Тут буде назва книги Тут будуть реквізити зміст

Скачати
Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   75

АВТОРСЬКИЙ ВСТУП


Я – Деревицький.

Я – тренер переговорів і продаж із незвичайним шляхом до цього новітнього фаху. Я прийшов до нього не зі світлих кафедр психології, а з бруду та пилу власного крамарства.

Я – київський тренер, якого вважають московським через мій диплом кращого бізнес-тренера Росії 2001-ого року та книжки, видані
у Московії.

Я викладач мистецтва переговорів та продажу з репутацією “чорного вчителя”.

Це обумовлено тим, що я навчаю не тому, як “треба було б”
у рафінованих комерційних стосунках, а тому, як воно є в життєвому гендлярстві.

Я люблю слово “я”. І навчаю моїх слухачів знаходити їх власне “я” та ретельно пестити його. А ще – вчу бачити “я” співрозмовника. Мені набридла та механічна та бездушна “технологія”, яку намагаються вперти в слов’янські бізнесові стосунки переповідачі американських підручників.

Це моя п'ята книга. Вона тепер є завдяки:

– моїй дружині, яка толерувала вигадницькі екзерсіси свого чоловіка;

– моїм клієнтам, які замовляли мої корпоративні тренінги для свого торгового персоналу і таким чином годували мої побрехеньки;

– Тетяні Борисовій, бо вона впорядкувала рукописи, в яких я остаточно заплутався, все зібрала та зверстала, а ще й взяла на себе все спілкування, пов'язане з виданням;

– Олександрі Бартко, яка намучилась з моїми текстами як перекладач;

– Вадиму Альошину, який звільнив від клопоту з моїм сайтом www.dere.ru – цей сайт я Вам наполегливо раджу відвідати;

– Тетяні Сітнік та Ірині Ткачьовой, які перейняли всі проблеми збуту моїх тренінгів.

Остаточний варіянт опусу отримав назву "Торгова бурса", бо амбітний автор відчуває свою спорідненість із попередниками, які несли київську грамоту від стін Лаврської семінарії, Могилянської академії та числених безвісних бурс на північ, на схід, на південь та на захід – від часів апостольских та козаччини до сьогодення й до дня прийдешнього. Вони несли знання світу в атраменті та подорожній втомі власних сентенцій. Часто-густо я не намагався, а просто підсвідомо наслідував штиль того блукача-перебенді, що проклав цю стежину ще казна коли...


Тренерськi  шляхи


Сусіда в купе питає:

Не люблю залізну дорогу. Взагалі  й дорогу теж. А ви?

Я дописую в зошиті останнє речення "В продажах важно уметь нарушать правила" і відповідаю:

Авжеж.

Краще погодитись.

"Вагонные споры последнее дело..."

Аерофлот інше. На відріз від залізниці зовсім інший формат. Можливо, авіація транспорт бізнес-тренерів, а залізна дорога для вчителів.

Скільки там льоту? А якщо відкинути час взльоту, посадки та, інколи, сон якраз вистачає заряду батарей ноутбука. Але ляскіт клявіш це не шурхіт долоні з олівцем по аркушах дорожнього зошита...

"Морские медленные воды не то, что рельсы в два ряда..."

Не знаю. Морфлотом не мандрував.

"Правила стоит нарушать не только в продажах. Карточный шулер приходит на новый пляж и сначала щупает чужие правила. Потом нарушает. Потом и этому пляжу навязывает правила свои..."

Рідко, коли перетинаю кордон вдень. І як трапляється, то згадую речення Леоніда Бикова з фільму "В бій ідуть одні старики" "Тут і трава зеленіша, й небо більш блакитне..." Дивлюсь за вікно ніби й так...

В містах, якими доводиться їздити, бачу аеропорт, готель, авдиторію. Вони давно, як окремі квартали, склалися в жахливий мегаполіс мого фаху. Шкода, але дивитися навіть цікаві міста не дозволяє напружений графік.

Вдома обіг шалених годин. Тільки б все встигнути. Так, давно вже не люблю дорогу, але саме вона дає спокій очікування, спостерігання. Бридкі ті казенні простирадла, огидне повітря чужих будов, але це платня за шляхові фільософічні перерви...

Сусіда аж ніяк не вгамується:

Чи часто доводиться їздити?

Часто, кажу і дописую: "Вообще, за нарушением правил основное правило успешного бизнеса. Во что бы то ни стало отличайся!.."

А ким працюєте?

Та не працюю я, а це вже я дарма так обмовився, бо це спровокує нові питання. І дійсно:

То як не працюєте?! Адже ви ще не старий?

Та я просто живу. Ліпше не чіпайте мене, вельмишановний.

Образився. Це теж платня. То моя платня за право на цю публічну самотність, за спокій на моїх двох квадратних метрах приватного світу залізничої полиці.

Там зустрінуть. Запитають: "Як доїхали?" Повідомлять, що мають родичів з Києва.

Вечором після занять чарка та вечеря в якійсь ресторації. В апартаментах готелю буде дзвоник додому коханій, коротка розмова з донькою, питання про здоровя батьків та прохання розбудити о шостій. Дружині подобається, коли в нас або нема розбігу часу, або він мінімальний, або, коли мене можно будити, коли їй час лягати, наприклад, в Хабаровську. Але ми так звикли. І вона, зітхнувши, погоджується встати і о другій ночі, бо тепер я їду не в Східний, а лише в Західний Сибір...

Сусіда пересердився:

То ви до Єкатеринбургу?

Так.

А чому не літаком?

А біс його знає...

Не люблю літати. І навіть не тому, шо тепер страшно. Московські партнери, що продають мої тренінгові тури Росією, час від часу забувають, що відпрацювати вісім або десять день поспіль то є труд. А якщо замість вечірнього відпочинку чи ранішнього сну маєш клопіт перельоту, то це просто дратує...

"А если никаких отличий у вас нет, то их стоит придумать. Как там: "Мы не пользуемся зубной пастой. Мы используем пасту для всей полости рта...""

В Росії Навіть не знають, що я даю десять відсотків знижки, коли замовляють програми українською мовою. Чи нагадувати? Може, хтось і скористається...

Сусіда мені вже набрид:

А пан все пише та пише?

Я вивчаю тематику розмов на шляхах. Звіт начальству готую.

Може, вистачить йому колишнього вистраху, й він відчепеться... Не комунікабельний я в потязі, в салоні літака, в залах очікування, в готелях, скрізь на шляхах... То на чому я там зупинився? А біс би їм в ребра вже митниця!..


Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації