Метою цієї роботи є дослідження засобів створення оцінки в англомовних соціально-політичних текстах на основі статтей з різних видань. Актуальність

Скачати
Документи
  1   2





Вступ


Ця курсова робота присвячена проблемі оцінних значень та засобам їх вираження в мові. Розглядаються загальні відомості про оцінку, її структурні елементи, функціональні особливості оцінних висловлювань в цілому та засоби вираження оцінки, зокрема в англомовних соціально-політичних текстах.

Широкий функціональний діапазон та складне відображення оцінки мовною структурою являють собою одночасно і інтерес і складність для дослідження.

Метою цієї роботи є дослідження засобів створення оцінки в англомовних соціально-політичних текстах на основі статтей з різних видань.

Актуальність теми полягає в тому, що оцінні слова та вирази мають широку вживаність в публіцистиці, займають важливе місце і є недостатньо досліджиними. Вони вирізнябться величезним розмаїттям як в структурному плані, так і в плані семантичних відносин. Перспектива вивчення оцінних слів та словосполучень визначається теоретичними та практичними потребами, адже за останній час виріс інтерес вчених до виявлення і опису засобів вираження оцінки.

Предметом дослідження є семантика та структура оцінних слів та виразів, що зустрічаються в англомовних соціально-політичних текстах.


Поняття оцінки

Оцінка—це результат процесу оцінювання. В мові відображається взаємодія дійсності та людини у найрізноманітніших аспектах, одним з яких є оцінювальний аспект: об’єктивний світ розчленовується людиною з точки зору його оцінного характеру—добра і зла, користі й шкідливості і т. д., і це розчленування є соціально обумовленим і дуже складним чином відображено у мовних структурах [1], [2], [3].


Загальні особливості оцінки

Оцінку можна розглядати як один із видів модальності, які накладаються на дескриптивний зміст мовного виразу. Висловлення, що містять оцінку або інші модальності, включає в себе дескриптивний компонент та недескрептивний, тобто модальний, компонент, при чому перша описує один або кілька можливих станів, а друга висловлює щось з цього приводу. Оцінювальна модальність визначається висловленням в цілому, а не окремими його елементами і є компонентом висловлення [3,6].

Оцінне відношення—це особа група відношень значущості, яка реалізується лише у людському суспільстві і лише завдяки цьому існує як соціальний феномен [2]. При визначенні поняття цінності треба враховувати не лише позитивне значення, але й негативне та нульове. Виділяють нульові цінності—слово дія є загальною назвою не лише для власне дії, але й для утримання. Тому оцінне відношення має місце як в тому випадку, коли предмет виявляється об’єктом позитивного чи негативного інтересу суб’єкта, так і в тому випадку, коли предмет виключається суб’єктом зі сфери його інтересів, коли йому надається нульова цінність [4, 10].

Оцінка як семантичне поняття означає цінностний аспект значення мовних виразів, який може бути виражений таким чином: А (суб’єкт оцінки) вважає, що Б (об’єкт оцінки) гарний/поганий.

Питання цінності та цінностних орієнтацій вивчалися головним чином в лозіці, где під оцінкою зазвичай розуміють судження про цінності. Проблема про те, як розуміти цінність,є предметом філософського вчення про природу цінностей, їх місці в реальності та про структуру цінностного світу, тобто про зв’язок різних цінностей між собою, з соціальними та культурними факторами та структурою особистості—аксиології.

Уявлення про природу цінностей історично мінливі й нерозривно пов’язані з загальнофілософськими поглядами авторів.

Цінностні відносини закріплені у мові у семантичних ( а іноді і в синтаксичних) структурах.

Оцінка як цінностний аспект значення присутня в самих різних мовних виразах. Вона може бути обмежена елементами, що менші за слово, а може й характеризувати групу слів або цілий вислів.

Так як поняття цінності виконує найрізноманітніши функції у механізмах життя людини (координуючу між людиною і світом природи, стимулюючу або спрямовуючу, дидактичну, регулюючу та ін.), то в аксіології існує багато класифікацій ціннностей, серед яких виділяються цінності абсолютні або вічні, конкретно-історичні, соціальні, особисті та ін. У філософії та соціології в межах системного підходу розробляється теорія цінностей та їх типологія. У лінгвістичній аксіології є цікава класифікація цінностей, яка розрізняє цінності прагматичні та цінності відносні. До останніх включають метафізичні, вітальні, естетичні, етичні, пізнавальні а також цінності сприйняття. До того ж, обидві групи можуть бути як позитивними, так і негативними [2].

Оцінювання предметів та явищ зовнішнього світу, возведення їх до рангу визнаних цінностей відбувається через оцінку. Оцінка є універсальною категорією: не існує мови, в якій були б відсутні уявлення про «добре\погано». Але у засобах вираження оцінювальних значень різні мови виявляють свою індивідуальність[3]. Це пояснюється в першу чергу тим, що оцінка належить до інтенсіонального аспекту мови, де заломлення картини світу в свідомості розмовляючого ускладнюється цілою низкою факторів.

При визначенні оцінки треба зазначити, що оцінка є суб’єктивним вираженням значущості предметів і явищ навколишнього світу для нашого життя та діяльності, тобто оцінка це розумовий акт, в результаті якого встановлюється відношення суб’єкта до оцінюваного об’єкта з метою визночення його значення для життя та значення суб’єкта.


Структура оцінки


Включаючись до контексту, оцінка характеризується особливою структурою, яка містить у собі низку обов’язкових та факультативних елементів. Цю структуру можна уявити як модальну рамку, яка накладається на висловлювання і не співпадає ні з його логіко-семантичною будовою, ані синтаксичною. В основі оцінювальної модальності полягає формула A r B, де А—суб’єкт оцінки, В—її об’єкт, а r—оцінювальне відношення, яке має значення «добре\погано» [3, 9].

У лозіці прийнято виокремлювати наступні компоненти оцінки: об’єкт, суб’єкт, підстава і характер оцінки.

Суб’єкт оцінки—особа (або соціум), що визначає цінність того чи іншого предмета, шляхом вираження оцінки.

Об’єкт оцінки—предмет або явище, цінність (або антицінність) якого визначається.

Підстава оцінки—це її мотивація чи оцінна ознака, тобто з точки зору чого робиться оцінювання. Саме підстава оцінки є базою численних клисифікацій оцінок.

Характер оцінки—визнання цінності (позитивної, негативної або нульової) об’єкта оцінки.

В залежності від того, які ознаки актуалізуються в оцінному акті, підставу оцінки прийнято диффереціювати на зовнішню і внутрішню. Внутрішні виражають емоційну сферу людини, її почуття, відчуття, позитивні та негативні емоції, пов’язані з психічною сферою симпатій та антипатій. Зовнішні орієнтовані на когнітивну сферу людини, вони відображають знання суб’єкта, що формуються відношенням ментальної та соціальної природи оточуючої людину дійсності [2].

Оцінне висловлювання може містити в собі факультативні елементи—мотивування, класифікатори, різні засоби інтенсифікації та деінсифікації, суб’єкт «користі». При порівняльній оцінці до модальної рамки включаються додаткові елементи—те, із чим порівнюється, ознака, за якою робиться порівняння, мотивування порівняння тощо.


Суб’єктивний та об’єктивний фактори оцінки. Суб’єктивний компонент оцінки передбачає позитивне або негативне ставлення суб’єкта до її об’єкта ( іноді його подають у вигляді відношення «подобається\не подобається», «цінувати\не цінувати», «схвалювати\не схвалювати» тощо).

Об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власні властивості предметів або явищ, на основі яких робиться оцінювання.

І суб’єкт і об’єкт оцінки передбачають існування обох цих факторів [3,14]. Тобто, суб’єкт, оцінюючи об’єкт, спирається, з одного боку, на своє ставлення до об’єкта оцінки («подобається\не подобається»), а зіншого боку, на стереотипні уявлення про об’єкт і шкалу оцінок, на якій розташовані властиві об’єкту ознаки. В той же час в оцінювальному об’єкті поєднуються суб’єктивні (відношення суб’єкт—об’єкт) та об’єктивні (властивості об’єкта) ознаки. Тобто, коли мова йде про те, що вода тепла\холодна, маються на увазі і властивості самої води і відчуття суб’єкта.

Суб’єкт і об’єкт часто поєднуються аксиологічними предикатами судження, відчуття, сприйняття. Лінгвісти виокремлюють наступні властивості оцінювального предикату:

Емотивність (оцінювальність) є основною ознакою предикату r в структурі А r В і реалізується у двох значеннях—«добре\погано». Ця ознака присутня у будь-яких оцінювальних висловлюваннях і може поєднуватися з іншими ознаками, які можуть відноситися як до сфери суб’єкта так і до сфери об’єкта. Емотивний компонент характеризує перш за все дієслова, які вказують лише на відношення суб’єкта до об’єкта, але не відзначають властивостей останнього, таких як подобається\не подобається, цінувати\не цінувати, схвалювати\не схвалювати тощо. Емотивність міститься також в семантиці дієслів ємоційного ставлення: радіти, засмучуватися, обурюватися.


Оцінка емоційна і раціональна.

Питання в тому, який фактор в оцінці є первинним—емоційний чи раціональний,—один з найбільш дискусійних в аксіології і часто виявляється вирішальним для протиставлення суб’єктивізму і об’єктивізму в теорії оцінки [3].

В природній мові не може бути чисто емоційної оцінки, так як мова завжди передбачає раціональний аспект. Таким чином, розподіл чисто раціонального і чисто емоціонального є умовним. Мова має засоби для того щоб розрізнити емоційну і раціональну оцінку, відрізнити різні реакції на неї адресата, дифференціювати ці два види оцінки при їїї інтерпритації.

В прешу чергу емоційною є безпосередня реакція на об’єкт(предмет, явище), виражена вигуком, аффективними словами, словами образи. Емоційна оцінка буває експресивною.

Раціональна оцінка передбачає оцінне судження і способи вираження, які враховують цей характер оцінки. Експресивність не властива для раціональної оцінки. Раціональність оцінки посилюється за допомогою експресивності й аффективних прикметників.

З емоціями можуть бути пов’язани різні види оцінок, як то сенсорні, етичні, естетичні тощо. Емоційне не дорівнює емотивному (оцінному), друге поняття є більш загальним і включає і емоційне і раціональне як свої різновиди. Емотивний компонент передбачає добре\погане ставлення суб’єкта до об’єкта оцінки і протиставляється об’єктивному, яке сприрається на властивості об’єктів. Емоційне та раціональне в оцінці передбачає дві різні сторони відношення суб’єкта до об’єкта: його почуття та його думка.


3)Експресивність виражається інтонаційною структурою і кличною формою речення. Вона виникає в тих випадках, коли оцінка є безпосередньою реакцією на події.


4)Аффективність—оцінні вираження і висловлювання, які виражені особливою властивістю—ступенем зацікавленості суб’єкта. Аффективність виражається різними способами, зокрема словами-інтенсифікаторами. Ступінь аффективності інтесифікаторів та інших подібних одиниць неоднакова, вони розташовані, як і всі елементи, що відносяться до оцінної структури, за шкалою спадання\наростання. Серед оцінних виразів виокремлюється особий клас слів, які містять аффективність в своєму значенні (прикметники приголомшливий, чудовий, неймовірний, жахливий).


5)Інтенсифікація—посилення ознаки «добре» чи «погано». Притилежною властивістю є деінтенсифікація (послаблення ознаки). Интенсифікація може бути виражена у семантиці слів, а також позначатися афіксами. В якості інтенсифікаторів часто використовуються стійкі вирази на кшталт: дурний аж світиться, сивий як голуб [3,43].


Невід’ємним атрибутом оцінки є шкала оцінок. Властивістю шкали оцінок є перш за все ознака нарозтання. Оцінювальна шкала динамічна, вона розгортається у двох напрямках—в сторону збільшення і в сторону зменшення кількості даної ознаки. На оцінювальній шкалі є зона позитивного і негативного (добре\погане), між якими розташована зона нейтрального.

Оцінювання предметів і явищ зовнішнього світу являє собою складну пізнавальну процедуру, адже це є оперування двома типами знання—про зовнішній предмет та про потреби суб’єкта. Оцінювальний підхід до предмета чи явища зовнішнього світу передбачає перш за все сприйняття його органами чуття (на цьому етапі формуються первинні емоції, які єбазою для оцінних суджень). Наступний етап—це оцінювально-розумовий акт, в якому аффективне відношення людини до зовнішнього світу постає у перетвореному вигляді, в результаті чого формуються похідні емоції та раціональне судження про цінність предмету. На цьому етапі оцінювальне пізнання, будучи осягненням сутності цінності об’єкта, знаходить своє завершення у вираження відношення суб’єкта до оцінюваного предмету, яке проявляється в оцінці [2].

Іллюстрацією цього положення може слугувати схема В. Г. Гака, що виявляє специфіку взаємовідносин емоцій, мислення та оцінки:


СУБСТРАТ

МИСЛЕННЯ

НАСЛІДОК


ВІДЧУТТЯ

ПОЧУТТЯ

МОВЛЕННЯ


СПРИЙНЯТТЯ

ОЦІНКА

ДІЯ


ПРЕДСТАВЛЕННЯ

(+ ВОЛЯ)


Оцінка як оцінний аспект значення присутня в найрізноманітніших мовних виразах [3,7]. Вона може бути обмежена елементами, меншеми за слово, а може характеризувати групу слів, і цілий вираз. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики. Оцінка міститься в назвах предметів і дій.

Однак особливо важливо те, що говорити про оцінку можна стосовно цілих висловлювань. Висловлювання сприймаються як оцінні і за відсутності оцінних слів, якщо описується ситуація, що має відповідний зміст у «картині світу». Оцінювальний зміст може бути вилучений із висловлень на підставі контексту.

Таким чином, оцінка може бути співвіднесена як власне з мовними одиницями, так і з семантикою висловлювання в дуже широкому діапазоні значень.

Оцінне висловлення

Висловлювання, що встановлює абсолютну чи порівняльну цінність будь-якого об’єкта, що дає йому оцінку, називається оцінним. Логічна структура і логічні зв’язки оцінного висловлення вивчаються логікою оцінок, яка складається з логіки абсолютних оцінок та логіки переваг. Засоби вираження оцінок надзвичайно різноманітні. Абсолютні оцінки частіше за все виражаються реченнями з оцінними словами добре\погано\байдуже. Замість них можуть бути використані слова позитивно\негативно, добро\зло тощо. Порівняльні оцінки формуються у реченнях з оцінними словами краще\гірше\рівноцінно.

В мові для вірного розуміння оцінок важливу роль грає контекст, в якому вони формулюються. Можна виокремити звичайні, або стандартні, формулювання оцінного висловлення, але майже кожне речення будь-якої граматичної форми може у відповідному контексті виражати оцінку.

Виокремити оцінне висловлення серед інших видів висловлювань, спираючись лише на граматичні ознаки, важко. Поняття оцінного висловлення може бути визначено за допомогою протиставлення його дескриптивному (описовому) висловленню, а також за допомогою дослідження внутрішніх оцінок та їх видів. Оцінка є вираженням цінного відношення твердження до об’єкта, протилежного описовому, або істинному, відношенню. У випадку істинного відношення відправним пунктом зіставлення твердження та об’єкта є останній; твердження виступає як його опис. У випадку оцінного відношення похідним є твердження, яке виступає як зразок, стандарт. Відповідність йому об’єкта характеризується в оцінних поняттях. Позитивно цінним є об’єкт, відповідний висловленому про нього твердженню, такий, що відповідає поставленим вимогам.


В звичайній мові між істиною та оцінкою є певна різниця. Слово «істинний» використовується, як правило, лише стосовно висловлювань, а от слово «хороший» є багатофункціональним. Оцінне відношення думки до дійсності частіше за все виражається не за допомогою спеціальний оцінних понять, а за допомогою висловлювань з «повинно бути», явним або таким, що мається на увазі. [5]


Види оцінки.

Диалектика внутрьошнього та зовнішнього, (а в їх рамках соціально- та професіонально- нормативного), ситуативного планів оцінки, показує, що цей процес характеризується складною функціональною структурою, а тому типологія оцінок достатньо умовна. З цієї точки зору оцінки дуже приблизно можна поділити на практичні, духовно-практичні та научні, а в цих межах - на соціальні, приватні, професійні, ситуативні та оперативні.

Щодо об’єкта це означає, що в кожному конкретному випадку суб’єкт виділяє свій соціокультурний, особистий, ситуативний і оперативний зміст у контексті поточної діяльності.

Існує окрема класифікація, що виділяє
Портфель учня
© ruh.znaimo.com.ua
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації