Зміст висновки 11 список використаних джерел 20

Скачати
Документи
  1   2   3


ЗМІСТ

ВИСНОВКИ 11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 20

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


Актуальність теми. Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи); по-третє, новий закон увібрав в себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП стосовно набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Не зважаючи на позитивні моменти, чинний Закон України «Про відпустки» не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема, в ньому не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного розуміння того чи іншого виду відпустки. У зв’язку з цим існують протиріччя навіть в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Актуальність проведення цього дослідження полягає у вирішенні проблем, які виникають при застосуванні норм законодавства про відпустки.

Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є приведення законодавства України про відпустки у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема передбачених у конвенціях і рекомендаціях МОП.

Міжнародною Організацію Праці було прийнято ряд конвенцій, зокрема Конвенцію МОП №140 про оплачувані учбові відпустки від 5 червня 1974 року, яка є єдиною конвенцією МОП, що визначає дефінітивну норму «оплачувана учбова відпустка». У зв’язку з цим в роботі проводиться аналіз міжнародно-правових актів з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами.

Актуальність наукового дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. В сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються у трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

В науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, Р.З.Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В.Глазиріна, Ю.М.Коршунова, В.І.Нікітінського, Ю.П.Орловського, О.І.Ставцеву, О.С.Хохрякову, О.І.Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б.Болотіної, В.С.Венедіктова, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, В.В.Жернакова, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, В.С.Стичинського, Г.І.Чанишевої та ін.

Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений недостатньою розробкою питань категорійного апарату відпусток в науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до комплексних наукових програм і планів: «Цивільне і трудове правовідношення: теорія і практика» – 1998-2000 рр. , «Розвиток трудового права України в сучасних умовах» – з 2000 р.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду розробити концептуальні напрямки правового регулювання відпусток, визначити правові дефініції в умовах побудови демократичної правової держави і розвитку ринкових відносин.

Об’єкт дослідження становлять трудові правовідносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.

Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів пов’язана з її застосуванням.

Мета, об’єкт та предмет дисертаційної роботи визначили основні завдання, які ставив перед собою дисертант. До них належать:

– дослідження відпустки та її видів в процесі становлення і розвитку починаючи з 1918 року до сьогодні, особливостей понятійного апарату відпусток у законодавстві та юридичній науці;

– вивчення особливостей правового регулювання відпусток міжнародно-правовими актами та нормативними актами деяких зарубіжних країн;

– з’ясування місця відпустки у системі трудових правовідносин України;

– визначення правових дефініцій видів відпусток та їх диференціація;

– виявлення особливостей кожного виду відпусток;

– виявлення недоліків при реалізації права на той чи інший вид відпустки;

– внесення пропозицій щодо вдосконалення і доповнення Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю та інших нормативно-правових актів, які регулюють особливості надання та тривалість відпусток.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Із загальних та спеціальних методів у дисертації використані такі: аналізу, узагальнення, спеціально-юридичний, історично-порівняльний, історичний у поєднанні з логічним, порівняльно-правовий.

Метод аналізу сприяв виявленню характерних рис окремих видів відпустки. За допомогою іншого методу – узагальнення – встановлені характерні риси законодавства України про відпустки в окремі періоди.

Спеціально-юридичний метод дав змогу автору тлумачити такі поняття, як «щорічна основна відпустка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка», «відпустка без збереження заробітної плати».

Використання історично-порівняльного методу обумовлено необхідністю порівняти основні поняття та види відпустки в процесі їх становлення і розвитку. Історичний у порівнянні з логічним ґрунтується на вивченні розвитку основних понять в історичній послідовності і виокремленні основних закономірностей цього розвитку. Порівняльно-правовий метод сприяв через порівняння правових актів різних періодів виявленню спільності та відмінності цих актів, що дало змогу визначити характерні риси вітчизняного законодавства про відпустки. Порівняльно-правовий аналіз нормативно-правових актів деяких зарубіжних країн дав змогу з’ясувати особливості правового регулювання відпусток поза межами України та внести конкретні пропозиції по вдосконаленню Закону України «Про відпустки».

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань загальної теорії права та держави, логіки, різних галузей права, особливо трудового. Конкретні проблеми аналізувалися з урахуванням положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, які присвячені відповідним проблемам. Це, зокрема, праці докторів юридичних наук: В.С.Венедіктова, Р.І.Кондратьєва, Л.І.Лазор, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.І.Прокопенка, П.Д.Пилипенка, В.Г.Ротаня та кандидатів юридичних наук: Я.І.Безуглої, Н.Б.Болотіної, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, М.І.Данченка, В.В.Жернакова, П.І.Жигалкіна, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, В.П.Пастухова, З.К.Симорота, В.С.Стичинського, Н.М.Хуторян, Г.І.Чанишевої та таких вчених як М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, І.Я.Кисєльов, Р.З.Лівшиць, Ю.П.Орловський, О.С.Пашков, О.І.Ставцева, О.С.Хохрякова, А.І.Шебанова, О.В.Ярхо та ін.

Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на нормах Конституції України, аналізі чинного трудового законодавства, особливостях його застосування на практиці, нормах зарубіжного законодавства, конвенціях і рекомендаціях МОП.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця робота є одним з перших в українській правовій науці творчим, комплексним та фундаментальним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання відпусток. У дисертації обґрунтовується низка понять, концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики положень і висновків, одержаних особисто здобувачем, а саме:

1. Висновок щодо поділу розвитку законодавства України про відпустки на наступні періоди: 1) 1917 - 1922 рр.; 2) 1922 - 1940 рр.; 3) 1941-1945 рр.; 4) 1946 - 1970 рр.; 5) 1971 - 1991 рр.; 6) 1991 - 2002 рр. У дисертації обґрунтовується доцільність цієї періодизації та визначаються характерні риси кожного періоду.

2. Визначено місце відпустки в системі трудових правовідносин. До основного індивідуального трудового правовідношення необхідно віднести щорічну відпустку, до суміжних правовідносин: додаткову відпустку у зв’язку з навчанням, творчу відпустку, соціальну відпустку. Відпустку без збереження заробітної плати можна відносити як основного, так і до суміжних індивідуальних трудових правовідносин.

3. Внесено пропозиції щодо визначення понять: «щорічна основна відпустка, «щорічна додаткова відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка», «відпустка без збереження заробітної плати» в ст.1 Закону України «Про відпустки».

4. Сформульовано доцільність приведення норм національного законодавства у відповідність з конвенціями МОП. Внесено пропозиції щодо диференціації учбової відпустки на відпустки: 1) для здобуття освіти; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання. Обґрунтовано доцільність вказаної класифікації.

Внесено пропозицію щодо закріплення визначення поняття «учбова відпустка» у статті 1 Закону «Про відпустки» у наступній редакції: «це певний календарний період часу, що надається працівникові з метою здобуття освіти та підвищення свого професійного рівня із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку».

5. Проаналізувавши міжнародно-правові норми та національне законодавство проведено диференціацію відпусток:

I. Щорічні відпустки:

– основна відпустка;

– додаткові відпустки: 1) пов’язані з умовами праці і режимом роботи: а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; б) за особливий характер праці; 2) за стаж роботи; 3) окремим категоріям працівників; 4) заохочувальні;

– інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

II. Учбова відпустка: 1) для здобуття освіти; 2) для професійної підготовки; 3) для профспілкового навчання.

III. Творча відпустка.

IV. Соціальна відпустка:

– відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;

– відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

– відпустка працівникам, які мають дітей.

V. Відпустка без збереження заробітної плати.

6. Внесено пропозицію по закріпленню гарантій щодо збереження середньомісячного заробітку працівникам, які працюють за сумісництвом.

7. Визначено конкретну тривалість щорічної відпустки сезонним і тимчасовим працівникам.

8. Зроблено висновок про розширення кола осіб, які б могли скористатися додатковою відпусткою, передбаченою статтею 19 Закону «Про відпустки». Право на зазначену відпустку повинне обумовлюватися наступними факторами: наявністю дітей (незалежно від їх кількості) та фактом їх самостійного виховання.

9. Обґрунтовано й інші пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю, інших нормативно-правових актів.

Практичне значення одержаних результатів спрямоване на подальшу розробку концептуальних засад правового регулювання відпусток. На практиці положення, що викладені у дисертації, можуть бути використані у науковій сфері – при написанні монографій, наукових статей; для подальшого дослідження проблемних питань відпусток; у правотворчій сфері – висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані для удосконалення чинного трудового законодавства, зокрема, при розробці нового Трудового кодексу України та внесенні змін і доповнень до Закону України «Про відпустки»; у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні та вивченні курсу «Трудове право», для написання підручників та навчальних посібників та для удосконалення практики застосування законодавства про відпустки.

Особистий внесок дисертанта в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Автором проаналізовано широке коло нормативних актів та наукових досліджень, обґрунтовано теоретичні положення й сформульовано практичні рекомендації, які спрямовані на підвищення ефективності захисту трудових прав, зокрема права на відпустку. Реалізуючи мету та поставлені завдання, дисертантом одержано результати, які характеризують новизну роботи.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Теоретичні висновки дисертаційного дослідження доповідались автором: на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 50-річчю створення Ради Європи на тему: «Європа на порозі нового тисячоліття» (5 травня 1999 р., м.Київ); на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці створення Федерації професійних спілок України (ФНПУ – ФПУ) на тему: «Сучасний профрух в Україні та проблеми його консолідації» (5 жовтня 2000 р., м.Київ), а також на науковій конференції, яка проходила у Національному Університеті «Києво-Могилянська академія» (22-26 січня 2001 р., м.Київ).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у п’ятьох статтях, опублікованих у наукових журналах та збірнику наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (155 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, із яких основного тексту  199 сторінок.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації