємо, тобто не навчаємось на помилках, а просто забуваємо про них. Такі собі бюрократо-страуси, у яких постійно голова в піску.

Так що я раджу нашим парламентарям та Президентові, поки черговий раз не вляпались, не відміняючи рішення Конституційного суду, бо воно хоч і нерозумне, але оскарженню та перегляду не підлягає, просто змінити теперішній Закон про кінематографію на досконаліший і розумніший. Це моя світла мрія. Правда, не дуже вірю, що вона здійсниться. Так що — сопіга зрет зрего!


Олександр МУРАТОВ, кінорежисер.

Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації